16 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 923/560/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Тім» - Бабій В.В., адвокат (ордер від 02.12.2021)
приватного підприємства «ШАТО» - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу приватного підприємства «ШАТО»
на рішення господарського суду Херсонської області від 18.03.2021 (суддя Нікітенко С.В.),
додаткове рішення господарського суду Херсонської області від 02.04.2021 (суддя Нікітенко С.В.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 (головуючий суддя: Колоколов С.І., судді: Головей В.М., Разюк Г.П.)
у справі № 923/560/17
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Тім» (далі - ТОВ «Грін Тім»)
до приватного підприємства «ШАТО» (далі - ПП «ШАТО»)
про стягнення 2 152 281,23 грн. та
за зустрічним позовом ПП «ШАТО»
до ТОВ «Грін Тім»
про визнання, що між сторонами укладений договір зберігання на товарному складі, стягнення 7 480 375,24 грн. завданих збитків та зарахування зустрічних однорідних вимог.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Грін Тім» звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до ПП «ШАТО» про стягнення заборгованості в сумі 2 152 281,23 грн. (з них: 1 050 000,00 грн. основного боргу, 170 538,90 грн. пені, 18 769, 26 грн. - 3% річних, 912 973, 07 грн. штрафу). Позов обґрунтований з посиланням на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором від 26.08.2016 № 260816ОТ оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції, в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.
ПП «ШАТО» подало зустрічний позов про: визнання договору від 26.08.2016 № 260816ОТ оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції удаваним; визнання, що між сторонами фактично відбувся договір зберігання (товарного складу) на умовах, зазначених у тексті зустрічної позовної заяви; зарахування зустрічної однорідної вимоги в сумі 987 887,48 грн. за первісним позовом; стягнення збитків за неналежне зберігання за удаваним договором від 26.08.2016 № 260816ОТ у сумі 6 492 487,76 грн.
Зустрічний позов обґрунтований з посиланням на те, що укладений сторонами правочин є удаваним, оскільки вчинений з метою приховати інший правочин - договір зберігання (товарного складу); за доводами ПП «ШАТО», допущені ТОВ «Грін Тім» порушення умов зберігання сільськогосподарської продукції призвели до її псування, чим завдано збитків ПП «ШАТО» на загальну суму 7 480 375,24 грн.
У новому розгляді справи ПП «ШАТО» подало заяву про зменшення розміру позовних вимог за зустрічним позовом (після попередньо поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог за зустрічним позовом), відповідно до якої просило суд: у відповідності вимог статті 235 Цивільного кодексу України визнати, що між сторонами (з одного боку зберігач - ТОВ «Грін Тім», з другого боку поклажодавець - ПП «ШАТО») укладений договір від 26.08.2016 № 2608160Т на умовах, зазначених у зустрічному позові, який є договором зберігання на товарному складі; стягнути з ТОВ «Грін Тім» на користь ПП «ШАТО» збитки за удаваним договором № 2608160Т в сумі 7 480 375,24 грн.; зарахувати зустрічну однорідну вимогу в сумі 987 887,48 грн. за первісним позовом; остаточно стягнути з урахуванням зарахування зустрічної однорідної вимоги суму 6 492 487,76 грн.; судові витрати віднести за рахунок ТОВ «Грін Тім»; по закінченню розгляду справи по суті здійснити поворот виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 по справі № 923/560/17, стягнувши з ТОВ «Грін Тім» на користь ПП «ШАТО» 2 337 160,29 грн.; у задоволенні первісного позову ТОВ «Грін Тім» щодо стягнення боргу за договором оренди тари відмовити.
Заяву про зменшення розміру позовних вимог за зустрічним позовом прийнято місцевий господарським судом до розгляду та постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вказаної заяви ПП «ШАТО».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.03.2021 зі справи № 923/560/17, первісний позов задоволено частково: стягнуто з ПП «ШАТО» на користь ТОВ «Грін Тім» основний борг у розмірі 990 000,00 грн., пеню у розмірі 170 538,90 грн., штраф у розмірі 912 973,07 грн., 3% річних у розмірі 18 769,26 грн., судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 32 284,22 грн., судові витрати за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 800,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Херсонської області від 12.09.2017 у розмірі 35 512,13 грн., судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Херсонської області від 06.11.2018 у розмірі 48 426,33 грн., судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 року у розмірі 36 910,44 грн. Закрито провадження у справі в частині вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 60 000,00 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Херсонської області від 14.08.2017 у справі № 923/560/17; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Херсонської області від 22.08.2018 у справі № 923/560/17 в частині накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Грін Тім» в сумі 5 952 252,39 грн.
