Категорія №2.32
Іменем України
16 червня 2010 року Справа № 2а-2730/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Твердохліб Р.С.,
при секретарі Чукіній А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбаснафтопродукт” до Контрольно-ревізійного управління в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство” про визнання незаконною бездіяльності щодо відмови в розгляді скарги №79/н від 11.03.2010, зобов'язання належним чином розглянути скаргу та надати письмову відповідь за результатами розгляду скарги у передбачений законодавством термін, стягнення витрат на правову допомогу в сумі 750,00 грн. та стягнення судових витрат в сумі 3,40 грн., -
встановив:
08 квітня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбаснафтопродукт” до Контрольно - ревізійного управління в Луганській області, , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство” про визнання незаконною бездіяльності щодо відмови в розгляді скарги №79/н від 11.03.2010, зобов'язання належним чином розглянути скаргу та надати письмову відповідь за результатами розгляду скарги у передбачений законодавством термін, стягнення витрат на правову допомогу в сумі 750,00 грн. та стягнення судових витрат в сумі 3,40 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 11 березня 2010 року, позивачем, до КРУ в Луганській області була направлена скарга вих.79/н від 1.03.2010 на дії тендерного комітету Державного підприємства „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство”. У скарзі вказувалось, що ДП „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство”, 22.02.2010 були проведені тендерні торги по закупівлі нафтопродуктів. Відповідність процедури зазначених торгів діючому законодавству були поставлені під сумнів ТОВ „Донбаснафтопродукт”. Вказані у скарзі обставини відповідачем були проігноровані, перевірка проведена не була, відповідні висновки не зроблені. Крім того позивачем зазначено, що оскільки до відповідача зверталася юридична особа, то до спірних правовідносин потрібно застосовувати норми Закону України „Про звернення громадян”, щодо обов'язків органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від їх форм власності та інших посадових осіб при розгляді скарг, додержуватись норм, задекларованих у ст.19 зазначеного закону. Просив визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо відмови від розгляду скарги ТОВ „Донбаснафтопродукт” №79/н від 11.03.2010, зобов'язати відповідача належним чином розглянути скаргу ТОВ „Донбаснафтопродукт” №79/н від 11.03.2010, зробити відповідні письмові висновки, здійснити відповідні заходи за результатами розгляду скарги та надати письмову відповідь у передбачений законом строк.
В судовому засіданні представник позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, та зазначив, що за результатами розгляду скарги відповідач мав провести перевірку ДП „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство” з метою документального встановлення тих порушень, про які йшлося в скарзі позивача. Пояснив, що він не знає хто з учасників виграв тендерні торги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у наданих суду письмових запереченнях проти позову (а.с.16-17).
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Надав письмове клопотання в якому просив розглянути справу за його відсутності.
Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, встановивши обставини та дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача зі скаргою №79/н від 11.03.10, у якій зазначив, що 22.02.2010 відбулися тендерні торги по закупівлі продуктів нафтоперероблення на ДП „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство” про що було складено відповідний протокол, отриманий ТОВ „Донбаснафтопродукт” 25.02.2010. Ознайомившись з протоколом, позивач, як учасник торгів, направив на адресу замовника лист №59/н від 26.02.2010 в якому звернув увагу на невідповідність тендерної документації деяких учасників торгів вимогам Положення та тендерної документації ДП „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство”.
Вважав дії тендерного комітету неправомірними, та такими, що мають ознаки корупційних і просив надати їм відповідну оцінку. За результатами розгляду скарги позивач просив відповідача визнати результати торгів недійсними та зобов'язати ДП „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство” розпочати нову процедуру закупівель. Відповідь на скаргу просив направити на адресу позивача (а.с.5).
На вказану скаргу відповідач надав відповідь № 12-07-1414/2802 від 30 березня 2010 року, де серед іншого зазначалося, що органи контрольно-ревізійної служби не мають повноважень визнавати процедури торгів недійсними та зобов'язувати суб'єктів господарювання розпочинати нові процедури закупівлі. Додатково у відповіді позивача повідомлено, що у разі проведення планових контрольних заходів на ДП „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство” працівниками управління особливу увагу буде приділено питанням закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти (а.с.6).
Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України „Про контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.93 №2939-ХІІ.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про контрольно-ревізійну службу в Україні” головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
Основні функції органів контрольно-ревізійної служби передбачає ст.8 Закону України „Про контрольно-ревізійну службу в Україні”. Так, Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі виконують, в тому числі, такі функції:
- проводять у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності;
- здійснюють державний фінансовий аудит виконання державних (бюджетних) програм, діяльності бюджетних установ, суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також інших суб'єктів господарювання, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно;
- проводить перевірки державних закупівель та здійснює інші функції відповідно до Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.
Органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань. Звернення, де повідомляється про крадіжки, розтрати, недостачі, інші серйозні правопорушення, негайно пересилаються правоохоронним органам для прийняття рішення згідно з чинним законодавством.
Процедуру розгляду органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні звернень громадян, посадових осіб підприємств, установ, організацій, запитів і звернень народних депутатів України, депутатів місцевих рад, а також організацію особистого прийому громадян, крім порядку розгляду звернень, що надходять від правоохоронних органів, та заперечень (зауважень), що їх надсилають об'єкти контролю відповідно до пункту 42 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 визначає Порядок розгляду звернень та організації особистого прийому громадян в органах державної контрольно-ревізійної служби, затверджений наказом Головного-контрольно-ревізійного управління України №383 від 28.10.08, зареєстрований Міністерством юстиції України 25.12.08 за №1242/15933 (надалі - Порядок 383).
Виходячи з вимог розділу ІІІ Порядку 383, звернення вважається вирішеним, якщо розглянуті всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення, вжиті необхідні заходи щодо його виконання та повідомлено заявника про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Відповідь за результатами розгляду звернення надається тим органом ДКРС, який його отримав або розглядав по суті, за підписом керівника органу ДКРС або осіб, яким право ставити підпис надано керівником органу.
За зверненнями, в яких повідомляється про факти порушень на підприємствах, в установах чи організаціях, підконтрольних органам ДКРС, законодавства з фінансових питань приймається одне з рішень щодо:
1) призначення позапланової ревізії у випадку, визначеному пунктом 3 частини п'ятої статті 11 Закону України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”;
2) включення питань, порушених у зверненні, до програми планової ревізії;
3) відмови у проведенні ревізії у випадках, коли вирішення порушених у зверненні питань не входить до компетенції органів ДКРС або коли зазначені порушення вже були встановлені попередніми ревізіями.
У разі відмови в проведенні ревізії або при включенні питань, порушених у зверненні, до програми планової ревізії у відповіді заявнику обгрунтовується прийняте органом ДКРС рішення із зазначенням, хто і коли інформуватиме його про результати розгляду звернення з урахуванням проведеної планової ревізії.
Рішення про відмову у задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому перелічуються, у разі вжиття, заходи, що їх уживав орган ДКРС для розгляду цього звернення.
Відповідно до ст.11 Закону України „Про контрольно-ревізійну службу в Україні” плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.
Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної контрольно-ревізійної служби не частіше одного разу на календарний рік.
Позаплановою виїзною ревізією вважається ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
- підконтрольною установою подано у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державної контрольно-ревізійної служби під час проведення планової чи позапланової виїзної ревізії, в якій міститься вимога про повне або часткове скасування результатів відповідної ревізії;
- у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з підконтрольною установою, якщо підконтрольна установа не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної контрольно-ревізійної служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту; проводиться реорганізація (ліквідація) підконтрольної установи;
- у разі надходження доручення щодо проведення ревізій у підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби;
- у разі, коли вищестоящий орган державної контрольно-ревізійної служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної контрольно-ревізійної служби здійснив перевірку актів ревізії, складених нижчестоящим органом державної контрольно-ревізійної служби, та виявив їх невідповідність вимогам законів.
Позапланова виїзна ревізія в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної контрольно-ревізійної служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної контрольно-ревізійної служби, які проводили планову або позапланову виїзну ревізію зазначеної підконтрольної установи, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.
Тобто, суд вважає, що вирішення питання про призначення відповідної перевірки (планової чи позапланової ревізії) за зверненням позивача чинним законодавством віднесено виключно до компетенції органів ДКРС.
