16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 911/3157/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "Нафтогаз України", позивач, скаржник) - Лисенко В.О. (адвокат),
відповідача - Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради (далі - КП "Тетіївтепломережа", відповідач) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 (головуючий - суддя Саванчук С.О.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 (головуючий - суддя Агрикова О.В., судді: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.)
у справі №911/3157/20
за позовом АТ "Нафтогаз України"
до КП "Тетіївтепломережа"
про стягнення боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. АТ "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом до КП "Тетіївтепломережа" про стягнення боргу на загальну суму 3 102 693,49 грн, з яких: 2 222 155,60 - сума основного боргу, 322 103,19 грн - пеня, 202 203,98 грн - 3% річних та 356 230,72 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу № 2161/1718-БО-17 від 20.09.2017 (далі - договір).
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 20.04.2021 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 2 222 155,60 грн, 3 % річних у розмірі 202 203,98 грн, інфляційні втрати у розмірі 337 390, 24 грн, пеню у розмірі 193 264, 91 грн, судовий збір у розмірі 46 257, 79 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на виконання умов договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, проте, оплату за переданий газ відповідач здійснив не у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 2 222 155, 60 грн. Крім того, місцевий господарський суд встановив, що позивачем правомірно нарахована пеня на підставі пункту 8.2. договору, і, на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 3% річних та інфляційні втрати. Разом з тим, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок штрафних санкцій за допомогою системи "Ліга-Закон", та встановив, що стягненню підлягає пеня у розмірі 322 103,19 грн, 3 % річних у розмірі 202 203,98 грн. та інфляційні втрати у розмірі 337 390, 24 грн. Крім того, місцевий господарський суд встановив, що оскільки органом місцевого самоврядування не затверджено економічно обґрунтованого тарифу в 2017 році, що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі № 911/112/20, в наслідок чого відповідач був позбавлений можливості сплачувати грошові кошти без порушення строків, враховуючи відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій за період з 01.01.2018, з огляду на те, що зазначений факт не доведено відповідачем, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 60% за період 2017 року.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 18 840, 48 грн та прийнято в цій частині нове рішення про часткове задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 352 157, 80 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені судом першої інстанції було дотримано принципу збалансованості інтересів сторін, а також враховано добросовісну поведінку відповідача, його фінансовий стан, а також те, що позивачем не надано доказів понесення збитків у зв'язку із таким простроченням. Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи щодо зменшення штрафних санкцій на 60% за період 2017 року, дав їм належну правову оцінку. Колегія суддів зазначила, суд першої інстанції правомірно встановив, що розрахунок позивача інфляційних втрат, є арифметично невірними, однак дійшла висновку, що місцевий господарський суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат також арифметично не вірно, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині скасувала та здійснивши власний арифметичний розрахунок, стягнула з відповідача 352 157, 80 грн інфляційних втрат.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. АТ "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/3157/20 в частині відмови у стягненні 4 072,94 грн інфляційних втрат, пені у сумі 128 838,28 грн та прийняти в цій нове рішення про стягнення з КП "Тетіївтепломережа" на користь АТ "Нафтогаз України" 4 072,94 грн інфляційних втрат та пені у сумі 128 838,28 грн.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме статті 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статтю 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 10.09.2003, без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №913/63/18;
4.2. судами попередніх інстанцій застосовано положення частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) стосовно зменшення розміру пені, без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №904/6250/19, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Відзив на касаційну скаргу від КП "Тетіївтепломережа" до Верховного Суду не надходив.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник) та КП "Тетіївтепломережа" (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу № 2161/1718-БО-17 від 20.09.2017 року, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність споживача у 2017-2018 роках, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.
6.2. Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 природний газ обсягом до 975 тис. куб. метрів.
6.3. Згідно з пунктом 3.1 договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
6.4. Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1 000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 7 907, 20 грн, крім того, податок на додану вартість - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9 488, 64 грн.
6.5. Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% вартості поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
6.6. Згідно з пунктом 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1. Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
6.7. Пунктом 10.3 договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
6.8. Відповідно до пункту 12.1 договору договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
6.9. Додатковою угодою № 1 від 11.01.2018 внесено зміни в пункт 8.2 договору та викладено в такій редакції: згідно з пунктом 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
6.10. На виконання умов Договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 28.02.2018 на суму 1 416 653, 95 грн - строк оплати настав 25.03.2018, від 31.01.2018 на суму 1 349 759, 04 грн - строк оплати настав 25.02.2018, від 31.12.2017 на суму 117 847, 18 грн - строк оплати настав 25.01.2018, від 30.11.2017 на суму 955 003, 15 грн - строк оплати настав 25.12.2017, від 31.10.2017 на суму 167 047, 51 грн - строк оплати настав 25.11.2017.
