Категорія №2.6.1
Іменем України
07 квітня 2010 року Справа № 2а-178/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Глазунової О.О.
та
представників сторін:
від позивача - не прибув
від I-го відповідача - головний спеціаліст відділу державної виконавчої
служби Головного управління юстиції
у Луганській області
Дашко Т.І. (довіреність від 18.03.2010 № 1908)
від II-го відповідача - головний спеціаліст-юрисконсульт юридичного
відділу Головного управління Державного
казначейства України у Луганській області
Мінаєва І.І. (довіреність від 31.12.2009 № 14-12/1-3)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_3
до
I-го відповідача: відділу державної виконавчої служби
Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області
II-го відповідача: управління державного казначейства в Новоайдарському районі
Головного управління державного казначейства України у Луганській області
про визнання дій протиправними, бездіяльності неправомірною, стягнення 1488,86 грн. на відшкодування майнової шкоди (реальних збитків) та 8000,00 грн. на відшкодування моральної (немайнової) шкоди,
30 вересня 2009 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області про зобов'язання звільнити з-під арешту житловий будинок.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2010 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області про зобов'язання звільнити з-під арешту житловий будинок.
01 грудня 2009 року ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволена, ухвала Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2010 року скасована, справа направлена до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження (арк. справи 34).
12 лютого 2010 року ухвалою Луганського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області про зобов'язання звільнити з-під арешту житловий будинок (арк. справи 35).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2010 року до матеріалів справи приєднана заява ОСОБА_3 про збільшення позовних вимог разом з адміністративним позовом від 19 лютого 2010 року (арк. справи 72, 73-79, 142-143), в якому позивач просить:
- визнати дії відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області протиправними щодо строку зберігання переданих до архіву матеріалів виконавчого провадження від 10.12.2001 № 580-2/01 та їх знищення;
- визнати бездіяльність відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області неправомірною, яка полягає у нездійсненні відповідної перереєстрації не завершеного виконавчого провадження, закінченні виконавчого провадження без його фактичного повного виконання, відмові видати копію постанови про закінчення виконавчого провадження із зазначенням про скасування арешту всього майна та оголошення заборони на його відчуження, не встановленні у постанові про арешт всього майна та оголошення заборони на його відчуження строку обмеження права власності;
- зобов'язати відшкодувати майнову шкоду у розмірі 1488,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 8000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
10 жовтня 2001 року ухвалою Армянського міського суду Автономної республіки Крим у цивільній справі № 2-210/02 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про відшкодування збитків, завданих джерелом підвищеної небезпеки, і відшкодування моральної шкоди, забезпечено позов шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3.
10 грудня 2001 року постановою районного відділу Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області за № 580-2/01 накладено арешт на все майно позивача та оголошено заборону на його відчуження, зокрема на житловий будинок по вул. Радянська, буд. 65, с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області.
12 лютого 2002 року державним виконавцем районного відділу Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області у відсутність позивача описано майно за вищевказаною адресою.
На звернення від 06 березня 2009 року із письмовою заявою про надання копії постанови про завершення виконавчого провадження відповідач відмовився видати копію постанови, посилаючись на те, що всі матеріали виконавчого провадження стосовно проведення 12 лютого 2002 року опису майна за адресою: вул. Радянська, буд. 65, с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області знищено у 2005 році.
У вересні 2009 року із Витягу Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16.09.2009 № 24694565 позивачу стало відомо, що арешт з його майна фактично до теперішнього часу не знятий, і таким чином, постанова про закінчення виконавчого провадження № 580-2/01 фактично не виносилась.
Позивач вважає, що протиправними діями та неправомірною бездіяльністю відповідача йому спричинені моральні страждання, які він оцінив у 8000,00 грн., та реальні збитки у розмірі 1488,00 грн.
Позивач та його представники у судове засідання не прибули, про дату, місце та час слухання справи повідомлялись належним чином. Телеграмою від 06 квітня 2010 року представники позивача за довіреністю від 21 липня 2009 року б/н (арк. справи 137) ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просять суд розглядати справу за відсутністю позивача та його представників (арк. справи 158).
