Категорія №2.11.1
Іменем України
23 червня 2010 року Справа № 2а-3895/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі: Судді: Ірметової О.В.
при секретарі: Ліпко Т.М.
за участю сторін:
представника позивача Єрмоленко Є.В.,
представника відповідача не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Армус» до Ленінської міжрайонної Державної інспекції в м.Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -
21 травня 2010 року до суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Армус» до Ленінської міжрайонної Державної інспекції в м.Луганську про протиправним та скасування податкового повідомлення рішення за формою «Р» від 17.05.2010 року № 0000742310/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 3648394,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1094518,00 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що в травні 2010 року позивачу поштою надійшов акт «про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Армус» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.2010 року по 20.02.2010 року по взаємовідносинам з ПП «Ксілугмет Вест».
В акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладання договорів з метою настання реальних наслідків, господарські операції за період з 01.02.2010 року по 28.02.2010 року щодо придбання ТОВ «Армус» товарів, (робіт, послуг) у контрагента постачальника ПП «Ксілугмет Вест» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, у зв'язку з цим право чини по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) між ТОВ «Армус» та ПП «Ксілугмет Вест» визнані нікчемними, та як наслідок було відображено занижено податок на додану вартість у сумі 3648394,00 грн. за люти1 2010 року та завищено залишок від'ємного значення, якій після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 130666 грн. за лютий 2010 року.
Крім того в акті перевірки зазначено, що ТОВ «Армус» безпідставно включено до податкового кредиту суми, які сплачені у зв'язку з придбанням товарів у постачальника ПП «Ксілугмет Вест», які начебто не підтверджено податковими накладними, та як наслідок завищено податковий кредит по операціям з контрагентом - постачальником ПП «Ксілугмет Вест» всього у сумі 3584512,00 грн.
На підставі вищенаведеного акту перевірки, прийнято податкові повідомлення формою «Р» від 17.05.2010 року № 0000742310/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 3648394,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1094518,00 грн.
Позивач вважає, що такі висновки акту перевірки не відповідають вимогам закону, а податкове повідомлення - рішення, прийняте на підставі вищенаведеного акта протиправними та таким, що підлягає скасуванню.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, дав пояснення щодо суті позовних вимог та зазначив, що відповідачем було порушено порядок здійснення невиїзної документальної перевірки, у ТОВ «Армус» для проведення даної перевірки не витребувалися документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків. Крім того представник позивача зазначив, що висновку акту базуються виключно на припущеннях того, що таки операції не могли відбутися, без фактичного аналізу правовідносин контрагентів. Щодо визнання нікчемними правочинів представник позивача зазначив, що податковий орган до суду з відповідним позовом не звертався, в акті перевірки не зазначено, яким саме чином та які саме право чини були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За таких підстав представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є докази (а.с.267).
Відповідно до ч.4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З урахуванням того, що в матеріалах справи достатньо доказів для встановлення обставин у справі, та з урахуванням вимог ч.4 ст. 128 КАС України, суд розглянув справу у відсутності належним чином повідомленого відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи та дослідивши докази, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Арміс» зареєстроване як юридична особа 26.01.2008 року виконавчим комітетом Луганської міської ради код ЄДРПОУ: 35707196.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що в період з 23.04.2010 року по 27.04.2010 року старшим державним податковим ревізором-інспектором податкової служби відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Ленінської МДПІ у м. Луганську Даніхно Г.В., згідно із п.1, п.4 ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" та відповідно до наказу Ленінської МДПІ у м. Луганську від 23.04.10 №459 була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Армус» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.2010 року по 28.02.2020 року по взаємовідносинам з ПП «Ксілугмет Вест» (код за ЄДРПОУ 33701669), за результатами якої складено акт перевірки від 27.04.2010 року №309/23/35707196.
Відповідно до висновків акту перевірки від 27.04.2010 року Ленінською МДПІ в м.Луганську було встановлено відсутність поставок товарів та укладання з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.02.2010 року по 28.02.2010 року не підтверджені стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарської операції, у зв'язку з цим встановлено нікчемні право чини по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) між ТОВ «Армус» та ПП «Ксілугмет Вест».
Також за висновками акту встановлено порушення податкового законодавства ТОВ «Армус», а саме порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р., п. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 3648394,00 грн. за лютий 2010 року
Крім того, перевіряючим було зазначено, що за даними податкової звітності основні засоби у ПП «Ксілугмет Вест» відсутні. По декларації з податку на прибуток за 2009 рік додаток К1 не доданий, рядки 4.10 «Витрати на поліпшення основних фондів» та 07 «Сума амортизаційних відрахувань» в декларації з податку на прибуток прокреслені. За таких підстав відповідач дійшов до висновку про відсутність у ПП «Ксілугмет Вест» необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно0матеріальних цінностей. Також зазначено, що відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності ПП «Ксілугмет Вест».
Також в акті перевірки (аркуші 9-11) відповідач з посиланням на ст.207 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 215, 228, 712 Цивільного кодексу України та Інструкцій П-6 та П-7, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, дійшов до висновку про відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ТОВ «Армус» від ПП «Ксілугмет Вест», що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, та як наслідок нікчемність укладених договорів.
На підставі акту перевірки від 27.04.2010 року Ленінської МДПІ в м.Луганську прийняті податкові повідомлення - рішення за формою «Р» від 17.05.2010 року № 0000742310/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 3648394,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1094518,00 грн.
