29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"14" грудня 2021 р. Справа № 924/933/21
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладюка Ю. В., при секретарі судового засідання Сарело Р.О., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Елтранс Україна", м. Запоріжжя
до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ
в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", ДП „НАЕК „Енергоатом", м. Нетішин, Хмельницька обл.
про стягнення грошей
представники сторін:
від позивача - Хілько А.В.
від відповідача - не з'явився
встановив:
Позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла через неналежне виконання договору № 16710/53-124-01-20-12480 від 31.08.20 в розмірі 3 850 616, 04 грн., з яких: 3 750 984 грн. основний борг, 60 169, 63 грн. інфляційні, 39 462, 41 грн. 3% річних.
Обгрунтовуючи позов, позивач зазначає, що він, поставивши відповідачу обумовлений договором товар, виконав свої зобов'язання належним чином. Відповідач же, у встановлені договором строки, не здійснив оплати поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Нарахування річних та інфляційних здійснено з посиланням на ст. 625 ЦКУ.
Також, позивач зазначив про те, що відповідач жодним чином не довів наявність форс-мажорних обставин, що унеможливлюють виконання договірного зобов'язання. Скрутне матеріальне становище та введення карантину не є тими обставинами, які звільняють боржника від обов'язку оплати поставленого товару. При цьому, сам факт карантину, без доведення причинно-наслідкового зв'язку (що саме карантин призвів до неможливості виконання зобов'язання) між ним та не оплатою, не може вважатися форс-мажорною обставиною.
Твердження відповідача про необхідність обчислення строку оплати товару, починаючи з дати, яку зазначено у накладній, наданій відповідачем також необґрунтоване, оскільки у своєму примірнику накладної відповідач мав можливість проставити будь-яку дату. Отже, обчислення строку прострочення слід нараховувати, виходячи з дати накладної, зазначеної у позові.
Безпідставними є також посилання відповідача на необґрунтованість нарахування 3% річних та інфляційних на суму боргу з урахуванням ПДВ, оскільки таке нарахування здійснено у повній відповідності до вимог ЦК України.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача до суду не з'явився, будь-яких клопотань не подав. Належність повідомлення відповідача про дату, місце і час судового засідання підтверджується направленням йому ухвали суду від 16.11.21 (з відповідними відомостями) на дві електронні адреси, що засвідчено підписом відповідального представника канцелярії суду на штампі ухвали про направлення.
У наявному у справі письмовому відзиві відповідач позов не визнає, зазначає таке. Відповідач не мав можливості виконати умови договору (вчасно оплатити поставлений товар) у зв'язку з вкрай важким фінансовим становищем, що виникло у зв'язку зі змінами, що склалися на енергетичному ринку - запровадження нової моделі функціонування ринку електроенергії. До встановлення нової моделі ринку, функції покупця і продавця електроенергії на Україні виконувало ДП „Енергоринок". Однак, на момент впровадження нової моделі ринку заборгованість ДП „Енергоринок" перед ДП „НАЕК „Енергоатом" становила майже 12 млрд. грн. При цьому, механізм погашення заборгованості ДП „Енергоринок" перед ДП „НАЕК „Енергоатом" на законодавчому рівні не врегульований. Відтак, запровадження нового ринку електроенергії призвело до виникнення кризового стану енергетичної галузі, який з часом лише посилюється. Станом на 01.09.21 прострочена заборгованість третіх осіб перед відповідачем дорівнює майже 20 млрд. грн., стягнення яких є предметом спорів у судах, розгляд яких триває і досі.
Таким чином, опинившись у вищевказаних умовах, відповідач зазнав значного фінансового навантаження, і тих грошових коштів, що надходили від продажу електроенергії було не достатньо для виконання договірних зобов'язань. Крім того, значна частина грошей спрямовувалась для оплати невідкладних, першочергових платежів у бюджет, для забезпечення безпеки роботи АЕС, а також для проведення позапланових закупівель з метою забезпечення карантинних заходів.
Отже, відповідач не мав можливості здійснювати оплату поставленого позивачем товару у встановлені договором терміни в силу дії об'єктивних та незалежних від відповідача обставин.
Відповідач зазначає, що нарахування інфляційних здійснено позивачем без врахування висновків Верховного суду, викладених у постановах від 22.09.20 у справі № 918/631/19 від 26.06.21 у справі № 905/21/19 та від 20.11.20 в справі № 910/13071/19.