Ухвалою суду від 07 квітня 2010 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_7 від 07 квітня 2010 року б/н про збільшення позовних вимог адміністративного позову та приєднанні її до справи відмовлено, оскільки в заяві представник позивача ОСОБА_7 вносить до адміністративного позову доповнення та уточнення та просить залучити до участі у справі в якості третього відповідача голову Новоайдарського районного суду Луганської області, в якому було втрачено цивільну справу № 2-210/02 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про відшкодування збитків, завданих джерелом підвищеної небезпеки, і відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з чим вказана цивільна справа Новоайдарським районним судом Луганської області у порушення закону не була розглянута по суті та внаслідок цих протиправних дій та неправомірної бездіяльності Новоайдарського районного суду Луганської області протягом восьми років з 10 грудня 2001 року до 17 листопада 2009 року майно позивача не було звільнено з-під арешту, і тим самим намагається одночасно змінити і підставу, і предмет адміністративного позову, а також суб'єктний склад сторін, що є неприпустимим. Оскільки викладені в заяві представника позивача про збільшення позовних вимог адміністративного позову доповнені та уточнені позовні вимоги фактично є новим адміністративним позовом, який повинен розглядатися в окремому провадженні і не в порядку, встановленому статтею 181 КАС України, суд не знайшов підстав для задоволення заяви представника позивача про долучення до матеріалів справи заяви про збільшення позовних вимог адміністративного позову від 07 квітня 2010 року (арк. справи 164-165).
Представник відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області позовні вимоги не визнав, про що подав суду відзив на адміністративний позов від 26 березня 2010 року, заперечення на позовну заяву від 18 березня 2010 року та пояснення від 07 квітня 2010 року, з гідно з якими просить відмовити у задоволенні позовних вимог (арк. справи 139-140, 148-150, 160-161). В обґрунтування заперечень проти позову відповідач послався на таке.
На виконання ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року державним виконавцем Новобранцевою О.М. 10 грудня 2001 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 10 лютого 2002 року було проведено опис та арешт майна позивача за адресою: вул. Радянська, буд. 65, с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області.
Виконавчим документом не передбачено строк дії арешту майна позивача, тому постановою державного виконавця про арешт майна боржника від 10 жовтня 2001 року не встановлено строки дії арешту майна. Виконавче провадження щодо виконання вищезазначеної ухвали було закінчено в порядку пункту 8 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у лютому 2002 року, копії постанови про закінчення виконавчого провадження в порядку статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» направлено сторонам.
Відповідно до пункту 3.19 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби матеріали виконавчого провадження щодо накладання арешту на майно позивача було знищено у 2005 році.
03 грудня 2009 року до відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області надійшла постанова Новоайдарського районного суду № 2а-860/2009 від 17 листопада 2009 року про звільнення з під арешту всього майна, що належить позивачу. 04 грудня 2009 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та 07 грудня 2009 року до Новоайдарської державної нотаріальної контори направлено заяву про вилучення обтяження об'єкта нерухомого майна, що належить позивачу. 08 грудня 2009 року арешт з майна позивача знято, що підтверджує витяг про реєстрацію у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08 грудня 2009 року № 25604868.
Крім того, в запереченнях на позовну заяву відповідачем зазначено, що позивачем пропущено строк звернення з позовною заявою, відповідно до частини 2 статті 181 КАС України. А, з урахуванням вимог частини 1 статті 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Виконавче провадження по виконанню ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року відкрито 10 жовтня 2001 року. Процесуальні документи складені районним відділом Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області ще у 2002 році, про що позивачу було відомо, але правом оскарження вказаних процесуальних дій він не скористався. Наказом Міністра юстиції України від 19 серпня 2005 року № 1482/к про ліквідацію відділів державної виконавчої служби територіальних управлінь юстиції відділи ДВС було ліквідовано. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року № 1622 було ліквідовано Департамент державної виконавчої служби. Тому відділ державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області є неналежним відповідачем. Окрім того відповідач зазначив, що відповідно до статті 107 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 року № 41 акти приймання-передавання документів від структурних підрозділів та на держзберігання, акти про виділення документів до знищення та інше зберігаються постійно, але до ліквідації організації, яка була проведена згідно з наказом міністра юстиції України від 19 серпня 2005 року № 1482/к про ліквідацію відділів державної виконавчої служби територіальних управлінь юстиції.