6.11. Оплату за переданий газ відповідач здійснив не у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 2 222 155, 60 грн, що не заперечується сторонами, а також підтверджується довідкою по операціям за договором №2161/1718-БО-17 за період з 01.09.2017 по 31.05.2020 та банківської виписки.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 24.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі №911/3157/20 за касаційною скаргою АТ "Нафтогаз України" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.2. Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій застосовано положення частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України стосовно зменшення розміру пені, без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №904/6250/19, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі №918/116/19, Верховний Суд зазначає таке.
Так, згідно зі статтею 233 ГК України, на неоднакове застосування якої судами попередніх інстанцій посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, суди мають взяти до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов'язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Так, у постанові від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19, на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у зменшенні розміру пені, з огляду на недоведеність відповідачем існування обставин, які могли бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення пені. При цьому, суд зазначив, що зменшення розміру пені є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
У справі №910/8698/19 розглянувши та врахувавши фактичні обставини відповідної справи, Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 вказав, що скаржником не заперечується, що останній, заявляючи усне клопотання про зменшення розміру пені, не подав суду будь-яких доказів існування (наявності) тих обставин, якими він обґрунтовував зазначене клопотання. У зв'язку з чим судом відмовлено відповідачеві у зменшені розміру пені.
У постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру нарахованої у зв'язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію пені до 90 %. При цьому, окрім іншого, суд касаційної інстанції виходив сукупно із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема, з критичного фінансово - господарського стану позивача та обставин наявності в останнього заборгованості по заробітній платі, податкового боргу, зменшення прибутку підприємства, відсутності коштів на банківських рахунках, існування дебіторської заборгованості перед постачальниками товарів та послуг.
У постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19 , на яку також посилається позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій, в даному випадку, обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50%, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.
Натомість у справі № 911/3157/20, що розглядається, суди, вирішуючи питання про зменшення розміру пені врахувавши, що відповідач є непідприємницьким товариством (єдиним засновником якого є Тетіївська міська рада), створеним для здійснення функцій, визначених законом, не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, а отже надходження коштів на рахунок відповідача та можливість погашення заборгованості за природний газ в цілому залежить від сплати кінцевими споживачами на користь відповідача відповідних платежів; виконком Тетіївської міської ради (якому відповідач підзвітний та підконтрольний) не встановлював для КП "Тетіївтепломережа" економічно обґрунтовані тарифи на постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, в результаті чого відповідач був вимушений надавати споживачам послугу з постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води по тарифу, який не забезпечував позивачу відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на надання такої послуги, що підтверджено рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2020 року у справі №911/112/20, яке набрало законної сили; відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання у 2018 році збитків позивачу саме у розмірі 1 398 757, 00 грн та наявності причино-наслідкового зв'язку між діями органу місцевого самоврядування та такими збитками, визнали зазначені обставини винятковими та дійшли висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 60%.
Колегія суддів зазначає, що висновки судів у цій справі ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України) та відповідають сформованій та сталій судової практиці і не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 10.12.2020 у справі №904/6250/19, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі №918/116/19, оскільки право суду зменшити розмір пені було реалізоване судами у цих справах за наслідками оцінки конкретних обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та за результатами дослідження доказів, і за наслідками реалізації цього права прийняті відповідні судові рішення, що виключає подібність правовідносин зі справою №911/3157/20.
Таким чином, колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій застосувалиположення статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №904/6250/19, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі №918/116/19, оскільки у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосування зазначених норм права, а у зв'язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку в межах своїх дискреційних повноважень.
Приписи частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України свідчать про те, що саме суди попередніх інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 ГПК України, завданням Верховного Суду є лише перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Проаналізувавши зміст наведених постанов, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених ним постановах, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
Таким чином доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються Верховним Судом.
8.3. Що ж до доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: статей 236, 238, 282 ГПК України та неправильного застосування норм матеріального права, а саме статті 625 ЦК України, норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписів Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 10.09.2003, без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №913/63/18, то Верховний Суд зазначає таке.
Касаційна скарга в цій частині обґрунтована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду у зазначених вище постановах у частині нарахування інфляційних втрат, а саме щодо нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу та індексу інфляції попереднього місяця.
Стосовно наведеного Суд зазначає таке.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування "інфляційних втрат" за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Також об'єднана палата вказала про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Із проведеної судами попередніх інстанцій перевірки поданого АТ "Нафтогаз України" розрахунку позовних вимог вбачається, що ані місцевий господарський суду ані господарський суд апеляційної інстанції правильно не підійшли до обрахунку заявлених інфляційних втрат і застосований судами алгоритм не відповідає наведеним вище висновкам Верховного Суду, зокрема, і порядку, який детально розкрито у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Так, місцевий господарський суд, здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій за допомогою системи "Ліга-Закон", встановив, що стягненню підлягає пеня у розмірі 322 103,19 грн.
Суд апеляційної інстанції в свою чергу зазначив, що перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, встановлено, що він є арифметично невірним лише в частині, а саме щодо нарахування інфляційних втрат на суму 805 501,65 грн за період з 01.10.2018 по 31.07.2020. В той же час, колегією суддів також перевірено перерахунок суду першої інстанції, та встановлено, що інфляційні втрати розраховані місцевим господарським судом в частині нарахування на суму 805 501,65 грн за період з 01.10.2018 по 31.07.2020 у розмірі 63 181,77 грн також є невірними. Отже, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат в частині нарахування на суму 805 501,65 грн за період з 01.10.2018 по 31.07.2020 колегію суддів встановлено, що інфляційні втрати в цій частині становлять 77 949, 33 грн. Даний розрахунок інфляційних втрат зазначено у мотивувальній частині постанови суду від 22.09.2021.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції після проведення власного розрахунку зазначив, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача інфляційні втрати за загальний період з 26.12.2017 по 31.07.2020 в розмірі 352 157, 80 грн.
Водночас, судом апеляційної інстанції достеменно не встановлено чи є вірним/правильним, вказаний позивачем у наданому розрахунку сум інфляційних втрат, розрахунковий період прострочення з 27.02.2018 по 30.09.2018.
Колегія суддів звертає увагу на висновок, викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, відповідно до якого при з'ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов'язується строк виконання грошового зобов'язання; дослідити обставини виконання зобов'язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з'ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов'язання перед кредитором.
Таким чином, суди обох інстанцій повинні були врахувати положення статті 625 ЦК України, відповідно до яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Проте, місцевий та апеляційний господарські суди зазначеного не врахували, у зв'язку з чим не дослідили наданий позивачем розрахунок сум інфляційних втрат з урахуванням часу прострочення (від конкретної дати, з якої почалося порушення грошового зобов'язання та до дати, станом на яку борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі), не врахували коли відповідні суми основного боргу були погашені відповідачем, з урахуванням положень статті 14 ГПК України, відповідно до яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на вищевикладене, судами попередніх судових інстанцій при здійсненні перерахування індексу інфляції не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, отже доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження.
8.4. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Однак, ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення питання щодо стягнення інфляційних втрат таким вимогам в повній мірі не відповідають, оскільки не з'ясувавши всіх обставин, що мають значення для справи, не дослідивши пов'язані з ними докази та без належного мотивування, залишивши поза увагою доводи позивача, що стосуються підстав позову, у цій частині попередні судові інстанції припустилися порушення вимог статей 86, 236 ГПК України щодо повного та всебічно дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення даної справи.
З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення в частині стягнення інфляційних втрат підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
8.5. З огляду на викладене, враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору під час нового розгляду.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи АТ "Нафтогаз України" щодо порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі в частині щодо стягнення інфляційних втрат, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, Суд вважає за можливе з огляду на повноваження, визначені ГПК України, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
9.3. Під час нового розгляду справи судам необхідно: ураховуючи принципи господарського судочинства, перевірити вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір у скасованій частині з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.
9.4. За змістом частини третьої статті 310 зазначеного Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
10. Судові витрати
10.1. Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі. Оскільки судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №911/3157/20 в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат скасувати.
Справу в цій частині направити до Господарського суду Київської області на новий розгляд.
В решті частинах рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №911/3157/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос