20 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 909/374/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 і додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021 у справі
за позовом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВРС ЛТД"
про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 68 979,95 грн,
08.12.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 і додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021 у справі № 909/374/20, подана 02.12.2021 через засоби поштового зв'язку.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічні положення закріплено і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення 68 979,95 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2020 - 210 200,00 грн).
Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області у касаційній скарзі просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 і додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021 у справі № 909/374/20, якими частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВРС ЛТД" про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області витрати на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд зазначає, що зі змісту статті 244 Господарського процесуального кодексу України убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Таким чином, положення пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України поширюються на випадки оскарження додаткового судового рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Наведене узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20.
Звертаючись із касаційною скаргою, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області наводить обґрунтування того, в чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржених судових рішень. При цьому у поданій касаційній скарзі не наведено обґрунтування випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких судові рішення у малозначних справах можуть бути переглянуті у касаційному порядку.
Оскільки доводи касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області не містять обґрунтування щодо необхідності відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відсутні підстави для висновку про можливість відкриття касаційного провадження у цій справі, зважаючи на таке.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з особливого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Однак касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області не містить обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд з власної ініціативи таких обставин також не вбачає.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Крім того, відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями повторно встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 і додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021 у справі № 909/374/20, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 і додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021у справі № 909/374/20.
2. Матеріали касаційної скарги повернути Головному управлінню Держгеокадастру в Івано-Франківській області.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак