29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"09" грудня 2021 р. Справа №924/812/21
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., при секретарі судового засідання Потербі О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом фізичної особи ОСОБА_1 , м. Хмельницький
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест", Хмельницька обл., Ізяславський район, с. Білеве
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Мороз Олени Анатоліївни, м. Хмельницький
про: визнання недійсним рішення засновника товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест", прийняте за результатами розгляду другого питання порядку денного, оформлене протоколом №1 від 02.05.2019р.;
визнання недійсними актів приймання-передачі, складені між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест" 02.05.2019р., на підставі яких до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест" передано земельні ділянки: площею 38,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0214; площею 44,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0177; площею 52,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0176; площею 10,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0878; площею 16,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0879; площею 4,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0877; площею 18,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0870; площею 16,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0875; площею 18,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0874; площею 20,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0200; площею 16,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0876; площею 22,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0215; площею 14,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:014:0593, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території М'якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, та земельні ділянки 2,0 га, кадастровий номер 6822789800:06:001:0011; площею 2,0 га, кадастровий номер 6822789800:06:001:0012, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Яворовецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області.
Представники сторін:
від позивача: Савченко О.В. згідно ордеру серії ВО №1014447 від 02.03.2021р.
від відповідача: ОСОБА_2 згідно ордеру серія ВХ №1016440 від 03.09.2021р.
від третьої особи: не з'явився
Рішення виноситься 09.12.2021р., оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.
У судовому засіданні, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: фізична особа ОСОБА_1 звернулася до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест", у якому просить суд визнати недійсними акти приймання-передачі, складені між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест" 02.05.2019р., на підставі яких до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест" передано земельні ділянки: площею 38,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0214; площею 44,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0177; площею 52,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0176; площею 10,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0878; площею 16,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0879; площею 4,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0877; площею 18,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0870; площею 16,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0875; площею 18,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0874; площею 20,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0200; площею 16,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0876; площею 22,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0215; площею 14,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:014:0593, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території М'якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, та земельні ділянки 2,0 га, кадастровий номер 6822789800:06:001:0011; площею 2,0 га, кадастровий номер 6822789800:06:001:0012, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Яворовецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області.
Ухвалою суду від 19.08.2021р. суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, залучив до участі у справі приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Мороз Олену Анатоліївну у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
В обґрунтування позову посилається на те, що на підставі оспорюваного рішення 02 травня 2019 року між ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_3 , та товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест" складено 15 актів приймання-передачі земельних ділянок, які засвідчені приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Мороз Оленою Анатоліївною. Разом з тим, з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається те, що на спірні земельні ділянки ухвалами Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області та Ізяславського районного суду Хмельницької області встановлено заборони у вигляді арештів на вказане нерухоме майно. Таким чином, зазначені земельні ділянки набували правового режиму обмеженого в цивільному обороті. В такому разі, внесення земельних ділянок до статутного капіталу під час дії судової заборони на його відчуження (арешту) порушує публічний порядок, що виключає можливість формування статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест" за рахунок такого нерухомого майна.
На думку позивача, з урахуванням перелічених обставин, з огляду на прийняття позивачем рішення про формування статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест" за рахунок земельних ділянок та складання відповідних актів приймання-передачі вказаних земельних ділянок, які перебувають під забороною відчуження, зазначене свідчить про протиправність названих рішення та актів приймання-передачі, що надає суду правові підстави для визнання їх недійсними.
Відповідач у письмових поясненнях від 21.09.2021р. зазначив, що позивач, як засновник ТОВ "Поділля Вест", мала намір та вчинила дії по внесенню земельних ділянок у статутний фонд ТОВ "Поділля Вест" (засвідчивши їх внесення в статутний фонд в повному обсязі). З огляду на вказане, твердження позивача щодо помилки під час прийняття рішення №1 від 02.05.2019 року та підписання актів приймання-передачі земельних ділянок до статутного капіталу ТОВ "Поділля Вест". Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Позивач обрав способом захисту своїх прав визнання недійсним рішення засновника товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест", прийняте за результатами розгляду другого питання порядку денного, оформлене протоколом №1 від 02.05.2019р. Такі позовні вимоги не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. З огляду на вказане, доводи позивача викладенні в позовній заяві не є належним чином обґрунтованими та відсутні правові підстави для задоволення позову.
У письмових поясненнях від 16.11.2021р. відповідач зазначив, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням ст. 203 ЦК України, як правову підставу вказує ст.ст. 215, 228, 229 ЦК України. При цьому позивач ототожнює спірні акти приймання-передачі та рішення засновника товариства із правочинами в розумінні глави 16 Цивільного кодексу України. Рішення засновника господарського товариства є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує відповідні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Тобто рішення засновників юридичних осіб не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Також не є правочином в розумінні наведених правових норм Акти приймання-передачі земельних ділянок до статутного капіталу, оскільки вони посвідчують саме факт передачі відповідного майна (майнових прав) на виконання, зокрема, правочину, акту ненормативного характеру тощо. Акт приймання-передачі як такий не є домовленістю сторін щодо встановлення (зміни, припинення) відповідних прав і обов'язків чи їх частини. Отже, рішення засновника та акти приймання-передачі як кожен окремо, так і в сукупності не можуть бути визнані правочинами в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, тому підстави для застосування до них положень статей 203, 215, 220 зазначеного Кодексу відсутні. При цьому, відповідач послався на правову позицію Верховного суду, викладену в постанові від 03.12.2019 року по справі №908/2516/18.
Як зауважив відповідач, у цій справі акти приймання-передачі містять лише вказівку на те, що ОСОБА_1 (як учасник, засновник) передала, а ТОВ "Поділля Вест" прийняло спірне майно у статутний капітал та що оцінка вкладу в майновій формі здійснена за згодою засновника. Інших умов передачі не визначено. Акти складені 02.05.2019 року, підписи підписантів завірені нотаріусом. Акти вчинені не на спеціальних бланках нотаріуса та не можливо перевірити їх за Єдиним реєстром спеціальних бланків нотаріальних дій. Відповідач стверджує, що акти прийому передачі є правочинами, однак не уточнює, який саме вид правочину укладено за наслідками підписання акта прийому-передачі, адже правочини - це родове поняття. Відповідач стверджує, що такі акти є двосторонніми правочинами, тобто договорами в розумінні ч. 2 статті 202 ЦК України. Враховуючи, що предметом передачі є земельна ділянка, то у такому разі акт прийому-передачі мав би відповідати вимогам ст. 132 ЗК України. Однак не відповідає ні по змісту ні по формі. Але нотаріальне посвідчення договору та засвідчення справжності підписів на документах (наприклад, актах) є різними нотаріальними діями за спектром функцій, які виконує нотаріус, а також за змістом. Відповідно до вимог статті 78 ЗУ "Про нотаріат" нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою. Відповідно, при засвідченні справжності підписів на документах не відбувається перевірки нотаріусом належності майна на праві власності особі, яка її відчужує, правомочності щодо такого передання, перевірки обтяжень, арештів, застав тощо. В розумінні ч. 3 статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення справжності підписів на документі не прирівнюється до нотаріального посвідчення правочину, оскільки нотаріусом не перевіряється відповідність правочину вимогам ст. 203 ЦК України. В такому випадку спірні акти приймання-передачі від 02.05.2019 року є нікчемними, тобто їх недійсність прямо передбачена законом, а тому презумпція правомірності правочину на ці акти не поширюється. Але, якщо виходити з того, що акт приймання-передачі майна у статутний капітал є договором, то його зміст і форма мають відповідати вимогам, які встановлені для договорів. Крім того, тоді для проведення державної реєстрації права власності достатньо подати державному реєстратору лише нотаріально засвідчений акт прийому-передачі (п. 1 ч. 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Відповідач вважає, що у справі необхідно врахувати специфіку господарського товариства. Так, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів (ч. 3 ст. 80 ГК України). Згідно ст. 85 ГК України Господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом. Акти прийому-передачі від 02.05.2019р. необхідно розглядати як документ, який фіксує господарську операцію та неможливості застосування до них норми ст. 203, 215, 216 ЦК України. З огляду на вказане, доводи позивача викладенні в позовній заяві не є належним чином обґрунтованими та відсутні правові підстави для задоволення позову.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просить суд його задовольнити, усно зазначив, що з боку відповідача порушено право власності щодо майна, яке мало увійти у статутний капітал.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, письмових пояснень не подав.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
02.05.2019р. ОСОБА_1 рішенням засновника №1 ТОВ "Поділля Вест":
1) створено ТОВ "Поділля Вест" за адресою: 30351, Хмельницька область, Ізяславський район, с. Білеве, вул. Центральна, 1а;
2) вирішено сформувати статутний капітал ТОВ "Поділля Вест" за рахунок майнового (не грошового) внеску, а саме, земельних ділянок із цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства, які належать засновнику Товариства на праві власності: площею 38,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0214; площею 44,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0177; площею 52,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0176; площею 10,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0878; площею 16,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0879; площею 4,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0877; площею 18,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0870; площею 16,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0875; площею 18,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0874; площею 20,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0200; площею 16,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:018:0876; площею 22,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0215; площею 14,0 га, кадастровий номер 6822184500:06:014:0593, які розташовані на території М'якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області; площею 2,0 га, кадастровий номер 6822789800:06:001:0011; площею 2,0 га, кадастровий номер 6822789800:06:001:0012, на території Яворовецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області; загальною вартістю 2846715,50 грн.
Рішенням сформовано статутний капітал ТОВ "Поділля Вест" у розмірі 2846715,50 грн. за рахунок майнового внеску засновника із наступним розподілом часток: ОСОБА_1 - частка у статутному капіталі Товариства становить 2846715,50 грн., що складає 100% статутного капіталу Товариства. Обрано директором Товариства ОСОБА_1 .
Згідно актів приймання-передачі від 02.05.2019 року, ТОВ "Поділля Вест" відповідно до рішення засновника №1 від 02.05.2019 року прийнято, а ОСОБА_1 передано до статутного капіталу ТОВ "Поділля Вест" земельні ділянки з кадастровими номерами 6822789800:06:001:0012, площею 2 га, 6822789800:06:001:0011 площею 2 га на території Яворовецької сільської ради Красилівського району; на території Мякотівської сільської ради Ізяславського району з кадастровими номерами 6822184500:06:007:0176 площею 52 га; 6822184500:06:007:0177 площею 44 га; 6822184500:06:007:0200 площею 20 га; 6822184500:06:007:0214 площею 38 га; 6822184500:06:007:0215 площею 22 га; 6822184500:06:014:0593 площею 14 га; 6822184500:06:018:0870 площею 18 га; 6822184500:06:018:0874 площею 18 га; 6822184500:06:018:0875 площею 16 га; 6822184500:06:018:0876 площею 16 га; 6822184500:06:018:0877 площею 4 га; 6822184500:06:018:0878 площею 10 га; 6822184500:06:018:0879 площею 16 га, 6822184500:06:018:0877 площею 4 га.
Відповідно до свідоцтва №1 від 02.05.2019 року за підписом директора ТОВ "Поділля Вест", ОСОБА_1 є учасником ТОВ "Поділля Вест" з часткою 100% в статутному капіталі Товариства, що складає 2846715,50 грн. Внесок до статутного капіталу Товариства ОСОБА_1 здійснено в повному обсязі.
Як вбачається із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 20.12.2020 року:
- земельна ділянка з кадастровим номером 682218400:06:007:0214 (площа 38 га), зареєстрована 12.12.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 11.06.2019 року у справі №675/1068/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:007:0177, площею 44 га, зареєстрована 12.12.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 09.07.2019 року у справі №675/1069/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:007:0176, площею 52 га, зареєстрована 11.12.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 09.07.2019 року у справі №675/1067/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:018:0878, площею 10 га, зареєстрована 11.12.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 03.07.2019 року у справі №675/1069/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:018:0879, площею 16 га, зареєстрована 11.12.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 10.06.2019 року у справі №675/1065/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:018:0877, площею 4 га, зареєстрована 11.12.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 03.07.2019 року у справі №675/1129/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:018:0870, площею 18 га, зареєстрована 28.11.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 12.07.2019 року у справі №675/1192/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:018:0875, площею 16 га, зареєстрована 28.11.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 10.06.2019 року у справі №675/1066/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:018:0874, площею 18 га, зареєстрована 28.11.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 24.06.2019 року у справі №675/1130/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:007:0200, площею 20 га, зареєстрована 28.11.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 03.07.2019 року у справі №675/1200/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:018:0876, площею 16 га, зареєстрована 12.12.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 02.07.2019 року у справі №675/1193/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:007:0215, площею 22 га, зареєстрована 12.12.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 17.07.2019 року у справі №675/1197/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:014:0593, площею 14 га, зареєстрована 12.12.2018 року на праві власності за ОСОБА_1 та перебуває під арештом, накладеним ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області про забезпечення позову від 12.07.2019 року у справі №675/1194/19, а також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23.08.2018 року у справі №686/19547/18;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:001:0011, площею 2 га, зареєстрована 02.12.2016 року на праві власності за ОСОБА_1 , перебуває в оренді ФГ "Скарбниця 2006", на земельну ділянку накладено арешт Красилівським районним судом ухвалою від 05.03.2018 року у справі 677/1652/17;
- земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:001:0012, площею 2 га, зареєстрована 02.12.2016 року на праві власності за ОСОБА_1 , перебуває в оренді ФГ "Скарбниця 2006", на земельну ділянку накладено арешт Красилівським районним судом ухвалою від 05.03.2018 року у справі 677/1652/17.
Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:
Відповідно до змісту частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Зі змісту позову вбачається, що позивач звернувся з позовом за захистом своїх корпоративних прав, оскільки на підставі оспорюваного рішення від 02.05.2019р. складено 15 актів приймання-передачі земельних ділянок, на які ухвалами судів встановлено заборони у вигляді арештів, внаслідок чого зазначені земельні ділянки набували правового режиму обмеженого в цивільному обороті, а внесення земельних ділянок до статутного капіталу під час дії судової заборони на його відчуження (арешту) на думку позивача порушує публічний порядок, що виключає можливість формування статутного капіталу товариства за рахунок такого нерухомого майна.
Щодо доводів позивача про порушення публічного порядку при оформленні оспорюваних актів та рішення, судом враховується, що статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Аналогічна правова позиція щодо категорії публічного порядку наведена у постановах Верховного Суду від 04.11.2021р. по справі №758/16560/17 та від 03.11.2021р. по справі №461/8318/17.
В свою чергу, позивач, зазначаючи про порушення публічного порядку при оформленні оспорюваних актів та рішення, не довів порушення публічного порядку у спірних правовідносинах, оскільки наведені позивачем обставини в обґрунтування позову не є порушенням публічного порядку у розумінні ст. 228 ЦК України.
Таким чином, позивачем не доведено наявність вини, яка б виражалася в намірі порушити публічний порядок.
Внесення земельних ділянок засновниками юридичної особи до її статутного капіталу регламентується цивільним та господарським законодавством, установчими документами відповідної юридичної особи та має наслідком набуття засновником (учасником) права власності на частку в статутному капіталі відповідної юридичної особи та відповідних корпоративних прав. При цьому реалізація учасником своїх корпоративних прав, зокрема правомочностей з управління товариством, отримання частки прибутку (дивідендів) та активів у разі ліквідації товариства здійснюється пропорційно до належної йому частки у статутному капіталі.
Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу) та факту його порушення.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27.06.2018р. у справі №910/11255/16, від 14.05.2019р. у справі №916/465/18, від 19.02.2020р. у справі №910/16448/18.
Суди, вирішуючи корпоративний спір, зобов'язані перевірити наявність в позивача суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати в чому полягає порушення його корпоративних прав.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічні висновки викладені в п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.
Судом також враховано, що при зверненні з позовом до суду на захист своїх корпоративних прав, позивач у розумінні ст.ст. 116, 167 ЦК України повинен довести наявність порушення корпоративних прав спричиненого оспорюваними рішенням та актами. Тобто, звертаючись із позовом позивач повинен був зазначити, яке саме його право з вищевказаних було порушене внаслідок оформлення оспорюваного рішення та актів (право на участь в управлінні, право на отримання дивідендів, право на вихід зі складу учасників; право на продаж належних йому акцій та/або частки у статутному капіталі Товариства) та яким саме чином було порушене відповідне право внаслідок укладання оскаржуваного правочину.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 р. у справі №904/9839/16.
В контексті викладеного, позивач не довів, що порушене його право внаслідок оформлення оспорюваного рішення та актів (право на участь в управлінні, право на отримання дивідендів, право на вихід зі складу учасників; право на продаж належних йому акцій та/або частки у статутному капіталі Товариства), не навів доводів, яким чином відбулося таке порушення зі сторони відповідача.
Більше того, земельні ділянки, які позивач вносив до статутного капіталу відповідача, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, зареєстровані за позивачем. Докази на підтвердження факту реєстрації права власності на вказані земельні ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Вест" відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" позивачем суду не надано.
Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення його порушеного права.
Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту (відновлення порушеного права чи інтересу) в обраний ним спосіб.
Окрім того, слід зазначити, що висновок про порушення чи не порушення прав позивача, а також його охоронюваних законом інтересів, суд має зробити за результатами розгляду справи, зазначивши про це в мотивувальній частині. У такому разі внаслідок задоволення позову позивач отримує належний судовий захист, оскільки буде встановлено факт порушення чи оспорювання його права. Якщо ж за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Як вбачається з вищенаведеного, позивач в обґрунтування позову посилається на формальне порушення закону, однак позивач не довів наявність порушення своїх корпоративних прав відповідачем оскаржуваними рішенням та актами, а також можливість їх захисту (відновлення порушеного права чи інтересу) в обраний ним спосіб.
Крім того, повноважний представник позивача в судовому засіданні 09.12.2021р. посилався на порушення права власності позивача з боку відповідача, що також спростовує доводи позивача про порушення його корпоративних прав, викладених в позовній заяві.
Щодо юрисдикції господарського суду, судом враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася щодо юрисдикції суду в спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Так, зокрема у постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 1106апп19) та від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (провадження № 1008апп19) викладено висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Судом береться до уваги, що позивач вирішив створити Товариство та внести до його статутного капіталу 15 земельних ділянок, належних йому на праві власності, що відповідає інтересам та волевиявленню позивача.
Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із вимогами ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Акти приймання-передачі не можуть бути визнані правочинами в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, тому підстави для застосування до них положень статей 203, 215 зазначеного Кодексу відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.12.2019р. у справі №908/2516/18.
Статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність усіх тих обставин, якими він обґрунтовує позов.
Враховуючи наведені вище положення законодавства, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову, а тому у позові належить відмовити.
Витрати по сплаті судового збору за ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Повний текст складено 20.12.2021р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).
Суддя В.В. Димбовський
Віддруковано 5 примірника:
1 - в матеріали,
2, 3 - позивачу (29017, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, буд. 11-В, кв. 4; 29001, м. Хмельницький, вул. Володимирська, буд. 79, офіс №3)
4 - відповідачу (30352, Хмельницька обл., Ізяславський р-н, с. Білеве, вул. Центральна, буд. 1А)
5 - приватному нотаріусу Хмельницького міського нотаріального округу Мороз О.А. ( АДРЕСА_1 ). Всім рек. з повід.