09 грудня 2021 року м. ЧернівціСправа № 926/3693/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпромсталь”, м. Черкаси
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Машзавод”, м. Чернівці
про стягнення заборгованості - 2344427,19 грн
Суддя Гончарук О.В.
Секретар судового засідання - Фагурел А. В.
Представники сторін:
від позивача - Волошина Т.Б.
від відповідача - не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Спецпромсталь” звернулося до Господарського суду Чернівецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Машзавод” із позовом, в якому просить стягнути з відповідача 3991496,12 грн заборгованості, з яких 3583027,57 грн основного боргу, 243087,04 грн пені, 113958,38 грн інфляційних втрат та 51423,13 грн 3% річних.
В обґрунтування позовних вимов позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 137/1від 27.01.2020 в частині оплати вартості продукції (товару) відвантаженого по специфікаціях.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 13 вересня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19 жовтня 2021 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19.10.2021, за заявою представника відповідача, відкладено підготовче засідання на 11.11.2021.
10.11.2021 від представника позивача надійшли заяви (вх. № 4545) та (вх. № 4546), а саме: про зменшення розміру позовних вимог; про проведення судового засідання призначеного на 11.11.2021 без участі представника позивача.
Ухвалою від 11.11.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 01.12.2021.
Ухвалою від 01.12.2021 задоволено заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на “09” грудня 2021 року.
09.12.2021 від представника відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване перебуванням його представника у відпустці (вх. № 5047), про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 5048) та повідомлення (вх. № 2266).
Одночасно, від відповідача надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду (вх. № 5051), в якій він просить розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.
На день розгляду справи, 09.12.2021 представник відповідача в судове засідання не з'явився. При цьому, судом з'ясовано, що відповідач повідомлений належним чином про дату, час і місце даного судового засідання, що не перешкоджає проведенню судового засідання з огляду на вищезазначені клопотання відповідача.
Представник позивача просить задовольнити позов з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
27.01.2020 року між ТОВ «Спецпромсталь» та ТОВ «Машзавод» було укладено Договір купівлі-продажу №137/1 (далі - Договір), згідно з яким ТОВ «Спецпромсталь» зобов'язується передати у встановлений строк у власність ТОВ «Машзавод» продукцію (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар в терміни і на умовах, обумовлених в цьому договорі, що відповідає вимогам статті 655 Цивільного кодексу України.
Згідно з п. 1.1. Договору продавець продає, а покупець купує продукцію, в асортименті, кількості, по ціні та на загальну суму, що зазначається сторонами в специфікаціях до цього Договору, які по мірі необхідності додаються та являються невід'ємними його частинами.
Згідно з п. 3.1 Договору, ціна на продукцію встановлена в національній валюті (в гривнах) з урахуванням ПДВ та в залежності від базису поставки. Ціна продукції, яка визначена сторонами в специфікації, є договірною і зміні в односторонньому порядку не підлягає.
Згідно п 4.2. Договору, приймання продукції покупцем по кількості та якості проводиться у відповідності до Інструкції №П-6 та №П-7 відповідно.
В пункті 3.3. Договору зазначено, що порядок розрахунків по цьому Договору обумовлюється сторонами на кожну окрему поставку продукції, про що зазначається у відповідній специфікації.
На виконання умов договору, відповідачу було відвантажено товар по специфікації № 10 від 04.11.2020 року, специфікації № 12 від 11.11.2020 року та специфікації № 13 від 23.11.2020 року.
В специфікації № 13 від 23.11.2020 року, специфікації № 10 від 04.11.2020 року і специфікації № 12 від 11.11.2020 року було обумовлено, що розрахунок за поставлену продукцію покупець здійснює на протязі 60-ти (шестидесяти) днів від дати відвантаження. Відтак, граничний термін по сплаті за відвантажену продукцію закінчується 31.01.2021 року, 01.02.2021 року і 24.03.2021 року відповідно.
За весь час дії договору, до нього було укладено 15 (п'ятнадцять) специфікацій.