Згідно з додатковим рішенням від 02.04.2021 зі справи заяву ТОВ «Грін Тім» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково; стягнуто з ПП «ШАТО» на користь ТОВ «Грін Тім» 206 118,88 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 зі справи рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду залишені без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ПП «ШАТО», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати рішення, додаткове рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції зі справи; постановити нове рішення про відмову у задоволенні вимог за первісним позовом про стягнення основного боргу у розмірі 990 000,00 грн., пені у розмірі 170 538,90 грн., штрафу у розмірі 912 973,07 грн., 3% річних у розмірі 18769,26 грн. та 153 933,12 грн. судових витрат; відмовити у задоволенні заяви ТОВ «Грін Тім» щодо ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на правову допомогу; зустрічний позов задовольнити у повному обсязі: визнати, що між сторонами (з одного боку зберігач - ТОВ «Грін Тім», з другого боку поклажодавець - ПП «ШАТО») укладений договір від 26.08.2016 № 2608160Т на умовах, зазначених у зустрічному позові, який є договором зберігання на товарному складі; стягнути з ТОВ «Грін Тім» на користь ПП «ШАТО» збитки за удаваним договором № 2608160Т в сумі 7 480 375,24 грн.; зарахувати зустрічну однорідну вимогу в сумі 987 887,48 грн. за первісним позовом; остаточно стягнути з урахуванням зарахування зустрічної однорідної вимоги суму 6 492 487,76 грн.; судові витрат та витрати на професійну практичну допомогу віднести за рахунок ТОВ «Грін Тім»; здійснити поворот виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 зі справи № 923/560/17, яка скасована постановою Верховного Суду від 04.07.2018, в сумі 2 337 160,29 грн.; відступити від правового висновку Верховного Суду, зазначеного у постанові від 04.11.2020 по справі № 923/1121/17 та передати справу на розгляд об'єднаної або Великої Палати Верховного Суду.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ПП «ШАТО»:
- обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 зі справи № 912/3933/16, від 28.09.2020 зі справи № 280/327/19 щодо застосування приписів статей 623, 950, 957, 961 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 316 ГПК України, та у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 зі справи № 915/214/17 щодо застосування статті 594 ЦК України;
- в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на необхідність відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 зі справи № 923/1121/17, оскільки, на думку скаржника, такий висновок суперечить висновкам та вказівкам, які містяться у постановах від 04.07.2018 у справі № 923/560/17, від 02.07.2019 у справі № 923/560/17, від 12.12.2018 у справі № 923/1121/17, зокрема, у застосуванні приписів Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва»;
- також скаржник зазначає про наявність підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 02.07.2019 зі справи № 923/560/17 у розгляді вимоги про визнання договору удаваним;
- на думку скаржника, є підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 зі справи № 904/5212/17, від 04.07.2018 зі справи № 923/560/17, від 04.11.2020 зі справи № 923/1121/17 щодо застосування частини третьої статті 6 ЦК України (стосовно можливості відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд), пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України (свобода договору) у подібних правовідносинах, оскільки, за доводами ПП «ШАТО», вказані норми не можуть застосовуватись до удаваних угод, які прикривають реальний правочин, тобто зазначені норми можуть стосуватися лише реального правочину;
- також скаржник посилається на неправильне застосування норм права, зокрема, статей 936, 937, 943, 950, 957, 960-962 ЦК України, статей 9, 10, 13, 14, 18, 19, 27 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва», які застосовані апеляційним господарським судом в оскаржуваному судовому рішенні у цій справі;
- поряд з цим, скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, у спорах про виконання та порушення зобов'язання, визнання недійсними договорів зберігання на товарному складі, здійсненого професійним зберігачем, визначення, який сертифікат відповідності є необхідним для виникнення права видачі простого або подвійного складського свідоцтва та застосування норм ДСТУ щодо обов'язковості стосовно зберігання на товарному складі, щодо визначення зберігання на товарних складах свіжих овочів та застосування Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва», при визначенні як у преамбулі цього Закону, так і в його статті 1 щодо товарного та сертифікованого товарного складу, який направлений на ведення обліку під час зберігання товарів, термін придатності яких більше ніж 90 днів;
- за доводом скаржника, судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права у розгляді його клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги зі справи, а також у дослідженні доказів зі справи, оскільки не досліджено зібрані у справі докази, а також взято до уваги недопустимі докази;
- серед іншого ПП «ШАТО» наголошує на незаконності ухвалення додаткового рішення від 02.04.2021 у справі № 923/560/17 з посиланням на порушення, зокрема, приписів статті 129 ГПК України та судову практику Європейського суду з прав людини.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Грін Тім» просило: закрити касаційне провадження у справі в частині оскарження судових рішень попередніх інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України; у іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. ТОВ «Грін Тім» у відзиві на касаційну скаргу посилалося, зокрема, на додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також на безпідставність доводів касаційної скарги.
Також ТОВ «Грін Тім» подало до суду касаційної інстанції заяву в порядку, визначеному приписами частини восьмої статті 129 ГПК України.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
ПП «ШАТО», як орендарем та ТОВ «Грін Тім», як орендодавцем 26.08.2016 укладений договір № 260816ОТ оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції (далі - Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне (тимчасове) користування дерев'яні ящики для зберігання плодоовочевої продукції, далі - «Тара».
Орендована тара на власний розсуд орендаря може розташовуватися в приміщенні орендодавця при відповідних температурних умовах та умовах вологості за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7, далі - «Приміщення», або поза Приміщенням (пункт 1.2 Договору).
Тара передається в оренду для зберігання плодоовочевої продукції орендаря, далі - «Продукція» (пункт 1.3 Договору).
Орендар засвідчує, що «Продукція» належить йому на праві власності, не продана чи іншим способом не відчужена третім особам, не перебуває під заставою чи арештом, відсутні будь-які права третіх осіб (пункт 1.4 Договору).
Якщо інше не встановлено Договором, строк оренди обчислюється пропорційно з дня оренди «Тари» згідно цього договору і до дня повернення «Тари» з оренди, але в будь-якому разі не може продовжуватися менше, ніж 3 місяці (пункт 1.5 Договору).
Заставна вартість однієї одиниці «Тари» (одного дерев'яного ящика ) 2 200,00 грн., у тому числі ПДВ (пункт 1.6 Договору).
Згідно з пунктами 2.2, 2.3, підпунктами 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4 та пунктом 2.5 Договору орендна плата за користування «Тарою» нараховується, починаючи з дати передачі «Тари» орендарю та закінчується днем повернення «Тари» за актами приймання-передачі. У випадку, якщо сторони не підписували акти приймання-передачі, орендна плата нараховується на загальну кількість «Тари», зазначену в специфікаціях протягом строку дії відповідних специфікацій.
