14 грудня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/541/21
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Охотницької Н.В.
за участі секретаря судового засідання Ранецької Л.А.
розглянув справу
за позовом Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", 46001, м. Тернопіль, вул. Руська, 23, код ЄДРПОУ 21132326
до відповідача 1 Комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради, 46000, м. Тернопіль, вул. Гайова, 54 (адреса для листування: 46025, м. Тернопіль, вул. Коперника, 1), код ЄДРПОУ 14041652
відповідача 2 Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, 46001, м. Тернопіль, бульвар Т. Шевченка, 21, код ЄДРПОУ 37519833
про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,
за участі представників сторін:
позивача: Гаврищук В.В., адвокат, ордер серії ТР №055633 від 01.05.2021;
відповідача 1: Фляк О.О., директор, розпорядження №201-К від 01.03.2011;
відповідача 2: Сухарська А.В., головний юрисконсульт, розпорядження №43-К від 22.01.2013.
В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.
Встановив:
Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до Комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради та Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 616 841,53 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставне отримання відповідачами коштів в сумі 616 841,53 грн за оренду та фактичне користування нежитловими приміщеннями по вул. Руській, 23 у м. Тернополі, оскільки укладений 20.10.2011 між Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради та Комунальним підприємством Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека № 78" договір оренди припинив свою дію 31.12.2016, а тому кошти, які перераховувались відповідачам протягом 2017-2018 років за оренду та фактичне користування даним майном слід повернути на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно отримані.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25 серпня 2021 року позовну заяву № б/н від 13.08.2021 (вх. № 599 від 17.08.2021) Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", 46001, м. Тернопіль, вул. Руська, 23, код ЄДРПОУ 21132326 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10-ти днів з дня одержання даної ухвали.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 02 вересня 2021 року, враховуючи усунення недоліків позовної заяви, про які зазначено в ухвалі про залишення без руху, суд прийняв позовну заяву Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 30 вересня 2021 року.
24 вересня 2021 року на адресу Господарського суду Тернопільської області від відповідача 1 надійшов відзив на позов (вх. № 7871), відповідно до якого Комунальне підприємство "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради позовні вимоги заперечує в повному обсязі та просить суд у позові відмовити.
28 вересня 2021 року на адресу Господарського суду Тернопільської області від відповідача 2 надійшов відзив на позов № 21118 від 27.09.2021 (вх. № 7961), відповідно до якого Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради просить суд відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що всі докази, на які посилається позивач у позовній заяві не мають відношення до предмета спору, є неналежними та просить не брати їх до уваги.
В підготовчому засіданні 30 вересня 2021 року для надання можливості сторонам, при наявності, подати заяви по суті справи суд оголосив перерву до 21 жовтня 2021 року, про що постановив протокольну ухвалу.
Окрім того, в підготовчому засіданні 30.09.2021 судом залишено без розгляду усне клопотання представника відповідача 1 про залучення Тернопільської міської ради до участі у справі в якості третьої особи.
21.10.2021 судом оголошено перерву в підготовчому засіданні без постановлення окремого процесуального документу із зазначенням про оголошення перерви у підготовчому засіданні у протоколі судового засідання, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України, до 02 листопада 2021 року о 11:00 год., про що представники позивача та відповідача 2 повідомлені під розписку, відповідачу 1 - надіслано відповідну ухвалу.
Ухвалою суду від 02.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 921/541/21 до судового розгляду по суті на 22 листопада 2021 року.
Однак, судове засідання, призначене на 22 листопада 2021 року для розгляду справи по суті не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (перебуванням на лікарняному) судді Н.В.Охотницької.
Ухвалою суду від 25 листопада 2021 року призначено судове засідання для розгляду справи № 921/541/21 по суті на 02 грудня 2021 року о 09:30 год.
В судовому засіданні 02 грудня 2021 року судом розпочато розгляд справи по суті, однак враховуючи клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави та надання сторонам, передбаченого ст. ст. 7, 13 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, суд ухвалив відкласти розгляд справи без постановлення окремого процесуального документа із зазначенням про постановлення ухвали про відкладення розгляду справи у протоколі судового засідання, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України, на 14 грудня 2021 року о 09:00 год., про що представники відповідача 1 та відповідача 2 повідомлені під розписку, а позивачу надіслано відповідне клопотання.
В судове засідання 14.12.2021 прибули представники сторін.
Повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задоволити.
У свою чергу, представники відповідачів позовні вимоги заперечують, просять в позові відмовити.
У судовому засіданні 14.12.2021 справу розглянуто по суті та проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, судом встановлено наступне.
20 жовтня 2011 року між Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, та Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна, як уповноваженим органом по укладенню договорів оренди (Орендодавець) та Комунальним підприємством "Тернопільська обласна аптека №78" (Орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності №3084 (далі - Договір), згідно п.1.1. якого Орендодавець, на підставі рішення виконавчого комітету міської ради від 17.05.1993 №366 передає, а Орендар 01.07.2011 приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (нежитлові приміщення) комунальної власності, площею 633,7 кв.м, розміщене за адресою м. Тернопіль, вул. Руська, 23 (підвал, І поверх), що знаходиться на балансі ПП "Східний масив", вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна/актом оцінки станом на 31.07.2011 і становить 2 383 501,00 грн без ПДВ. Майно передається в оренду з метою використання під аптеку з виготовленням лікарських засобів.
Орендар вступає у строкове платне користування майном одночасно із підписанням сторонами Договору та акту приймання-передачі майна. У разі припинення цього Договору або по закінченні терміну його дії, якщо він не продовжений, Орендар зобов'язаний в 10-ти денний термін повернути Орендодавцю майно з проведенням санітарної побілки, збереженими всіма конструктивними елементами і оснащенням, без якого це приміщення не може бути надане іншому орендарю для негайного використання (п.п. 2.1., 2.4. правочину).
Згідно п. 10.1. правочину цей договір укладено строком на 1 рік 6 місяців, що діє з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року включно.
В подальшому, між сторонами було укладено ряд Додатків до Договору №3084, зокрема 16.01.2013, 16.01.2014, 10.08.2015. та 05.09.2016. Згідно останнього Додатку термін дії Договору оренди №3084 було продовжено по 31 грудня 2016 року.
Належним чином засвідчені копії договору оренди №3084 із додатками долучено відповідачем 2 до матеріалів справи.
Оскільки орендар після припинення дії договору не виконав обов'язку щодо повернення майна комунальної власності орендодавцю, КП "Підприємство матеріально-технічного забезпечення Тернопільської міської ради" та Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради звернулися до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" про зобов'язання останнього звільнити нежитлове приміщення комунальної власності.
Відповідно до рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2017 у справі № 921/555/17-г/14, що у встановленому законом порядку набрало законної сили, Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" (вул. Руська, 23, м. Тернопіль, 46000, іден. код 21132326) зобов'язано звільнити індивідуально визначене майно комунальної власності - нежитлові приміщення, площею 633,7 кв. м. за адресою м. Тернопіль, вул. Руська, 23 та передати його по акту приймання-передачі Комунальному підприємству "Підприємство матеріально-технічного забезпечення Тернопільської міської ради" (вул. Коперника, 1, м. Тернопіль, 46000, іден. код 14041652). Окрім того, в даному судовому акті встановлено, що договір №3084 від 20.10.2011 припинив свою дію 31.12.2016.
При цьому, 22.02.2017 Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення №114, яким Управління обліку та контролю за використанням комунального майна зобов'язано безоплатно передати на баланс комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" нежитлові приміщення комунальної власності за адресою м. Тернопіль, вул. Руська,23 загальною площею 633,7 кв.м первісною (балансовою) вартістю 1 856 358,11 грн, знос 1 463 897,70 грн. Вказане приміщення було передано згідно Акту прийому-передачі основних засобів від 01.03.2017.
В період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, КП ТОР "Тернопільська обласна аптека №78", перерахувало на рахунок КП "Підприємство матеріально - технічного забезпечення" Тернопільської міської ради 590 846,15 грн, що підтверджується банківськими виписками від 12.08.2021, а також платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи.
Також, 13.06.2017 та 13.03.2017, КП ТОР "Тернопільська обласна аптека №78" перерахувала Управлінню обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради 827,30 грн та 25 168,08 грн, відповідно. Всього 25 995,78 грн.
Загалом, протягом 2017 - 2018 років Відповідачам, за оренду та фактичне користування нежитлових приміщень по вул. Руська, 23 у м. Тернопіль, перераховано 616 841,53 грн (шістсот шістнадцять тисяч вісімсот сорок одна) грн 53 коп.
Разом з тим, звертаючись із даним позовом до суду Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" вказує на те, що відповідно до статуту комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека № 78" у новій редакції (далі статут), затвердженого Розпорядженням голови Тернопільської обласної ради від 09.02.2008 № 12 власником і засновником КП Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека № 78", є Тернопільська обласна рада.
Окрім того, за твердженням позивача, належність до комунальної власності Тернопільської обласної ради приміщення аптеки за адресою м. Тернопіль, вул. Руська,23 загальною площею 633,7 кв.м підтверджується судовими рішеннями у справі № 921/105/19.
Оскільки позивач вважає, що власником приміщення аптеки, за оренду та фактичне користування яким сплачено спірну суму коштів, є Тернопільська обласна рада, а не Тернопільська міська рада в особі Комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" та Управління обліку та контролю за використанням комунального майна, кошти в сумі 616 841,53 грн перераховані відповідачам безпідставно. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
З'ясувавши фактичні обставини, заслухавши пояснення учасників судового процесу, оцінивши докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.
Згідно з частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Положеннями частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом (стаття 319 Цивільного кодексу України).
Статтею 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з приписами частини першої статті 5 вказаного Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що держава гарантує об'єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Частиною 5 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.
Так, як вбачається із наявної в матеріалах справи інформаційної довідки № 269729375 від 10.08.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна об'єкт з реєстраційним номером 1980904361101 приміщення аптеки, загальною площею 634,3 кв.м за адресою: Тернопільська область, м, Тернопіль, вулиця Руська, будинок 23, належить на праві комунальної власності Тернопільській міській раді.
Отже, суд відзначає, що відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є належним підтвердженням права власності Тернопільської міської ради на нежитлове приміщення аптеки загальною площею 634,3 кв.м, за адресою Тернопільська обл. м. Тернопіль, вулиця Руська, будинок 23.
Однак, позивач стверджує, що приміщення аптеки загальною площею 634,3 кв.м, за адресою Тернопільська обл. м. Тернопіль, вулиця Руська, будинок 23 належить Тернопільській обласній раді, що у свою чергу, підтверджується судовими рішеннями у справі № 921/105/19.
З цього приводу суд відзначає наступне.
Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Аналогічну правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 19/6.
У свою чергу, правовстановлюючим документом на нерухоме майно є документ, який визначає, встановлює право власності конкретної особи на певний об'єкт нерухомого майна. Водночас після видачі правовстановлюючого документа, його також використовує власник для підтвердження його права власності на нерухоме майно. Таким чином правовстановлюючий документ є також і документом, що підтверджує право власності на нерухоме майно.
Серед основних його видів, що підтверджують виникнення, перехід або припинення речових прав на нерухоме майно є, зокрема, рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
Як вбачається із долучених до матеріалів даної справи копій рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 921/105/19, Тернопільська обласна рада зверталась до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів: Виконавчого комітету Тернопільської міської ради; Тернопільської міської ради про:
- визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №314 від 15.03.2007 "Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою ";
- скасування свідоцтва про право власності Тернопільської міської ради серії САВ №051362 від 18.04.2007, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради;
- визнання права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради на нежитлове приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв.м.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне рішення про оформлення права власності за Тернопільською міською радою порушує право власності позивача на нежитлове приміщення аптеки №78 у м. Тернополі по вул. Руська, 23, яке набуто позивачем у визначений чинним у 1992 році законодавством спосіб.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.07.2019, залишеним без змін 04.11.2019 постановою Західного апеляційного господарського суду позовні вимоги були задоволені в повному обсязі. Однак, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2020 року зазначені вище рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Тернопільської області від 08 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2020 року, у позові відмовлено з підстав спливу строку позовної давності.
Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Оскільки в ході здійснення касаційного провадження не підтвердилася наявність жодної із заявлених скаржником підстав для касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд ухвалою від 03.03.2021 закрив касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2020 року і рішення Господарського суду Тернопільської області від 08 липня 2020 року у справі №921/105/19 .
Однак, Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" вважає, що у постанові від 21.01.2020 у справі № 921/105/19 Верховний Суд встановив преюдиційні факти щодо належності спірного приміщення Тернопільській обласній раді. Такими, на думку позивача є:
- "За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом";
- "Постановою Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 № 311 відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української PCP "Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування" та від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української PCP "Про власність" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається";
- "На підставі статей 32, 35 Закону України "Про власність", статті 7 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Постанови Верховної Ради України від 05 червня 1992 року № 2415- XII "Про внесення змін і доповнень до Постанови Верховної Ради України від 05 березня 1992 року "Про порядок введення в дію Закону України "Про Представника Президента України" 16.07.1992 Тернопільська обласна Рада народних депутатів прийняла рішення "Про комунальну власність області", пунктами 1 і 2 якого вирішено: затвердити перелік об'єктів комунальної власності області, що додається; встановити, що комунальна власність області не може відчужуватися, передаватись в оренду, змінювати суб'єкта власності, використовуватися не за призначенням, перепрофільовуватись без згоди на те обласної Ради народних депутатів";
- "Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що на підставі рішення Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 16.07.1992 "Про комунальну власність області" майно аптеки № 78, що розташована в м. Тернополі по вул. Руська 23, віднесено до спільної власності територіальної громади області";
-"У той же час, доводи касаційної скарги щодо перебування спірного приміщення на балансі та в оперативному управлінні ЖЕК № 3 не спростовують висновків суду попередніх інстанцій про належність спірного приміщення аптеки до спільної власності територіальної громади Тернопільської області";
- "Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що перебування спірного майна на балансі Комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення Тернопільської міської ради" та передача останнім в оренду такого приміщення не підтверджує право власності територіальної громади м. Тернополя на вказане майно та не замінює правовстановлюючих документів";
- "Щодо посилання скаржника на рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2017 у справі № 921/555/17-г/14, яким задоволено позовну заяву Комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради про виселення із спірного приміщення Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", колегія суддів зазначає наступне";
- "Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин".
Відповідно до частини другої ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц зробив наступний правовий висновок що преюдиція при встановленні фактів судовим рішенням у іншій справі має місце лише тоді, коли в у ній брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Отже, законодавство визнає преюдиційними тільки фактичні обставини справи (факти), установлені судом в результаті оцінки доказів, що знайшли відображення в тексті судового рішення. Преюдиційне значення можуть мати лише факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені в резолютивній частині рішення. Тому не мають преюдиційного значення правова кваліфікація встановлених судом обставин, оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж самі особи, які брали участь у попередній справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.02.2020 по справі № 904/8484/16 та по справі № 904/7905/16 від 03.03.2020.
В той же час, суд зауважує, що у постанові від 21.01.2020 у справі № 921/105/19 Верховним Судом не встановлено факту наявності у Тернопільської обласної ради права власності на приміщення аптеки загальною площею 634,3 кв.м, за адресою Тернопільська область, м. Тернопіль, вулиця Руська, будинок 23, а тільки обґрунтовано мотиви із яких Суд виходив приймаючи рішення про скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.07.2019 у справі №921/105/19 та направлення справи на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
Таким чином, суд констатує, що в даному випадку відсутнє рішення суду (правовстановлюючий документ) про визнання права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв.м за Тернопільською обласною радою.
У зв'язку з чим, суд вважає безпідставним твердження позивача про належність до комунальної власності Тернопільської обласної ради приміщення аптеки по вул. Руська, 23 з посиланням на судові рішення у справі №921/105/19.
Щодо застосування положень ст.1212 ЦК України до спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Як уже зазначалось вище, правовідносини між сторонами виникли із умов укладеного 20 жовтня 2011 року між Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, та управління обліку та контролю за використанням комунального майна, як уповноваженим органом по укладенню договорів оренди (Орендодавець) та Комунальним підприємством "Тернопільська обласна аптека №78" (Орендар) договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності № 3084 (далі - Договір), згідно п.1.1. якого Орендодавець, на підставі рішення виконавчого комітету міської ради від 17.05.1993 № 366 передає, а Орендар 01.07.2011 приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (нежитлові приміщення) комунальної власності, площею 633,7 кв.м., розміщене за адресою м. Тернопіль, вул. Руська, 23 (підвал, І поверх), що знаходиться на балансі ПП "Східний масив", вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна/актом оцінки станом на 31.07.2011 і становить 2 383 501,00 грн без ПДВ. Майно передається в оренду з метою використання під аптеку з виготовленням лікарських засобів.
Згідно п. 10.1. правочину цей договір укладено строком на 1 рік 6 місяців, що діє з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року включно.
В подальшому, між сторонами було укладено ряд Додатків до Договору №3084, зокрема 16.01.2013 , 16.01.2014 , 10.08.2015. та 05.09.2016 . Згідно останнього Додатку термін дії Договору оренди №3084 було продовжено по 31 грудня 2016 року.
Договір №3084 від 20.10.2011 припинив свою дію 31.12.2016.
Пунктом 3.12 Договору визначено, що в разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання - передавання включно.
Відповідно до пункту 9.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та умов Договору.
У відповідності до пункту 9.2 Договору за затримку повернення орендованого Майна "Орендар" сплачує "Орендодавцю" неустойку у розмірі орендної плати (плата за фактичне користування майном).
Порядок розрахунку орендної плати погоджено розділом 3 Договору. Відповідно до якого орендна плата розраховується на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 №786 (із змінами).
Як зазначено у пункті 3.1 Договору, сума до сплати за місяць оренди - становить 14 193,52 грн, нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, встановленому чинним законодавством, становить 2838,70 грн. Згідно пункту 3.2 Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць оренди.
Таким чином, позивачем здійснювалась оплата за фактичне користування приміщенням, у розмірі орендної плати, на умовах та в порядку укладеного між учасниками спірних правовідносин правочину, що у свою чергу спростовує твердження Комунального підприємства "Тернопільська обласна аптека №78" про безпідставність перерахунку ним коштів відповідачам та, відповідно, виключає застосування до спірних правовідносин норм глави 83 ЦК України, що регулюють набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, на які хибно посилається Позивач у своїй позовній заяві.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд наголошує, що обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці використовує принципи "баланс ймовірностей" або "розумна ступінь достовірності" (balance of probabilities) та "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) для оцінки обставин справи та доказів (див. рішення BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р.).
Верховний Суд в постанові від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17 зазначив, що принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Аналізуючи викладене, суд констатує, що доказування не може мати абстрактне значення та ґрунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються або заперечують сторони, мають бути підтверджені або спростовані поданими ними до суду належними доказами.
Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у Тернопільської обласної ради права власності на приміщення аптеки площею 633,7 кв.м, розміщене за адресою м. Тернопіль, вул. Руська, 23, а також не підтверджено безпідставність перерахунку ним коштів відповідачам за користування спірним приміщенням.
З огляду на викладене в сукупності, а також приписи чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність порушення з боку відповідачів прав та законних інтересів позивача. Як наслідок, у задоволенні позову слід відмовити.
Судові витрати, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 7, 12, 20, 46, 73, 74, 75, 76, 79, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Копію рішення направити рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:
- Комунальному підприємству Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", 46001, м. Тернопіль, вул. Руська, 23;
- Комунальному підприємству "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради, (адреса для листування: 46025, м. Тернопіль, вул. Коперника, 1);
- Управлінню обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, 46001, м. Тернопіль, бульвар Т. Шевченка, 21.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст. 241 ГПК України).
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено 20.12.2021.
Суддя Н.В. Охотницька