01 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 915/1477/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.
за участю секретаря судового засідання Ксензової А.Є.
за участю представника Миколаївської обласної прокуратури - прокурора Офісу Генерального прокурора - Васківнюка С.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2021
у справі № 915/1477/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика"
до відповідача держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Миколаївській області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Державної казначейської служби України;
2) Центрального районного суду міста Миколаєва
про відшкодування шкоди,--
Короткий зміст позовних вимог. Процесуальні дії суду
Товариство з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" (далі - Товариство, позивач) звернулось в Господарський суд Миколаївської області з позовом до держави Україна в особі Миколаївської місцевої прокуратури №1 та Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про стягнення з Державної казначейської служби України на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями Центрального районного суду міста Миколаєва, вказаних органів прокуратури та відділу поліції, 113 432 грн неотриманого прибутку (за два дні простою підприємства), 588 782,04 грн неотриманого доходу (в результаті втрати контрагента), 257783,37 грн витрат на професійну правничу допомогу та 100 000, 00 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, вчиненими в межах кримінального провадження №12017150020002867, при цьому незаконність вказаних дій, за твердженням Товариства, підтверджується фактом закриття зазначеного кримінального провадження у зв'язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення. За доводами позивача, у зв'язку з незаконними діями, а саме: проведенням обшуку, виїмкою та арештом майна, належного позивачу на праві власності, Товариству завдано майнову шкоду, яка полягала в припиненні роботи на підприємстві протягом двох днів під час проведення обшуку, а подальше досудове розслідування стало причиною втрати позивачем контрагента, понесення витрат на професійну правничу допомогу та завдало моральної шкоди.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державну казначейську службу України та Центральний районний суд міста Миколаєва.
Ухвалою суду від 24.03.2021 замінено відповідачів у справі їх правонаступниками, а саме: Миколаївську місцеву прокуратуру №1 замінено на Миколаївську обласну прокуратуру, а Центральний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - на Головне управління Національної поліції в Миколаївській області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 у справі № 915/1477/20 (суддя Олейняш Е.М.) у позові відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Товариство оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 (колегія суддів: Таран С.В. - головуючий, Будішевська Л.О., Поліщук Л.В.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення; оскаржуване судове рішення залишено без змін.
Судові рішення мотивовані недоведеністю, необґрунтованістю позовних вимог та відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено протиправності поведінки вищевказаних органів, причинно-наслідкового зв'язку між їх діями і заподіянням шкоди, а у випадку моральної шкоди - самого факту її заподіяння, відтак відсутній склад правопорушення, необхідний для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди.
Щодо відшкодування моральної шкоди судами з'ясовано, що матеріали справи не містять жодного доказу завдання моральної (немайнової) шкоди юридичній особі - позивачу, який помилково ототожнює працівників юридичної особи (фізичних осіб) з самою юридичною особою, які, натомість, є різними суб'єктами правовідносин. Судами попередніх інстанцій враховано висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, відповідно до яких Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" регулює правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові, а не юридичній особі.
Також, з посиланням на сталу практику Верховного Суду, зокрема і постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17, суди зауважили, що у будь-якому разі процесуальні витрати, понесені, в тому числі і у кримінальному провадженні, не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), останні не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків, натомість дані витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 у цій справі, Товариство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державної казначейської служби України на користь Товариства заявлений розмір коштів на відшкодування шкоди.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вказані порушення, на думку скаржника, полягають у наступному:
- судами попередніх інстанцій не застосовано норми пункту 2 статті 2, статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та не враховано щодо цього вимоги частини сьомої статті 1176 ЦК України;
- порушено вимоги частини другої статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), частини другої статті 6, статті 56 Конституції України ,
- порушено вимоги частини десятої статті 11 ГПК України (щодо застосування аналогії закону чи аналогії права), проігнорувавши відсутність закону, що врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої юридичній особі незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду;
- судами умисно не дотримано висновків рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2001 від 03.10.2001 відносно того, що "підстави і порядок відшкодування шкоди регулюються Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року n 266/94-вр", що є ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України);
- судами умисно проігноровано:
(1) факт закриття вказаного кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення та відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення;
(2) факт незаконності дій та рішень органів досудового розслідування, прокуратури і суду протягом майже 3-х років при досудовому розслідуванні кримінального провадження з підстав порушення конституційних прав посадових осіб скаржника, зазначені в частині першій статті 3 Конституції України;
(3) факт того, що досудове розслідування у кримінальному провадженні про вчинення посадовими особами скаржника кримінального правопорушення за ознаками, передбаченими частиною третьою статті 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), частиною другою статті 212 КК України (ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)), частиною четвертою статті 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), є приниженням ділової репутації скаржника, який протягом майже трьох років не міг довести перед партнерами по бізнесу, що його посадові особи не є злочинцями;
(4) факт втрати скаржником 588 782,04 грн доходу внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що підтверджено фактом закриття вказаного кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення та відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
(5) той факт, що скаржник в апеляційної скарзі обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі:
Миколаївської обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу з проханням відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
Головне управління Національної поліції в Миколаївській області подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, а оскаржувані судові рішення у справі залишити без змін.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 915/1477/20 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 29.09.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 19.10.2021 касаційну скаргу Товариства залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
29.10.2021 до касаційного суду від скаржника надійшли заяви про поновлення строку касаційного оскарження та про відвід колегії суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 05.11.2021 визнано доводи, викладені у заяві Товариства про відвід колегії суддів необґрунтованими; передано касаційну скаргу на автоматизований розподіл для визначення судді з розгляду вказаної заяви.