Вартість оренди за одиницю «Тари» (ящик) складає 220,00 грн., у тому числі ПДВ за один місяць оренди, якщо інша вартість не зазначена в специфікаціях (пункт 2.3 Договору).
Орендна плата сплачується наступним чином:
- 100% вартості орендної плати за перший місяць оренди орендар сплачує протягом 3 календарних днів з моменту підписання Договору з розрахунку загальної кількості Тари, зазначеної в специфікаціях (підпункт 2.4.1 пункту 2.4 Договору);
- наступні платежі здійснюються орендарем до 5 числа поточного місяця за попередній місяць оренди (підпункт 2.4.2 пункту 2.4 Договору).
За результатами кожного місяця, до 5-го числа наступного місяця за попередній, орендодавець готує та надає/направляє орендарю акти наданих послуг. До 14-го числа кожного місяця орендар повинен надати/направити орендодавцю підписаний акт наданих послуг або мотивовані заперечення до акту або щодо факту неотримання акту. Неотримання орендодавцем до 20-числа наступного місяця за місяцем видання акту підписаного акту або мотивованих заперечень, або листа орендаря щодо факту неотримання акту, сторони сприймають як згоду орендаря з даними, наведеними в акті наданих послуг орендодавця. У такому випадку, орендар не має права посилатися на ненадання/ненадсилання акту орендодавцем, а акти, односторонньо підписані орендодавцем, є належними та допустимими доказами надання послуг у відповідності до всіх умов Договору, прийнятими орендарем без зауважень, та підлягають оплаті орендарем в повному обсязі в строки, передбачені Договором (пункт 2.5 Договору).
Відповідно до пункту 3.2 Договору орендар має право:
- користуватися «Тарою» протягом строку оренди в порядку, передбаченому цим договором та за її цільовим призначенням (підпункт 3.2.1 пункту 3.2 Договору);
- вільного проходу до «Тари», що розташована в приміщенні у порядку, визначеному пунктом 3.3 Договору (підпункт 3.2.2 пункту 3.2 Договору);
- у період оренди, на власний розсуд переміщати тару власними силами та за власний рахунок за межі приміщення, за виключенням одноразового переміщення орендодавцем відповідно до підпункту 3.3.4 пункту 3.3 Договору (підпункт 3.2.3 пункту 3.2 Договору).
Згідно з пунктом 3.3 Договору орендодавець зобов'язаний:
- протягом строку оренди у робочий час забезпечувати орендарю, уповноваженим представникам разом з відвідувачами та клієнтами доступ до «Тари», що розташована у приміщенні у супроводі робітника орендодавця з попереднім повідомленням орендодавця за один робочий день (підпункт 3.3.3 пункту 3.3 Договору);
- одноразово за весь період дії Договору завантажити продукцію на території орендодавця в «Тару» та перемістити в приміщення, а також вивезти «Тару» орендаря з приміщення орендодавця на рампу власними силами та за власний рахунок, за умови попереднього отримання орендодавцем письмової заявки про завантаження/видачу не менш, ніж за три банківські дні до дня завантаження/видачі «Тари» орендаря. Видача «Тари» орендодавцем здійснюється за умови відсутності заборгованості орендаря перед орендодавцем (підпункт 3.3.4 пункту 3.3 Договору);
- до моменту завантаження «Тари» зробити лабораторний аналіз продукції орендаря (підпункт 3.3.5 пункту 3.3 Договору).
Відповідно до пункту 3.4 Договору орендодавець має право:
- переміщати «Тару» у приміщення з попереднім повідомленням орендаря за 5 календарних днів (підпункт 3.4.3 пункту 3.4 Договору);
- у випадку не звільнення «Тари» після закінчення строку дії Договору за власний рахунок провести очищення «Тари» (утилізацію продукції) без жодних компенсацій орендарю, у тому числі, але не виключно прямих/непрямих збитків, втраченої вигоди, вартості продукції тощо; у свою чергу, орендар зобов'язується компенсувати орендодавцю вартість понесених витрат, що включають в себе: вартість очищення тари, вивезення та утилізацію продукції орендаря, вартість оренди, штрафні санкції (підпункт 3.4.4 пункту 3.4 Договору).
Згідно з пунктом 4.1 Договору орендодавець докладає максимум зусиль для забезпечення виконання наступних умов:
- забезпечення приміщення електроенергією та електричними з'єднаннями для постачання електроенергії до приміщення, в якому знаходиться «Тара» (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 Договору);
- забезпечення належної роботи охолоджувального обладнання в приміщенні (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 Договору);
- підтримання оптимальних кліматичних умов в приміщенні, які узгоджуються сторонами в специфікаціях (підпункт 4.1.3 пункту 4.1 Договору);
- догляд та прибирання зовнішньої території, що безпосередньо знаходиться біля площі приміщення, в якому знаходиться «Тара», включаючи прибирання побутового сміття (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 Договору);
- консультування орендаря з приводу технології та режимів зберігання продукції (підпункт 4.1.5 пункту 4.1 Договору).
Згідно з пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що на час дії пікових коефіцієнтів диференційованих за періодами часу, встановлених НКРЕКП для тризонних тарифів, постачання електроенергії до приміщення та робота охолоджувального обладнання в приміщенні буде зупинятися.
Відповідно до пунктів 8.2 та 8.3 Договору повернення «Тари» (передача від орендаря орендодавцю) має відбуватися не пізніше строку, вказаного в специфікаціях за місцезнаходженням приміщення орендодавця.
Під час передачі в оренду/повернення з оренди «Тари» сторони зобов'язуються підписувати акти про прийняття/повернення «Тари» з обов'язковим зазначенням кількості тари, номерів «Тари», ваги кожного окремого ящика. У випадку не підписання вищезазначених актів, орендодавець має право нараховувати орендну плату, виходячи із загальної кількості «Тари», зазначеної у специфікаціях впродовж строку дії цього договору, а виведення з оренди «Тари» відбувається на підставі підписання сторонами додаткової угоди, або після закінчення строку дії Договору та/або специфікації. Право власності на «Тару» не змінюється під час будь-яких операцій орендаря.
Відповідно до пункту 6.2 Договору за прострочення внесення оплати на розрахунковий рахунок орендодавця більше ніж на 3 (три) календарних дні, орендар, за вимогою орендодавця, сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення від суми заборгованості за кожний день прострочення, а у випадку прострочення орендарем внесення орендної плати більше ніж на 15 (п'ятнадцять) календарних днів орендар, на вимогу орендодавця, додатково зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 20% (двадцяти відсотків) вартості місячної орендної плати за кожний місяць, в якому прострочено внесення орендної плати відповідно до пункту 2.4 Договору, окрім цього, орендодавець має право на власний розсуд:
- відмовити у безоплатній видачі тари, що орендується з приміщення, до моменту погашення заборгованості перед орендодавцем (підпункт 6.2.1 пункту 6.2 Договору);
- відмовитися від Договору та очистити «Тару» орендодавця від продукції орендаря у будь-який спосіб власними силами або доручити виконання чи надання цієї послуги третій особі і вимагати від орендаря відшкодування збитків, сплати орендної плати, штрафних санкцій, інфляційних втрат (підпункт 6.2.2 пункту 6.2 Договору).
Згідно з пунктом 6.6 Договору сторони погодили, що орендодавець не несе будь-якої відповідальності за цим договором, у тому числі, але не виключно відносно потенційних втрат, псування, якісних показників продукції, що буде розташовуватись в орендованій «Тарі».
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що протягом строку дії Договору сторонами складалися акти виконаних робіт з грудня 2016 року по травень 2017 року. Вартість наданих послуг за даними актами за розрахунками ТОВ «Грін Тім» склала 4 632 568,60 грн. Також складалися акти звірки взаємних розрахунків.
Протягом грудня 2016 - травня 2017 року ТОВ «Грін Тім» надало, а ПП «ШАТО» прийняло послуги зі зберігання за Договором на загальну суму 4 632 568,60 грн.
ПП «ШАТО» здійснило платежі за зберігання на загальну суму 3 582 568,60 грн.
ТОВ «Грін Тім» повернуло ПП «ШАТО» товар, прийнятий на зберігання згідно з актами прийняття-передачі (повернення) тари з оренди, які датувалися періодом з 12.10.2016 по 19.05.2017.
З посиланням на неналежне виконання ПП «ШАТО» зобов'язання щодо сплати орендної плати за Договором, ТОВ «Грін Тім» звернулося з позовом до суду у цій справі про стягнення з відповідача за первісним позовом: 1 050 000,00 грн. основного боргу, 170 538,90 грн. пені, 18 769, 26 грн. - 3% річних, 912 973, 07 грн. штрафу.
У зустрічному позові ТОВ «Грін Тім» просило (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог): у відповідності до вимог статті 235 ЦК України визнати, що між сторонами (з одного боку зберігач - ТОВ «Грін Тім», з другого боку поклажодавець - ПП «ШАТО») укладений договір від 26.08.2016 № 2608160Т на умовах, зазначених у зустрічному позові, який є договором зберігання на товарному складі; стягнути з ТОВ «Грін Тім» на користь ПП «ШАТО» збитки за удаваним договором № 2608160Т в сумі 7 480 375,24 грн.; зарахувати зустрічну однорідну вимогу в сумі 987 887,48 грн. за первісним позовом; остаточно стягнути з урахуванням зарахування зустрічної однорідної вимоги суму 6 492 487,76 грн.; по закінченню розгляду справи по суті здійснити поворот виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 по справі № 923/560/17, стягнувши з ТОВ «Грін Тім» на користь ПП «ШАТО» 2 337 160,29 грн.
Після відкриття провадження у справі № 923/560/17 ПП «ШАТО» сплатило 60 000,00 грн. основного боргу.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що скасовуючи судові рішення по суті спору (вперше) та направлячи справу № 923/560/17 на новий розгляд (постанова від 04.07.2018), Верховний Суд, зокрема, погодився з висновком місцевого господарського суду, згідно з яким умови Договору відповідають загальним положенням про зберігання, які наведені у главі 66 ЦК України, у зв'язку з чим укладений сторонами Договір є удаваним.
Крім того, у судовому порядку розглядалася справа № 923/1121/17 за позовом ПП «ШАТО» до ТОВ «Грін Тім» про визнання договору від 26.08.2016 № 260816ОТ оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції та договору від 30.01.2017 № 300117ШОП оренди приміщення - договором зберігання товарного складу сільськогосподарської продукції (удавані правочини), які позивач у вказаній справі просив визнати недійсними на підставі частини першої статті 215 ЦК України, через невідповідність їх вимогам частин першої, третьої та п'ятої статті 203 ЦК України.
У рішенні господарського суду Херсонської області від 05.09.2019 зі справи № 923/1121/17 про відмову в позові, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 04.11.2020, зокрема, встановлено, що 26.08.2016 ПП «ШАТО» (орендар) та ТОВ «Грін Тім» (орендодавець) укладений договір № 260816ОТ оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції, предметом якого є строкове платне (тимчасове) користування дерев'яними ящиками для зберігання плодоовочевої продукції орендаря, далі «Тара», яка на власний розсуд орендаря може розташовуватися в приміщенні орендодавця при відповідних температурних умовах та умовах вологості за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7 («Приміщення») або поза приміщенням. Псування сільгосппродукції та необхідність її сортувати власними силами в складських приміщеннях ТОВ «Грін Тім» стало підставою для укладення ПП «ШАТО» (орендар) та ТОВ «Грін Тім» (орендодавець) договору оренди приміщення (для організації складського приміщення, фасування, сортування продукції орендаря), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендарю у платне строкове користування (оренду) частину приміщення складського корпусу площею 200 кв.м, розташоване за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7, перший поверх, на строк до 31.05.2017, а орендар зобов'язався сплачувати орендну плату в розмірі 58 000 грн. на місяць не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця.
Вказані два договори - оренди тари та оренди приміщення слід розглядати у сукупності їх умов та визначати їх єдину направленість на приховування іншого правочину щодо зберігання сільськогосподарської продукції ПП «ШАТО».
Таким чином, під час укладення договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції та договору оренди приміщення у сторін були відсутні наміри на встановлення правовідносин з оренди, оскільки вищезазначені умови договору оренди тари відповідають загальним положенням про зберігання, які наведені у главі 66 ЦК України.
Отже, до спірних правочинів (договорів оренди тари та приміщення) слід застосовувати норми права, якими регулюються правовідносини зберігання.
Станом на час укладання спірних договорів ТОВ «Грін Тім» було товарним складом (юридичною особою, яка надає послуги, пов'язані зі зберіганням на засадах підприємницької діяльності) у розумінні частини першої статті 956 ЦК України, та не було товарним складом загального користування у розумінні частини другої статті 956 ЦК України, оскільки сторонами не представлено доказів існування у ТОВ «Грін Тім» зобов'язання щодо зберігання товару від будь-якої особи відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії), а між сторонами виникли правовідносини зберігання на товарному складі (спірні правовідносини).
Верховним Судом у постанові зі справи № 923/1121/17 зазначено, що судами не встановлені обставини направлення волі сторін на досягнення іншої мети ніж тієї, що передбачена умовами укладених сторонами договорів; сторонами укладені договори, в яких містяться елементи різних договорів (змішаний договір), і зокрема, оренди та надання послуг зі зберігання. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи якого містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Зміст укладених правочинів, з урахуванням їх удаваності, не суперечать положенням цивільного законодавства, якими урегульовано правовідносини оренди та надання послуг зі зберігання.
У розгляді справи № 923/560/17 суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що встановлені у справі № 923/1121/17 обставини мають преюдиціальне значення (частина четверта статті 75 ГПК України) для справи № 923/560/17, судові рішення в якій переглядаються в касаційному порядку.
Судами також встановлено, що за жодним актом прийняття-передачі (повернення) тари з оренди ПП «ШАТО» не вимагало огляду та перевірки якості товару при його поверненні. Також ПП «ШАТО» ані в момент їх підписання, ані протягом 3-х днів з цього моменту не заявляло у письмовій формі про нестачу або пошкодження товару при його поверненні.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Відповідно до загальних засад господарського судочинства спором є юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, який виникає внаслідок порушення, невизнання охоронюваних законом прав та інтересів. При цьому, одним із способів вирішення такого спору є звернення до суду з відповідним позовом.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Предметом спору у цій справі за первісним позовом є матеріально-правові вимоги позивача про: стягнення 1 050 000,00 грн. основного боргу, 170 538,90 грн. пені, 18 769, 26 грн. - 3% річних, 912 973, 07 грн. штрафу.
Підставою первісного є неналежне виконання ПП «ШАТО», за доводами ТОВ «Грін Тім», зобов'язання за Договором в частині оплати орендних платежів.
Предметом спору за зустрічним позовом є матеріально-правові вимоги про: визнання у відповідності вимог статті 235 ЦК України, що між сторонами (з одного боку зберігач - ТОВ «Грін Тім», з другого боку поклажодавець - ПП «ШАТО») укладений договір від 26.08.2016 № 2608160Т на умовах, зазначених у зустрічному позові, який є договором зберігання на товарному складі; стягнення з ТОВ «Грін Тім» на користь ПП «ШАТО» збитків за удаваним договором в сумі 7 480 375,24 грн.; зарахування зустрічної однорідної вимоги в сумі 987 887,48 грн. за первісним позовом; остаточне стягнення з урахуванням зарахування зустрічної однорідної вимоги суму 6 492 487,76 грн.
Підставою зустрічного позову є удаваність, за твердженням ПП «ШАТО», укладеного сторонами Договору; заподіяння збитків ПП «ШАТО» внаслідок допущених ТОВ «Грін Тім» порушень умов зберігання сільськогосподарської продукції за удаваним правочином, що призвело до її (продукції) псування.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України ПП «ШАТО» зазначає, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 зі справи № 912/3933/16, від 28.09.2020 зі справи № 280/327/19 щодо застосування приписів статей 623, 950, 957, 961 ЦК України, статей 193, 224, 225 ГК України, статті 316 ГПК України, та у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 зі справи № 915/214/17 щодо застосування статті 594 ЦК України.
Суд враховує, що 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Так, у справі № 912/3933/16, на яку посилається скаржник, позов пред'явлений про стягнення з відповідача збитків, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за укладеним сторонами договором складського зберігання щодо збереження переданого на зберігання майна. Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що судами не з'ясовано, чи є надані позивачем накладні документами, на підтвердження прийняття товару за договором складського зберігання, у розумінні положень статті 961 ЦК України.