У судовому засіданні представник І-го відповідача доводи заперечень проти позову підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на адміністративний позов від 26 березня 2010 року, запереченнях від 18 березня 2010 року та доповненнях від 07 квітня 2010 року.
У судовому засіданні представник Головного управління державного казначейства України у Луганській області позовні вимоги не визнав, про що подав суду заперечення на позовну заяву від 16 березня 2010 року № 14-07/3327, згідно з якими просить відмовити у задоволенні позовних вимог (арк. справи 145-146). В обґрунтування заперечень проти позову відповідач послався на таке. Зокрема вказав, що залучення його у якості другого відповідача є безпідставним, оскільки управління державного казначейства в Новоайдарському районі Головного управління державного казначейства України є відокремленим структурним підрозділом Головного управління і не має статусу юридичної особи. Враховуючи, що підставою для арешту майна була ухвала суду про забезпечення позову, зняти такий арешт можна лише за ухвалою суду, який розглядає справу, про скасування забезпечення позову. Як свідчить постанова Новоайдарського районного суду Луганської області від 17 листопада 2009 року така ухвала про скасування забезпечення позову не виносилась. Тобто, у відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області не було правових підстав для зняття арешту з майна позивача. Щодо підстав для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, то вони, на думку II-го відповідача, є безпідставними та недоведеними.
Вислухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обов'язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року у цивільній справі № 2-210/02 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про відшкодування збитків, завданих джерелом підвищеної небезпеки, і відшкодування моральної шкоди, забезпечено позов шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3 (арк. справи 42).
10 грудня 2001 року постановою районного відділу Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області за № 580-2/01 на виконання ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року накладено арешт на все майно позивача та оголошено заборону на його відчуження, зокрема, на житловий будинок по вул. Радянська, буд. 65, с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області (арк. справи 43).
Листом від 24 квітня 2009 року № 4304 відділ Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області на заяву ОСОБА_3 від 06 березня 2009 року повідомив, що всі матеріали виконавчого провадження стосовно проведення 12 лютого 2002 року опису майна заявника за адресою: вул. Радянська, буд. 65, с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області знищено у 2005 році згідно пункту 9.8 Порядку роботи з документами в органах Державної виконавчої служби (арк. справи 48).
Обставини щодо знищення у 2005 році матеріалів виконавчого провадження з накладення на підставі ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року арешту на все майно позивача та оголошення заборони на його відчуження сторонами не заперечуються, тому суд вважає їх такими, що визнаються сторонами, і такими, що не доказуються перед судом.
Предметом спору у даній справі є протиправні, на думку позивача, дії щодо порушення відділом державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області строку зберігання переданих до архіву матеріалів виконавчого провадження і їх знищення до закінчення терміну їх зберігання та завершення виконавчого провадження, та неправомірна, на думку позивача, бездіяльність відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області щодо не здійснення відповідної перереєстрації незавершеного виконавчого провадження № 580-2/01 від 10 грудня 2001 року, закінчення виконавчого провадження без фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом, відмови у наданні копії постанови про закінчення виконавчого провадження № 580-2/01 від 10 грудня 2001 року із зазначенням про скасування арешту всього майна та оголошення заборони на його відчуження, не встановлення у постанові від 10 грудня 2001 року № 580-2/01 про арешт всього майна позивача та оголошення заборони на його відчуження строку обмеження права власності на розпорядження майном.