Заборгованість позивача виникла по наступних поставках:
- по специфікації № 10 від 04.11.2020 року - згідно видаткової накладної № 37 від 02.12.2020 постачальник передав, а покупець отримав товар «Труба ДКРНМ 20x2x6000 ЛАМш77-2-0,05» у кількості 6 354 кг на загальну суму 1 947 068, 93 грн з урахуванням ПДВ. Товар отримав представник відповідача Плахов Олександр Васильович на підставі Довіреності серії 12 ААК №039228/569 від 30.11.2020 року, що була видана керівником відповідача. У відповідності до специфікації №10 розрахунок за поставлену Продукцію Покупець (Відповідач) здійснює на протязі 60-ти (шести десяти) днів від дати відвантаження. Гранична дата по сплаті за поставлену продукцію - 01.02.2021 року. Відповідачем було сплачено 1 000 000, 00 грн: - 500 000, 00 грн. (платіжне доручення № 157 від 02.02.2021 року) 500 000, 00 грн (платіжне доручення № 769 від 06.05.2021 року). Заборгованість складає 947 068, 93 грн. (1 947 068, 93 - 1 000 000, 00);
- по специфікації № 12 від 11.11.2020 року - згідно видаткової накладної № 3 від 22.01.2021 постачальник передав, а покупець отримав товар «Гарячекатанний лист 60x2250x9 ІООмм-сталь 09Г2С-6 ГОСТ 19903-74 ГОСТ 5520-79 ГОСТ 5520-79 ПН 0,1 кл. УЗК» у кількості 68 033 кг на загальну суму 2 024 486, 56 грн. з урахуванням ПДВ. У відповідності до Специфікації №12 розрахунок за поставлену продукцію покупець здійснює на протязі 60-ти (шестидесяти) днів від дати відвантаження. Гранична дата по сплаті за поставлену продукцію - 24.03.2021 року. Відповідачем було сплачено 524 486, 56 грн. (платіжне доручення № 668 від 15.04.2021 року). Заборгованість складає 1 500 000,00 грн. (2 024 486, 56 грн. - 524 486, 56);
- по специфікації № 13 від 23.11.2020 року - згідно видаткової накладної № 33 від 01.12.2020 постачальник передав, а покупець отримав товар «Труба ДКРНМ 20x2x6000 ЛАМш77-2-0,05» у кількості 655 шт. на загальну суму 1 135 958,64 грн. з урахуванням ПДВ. Товар отримав представник відповідача Плахов Олександр Васильович на підставі Довіреності серії 12 ААК №039225/565 від 30.11.2020 року, що була видана керівником відповідача. У відповідності до специфікації №13 розрахунок за поставлену продукцію покупець здійснює на протязі 60-ти (шестидесяти) днів від дати відвантаження. Гранична дата по сплаті за поставлену продукцію - 31.01.2021 року. Оплата Відповідачем не здійснювалась. Заборгованість складає 1 135 958,64 грн.
Отже, загальна сума заборгованості за поставлену продукцію по Договору купівлі- продажу №137/1 від 27.01.2020 року складає 3 583 027,57 грн (947 068,93 + 1 500 000,00 + 1 135 958,64).
Всі зобов'язання, які були покладені на позивача згідно з умовами Договору, як на продавця, були виконані в повному обсязі. Однак, відповідачем було порушено зобов'язання в цій частині Договору та умови оплати товару.
В подальшому, 05.07.2021 позивач направив відповідачу претензію, в якій зазначив про наявність у останнього заборгованості за спірним договором в розмірі 3583027,57 грн.
Відповідач засобами електронного зв'язку надіслав на електронну адресу позивача сканкопію листа-відповіді на претензію, в якому визнав існуючу заборгованість перед позивачем та посилався на важкий економічний стан в якому перебуває його підприємство. При цьому, будь-яких дій щодо повернення заборгованості відповідач не вчинив.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив відповідачу товар за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, внаслідок чого, станом на день звернення з позовом, заборгував позивачу 3583027,57 грн.
При цьому, під час розгляду справи відповідачем було частково погашено заборгованість шляхом оплати частини основного боргу у сумі 1647068,93 грн.
Крім того, 03 грудня 2021 року, відповідачем в рахунок погашення суми основного боргу по договору купівлі-продажу №137/1 03.03.2018 № 24-18-31від 27.01.2020 сплачено 200000,00 грн.
Укладений між сторонами договір купівлі-продажу за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст.173,174,175 Господарського кодексу України, ст. ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищевказаного договору, позивачем поставлено відповідачу товар вартістю 3583027,57 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними за № 37 від 02.12.2020, №3 від 22.01.2021, №33 від 01.12.2020.
Відповідачем в свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, за отриманий товар проведені розрахунки були здійснені частково, внаслідок чого неоплаченим відповідачем залишився товар вартістю 1935958,64 грн.
Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Станом на час розгляду справи в суді відповідачем надано докази на підтвердження сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 200000,00 грн.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за вказаним договором, оплату отриманого товару здійснив не в повному обсязі, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість за поставлений товар в розмірі 1735958,64 грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині оплати заборгованості за договором купівлі-продажу, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 1735958,64 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.
В силу ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно пункту 6.2. договору сторонами передбачено, що за порушення покупцем кінцевого строку оплати, він сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від нездійсненого в строк платежу, за кожен день прострочення, але не більше 10% від нездійсненого в строк платежу.
За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Пеня як вид забезпечення виконання зобов'язання та її розмір визначена частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені та штрафу, суд доходить висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення пеня в сумі 243087,04 грн (за період з 25.03.2021 по 31.07.2021), а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів встановлений договором або законом.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо своєчасної оплати послуг є порушенням умов договору, як наслідок є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають засобом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Суд, перевіривши розмір заявлених позивачем 3% річних та інфляційних нарахувань, зазначає, що останні заявлені в межах можливих нарахувань, а тому позовні вимоги про стягнення суми індексації основного боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 113958,38 грн та 3% річних в сумі 51423,13 грн підлягають задоволенню.
У відповідності до п. 2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Як встановлено судом, а також вбачається з матеріалів справи, відповідачем в рахунок погашення суми основного боргу по договору купівлі-продажу №137/1 03.03.2018 № 24-18-31від 27.01.2020 сплачено 200000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1843 від 03.12.2021.
За таких обставин, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 200000,00 грн, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частин 1 і 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України унормовано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, з огляду на вищезазначені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
В порядку ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в частині задоволених позовних вимог.
При цьому, відповідно до статті 1 Закону України “Про судовий збір” судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
За змістом пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Так, враховуючи вищезазначене та у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 200000,00 грн основного боргу, суд дійшов висновку повернути позивачу з Державного бюджету сплачену за платіжним дорученням № 1216 від 20.08.2021 суму судового збору в розмірі 35166,41 грн.
Крім того, відповідач просить суд розстрочити виконання судового рішення у справі на 12 місяців, зазначаючи, що він має намір здійснити повний розрахунок з позивачем, проте на даний час повністю розрахуватися не зміг, з огляду на негативну економічну ситуацію в країні.
На підтвердження факту неплатоспроможності відповідачем до заяви не додано жодних доказів.
Позивач проти надання відстрочки виконання рішення заперечує.
Вирішуючи питання про наявність підстав для розстрочення виконання рішення, суд виходить з наступного.
За змістом частини 6 статті 238 ГПК України під час вирішення справи у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про, зокрема, надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Питання про розстрочення виконання рішення вирішується судом за правилами, викладеними у статті 331 ГПК України, відповідно до частини 1 якої за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно з частинами 3, 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до частини 5 цієї статті ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі № 796/43/2018 зазначив, що при вирішенні питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Отже, в основу ухвали про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Оскільки Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, то суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами норм Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Проте, на підтвердження факту неплатоспроможності відповідачем до заяви не додано жодних доказів.
Суд не бере до уваги, що відповідач не ухиляється від виконання зобов'язання перед позивачем та має намір в майбутньому погасити борг.
Одночасно, при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення врахуванню підлягають і майнові інтереси позивача, який також несе фінансовий тягар складної економічної ситуації в країні та не отримав належні йому за договором кошти у обумовлений строк.
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України, заява № 6962/02).
В рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Таким чином, питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін.
Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п.4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003р. у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців).
Відтак, за результатами розгляду заяви про розстрочення виконання рішення, проаналізувавши доводи і аргументи сторін та надані ними документи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 130, 231, 232, 233, 236-238, 239, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпромсталь” (18027, м. Черкаси, вул. Сурікова, 25, код 35827240) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Машзавод” (58023, м. Чернівці, вул. Прутська, 16, код 30045061) заборгованість в сумі 2344427,19 грн, з яких 1735958,64 основного боргу, 243087,04 грн пені, 113958,38 інфляційних втрат, 51423,13 грн 3% річних та 35166,41 грн судового збору.
3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 200000,00 грн основного боргу.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Машзавод” (58023, м. Чернівці, вул. Прутська, 16, код 30045061) з Державного бюджету сплачену за платіжним дорученням № 1216 від 20.08.2021 суму судового збору в розмірі 35166,41 грн.
5. У задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення відмовити.
6. З часу набрання рішенням законної сили видати наказ про примусове виконання рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повне судове рішення складено 17.12.2021.
Суддя О.В. Гончарук