08.11.2021 заяву Товариства про відвід колегії суддів у справі № 915/1477/20 передано на розгляд Верховного Суду у складі судді Касаційного господарського суду Білоуса В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2021 у складі судді Білоуса В.В. у задоволенні заяви Товариства про відвід колегії суддів: Огородніка К.М. - головуючий, Жукова С.В.,. Ткаченко Н.Г. від розгляду касаційної скарги у справі № 915/1477/20 відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 11.11.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 у справі № 915/1477/20; призначено касаційну скаргу до розгляду на 01.12.2021 о 15:20 год.
Судове засідання 01.12.2021 відбулось за участі представника Миколаївської обласної прокуратури - прокурора Офісу Генерального прокурора - Васківнюка С.М., який надав пояснення у справі. Інші учасники явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.
Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників іншої сторони у справі.
При цьому, суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Щодо кримінального провадження
У провадженні слідчого відділу Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції (далі - Центральний ВП ГУ НП) в Миколаївській області перебувало кримінальне провадження №12017150020002867, відомості про яке 29.06.2017 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України за фактом привласнення посадовими особами Товариства коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ для подальшого його відшкодування з державного бюджету.
31.08.2017 в ході досудового розслідування в межах кримінального провадження №12017150020002867 прокурор Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Центрального районного суду міста Миколаєва з клопотанням про надання дозволу про проведення обшуку житла та іншого володіння особи, в якому просив постановити ухвалу про проведення обшуку за фактичним місцезнаходженням підконтрольних ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підприємств, а саме: в приміщенні № 3/2 по вул. Казарського в м. Миколаєві Миколаївської області.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 31.08.2017 задоволено вищенаведене клопотання прокуратури та надано дозвіл на проведення обшуку офісу Товариства.
05.09.2017 та 06.09.2017 на підставі вказаної ухвали суду було проведено обшук нежитлових будівель № 3/2 по вулиці Казарського в місті Миколаєві, які належали на праві власності Товариству. В ході даного обшуку вилучено речі та документи, а саме: круглі печатки, штамп-факсиміле, конверти, квитанцію, жорсткий диск, аркуші паперу, звіт по рахунку, роздруківки, чорнові рукописні записи, листи, контракти, скріплений пакет документів з довіреністю, додатковою угодою та договором, комп'ютери, міжнародну товарно-транспортну накладну, екземпляри міжнародної ТТН, примірники акту виконаних робіт, специфікацію, блокноти, ноутбук, інвойси, папки з файлами, зошит, папку з матеріалами семінару тощо, як такі, що могли бути предметом вчинення кримінального правопорушення та одержані внаслідок його вчинення, або використані як засоби та знаряддя вчинення кримінального правопорушення та зберегли на собі його сліди.
У подальшому слідчий слідчого відділу Центрального ВП ГУ НП в Миколаївській області звернувся до суду з погодженим із прокурором Миколаївської місцевої прокуратури № 1 клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене в ході обшуку, проведеного 05.09.2017 за місцем знаходження офісу Товариства за адресою: м. Миколаїв, вул. Казарського, 3/2.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 22.09.2017 накладено арешт на майно, вилучене у ході проведеного 05.09.2017 обшуку за місцем знаходження офісу Товариства за адресою: м. Миколаїв, вул.Казарського, 3/2.