У справі № 280/327/19, на яку посилається скаржник, предметом спору було визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Полтавській області та скасування податкових повідомлень-рішень. Водночас спірним було питання щодо наявності правових підстав для донарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб та військового збору у зв'язку з отриманням ним додаткового блага у натуральній формі у вигляді зернової продукції, що зберігалася на підставі договорів складського зберігання. Як встановлено у справі № 280/327/19, такі правовідносини, з огляду на об'єкт зберігання врегульовані, зокрема, Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні», тобто, у даному випадку, існує вказане спеціальне правове регулювання, на відміну від справи, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові, Верховний Суд у справі № 280/327/19 виходив з недоведеності позивачем обґрунтованості заперечень проти доводів суб'єкта владних повноважень.
У справі № 915/214/17, на яку також посилається скаржник, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні первісного позову про витребування майна, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у зберігача правових підстав для притримання майна, яке знаходилося у нього на зберіганні.
У справі ж, судові рішення в якій переглядаються, суди попередніх інстанцій, з урахуванням, зокрема, приписів частини четвертої статті 75 ГПК України встановили, що між сторонами виникли правовідносини зі зберігання сільськогосподарської продукції ПП «ШАТО», зокрема, на підставі оспорюваного правочину; товар був прийнятий ТОВ «Грін Тім» (зберігачем) на зберігання; ТОВ «Грін Тім» надало, а ПП «ШАТО» (поклажодавець) прийняло надані послуги зі зберігання, а в подальшому товар був повернутий поклажодавцю.
Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник та у справі, рішення в якій переглядаються, не є подібними, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
В обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на необхідність відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 зі справи № 923/1121/17, оскільки, на думку скаржника, такий висновок суперечить висновкам та вказівкам, які містяться у постановах від 04.07.2018 у справі № 923/560/17, від 02.07.2019 у справі № 923/560/17, від 12.12.2018 у справі № 923/1121/17, зокрема, у застосуванні приписів Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва».
Так, відповідно до преамбули Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва», останній регулює правовідносини, пов'язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв, визначає порядок їх реєстрації та спрямований на створення правових, економічних, організаційних умов функціонування цих документів під час зберігання товарів на товарних складах.
Дія цього Закону не поширюється на правовідносини, що виникають стосовно об'єктів нерухомості, електроенергетики, а також правовідносини, пов'язані із зберіганням цінних паперів, їх сертифікатів, банківських білетів (банкнот) та монет, які є законним платіжним засобом; тварин; товарів, обтяжених правами застави; товарів, термін придатності яких з дня прийняття на зберігання не перевищує 90 днів, а також товарів, щодо яких порушено судом провадження про витребування з чужого незаконного володіння; товарів, що передані в користування на умовах оренди, лізингу або прокату.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» товарний склад - це організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані із зберіганням, на засадах підприємницької діяльності; сертифікований товарний склад - це товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання, що дає право видавати прості і подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання.
Так, за доводами скаржника, необхідно відступити від висновку Верховного Суду у справі № 923/1121/17, у якому названий Суд вказав, що відповідно до положень Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» товарному складу (не сертифікованому) не надається право видавати складські свідоцтва, з огляду на що правовідносини сторін на момент укладення оспорюваних договорів не підпадали під регулювання вказаного Закону, оскільки сторонами не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ «Грін Тім» є сертифікованим складом. При цьому термін зберігання товарів визначений за ДСТУ не має значення для застосування цього Закону до спірних правовідносин, оскільки сертифікований товарний склад приймає на зберігання лише товари, зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання. Як зазначає скаржник, такий висновок суперечить висновкам та вказівкам, які містяться у постановах від 04.07.2018 у справі № 923/560/17, від 02.07.2019 у справі № 923/560/17, від 12.12.2018 у справі № 923/1121/17, згідно з якими Верховний Суд, направляючи кожну з вказаних справ на новий розгляд, зазначав про необхідність дослідження усіх доказів у їх сукупності та ДСТУ щодо терміну придатності продукції, яка передана на зберігання, і, якщо зазначений термін є більшим ніж 90 днів, до даних правовідносин необхідно застосувати Закон України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва».
Проте, Верховний Суд зазначає, що у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, не міститься та не може міститися вказівки (в силу приписів частини другої статті 316 ГПК України) про необхідність застосування у новому розгляді цих справ приписів Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва», а направлення кожної з них (справ) на новий розгляд стало наслідком, зокрема, недостатнього дослідження обставин та доказів, зібраних у них.
Крім того, у цих справах судові рішення були скасовані, а справи направлені на новий розгляд (у тому числі й справа № 923/560/17, судові рішення в якій, ухвалені після останнього нового розгляду, переглядаються у касаційному порядку), що не означає остаточного вирішення спору. Новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження у цих справах судами обставин і доказів, що, у свою чергу, у подальшому вплине на правові висновки у них.
Доводи скаржника у зазначеній частині зводяться, насамперед, до переоцінки доказів в іншій справі № 923/1121/17 (стосовно доведеності того, що ТОВ «Грін Тім» є саме сертифікованим складом), що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції у розгляді касаційної скарги зі справи № 923/560/17.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Так, основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованою Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
У даному випадку Суд звертається до висновку Європейського суду з прав людини, викладеного у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), згідно з яким: «в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту».
У постанові від 04.09.2018 Великої Палати Верховного Суду зі справи № 823/2042/16 викладений такий висновок: «З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».
Суд вважає, що ПП «ШАТО» не наводить вагомих та достатніх аргументів, які свідчили б про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 зі справи № 923/1121/17. У зв'язку з чим Верховний Суд вважає, що скаржник не навів існування та наявності у цій справі, за встановлених судами обставин, передумов для передачі справи згідно з приписами ГПК України для відступу від раніше викладеного висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Таким чином, доводи касаційної скарги ПП «ШАТО» у цій частині визнаються Верховним Судом необґрунтованими.
Також скаржник зазначає про наявність підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 02.07.2019 зі справи № 923/560/17 у розгляді вимоги про визнання договору удаваним.
Так, за доводами скаржника, помилковим є висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.07.2019 зі справи № 923/560/17, відповідно до якого названий Суд, погодившись з позицією суду апеляційної інстанції, зазначив, що з урахуванням імперативного характеру частини другої статті 235 ЦК України та відсутності у переліку способів захисту цивільних прав, визначеного в частині другій статті 16 ЦК України, такого способу, як визнання правочину удаваним, обраний ПП «ШАТО» спосіб захисту порушеного права шляхом визнання договору від 26.08.2016 № 260816ОТ оренди тари удаваним сам по собі не призведе до відновлення порушеного права позивача; вимогу ПП «ШАТО» про визнання удаваним названого договору належить розглядати виключно як один з доводів, яким позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої вимоги.
Скаржник зазначає, що невідповідність удаваного договору вимогам закону свідчить про його (договір) нікчемність або недійсність.
Проте, у зазначеному доводі скаржник не враховує дійсного змісту частини другої статті 235 ЦК України, а також те, що удаваність договору не свідчить про автоматичну недійсність реального (прихованого) правочину, оскільки в силу приписів статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Отже, доведенню підлягають обставини, що саме реальний (прихований) правочин суперечить нормам права. Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом у постановах: від 15.05.2018 зі справи № 902/408/17, від 07.02.2019 зі справи № 924/778/17, від 17.03.2021 зі справи № 910/8466/20.
У даному випадку скаржник не навів жодних аргументів, які свідчили б про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2019 зі справи № 923/560/17, окрім власного тлумачення приписів частини другої статті 235 ЦК України, яке не відповідає дійсному змісту наведеної норми права.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що існують підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 зі справи № 904/5212/17, від 04.07.2018 зі справи № 923/560/17, від 04.11.2020 зі справи № 923/1121/17 щодо застосування частини третьої статті 6 ЦК України (стосовно можливості відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд), пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України (свобода договору) у подібних правовідносинах, оскільки, за доводами ПП «ШАТО», вказані норми не можуть застосовуватись до удаваних угод, які прикривають реальний правочин, тобто зазначені норми можуть стосуватися лише реального правочину.
Проте, Верховний Суд відхиляє зазначений довід скаржника, з огляду на таке.
По-перше, постанова Верховного Суду у справі № 904/5212/17, на яку посилається скаржник, ухвалена не в подібних правовідносинах у розумінні пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки у вказаній справі питання удаваності правочину не розглядалося взагалі.
По-друге, постанова Верховного Суду від 04.07.2018 зі справи № 923/560/17, на яку також посилається скаржник, таких висновків не містить.
По-третє, у зазначеному доводі скаржник не враховує, що встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати (як встановлену обставину), що сторонами вчинено саме цей правочин (реальний, який сторони насправді вчинили), та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин (реальний). Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Скаржник залишає поза увагою те, що удаваність договору сама по собі ще не свідчить про автоматичну недійсність реального (прихованого) правочину. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються.
Отже, скаржник не навів жодних вагомих аргументів, які свідчили б про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 зі справи № 923/1121/17, окрім власного довільного тлумачення законодавчих приписів.
З урахуванням наведеного, клопотання ПП «ШАТО» про передачу справи № 923/560/17 на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню.
Довід скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права, зокрема, статей 936, 937, 943, 950, 957, 960-962 ЦК України, статей 9, 10, 13, 14, 18, 19, 27 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» не знайшов свого підтвердження, у тому числі, з огляду на преюдиціальність для даної справи тих обставин, які встановлені у справі № 923/1121/17, зокрема, про те, що на ТОВ «Грін Тім», який не був сертифікованим товарним складом на момент укладення оспорюваного правочину, дія положень Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» не поширюється.
ПП «ШАТО» в обґрунтування доводів касаційної скарги також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, у спорах про виконання та порушення зобов'язання, визнання недійсними договорів зберігання на товарному складі, здійсненого професійним зберігачем, визначення, який сертифікат відповідності є необхідним для виникнення права видачі простого або подвійного складського свідоцтва та застосування норм ДСТУ щодо обов'язковості стосовно зберігання на товарному складі, щодо визначення зберігання на товарних складах свіжих овочів та застосування Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва», при визначенні як у преамбулі цього Закону, так і в його статті 1 щодо товарного та сертифікованого товарного складу, який направлений на ведення обліку під час зберігання товарів, термін придатності яких більше ніж 90 днів.
У зазначеному контексті Верховний Суд зазначає, що саме лише посилання на відсутність висновку без конкретизації норми (норм) права, та її застосування судами в контексті предмета й підстав заявленого позову, та практика застосування якої (яких) відсутня і потребує формування, свідчить про недоведення скаржником передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави для касаційного оскарження судових рішень. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 зі справи № 915/1992/19, від 05.10.2021 зі справи № 907/746/17.
З урахуванням встановлених судами попередніх обставин справи, оцінених доказів, які покладені в основу оскаржуваних судових актів, як у цілому, так і кожен окремо, у тому числі, з урахуванням преюдиціальності тих обставин, які встановлені у справі № 923/1121/17 для справи, судові рішення в якій переглядаються, Верховний Суд зазначає, що фактично доводи скаржника у цій частині зводяться до переоцінки доказів та встановлених господарськими судами обставин, що в силу приписів статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За доводом скаржника, судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права у розгляді його клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги зі справи, а також у дослідженні доказів зі справи, оскільки не досліджено зібрані у справі докази, а також взято до уваги недопустимі докази.
Так, дійсно, у судовому засіданні 16.09.2021 суд апеляційної інстанції розглянув і відмовив у задоволенні клопотань ПП «ШАТО» про відкладення розгляду апеляційної скарги, який (розгляд) призначений на 12.08.2021. Проте суд розглянув вказані клопотання саме у відношенні до того судового засідання, яке було призначене на 16.09.2021.
Отже, доводи скаржника у цій частині заслуговують на увагу, проте зазначене не вплинуло на правильність судового рішення по суті спору. Водночас доводів про те, що скаржнику не було відомо про судове засідання, призначене на 16.09.2021 або про те, що суд не розглянув інше клопотання ПП «ШАТО», пов'язане саме із судовим розглядом 16.09.2021, касаційна скарга не містить.
Довід скаржника про те, що у суді апеляційної інстанції справа розглядалася лише 25 хвилин, внаслідок чого не було забезпечено розумної тривалості судового провадження та фактичної перевірки законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, Верховний Суд відхиляє, оскільки довід ПП «ШАТО» щодо «розумного строку» зводиться до власного тлумачення скаржником рішень Європейського Суду з прав людини без урахування їх дійсного змісту. Водночас сама по собі тривалість судового засідання не дає підстав стверджувати щодо ефективності/неефективності здійсненого правосуддя, а, у даному випадку, такий довід зводиться до власного бачення скаржником необхідної тривалості судового засідання для розгляду апеляційної скарги у цій справі.
Що ж стосується доводу ПП «ШАТО» про допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права у дослідженні доказів зі справи, оскільки судом не досліджено зібрані у справі докази (що за своїм змістом відповідає пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України), а також взято до уваги недопустимі докази(що за своїм змістом відповідає пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України), Верховний Суд зазначає таке.
Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Отже, умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України є необґрунтованими.
Таким чином, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 17.09.2020 зі справи № 915/1734/18, у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 зі справи № 912/353/20).
Стосовно посилання ПП «ШАТО» на встановлення судом апеляційної інстанції обставин у справі на підставі недопустимих доказів, Верховний Суд зазначає таке.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Разом з цим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Подібна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 зі справи № 910/13647/19.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
Водночас у силу приписів статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині фактично зводяться не до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення з урахуванням недопустимих доказів (без конкретизації яких саме), а до заперечення обставин, встановлених судом під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказу зі справи, у той час як у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
Отже, наведений довід касаційної скарги Суд відхиляє, як необґрунтований.
Серед іншого ПП «ШАТО» наголошує на незаконності ухвалення додаткового рішення від 02.04.2021 у справі № 923/560/17 з посиланням на порушення, зокрема, приписів статті 129 ГПК України та судову практику Європейського суду з прав людини.
Так, за доводам скаржника, в силу приписів частини шостої статті 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Скаржник зазначає, що згідно із судовою практикою Європейського Суду сума витрат на правничу допомогу не може перевищувати 10% за умови, що вони були необхідні при захисті.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
По-перше, застосування приписів частини шостої статті 129 ГПК України є правом суду, а не його обов'язком. Поняття «істотного перевищення» суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, є оціночним і залежить від конкретних обставин справи, оцінка яких є повноваженням перш за все судів першої та апеляційної інстанції.
По-друге, у визначенні необхідних для даної справи судових витрат в аспекті співвідношення із заявленими позовними вимогами, скаржник не враховує наявності всіх вимог за зустрічним позовом, у тому числі, майнової вимоги про стягнення збитків.
По-третє, місцевим господарським судом зменшено заявлений ТОВ «Грін Тім» до стягнення розмір витрат на правничу допомогу на 50% (що складає 2,14% від загальної суми усіх майнових вимог у справі), з урахуванням заяви ПП «ШАТО» про зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, що залишає поза увагою у своїх доводах назване Підприємство.
Стосовно посилання скаржника на те, що безпідставним є стягнення відповідних сум з урахуванням ПДВ, що збільшує вартість послуги, яка не має сплачуватися стороною, Верховний Суд зазначає про неврахування ПП «ШАТО» тієї обставини, що правнича допомога надавалася позивачу за первісним позовом не адвокатом, як самозайнятою особою, яка не є платником ПДВ, а адвокатським об'єднанням, яке є юридичної особою і при наданні юридичних послуг та надходженні коштів повинно сплачувати усі види податків, у тому числі, й ПДВ, який входить в ціну послуг.
Доводи ТОВ «Грін Тім», викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного у цій постанові беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються із застосуванням норм права судами попередніх інстанцій.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни судових рішень попередніх інстанцій скаржником не доведено.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пунктів 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій відсутні.
Судові витрати
Понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ПП «ШАТО», оскільки касаційне провадження у справі № 923/560/17 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підлягає закриттю, а в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження у справі № 923/560/17 за касаційною скаргою приватного підприємства «ШАТО» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу приватного підприємства «ШАТО» в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення господарського суду Херсонської області від 18.03.2021, додаткове рішення господарського суду Херсонської області від 02.04.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 зі справи № 923/560/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова