Справа № 187/869/21
2/0187/364/21
"06" грудня 2021 р. смт. Петриківка
Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючої судді Іщенко І.М., при секретарі судового засідання Клисак Н.Г., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права власності та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
18.06.2021 року до суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права власності та визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що він є власником будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13.01.2012 року №2-276 серія ВРР № 873705. В будинку зареєстрована відповідачка - ОСОБА_2 , але остання фактично в будинку не проживає, це можуть підтвердити свідки, оплату за комунальні послуги не здійснює та взагалі будинком не цікавиться, для безперешкодного користування своїм будинком позивач просить визнати відповідачку такою, що втратили право користування житловим приміщенням.
30.06.2021 року ухвалою Петриківського районного суду відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду в порядку загального провадження.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує в повному обсязі та просить задовільнити (а.с. 35, 41).
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в телефонному режимі просила розглядати справу у її відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі, про що секретарем судового засідання складена відповідна довідка (а.с. 42).
Виходячи з наведеного, суд ухвалив провести судове засідання за відсутності сторін на підставі наявних у справі матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, перевіривши матеріали справи вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
При розгляді справи судом були встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини:
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Петриківської ДНК Могильною Л.Г., за № 2-276 від 13.01.2012 року, що зареєстровано обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» за № 36451374 від 29.05.2012 року (а.с. 7, 8), копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Петриківської ДНК Могильною Л.Г., за № 496 від 10.06.2021 року, що зареєстровано в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.06.2021 року, за номером запису про право власності 42438536, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2382383312237 (а.с. 9-11).
В житловому будинку, крім позивача та його сім'ї, що складається з ОСОБА_3 (дружини), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_5 (пасинок), зареєстрована також відповідачка ОСОБА_2 (тітка), згідно з довідкою про склад сім'ї (а.с. 19), але фактично ОСОБА_2 в житловому будинку не проживає з 2012 року по теперішній час, тобто понад дев'ять років, згідно акту про обстеження проживання ОСОБА_1 , виданого Петриківською селищною радою за № 230 від 07.06.2021 року, складеного депутатом селищної ради Калюгою С.О. (а.с. 20).
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні із власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 ЖК України, а згідно другого речення частини 2 ст. 64 ЖК України членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенції), якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В ході розгляду справи не встановлено, що між сторонами існують договірні відносини з приводу користування будинком, а також збереження за відповідачкою права на користування житловим приміщенням понад встановлені строки.
Приймаючи до уваги, що в житловому будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , зареєстрована його тітка - ОСОБА_2 , яка не користується приміщенням з 2012 року по теперішній час, без поважних причин в будинку не проживає, витрат з утримання будинку не несе, добровільно переїхала до іншого постійного місця проживання, чого вона не заперечує, визнавши позов в повному обсязі. Реєстрація відповідачки в житловому будинку порушує права позивача, як власника вказаного житлового будинку, суд вважає за необхідне, визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у домоволодінні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із судового збору, в розмірі 908 грн.
Керуючись ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 16, 391 ЦК України, ст. ст. 64, 71, 72, 156 ЖК України, ст. ст. 2, 19, 81, 141, 280, 281, 282, 284, 353, 354 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права власності та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня його проголошення.
Суддя: І. М. Іщенко