Згідно із частиною 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, суд чи суддя на просьбу осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Статтею 152 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, регламентовано, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Відповідно до статті 156 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Відповідно до статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) виконанню Державною виконавчою службою відповідно до цього Закону підлягають, зокрема, рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах у випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною 1 статті 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Відповідно до частини 3 статті 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) арешт застосовується, зокрема, при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
З огляду на зазначені норми Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), суд вважає постанову районного відділу Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області від 10 грудня 2001 року № 580-2/01 про накладення арешту на все майно позивача та оголошення заборони на його відчуження, зокрема, на житловий будинок по вул. Радянська, буд. 65, с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області, на виконання ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року правомірною та законною.
Відповідно до пункту 5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), яка є нормативно-правовим актом у розумінні статті 117 Конституції України та підлягає застосуванню відповідно до частини 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.
Згідно із пунктом 5.6.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), при проведенні виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника державний виконавець складає акт опису й арешту майна (додатки 21, 21-1). Перший примірник акта опису й арешту майна (додаток 21) складається з використанням бланка документів виконавчого провадження, для інших примірників (додаток 21-1) використовуються бланки для копій документів виконавчого провадження. У разі виконання рішень, передбачених статтею 156 Цивільного процесуального кодексу України та статтею 67 Арбітражного процесуального кодексу України складається акт у трьох примірниках, один з яких разом з виконавчим документом надсилається до суду, перший залишається у виконавчому провадженні, а інший вручається зберігачеві майна або боржнику під розписку (на першому примірнику). У цьому разі виконавче провадження підлягає закінченню.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження підлягає закінченню у випадках фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.
Таким чином, в розумінні статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом, виконання якої відповідно до вимог пункту 8 частини 1 статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) та пункту 5.6.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Оскільки виконання дій державним виконавцем районного відділу Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області щодо накладення арешту на майно ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження, зокрема, на житловий будинок по вул. Радянська, буд. 65, с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області, на виконання ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року, є підставою для закінчення виконавчого провадження № 580-2/01, дії відповідача щодо закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним повним виконанням ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3 визнаються судом правомірними.
У даному випадку закінчення виконавчого провадження не є підставою для припинення чинності арешту майна боржника, оскільки арешт на майно позивача накладався не як захід примусового виконання рішення, а як виконання ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу.
Враховуючи, що арешт на житловий будинок по вул. Радянська, буд. 65, с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області, накладався на виконання ухвали суду про забезпечення позову в цивільній справі, суд вважає, що зняти накладений арешт згідно із вимогами статті 155 та статті 202-1 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, може лише суд ухвалою про скасування забезпечення позову або шляхом постановлення ухвали про скасування забезпечення позову одночасно з постановленням рішення або після цього.
Посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на те, що відповідачем в порушення вимог статті 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» в постанові від 10 грудня 2001 року за № 580-2/01 про арешт всього майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не встановлено строк обмеження права на розпорядження майном, визнаються судом безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Тобто, державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин встановлюються види, обсяги і строк обмеження права користування майном.
Оскільки в постанові районного відділу Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області від 10 грудня 2001 року за № 580-2/01 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження право позивача на користування майном не обмежувалось, то в ній і не могли бути встановлені види, обсяги і строк такого обмеження.
Через те, що ухвалою Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3 не передбачено строк дії арешту майна позивача, районним відділом Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області правомірно в постанові від 10 грудня 2001 року за № 580-2/01 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не зазначено строк дії арешту майна.
Згідно із пунктом 3.19 Інструкції з діловодства в районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 5 липня 1999 року № 470/7, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить 3 роки від дати відмови у відкритті виконавчого провадження або дати завершення виконавчого провадження. Виконавчі провадження після закінчення терміну їх зберігання підлягають знищенню. У тому разі, коли органу державної виконавчої служби повідомлено про розгляд у суді справи, до якої можуть бути залучені матеріали виконавчого провадження, або в разі оскарження в судовому порядку дій (бездіяльності) державного виконавця та інших посадових осіб органу державної виконавчої служби по виконанню рішення суду чи іншого органу (посадової особи) або відмови у здійсненні передбачених Законом дій, виконавче провадження може бути знищено лише після розгляду судом відповідної справи та набрання рішенням по цій справі законної сили.
