Категорія №2.33
Іменем України
07 червня 2010 року Справа № 2а-3054/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Твердохліб Р.С.,
при секретарі Смішливій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Луганській області про скасування постанови про видворення та заборону в'їзду в Україну, -
встановив:
22 квітня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до інспектора ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області, в якому просила визнати дії інспектора відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області Білоусова Р.А. щодо видворення її за межі України, забороні в'їзду на територію України строком на один рік незаконними та зобов'язати інспектора відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області Білоусова Р.А. оформити документи для видачі виду на проживання.
В судовому засіданні 07 червня 2010 року, позивач уточнив позовні вимоги та просив скасувати постанову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 07.12.2009 про її видворення та заборону в'їзду в України строком на один рік (а.с.45).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановами апеляційного суду Луганської області від 5.03.2009 та від 3.06.2009 були скасовані постанови Перевальського районного суду Луганської області від 28.01.2009 та від 26.06.2009 про притягнення її до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.203 КУпАП. Крім того, позивач знаходиться у цивільному шлюбі з ОСОБА_3, який є громадянином України. Від цього шлюбу позивач має сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім цього, на дату подання заяви до адміністративного суду, позивач вагітна другою дитиною. У зв'язку з цим вона ніде не працює, знаходиться постійно дома та доглядає малолітню дитину. Просила скасувати постанову Головного управління МВС України в Луганській області про її видворення та заборону в'їзду в Україну від 07.12.2009.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
За клопотанням Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області ухвалою суду від 07 червня 2010 року замінено неналежного відповідача - інспектора відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області Білоусова Р.А. на належного - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (а.с.46).
Представник відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 07 грудня 2009 року (а.с.13) громадянку Грузії ОСОБА_1 видворено за межі України та заборонено в'їзд на територію України на один рік, оскільки в ході перевірки іноземної громадянки та обставин її перебування в Україні встановлено, що громадянка Грузії ОСОБА_1 прибула в Україну з РФ у приватних справах 02.08.2008 через ПП „Донецьк”, про що свідчить відмітка Держприкордонслужби України в її національному паспорті та імміграційна картка. Після закінчення встановленого терміну перебування в Україні, громадянка Грузії ОСОБА_1 територію України не покинула, грубо порушивши вимоги чинного законодавства України. 13 червня 2009 року за порушення правил перебування в Україні відносно громадянки Грузії ОСОБА_1 співробітниками Перевальського РВ було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст.203 КУпАП.
Правовий статус іноземців, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов'язки, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України від 04 лютого 1994 року № 3929-XII „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
Статтею 32 Закону України від 04 лютого 1994 року № 3929-XII „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено підстави видворення іноземців за межі України. Цією нормою передбачено, що видворення іноземця та особи без громадянства може проводитись за таких підстав: якщо вони вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства; якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
За правовою природою видворення за межі України є заходом припинення протиправної поведінки іноземців і осіб без громадянства.
Частиною 8 ст.32 Закону України від 04 лютого 1994 року № 3929-XII „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” регламентовано, що рішення органів внутрішніх справ про видворення іноземця з України може бути оскаржено до суду. Такі спори відповідно до ч.1 ст.17 КАС України відносяться до компетенції адміністративних судів.
Згідно із ст.291 Цивільного кодексу України фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа має право на підтримання Зв' з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Сімейний кодекс України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.
Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обовёязки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
При цьому зазначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
За статтями 9, 29 Загальної декларації прав людини ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Як встановлено судом під час судового розгляду справи, позивач має в Україні малолітнього сина - ОСОБА_4 (свідоцтво про народження від 26 вересня 2007 року №186 серії 1-ЕД № 083496 (а.с.19), який є громадянином України за народженням згідно з вимогами п.1 ст.6 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III „Про громадянство України”.
Крім того, у постанові ГУ МВС України в Луганській області від 07.12.2009 в якості підстави видворення та заборону в'зду в Україну громадянки Грузії ОСОБА_1 зазначено, що 13.06.2009 у відношенні громадянки Грузії ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст.203 КУпАП.
В судовому засіданні встановлено, що постановою апеляційного суду Луганської області від 03.08 2009 у справі №33-391/09 постанова Перевальського районного суду Луганської області від 26.06.2009 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.203 КУпАП скасована, провадження у справі закрито (а.с.8-9).
Відповідно до ч.4 ст.72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Таким чином, при розгляді даної адміністративної справи суд дійшов висновку, що при прийнятті постанови від 07 грудня 2009 року про видворення громадянки Грузії ОСОБА_1 за межі України та заборону в'їзду на територію України на один рік, відповідачем не було взято до уваги рішення апеляційного суду Луганської області від 03.08 2009 щодо скасування постанови Перевальського районного суду Луганської області про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.203 КУпАП та закриття провадження по справі, а також не повною мірою враховано інтереси малолітньої дитини позивача, яка є громадяном України, наявність сім'ї у позивача на території України та принципу єдності сім'ї.
Суд визначає, що в разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, що не відповідає критеріям, визначеним ч.3 ст.2 КАС України, зокрема, якщо рішення прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без розсудливо, а також без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, її дітей і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, воно повинно бути визнано судом протиправним та скасовано, передусім, виходячи з інтересів дітей, необхідності їх проживання разом з батьками, яким необхідно вирішити питання про їх статус в установленому порядку та забезпечити виконання вимог законодавства України.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Встановлені статтями 105, 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними.
Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.
Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).
Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.
Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ “Мрія” до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.
Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв'язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи те, що предметом оскарження у даній справі є правовий акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, який не може бути визнаний нечинним, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління МВС України в Луганській області про видворення та заборону в'їзду в Україну громадянки Грузії ОСОБА_1 від 07.12.2009.
Згідно із ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 07 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 14 червня 2010 року, про що згідно вимог ч.4 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Луганській області про скасування постанови про видворення та заборону в'їзду в Україну від 07.12.2009 громадянки Грузії ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 07 грудня 2009 року про видворення за межі України та заборону в'їзду на територію України на один рік громадянки Грузії ОСОБА_1.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 03,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 14 лютого 2010 року.
СуддяТвердохліб Р.С.