Вказані фактичні обставини встановлені судами під час розгляду цивільної справи № 489/2820/19 за позовом Товариства до Миколаївської місцевої прокуратури № 1, Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 22.09.2017 частково задоволено клопотання начальника відділення слідчого відділу Центрального ВП ГУ НП в Миколаївській області та накладено арешт на ноутбук PRO, SEKIAL-C02QX03ZG8wr, вилучений в ході проведеного 05.09.2017 обшуку за місцем мешкання ОСОБА_3 - квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа ГУ ДФС у Миколаївській області № 8855/10/14-29-12-01-09 від 09.11.2017, наданого у відповідь на адвокатський запит адвоката Бєлика В.Г., згідно з наявними базами даних Товариством у деклараціях з ПДВ за операціями за січень-травень 2017 року відображено обсяги постачання (без ПДВ) на адресу ТОВ ТД "Роскосметика" у сумі 7 617 504 грн, ПДВ - 1 523 501,00 грн, а також відображено обсяги придбання (без ПДВ) у ТОВ "Промхімскло" на суму 2 082 775 грн, ПДВ - 416 555, 00 грн (загальний обсяг придбання - 2 499 330,00 грн), при цьому за період з березня по травень 2017 року позивач не заявляв до бюджетного відшкодування суму 416 555,00 грн по контрагенту - ТОВ "Промхімскло". Стосовно формування Товариством від'ємного значення у сумі 1 523 498,00 грн у даному листі зазначено про те, що від'ємне значення - це від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом платника податку, тому по відношенню до Товариства сума 1 523 498, 00 грн є сумою податкових зобов'язань з ПДВ, яка виникла в результаті постачання товарів/послуг на адресу ТОВ ТД "Роскосметика", та не може бути від'ємним значенням з податку.
Згідно з витягом з кримінального провадження № 12017150020002867 та адресованого позиву листа прокуратури Миколаївської області № 04/2/2/-151-17 від 13.11.2017 у вищевказаному кримінальному провадженні 07.11.2017 змінено правову кваліфікацію кримінального правопорушення з частини третьої статті 191 КК України на частину другу статті 212 КК України, у зв'язку із чим 07.11.2017 на підставі частини третьої статті 216 КК кодексу України підслідність у вказаному кримінальному провадженні визначено за слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС в Миколаївській області.
В адресованому позивачу листі № 3864/10/14-29-23-02 від 22.07.2019 ГУ ДФС у Миколаївській області повідомило, що кримінальне провадження №12017150020002867 в частині кримінального правопорушення за ознаками частини другої статті 212 КК України закрито постановою слідчого від 14.06.2018 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), при цьому того ж дня дане кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, направлено до прокуратури Миколаївської області для визначення підслідності.
Листом Головного слідчого управління НП України № 12393/24/3/2-2020 від 16.04.2020 проінформовано директора Товариства - ОСОБА_3 про те, що Новоодеським відділом поліції ГУ НП в Миколаївській області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017150020002867, яке розпочато 29.06.2017 за частиною четвертою статті 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), та в подальшому за результатами розслідування вказаного кримінального провадження прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи), яке станом на час підготовки зазначеного листа органами прокуратури та суду не скасовано.
Товариство звернулося до Новоодеського районного суду Миколаївської області з клопотанням про скасування арешту майна, яке мотивоване тим, що внаслідок закриття кримінального провадження № 12017150020002867 потреба в застосуванні арешту майна та документів, накладеного ухвалами Центрального районного суду міста Миколаєва від 22.09.2017 відпала, оскільки останні більше не є речовими доказами у справі.
Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29.12.2018 задоволено вищенаведене клопотання та скасовано арешт тимчасово вилученого майна і документів згідно з наведеним у даній ухвалі переліком.
Щодо недоотриманого прибутку та недоотриманого доходу
На підтвердження 113 432, 00 грн майнової шкоди (недоотриманого прибутку) Товариством подано суду звіт про фінансові результати за 2017 рік та без дати та підпису графік робочих днів. Позивачем здійснено наступний розрахунок: чистий прибуток підприємства за один день в 2017 році позивачем розраховано шляхом ділення чистого прибутку в 2017 році (код рядка 2350) на 249 робочих днів згідно графіку, що становить 56 716, 00 грн (14 122 300, 00 грн / 249 робочих днів). Як вказав позивач, за два дні простою підприємства (під час проведення обшуку) позивачу завдано майнової шкоди в розмірі 113 432, 00 грн (56 716, 00 грн. х 2 дні).