Пунктом 85 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 року №921 встановлено, що будь-який учасник, який вважає, що він зазнав або може зазнати збитків внаслідок порушення замовником процедур закупівель, встановлених цим Положенням, може оскаржити дії, рішення, бездіяльність замовника.
Проте, об'єктом оскарження, зокрема, не може бути рішення замовника про відхилення всіх тендерних пропозицій.
Як вбачається із суті скарги позивача №79/н від 11.03.2010, всупереч наведеним нормам п. 85 Положення №921, об'єктом оскарження є саме дії ДП „Сєвєродонецького лісомисливського господарства”, якими відхилено тендерні пропозиції. При цьому інших, обґрунтованих відомостей про порушення норм законодавства ДП „Сєвєродонецького лісомисливського господарства”, перевірку яких віднесено до компетенції відповідача позивачем, на думку суду, у скарзі не наведено.
Таким чином, з урахуванням фактичних обставин справи, та виходячи з аналізу викладених законодавчих норм, суд приходить до висновку, що скарга позивача була розглянута Контрольно - ревізійним управлінням в Луганській області в межах наданих чинним законодавством України повноважень та в межах зазначеної в скарзі інформації. За результатами розгляду скарги відповідачем прийнято рішення про відмову у проведенні перевірки. Право органів ДКРС прийняття такого рішення визначено чинним законодавством України.
Посилання позивача на те, що відповідач відмовився від розгляду скарги позивача вбачаються безпідставними, оскільки відповідь на скаргу було оформлено та направлено позивачеві відповідачем у відповідності до чинного законодавства, а саме, Закону України „Про контрольно-ревізійну службу в Україні” та Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою. Крім того, відповідач підтвердив факт розгляду скарги витягом з протоколу № 8 від 18.03.2010 р. щодо розгляду звернень громадян, посадових осіб підприємств, установ і організацій та депутатських звернень (запитів) (а.с.27).
Відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З приписів ст.ст.71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, обов'язок відповідача щодо доказування правомірності своїх дій, не звільняє позивача від обов'язку доказування, передбаченого частиною 1 цієї статті.
Позивач, вимагаючи визнання бездіяльності незаконною щодо відмови від розгляду скарги №79/н від 11.03.2010, не надав доказів відмови відповідача від розгляду скарги, не навів будь-яких доказів негативного впливу таких дій на права, обов'язки свободи та інтереси позивача чи порушення інтересів держави. За таких обставин, суд приходить до висновку, що фактично позивач намагається оскаржити до адміністративного суду дії ДП „Сєвєродонецького лісомисливського господарства” щодо відхилення тендерної пропозиції позивача.
У зв'язку з тим, що суд погоджується з правомірністю дій відповідача щодо надання відповіді на скаргу №79/н від 11.03.2010 у встановлені строки та у межах своєї компетенції, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача розглянути належним чином скаргу позивача №79/н від 11.03.2010, зробити відповідні письмові висновки, та здійснити відповідні дії по розгляду скарги, надати письмову відповідь у передбачений законом термін.
Представником відповідача в судовому засіданні надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Статтею 87 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у тому числі і витрати на правову допомогу.
Згідно ст. 94. Кодексу адміністративного судочинства України у випадку відмови у задоволенні позову особі, яка не є суб'єктом владних повноважень, сплачені нею судові витрати не повертаються.
Виходячи з вимог ст.ст. 87-94 КАС України судові витрати відшкодуванню в даному випадку не підлягають.
На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 16 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено на 21 червня 2010 року, про що згідно вимог ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови в судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбаснафтопродукт” до Контрольно-ревізійного управління в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство” про визнання незаконною бездіяльності щодо відмови в розгляді скарги №79/н від 11.03.2010, зобов'язання належним чином розглянути скаргу та надати письмову відповідь за результатами розгляду скарги у передбачений законодавством термін, стягнення витрат на правову допомогу в сумі 750,00 грн. та стягнення судових витрат в сумі 3,40 грн. - відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена в повному обсязі 21 червня 2010 року.
Суддя
Твердохліб Р.С.