Також, відповідач вважає, що позивач неправильно здійснив нарахування 3% річних, обравши невірний період розрахунку (безпідставно включив у період нарахування 3, 4, 5 травня 2021 року). Крім того, безпідставним є нарахування позивачем 3% річних та інфляційних на суму ПДВ, що включена до вартості товару. Так, чинним законодавством України не передбачено ані обов'язку, ані права платника ПДВ здійснювати коригування вказаного податку. Незалежно від того, прострочене чи не прострочене виконання зобов'язання щодо оплати товару, що включає в себе ПДВ, податкове зобов'язання постачальника за такою операцією залишається незмінним. При цьому, сума ПДВ, що входить до вартості товару, фактично продавцю не належить, а підлягає перерахуванню до бюджету.
Крім того, відповідач вважає, що вимоги позивача про відшкодування йому адвокатських витрат, у заявленому розмірі не відповідають критеріям розумності та співмірності, а також є не доведеними та не підтвердженими належними доказами.
Вказавши дані обставини, відповідач просить: відмовити в задоволенні позову; зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу позивача, які підлягатимуть стягненню з відповідача, до їх реальної, розумної та обґрунтованої величини; у разі задоволення позову - надати відстрочку виконання рішення на три місяці.
Матеріалами справи встановлено.
31.08.20 між ДП „НАЕК „Енергоатом" (ВП „Хмельницька АЕС") (відповідач/покупець) та ТОВ „Елтранс Україна" (позивач/постачальник) укладено договір поставки № 16710/53-124-01-20-12480 за яким постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець в свою чергу зобов'язується прийняти і оплатити випробувальну станцію для високовольтних випробувань обмоток статора генератора ТВВ-1000 та струмопроводів напругою до 24 кВ УВТГ-75-1 (надалі товар). Кількість, найменування, ціна, виробник та код товару згідно з УКТ ЗЕД зазначаються в специфікації № 1 (додаток 1), яка є невід'ємною частиною договору.
Ціна товару по договору становить 3 125 820 грн., крім того ПДВ 20% 625 164 грн. Всього ціна договору 3 750 984 грн. (п. 4.1.).
За п. 5.1. договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору, щодо його кількості та якості (п. 5.1.). Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної (п. 6.3.).
Договір підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.
Додатком № 1 до договору є специфікація, де визначено: найменування товару - випробувальна станція для високовольтних випробувань обмоток статора генератора ТВВ-1000 та струмопроводів напругою до 24 кВ УВТГ-75-1. Додаток 2 - технічні, якісні та кількісні характеристики на випробувальну станцію для високовольтних випробувань обмоток статора генератора ТВВ-1000 та струмопроводу напругою до 24 кВ. Додатки також підписані обома сторонами та скріплені їх печатками.
Згідно видаткової накладної № 30 від 18.03.21 (постачальник - ТОВ „Елтранс Україна", покупець - ДП „НАЕК „Енергоатом", ВП „Хмельницька АЕС"., підстава - договір № 16710/53-124-01-20-12480 від 31.08.20) позивач поставив, а відповідач прийняв випробувальну станцію для високовольтних випробувань обмоток статора генератора ТВВ-1000 та струмопроводів напругою до 24 кВ УВТГ-75-1 вартістю 3 750 984 грн. Накладна підписана та скріплена печатками обох сторін (в графі „від постачальника" - позивачем, у графі „отримав" - працівником складу відповідача).
У справі наявна також копія даної накладної (надана відповідачем з такими ж реквізитами, найменуванням товару, сторін, договору та сумою), яка відрізняється від попередньої копії (наданої позивачем) способом її засвідчення зі сторони відповідача. Так, надана відповідачем копія накладної, зі сторони відповідача засвідчена печаткою та підписом навпроти напису - „ОСОБА_1 зав. скл. № 8 ХВ ВПСГ 19.03.21", на відмінну від наданої позивачем, яка зі сторони відповідача засвідчена печаткою та підписом навпроти напису - „ОСОБА_1 зав. скл. № 8 ХВ ВПСГ" (без дати 19.03.21).
Також, відповідно до товарно-транспортної накладної від 18.03.21 № Р30 вантажовідправник - ТОВ „Елтранс Україна" здійснив перевезення на користь вантажоодержувача - Хмельницьке відділення ВП „Складське господарство" ДП „НАЕК „Енергоатом" вантажу - випробувальна станція для високовольтних випробувань обмоток статора генератора ТВВ-1000 та струмопроводів напругою до 24 кВ УВТГ-75-1 вартістю 3 750 984 грн.
05.08.21 під № 1/30 позивач направив відповідачу претензію про оплату боргу за поставлений товар - випробувальна станція для високовольтних випробувань обмоток статора генератора ТВВ-1000 та струмопроводів напругою до 24 кВ УВТГ-75-1. Докази направлення претензії: опис вкладення кореспонденції з штампом пошти та відмітками адресата - ДП „НАЕК „Енергоатом" в особі ВП „ХАЕС", відправника - ТОВ „Елтранс Україна" та кореспонденції - претензія № 1/30; поштова накладна від 05.08.21 № 6912600695500, де відправник - ТОВ „Елтранс Україна", одержувач - ДП „НАЕК „Енергоатом".
Також надано лист від 28.08.21 № 45-30-1636/11379, адресований позивачу, де відповідач повідомляє, що він своєчасно подав заявку на використання коштів для здійснення оплати поставленого позивачем товару. Однак, відповідач не був належним чином профінансований через вкрай низький рівень розрахунків споживачів за відпущену на ринок електроенергію в умовах функціонування нового в Україні ринку електроенергії. Відповідач запевняє, що він, незважаючи на всю складність ситуації, докладе максимум зусиль та вживає можливих дій та заходів для вирішення питання погашення заборгованості, яка виникла перед позивачем за укладеним договором, а залишок заборгованості за договором відповідач планує сплатити найближчим часом після надходження коштів за відпущену на ринок електроенергію.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі письмові заяви по суті спору та подані докази, давши їм оцінку в сукупності, при аналізі норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд врахував таке.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач уклали договір поставки, визначивши умови, права та обов'язки сторін, які є обов'язковими для них.
Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий для виконання сторонами.
З позовних матеріалів вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар - випробувальну станцію для високовольтних випробувань обмоток статора генератора ТВВ-1000 та струмопроводів напругою до 24 кВ УВТГ-75-1 на суму 3 750 984 грн., що підтверджується видатковою накладною № 30 від 18.03.21. При цьому, прийняття товару відповідачем за вищевказаною видатковою накладною підтверджується підписом та печаткою працівника складського господарства відповідача на вказаній накладній, яка відповідає всім законодавчим ознакам (Закон „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") первинного бухгалтерського документа, який підтверджує проведення господарської операції. Перевезення даного товару позивачем на користь відповідача підтверджується також товарно-транспортною накладною від 18.03.21 № Р30, де вантажовідправником є позивач, вантажоодержувач - відповідач.
Обов'язок оплати поставленого товару, відповідно до договору, виникає у відповідача протягом 45 календарних днів з дати поставки товару.
Як вбачається з матеріалів справи, видаткова накладна № 30, за якою відбувалась поставка товару датована 18.03.21 (номер та дата співпадають в обох примірниках накладної наданих сторонами). Проте, відповідач, стверджує, що фактично, поставка здійснена 19.03.21, що підтверджується примірником накладної, наданої відповідачем, яка зі сторони відповідача засвідчена печаткою та підписом навпроти напису - „ОСОБА_1 зав. скл. № 8 ХВ ВПСГ 19.03.21" (на відмінну від наданої позивачем, яка зі сторони відповідача засвідчена печаткою та підписом навпроти напису - „ОСОБА_1 зав. скл. № 8 ХВ ВПСГ" без дати 19.03.21).
За таких обставин, у справі наявні дві копії однієї накладної з суперечливими відомостями щодо дати поставки.
В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вказане, питання суперечливості відомостей двох копій видаткової накладної слід вирішувати в сукупності з іншими матеріалами справи. Зокрема, відомості обох копій накладної від 18.03.21 № 30 щодо номера накладної, постачальника, покупця, договору та найменування товару є ідентичними та сумнівів не викликають. При цьому, вказані відомості дають підставу прийняти дану накладну як належний первинний документ, що відповідає вимогам до такого документу, передбаченим Законом „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Тобто, факт проведення господарської операції - поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем на суму 3 750 984 грн. є документально підтвердженим. Суперечності викликає лише дата поставки - 18.03.21 чи 19.03.21.
Суд зазначає, що наявність копії накладної без вказівки на дату 19.03.21 (яка надана позивачем) є тією обставиною, яка не виключає можливості внесення відомостей щодо дати підписання накладної зі сторони відповідача 19.03.21 (які містяться в копії накладної, що надана відповідачем) вже після підписання накладної обома сторонами. Додатковим же підтвердженням поставки товару саме 18.03.21 є товарно-транспортна накладна від 18.03.21 № Р30.
Таким чином, докази, надані позивачем на підтвердження дати поставки 18.03.21, у своїй сукупності, є більш вірогідними, а ніж ті, які надані відповідачем на спростування доводів позивача. Отже, датою поставки товару, враховуючи сукупність доказів, слід вважати 18.03.21. Тому, кінцевою датою оплати (протягом 45 календарних днів з дати поставки) товару є 02.05.21 (сорок п'ятий день).
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що останнім днем строку оплати є 05.05.21, оскільки 1 та 2 травня 2021 року є суботою та неділею, які згідно ст. 67 КЗпПУ переносяться відповідно на наступні робочі дні.
Дане твердження відхиляється судом, оскільки настання обов'язку оплати товару, згідно укладеного між сторонами договору обраховується календарними днями, тобто, незалежно від розподілу таких днів на вихідні, святкові чи неробочі. Так, згідно п. 5.1. договору оплату за поставлений товар покупець здійснює протягом 45 календарних днів з дати поставки товару. Тому, кінцевою датою оплати товару є 02.05.21, відповідно прострочення виникає з 03.05.21, як зазначив позивач.
Проте, як вбачається з матеріалів справи оплата у вказаний вище термін, та станом на час розгляду справи не проведена. Докази оплати у справі відсутні.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 525 Цивільного кодексу України обумовлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що строк оплати товару пропущено (докази оплати відсутні), у відповідача виникла заборгованість, розмір якої підтверджується документально та становить 3 750 984 грн. (згідно накладної).
За таких обставин, позов, в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню.
При цьому, не враховуються доводи відповідача щодо наявності надзвичайних та невідворотних обставин, враховуючи таке. Обґрунтовуючи наявність вищевказаних обставин, відповідач зазначає, що невиконання договірних зобов'язань зумовлено вкрай важким фінансовим становищем відповідача, спричиненим законодавчим переходом до нових правил господарювання в умовах зміненого ринку електроенергії. Відповідач, внаслідок вищевказаних обставин недоотримав фінансування від своїх контрагентів, що в свою чергу стало причиною невиконання зобов'язання, що є предметом спору.
За ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ст. 218 ГКУ у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналізуючи вищевказані законодавчі норми, невиконання своїх зобов'язань контрагентами відповідача та відсутність коштів в останнього (що покладено в основу відповідних обґрунтувань) не можуть вважатись надзвичайними і невідворотними обставинами, в силу прямого законодавчого виключення їх з числа останніх.
Крім того, слід зазначити, що порядок застосування обставини форс-мажору прямо передбачено договором сторін. Так, розділом 7 договору № 16710/53-124-01-20-12480 від 31.08.20 передбачено, що: сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п. 2 ст. 14-1 ЗУ „Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін; сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення; доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Серитфікат (довідка) Торгово-промислової палати України відповідно до ЗУ „Про Торгово-промислові палати в Україні", або інших компетентних органів відповідно до діючого законодавства.
Таким чином, наявність обставин, які звільняють відповідача від відповідальності щодо виконання договору мають бути документально підтвердженими. При цьому, це мають бути спеціально передбачені докази - Сертифікат (довідка) ТППУ чи інших органів. Отже, за відсутності в матеріалах справи вищевказаних сертифіката/довідки, а також доказів письмового повідомлення відповідача про настання вищезгаданих обставин, посилання та такі обставини є необґрунтованими.
Отже, враховуючи встановлений судом факт виникнення заборгованості у відповідача щодо оплати поставленого товару, обґрунтованими є і нарахування річних та інфляційних. Так, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Потрібно вказати, що розрахунок 3% річних з вказаним позивачем періодом нарахування - з 03.05.21, враховуючи вище встановлену кінцеву дату оплати - 02.05.21, є вірним.
Заперечуючи щодо нарахування інфляційних відповідач зазначає, що позивач неправомірно обрав період такого нарахування, безпідставно виключивши з нього серпень 2021 року, коли мала місце дефляція. Суд зазначає, що з урахуванням судової практики здійснення таких нарахувань, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, у розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, дійсно, у розрахунок інфляційних мають враховуватись і місяці, де мала місце дефляція. Однак, невірним буде виключення з розрахунку інфляційних місяця, де мала місце дефляція, коли такий місяць знаходиться між місяцями, обраним позивачем як початковий та кінцевий в розрахунку. У випадку ж, коли такий місяць знаходиться поза межами обраного позивачем розрахунку, таке виключення не є неправомірним, оскільки навпаки, включення судом до заявленого позивачем додаткового (понад визначеного позивачем) місяця нарахування інфляційних (що збільшує період нарахування) призведе до виходу за межі позовних вимог, що за ч. 2 ст. 237 ГПК України є неприпустимим.
Таким чином, обраний позивачем період нарахування інфляційних є вірним, в зв'язку з чим, вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Належить зазначити також про неприйняття судом доводів відповідача щодо неврахування позивачем при нарахуванні 3% річних і інфляційних висновків Верховного Суду, викладених у справах № 918/631/19 та 905/21/19, оскільки такі висновки стосувалися нарахування річних та інфляційних при здійсненні авансового платежу та нарахування інфляційних при часткових погашеннях заборгованості, чого в даних спірних відносинах не відбувалось.
Не приймаються до уваги також доводи відповідача щодо необґрунтованості нарахування річних та інфляційних на суму ПДВ, оскільки підстави застосування ст. 625 ЦК України виникають саме за наявності факту прострочення виконання грошового зобов'язання (яке, як встановлено судом - має місце), незалежно від виду платежу. При цьому, простроченням з точки зору ст. 625 ЦК України є нездійснення в передбачений договором строк оплати будь-якого грошового платежу, в тому числі вартості товару за договором, зі всіма її (вартості) складовими, в тому числі ПДВ. З точки зору законодавчого поняття заборгованості (до якої можливе застосування ст. 625 ЦК України) вид складових простроченого платежу немає значення.
За таких обставин, позов належить задовольнити повністю.
Клопотання відповідача щодо відстрочення виконання рішення суду на 3 місяці задоволенню не підлягає, враховуючи наступне. Згідно ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто, обставини, за яких суд може надати відстрочення виконання рішення суду, в дійсності, мають бути виключними, оскільки при задоволенні позову, право позивача, яке визнано порушеним, при наданні відстрочення, фактично залишається не відновленим на період відстрочення. Обставини скрутного матеріального становища відповідача, яке виникло внаслідок невиконання договірних зобов'язань контрагентами відповідача, не можуть вважатися виключними, оскільки вони носять загальний, притаманний будь-яким господарським відносинам характер та пов'язані з самим поняттям господарської діяльності, що передбачає відповідні ризики. При цьому, оцінюючи ступінь вини відповідача, суд враховує, що станом на час розгляду справи, відповідач не відшкодував навіть частини вартості поставленого товару. Наявність інших надзвичайних подій, які зумовили неналежне виконання договору, як вказано вище, позивач не обґрунтував.
Отже, наведені відповідачем обставини, не можуть вважатися такими, що підтверджують наявність підстав для надання відстрочення рішення суду.
Судові витрати, в частині сплати судового збору, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача. Питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи клопотання представника позивача про надання доказів їх понесення після ухвалення рішення в справі, будуть вирішені в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, за умови його дотримання та з урахуванням відповідних заперечень відповідача (наданих в відзиві).
Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити.
Стягнути з державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу „Хмельницька атомна електрична станція" ДП „НАЕК „Енергоатом" (30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20, ЄДРПОУ 21313677) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Елтранс Україна" (69084, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Кольорова, 7, ЄДРПОУ 39380838) 3 750 984 грн. (три мільйони сімсот п'ятдесят тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.) основного боргу, 39 462, 41 грн. (тридцять дев'ять тисяч чотириста шістдесят дві грн. 41 коп.) 3% річних, 60 169, 63 грн. (шістдесят тисяч сто шістдесят дев'ять грн. 63 коп.) інфляційних, 57 759, 24 грн. (п'ятдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять грн. 24 коп.) судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено 20.12.21.
Суддя Ю.В. Гладюк
Віддрук/направлено 4 прим:
1 - до справи;
2 - Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (energoatom@atom.gov.ua)
3 - відокремленому підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (office@khnpp.atom.gov.ua)
4 - представнику ТОВ „Елтранс Україна" Хілько А.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1