У якості доказів позивачем було подано копії фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва - Товариства за 2017 рік; непідписаного графіку робочих днів на 2017 рік; акту звірки взаєморозрахунків між Приватним підприємством "Organic Food" та Товариством за період з січня 2016 року по липень 2017 року, який підписаний в односторонньому порядку лише позивачем, а також листа ПП "Organic Food" № 11-10/4 від 10.11.2017, відповідно до якого вказане підприємство тимчасово припиняє співпрацю з Товариством та в односторонньому порядку здійснює розірвання раніше досягнутих домовленостей, адже проведення правоохоронними органами обшуків на підприємстві позивача може негативно вплинути на репутацію ПП "Organic Food" та, відповідно, призвести до втрати фінансової стійкості.
В позовній заяві позивачем також зазначено, що відповідно до вказаного акту звірки взаєморозрахунків в першому кварталі 2017 року на адресу ПП "Organic Food" було відвантажено продукції позивача на суму 550 901, 67 грн, у другому - на суму 626 662, 41 грн, а у третьому - 0, 00 грн. При умовах, коли у третьому кварталі 2016 року відвантажено продукції на суму 942 103, 33 грн. Таким чином, не отриманий дохід позивача в результаті втрати ПП "Organic Food" в якості партнера тільки у третьому кварталі 2017 року складає суму у розмірі не менше 588 782, 04 грн (середній сумі за два квартали 2017 року).
Судами встановлено, що відповідно до підписаного в односторонньому порядку лише позивачем акту звірки взаєморозрахунків обороти за період з січня 2016 по липень 2017 становлять 103 875, 55 грн, що не відповідає зазначеному в позовній заяві.
Щодо витрат за надання юридичних послуг
08.09.2017 між адвокатом Бєліком Валерієм Григоровичем (Адвокат) та Товариством (Клієнт) укладено договір про надання адвокатом правової допомоги № 9/РК-2 (далі - Договір № 9/РК-2).
За умовами Договору № 9/РК-2:
- Адвокат зобов'язується за дорученням Клієнта на умовах та в порядку, передбаченому цим договором, здійснювати захист у кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування і судового розгляду та в адміністративних та цивільних провадженнях пов'язаних з відновленням ділової репутації, а Клієнт зобов'язується виплачувати Адвокату щомісяця гонорар в еквіваленті 500 дол. США згідно з курсом НБУ на день перерахування коштів (пункт 1.1);
- Адвокат зобов'язується надавати Клієнту необхідну юридичну допомогу, використовувати для цього всі надані йому законодавством України засоби і способи захисту в органах поліції, прокуратури, СБУ, митниці, в судах та інших органах державної влади і місцевого самоврядування, підприємствах, установах, прав, свобод, інтересів Клієнта, пов'язаних з ним осіб; представництва в судах по захисту ділової репутації з моменту початку проведення досудового розслідування, підготовчого судового засідання і до прийняття Клієнтом рішення про закінчення надання правової допомоги (пункт 2.1);
- Гонорар адвоката за угодою сторін встановлюється в умовних одиницях в розмірі 500 дол. США, виплачується в гривні в еквівалентній сумі згідно з курсом НБУ на день здійснення платежу у формі передплати за 1 місяць роботи (пункт 4);
- додаткова винагорода Адвоката здійснюється за домовленістю сторін у випадках виконання додаткових послуг, зокрема, проведення експертних досліджень, відбору рішень, довідників, роботи у неробочі дні і часи; захист і представництво в інших кримінальних провадженнях, крім № 12017150020002867, цивільних, адміністративних справах і провадженнях (пункт 6).
На виконання вищенаведеного договору позивачем та адвокатом Бєліком В.Г. було підписано низку актів приймання-передачі виконаних юридичних послуг Адвокатом на загальну суму 144 269 грн, в яких зазначено про те, що адвокат здійснив "надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань КК України", "складання клопотань, заяв", "участь у судових засіданнях в жовтні-грудні 2017 року, січні 2018 року, лютому 2018 року, травні 2018 року, червні 2018 року, серпні-жовтні 2018 року". На підставі вказаних актів Адвокатом було висталено Товариству відповідні рахунки.
Товариство в якості оплати за Договором № 9/РК-2 перерахувало на користь адвоката Бєліка В.Г. грошові кошти у загальній сумі 224 664,75 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень.
Щодо визначення юрисдикційності
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 провадження у справі № 489/2820/19 за позовом Товариства до Миколаївської місцевої прокуратури №1, Центрального ВП ГУ НП в Миколаївській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду закрито, оскільки вказаний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.
Наведене стало підставою для звернення позивачем до господарського суду з цим позовом, що є предметом розгляду.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
При цьому, касаційне провадження у справах залежить, за винятком визначених частиною четвертою статті 300 ГПК України випадків, виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 287, частиною першою, третьою статті 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з держави майнової та немайнової (моральної) шкоди, заподіяної незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, враховуючи факт закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
Отже, у цій справі судам належало з'ясувати питання наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди (неотриманого прибутку/доходу), шкоди завданої порушенням ділової репутації (моральної шкоди) та шкоди у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способами захисту цивільних прав та інтересів (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша -третя статті 22 ЦК України).
Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону (частина третя статті 147 ГК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Поряд з цим, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Дії (бездіяльність) відповідачів, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (стаття 11 ЦК України).
Верховний Суд зауважує, що аналогічний висновок щодо питання особливостей деліктної відповідальності органів державної влади та застосування положень статті 1176 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-501цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц.
Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Щодо упущеної вигоди
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги в частині відшкодування позивачу упущеної вигоди ґрунтуються на розрахунку 113 432 грн неотриманого прибутку як майнової шкоди за два дні простою підприємства та 588 782,04 грн неотриманого доходу в результаті втрати контрагента.
При цьому, як на підтвердження незаконності дій відповідачів (прокуратури та поліції) щодо проведення обшуку та щодо втрати контрагента позивач посилається на сам факт закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
Як зазначалось, упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (стаття 22 ЦК України).
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Положеннями статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши матеріали справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні статті 76 ГПК України доказу на підтвердження незаконності рішень, дій або бездіяльності органу досудового розслідування, прокуратури або суду в межах кримінального провадження № 12017150020002867;
- наведені позивачем розрахунки не відповідають поданим самим же позивачем доказам;
- не зважаючи на свої твердження про те, що проведення протягом двох днів (05.09.2017 та 06.09.2017) обшуку належних Товариству нежитлових приміщень призвело до простою підприємства, позивачем взагалі не подано жодного доказу тимчасового припинення діяльності останнього, зокрема, наказів про простій тощо;
Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додаткової перевірки доказів, Верховний Суд зазначає, що суди обох інстанцій на підставі оцінки вказаних доказів та доводів позивача встановили не доведеність такої складової цивільно-правової відповідальності як неправомірності рішень, дій або бездіяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Крім того, обґрунтованим вбачається висновок судів про те, що сам по собі факт незгоди позивача з відкриттям та здійсненням щодо нього вищенаведеного кримінального провадження, як і подальше закриття вказаного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, жодним чином не свідчать про незаконність рішень, дій або бездіяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду, тим більше, що питання обґрунтованості та правомірності втручання у право позивача на недоторканість майна (нежитлових приміщень офісу) та володіння майном (яке було вилучено та обтяжене арештом за результатами проведення обшуку) було перевірено слідчим суддею в межах здійснення ним функції судового контролю, а саме: під час надання дозволу на обшук належних позивачу приміщень та в подальшому під час накладення арешту на майно.
З огляду на викладене, враховуючи недоведеність Товариством наявності складу цивільного правопорушення (зокрема, неправомірності рішень, дій або бездіяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями вказаних органів та заподіянням шкоди), та беручи до уваги те, що збитки у формі упущеної вигоди, обумовлені договірними зобов'язаннями позивача, не можуть покладатися на державу за самим лише фактом їх понесення в будь-якому разі, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 113 432 грн неотриманого прибутку за два дні простою підприємства та 588 782,04 грн неотриманого доходу в результаті втрати контрагента.
При цьому, недоречними є посилання скаржника на помилкове не застосування судами до спірних правовідносин приписів частини сьомої статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки позовні вимоги у цій справі заявлені юридичною особою, а положення вказаного Закону не поширюються на вимоги юридичних осіб. Аналогічна правова позиція є сталою, послідовно викладалась в постановах Верховного Суду, зокрема і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17.