Відповідно до пп. 1, п. 11 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами; застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
Відповідно до пп.3 п. 1.2 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових і позапланових перевірок за питаннями дотримання податкового, валютного й іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. № 327, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, що проводиться в приміщенні органа державної податкової служби на підставі представлених податкових декларацій, звітів й інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їхнього подання.
Відповідно до п. 2.3 Наказу Державної податкової адміністрація України від 27 травня 2008 року N 355 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків» невиїзні документальні перевірки можуть проводитися посадовими особами органу ДПС з письмового дозволу керівника (заступника керівника) органу ДПС про проведення перевірки за наявності таких обставин:
- у разі надходження від платника податків на запит органу ДПС пояснень та документів, достатніх для проведення невиїзної документальної перевірки (в тому числі і з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків);
- у разі надходження до органу ДПС після проведення планової та позапланової виїзної перевірки платника податків щодо дотримання ним вимог податкового законодавства матеріалів перевірок інших суб'єктів господарювання з питань правових відносин з платником податків, що свідчать про порушення платником податків податкового законодавства, та надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження, достатніх для проведення невиїзної документальної перевірки, на обов'язковий письмовий запит органу ДПС;
- у разі надходження до органу ДПС у встановленому порядку інформації та даних, що свідчать про окремі порушення платником податків податкового законодавства, та надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження, достатніх для проведення перевірки, на обов'язковий письмовий запит органу ДПС;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: Особа - будь-яка з наведених нижче осіб, незалежно від того, чи є така особа резидентом чи ні:
суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій; інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;
фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно із законодавством, або ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної (сумісної) діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Порядок податкового обліку та звітності результатів спільної (сумісної) діяльності встановлюється центральним податковим органом.
Платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
Згідно статті 19 Господарського кодексу України (Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю) держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни.
Згідно статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
З аналізу вказаних норм вбачається, що норми Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» не можуть окремо застосовуватися від норм Господарського кодексу, Цивільного кодексу та інших законів і нормативно-правових актів, які регулюють вказані правовідносини. У зв'язку з чим, позиція позивача щодо розгляду даної справи виключно в рамках податкового законодавства без врахування норм Цивільного кодексу України є хибною та такою, що суперечить нормам діючого законодавства. Як наслідок, є незмістовною позиція позивача, що відповідач перевищив свої повноваження шляхом оцінювання господарської діяльності позивача з урахуванням норм ЦК України, оскільки вказаними вище нормами законів чітко врегульоване право відповідача як державного органу здійснювати контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності, та у сфері податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою.
Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Відповідно до статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість” та статей 1 і 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з вимогами ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як відомо, діюче цивільне законодавство України виходить з презумпції дійсності правочину (договору постачання металобрухту) /ст. 204 ЦК України/. Саме тому, в силу закону, учаснику правочину неможливо пред'явити позов про визнання його дійсним. Він дійсний в силу ст. 204 ЦК України, якщо інше не встановлено законом або судом, у встановленому законом порядку. Кваліфікація правочину як нікчемного по ст. 228 ЦК України, на яку посилається Ленінська МДПІ у м. Луганську в акті перевірки, має свій порядок.
В п. 18 постанови №9 Пленуму ВС України вказано на такий порядок: при кваліфікації правочину, зокрема, за ст. 228 ЦК враховується вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією з сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо:
1. Знищення майна.
2. Пошкодження майна.
3. Незаконного заволодіння майном (позиція відповідача по 4-м справам),
4. тощо.
В силу ч.2 ст. 71 КАС України, адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем у акті перевірки позивача не зазначено, яким саме чином вищевказані договори поставки були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують, зокрема, функцію подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Відповідач не звертався до суду з позовом щодо визнання вищевказаних угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, що також свідчить про недоведеність підстав нікчемності договорів поставки.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (№ 168/97-ВР від 3 квітня 1997 року із змінами та доповненням) (надалі - Закон № 168/97). Саме нормами зазначеного Закону з урахуванням його преамбули регулюються всі питання, пов'язані із визначенням та сплатою податку на додану вартість.
Відповідно до підпункту 7.7.4. пункту 7.7. статті 7 Закону № 168/97 платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.
Підпункт 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97 передбачає, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний надавати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, включаючи випадки, коли за результатами перевірок така сума визнана недостовірною.
Підпунктом „в" підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97 передбачені дії податкового органу, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної (документальної) перевірки податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій в податковій декларації, у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.
Таким чином, податковий орган як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, у тому числі за бюджетним відшкодуванням, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, порушив порядок проведення планової та позапланової невиїзної документальної перевірки, оформив акт без отримання від платника податку пояснень та документів, достатніх для проведення невиїзної документальної перевірки (в тому числі і з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків), без встановлення відповідно до чинного законодавства недійсність угод, укладених між ТОВ «Армус» та ПП «Ксілугмет Вест», та відсутності правових підстав для визнання нікчемними правочинами, тобто акт був складений на припущеннях відповідача.
За таких підстав суд дійшов до висновку по обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Армус».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, ст. ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Армус» до Ленінської міжрайонної Державної інспекції в м.Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення за формою «Р» від 17.05.2010 року № 0000742310/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 3648394,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1094518,00 грн.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Армус» з Державного бюджету України судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складено та підписано 25 червня 2010 року.
СуддяІрметова О.В.