До 2009 року дії та/або бездіяльність районного відділу Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області по виконанню ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3 у судовому порядку не оскаржувались.
Враховуючи, що виконавче провадження № 580-2/01 з виконання ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3 закінчено у 2002 році, відсутність розгляду у суді справи, до якої можуть бути залучені матеріали виконавчого провадження, та відсутність жодного оскарження протягом 2001-2005 років в судовому порядку дій (бездіяльності) державного виконавця та інших посадових осіб районного відділу Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області по виконанню ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3, суд вважає правомірними дії відповідача щодо знищення у 2005 році виконавчого провадження № 580-2/01 з виконання ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3.
Вирішуючи питання про застосування наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду, суд прийшов до висновку, що позивачем за позовними вимогами про визнання дій відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області протиправними, а бездіяльності неправомірною, пропущений десятиденний строк звернення до адміністративного суду і в позові слід відмовити також і з цих підстав з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно із частиною 2 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, про закінчення виконавчого провадження № 580-2/01 з виконання ухвали Армянського міського суду Автономної республіки Крим від 10 жовтня 2001 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_3 знав ще 06 березня 2009 року, що слідує з його заяви від 06 березня 2009 року б/н на ім'я начальника районного відділу Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області (арк. справи 45). Про знищення матеріалів зазначеного виконавчого провадження позивач був повідомлений листом відділу Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області від 24 квітня 2009 року № 4304 (арк. справи 48).
З позовними вимогами про визнання дій відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області протиправними, а бездіяльності неправомірною до Луганського окружного адміністративного суду позивач звернувся 06 лютого 2010 року (заява про зміну позовних вимог від 06 лютого 2010 року, адміністративний позов від 06 лютого 2010 року та поштовий конверт з відбитком поштового штемпелю від 06 лютого 2010 року (арк. справи 37, 38-40, 41), тобто з пропуском 10-денного строку з дня, коли позивач дізнався про порушення, на його думку, своїх прав та інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом (частина 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» за правилами частини третьої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права.
Враховуючи, що при судовому розгляді зазначеної адміністративної справи I-й відповідач наполягав на пропущенні строків звернення до суду з адміністративним позовом, а позивач не навів жодних поважних причин пропущення строку звернення до суду та не подав клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд відповідно до вимог частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України відмовляє ОСОБА_3 про визнання дій відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області протиправними, а бездіяльності неправомірною також через пропущення строку звернення до адміністративного суду.
У задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд відмовляє за безпідставністю та необґрунтованістю з таких підстав.
Згідно із статтями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до вимог статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки при судовому розгляді справи не знайшли свого підтвердження протиправність дій та неправомірність бездіяльності відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції в Луганській області, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, які за своєю суттю випливають із порушеного права та спрямовані на його відновлення, через відсутність зазначених в адміністративному позові порушень прав та інтересів позивача з боку I-го відповідача.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем безпідставно віднесено до матеріальної шкоди (реальних збитків) суми, сплачені ним на державне мито (судовий збір) та на оплату правової допомоги (юридичних послуг), оскільки відповідно до вимог статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України ці витрати належать до судових витрат, рішення про розподіл яких вирішується судом згідно статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови.
Також, у суду виникають обґрунтовані сумніви щодо дійсності та реальності договору від 25 жовтня 2008 року про надання позивачу юридичних послуг, оскільки на момент його укладення сторонам за цим договором жодним чином не могли бути відомі номери адміністративних справ - 2а-860/09 та 2а-26229/09/1270(2а-1867/10/1270), які зазначені у пункті 4.1 розділу 4 зазначеного договору (арк. справи 133).
Враховуючи те, що будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень оцінюються відповідно до закону, чинного на час їх прийняття або вчинення, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв в межах наданих йому законом повноважень та довів суду правомірність своїх дій та рішень, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.
Судові витрати по справі покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 07 квітня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 99, 100, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 12 квітня 2010 року.
Суддя
Чернявська Т.І.