Доводи скаржника про те, що в апеляційної скарзі ним обґрунтовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в силу частини четвертої статті 236 ГПК України такий висновок є обов'язковим до врахування, зокрема й судом апеляційної інстанції, а норми процесуального закону не наділяють апеляційні суди правом для вирішення питання про необхідність відступу від висновків Верховного Суду. Натомість, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 правова позиція є сталою, а тому відступати від цих висновків у межах справи, що розглядається, підстав не вбачається.
Аргументи скаржника про необхідність застосування до юридичних осіб положень вказаного Закону за аналогією права (аналогію закону) колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки за умовами частини першої статті 8 ЦК України та частини десятої статті 11 ГПК України аналогія закону та аналогія права застосовуються виключно у разі, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, між тим судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, регламентовані ЦК України, а саме: Главою 82 "Відшкодування шкоди".
Посилання скаржника на те, що судами умисно не дотримано висновків рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2001 від 03.10.2001 відносно того, що "підстави і порядок відшкодування шкоди регулюються Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року n 266/94-вр", Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки предметом розгляду у вказаному рішенні було подання Верховного Суду України щодо відповідності окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" статтям 56, 62 Конституції України, а висновки про визначення вказаним Законом України від 01.12.1994 № 266/94-ВР підстав та порядку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду стосувались саме громадян, тобто фізичних осіб.
Щодо відшкодування витрат за надання юридичних послуг
Товариством також заявлено позовну вимогу про стягнення 257 783,37 грн шкоди у вигляді витрат, сплачених адвокату Беліку В.Г. за надання юридичних послуг.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, надані позивачем докази, зокрема, копії договору № 9/РК-2 від 08.09.2017, актів приймання-передачі виконаних юридичних послуг адвокатом та виставлених на їх підставі рахунків, а також платіжних доручень жодним чином не підтверджують той факт, що витрати на професійну правничу допомогу були понесені Товариством саме у зв'язку зі здійсненням кримінального провадження № 12017150020002867, тим більше, що самим позивачем не заперечується, що вищенаведеним адвокатом товариству надавалась правова допомога на підставі зазначеного договору також і в адміністративних та цивільних справах.
Між тим, щодо вказаних позовних вимог судами вірно зауважено, що у будь-якому разі процесуальні витрати, понесені, в тому числі і у кримінальному провадженні, не є збитками в розумінні статті 224 ГК України та статті 22 ЦК України, останні не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків, натомість дані витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Вказаний висновок відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі №242/4741/16-ц та від 17.06.2020 у справі №598/1781/17.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позову і в частині вимог про стягнення 257 783,37 грн витрат, сплачених адвокату Беліку В.Г. за надання юридичних послуг.
Щодо немайнової (моральної) шкоди
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями).
За змістом цієї норми діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині другій статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, за змістом наведеної норми зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Як уже зазначалося вище, за встановлених судами обставин справи в процесі її розгляду не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо неправомірності рішень, дій або бездіяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і діями відповідачів.
Разом з тим, суди встановили, що матеріали справи не містять жодного доказу завдання моральної (немайнової) шкоди саме юридичній особі, яка є позивачем у даній справі та звернулась до суду за захистом своїх прав.
Суди попередніх інстанцій зауважили про необґрунтованість доводів позивача про те, що досудове розслідування в межах кримінального провадження №12017150020002867 завдало йому моральної втрати, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки здатність відчувати моральні страждання за своєю правовою природою може належати тільки людині, натомість, посилаючись на завдання Товариству моральної шкоди органами досудового розслідування, прокуратури і суд, позивач безпідставно ототожнює своїх працівників (фізичних осіб) і з самим товариством як юридичною особою.
Крім того, судом апеляційної інстанції з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.09.2018 у справі №910/6099/17, вірно зауважено, що здійснення дій на виконання посадовими особами своїх процесуальних обов'язків, навіть у випадку подальшого їх скасування, не може трактуватися, як приниження честі, гідності або підрив ділової репутації позивача.
Таким чином, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суди правомірно виходили з недоведеності позивачем самого факту заподіяння йому, як юридичній особі, моральної шкоди.
Такі висновки господарських судів є законними та ґрунтуються на встановлених обставинах справи і положеннях чинного законодавства.
З урахуванням викладеного вище у сукупності, оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, а також наведених правових позицій Верховного Суду, тому доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.
Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції, в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги та необхідність залишення рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 у цій справі без змін.
Судові витрати
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,-
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 у справі № 915/1477/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К.М. Огороднік
Судді С.В. Жуков
Н.Г. Ткаченко