Категорія №3.4
Іменем України
02 червня 2010 року Справа № 2а-158/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Твердохліба Р.С.,
при секретарі судового засідання:Чукіній А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Сєвєродонецького міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій посадових осіб Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області неправомірними, зобов'язання зробити перерахунок строку чергової відпустки за 2008 рік, нарахувати та виплатити заборгованість за невикористану частину чергової відпустки за 2008 рік, зобов'язання нарахувати та виплатити суму недоотриманої пенсії за 12 місяців 2009 та 06 місяців 2010 року, зобов'язання нарахувати та виплатити суму недоотриманої 50% одноразової допомоги при звільненні, зобов'язання внести відповідні зміни до документів, відповідно до яких здійснювалось нарахування одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби, та нарахування пенсії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
встановив:
13 січня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Сєвєродонецького міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання дій посадових осіб Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок строку чергової відпустки за 2008 рік, нарахувати та виплатити заборгованість за невикористану частину чергової відпустки за 2008 рік, зобов'язання внести відповідні зміни до документів, відповідно до яких здійснювалось нарахування одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби, та нарахування пенсії, стягнення матеріальної та моральної шкоди.
В судовому засіданні 02.06.2010 року позивач надав уточнений адміністративний позов та просив:
- визнати протиправними дії посадових осіб Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області у зв'язку з неправильним нарахуванням строку чергової відпустки за 2008 рік, та у зв'язку з не нарахуванням та несплатою суми грошового забезпечення за невикористану частину відпустки у 2008 році;
- зобов'язати Сєвєродонецький МВ УМВС України в Луганській області зробити перерахунок строку чергової відпустки за 2008 рік, нарахувати і виплатити на користь позивача заборгованість за невикористану частину відпустки у 2008 році у сумі 1371,50 грн.;
- зобов'язати Сєвєродонецький МВ УМВС України в Луганській області нарахувати та виплатити на користь позивача 14812,26 грн., як суму недоотриманої пенсії за 12 місяців 2009 року та 06 місяців 2010 року;
- зобов'язати Сєвєродонецький МВ УМВС України в Луганській області нарахувати та виплатити на користь позивача 9600,50 грн., як суму недоотриманої 50% одноразової допомоги при звільненні;
- зобов'язати Сєвєродонецький МВ УМВС України в Луганській області сплатити на користь позивача 10000,00 грн. в рахунок моральної шкоди;
- зобов'язати посадових осіб Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області внести відповідні зміни до документів, відповідно до яких здійснювалось нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та нарахування пенсії, після чого надати їх до УФЗБО УМВС України в Луганській області.
В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначив, що з 01.07.1996 року по 31.12.2008 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а саме в Сєвєродонецькому МВ ГУМВС України в Луганській області. Вислуга років на день звільнення позивача зі служби у календарному обчисленні становить 14 років 05 місяців 26 днів а у пільговому обчисленні для призначення пенсії - 20 років 11 місяців 21 день. Звільнення позивача з ОВС було здійснено за п.63 „б” (через хворобу) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, на підставі свідоцтва про хворобу №225зв. від 18.12.2008 року.
При проходженні служби у 2008 році, позивачу на підставі рапорту та згідно з наказом по Сєвєродонецькому МВ УМВС України в Луганській області №131 від 11.08.2008, була надана чергова відпустка за 2008 рік строком з 11.08.2008 року по 15.09.2008 року. Загальний строк відпустки становить 36 діб (35 діб основної відпустки та 1 святковий день). Позивач вважав, що термін його відпустки було встановлено неправильно, оскільки на час вибуття у відпустку, строк його вислуги, обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, перевищував 20 років. Тому позивач вважав, що загальний термін його відпустки в 2008 році повинен був складати 45 діб, тобто з 11.08.2008 року по 25.09.2008 року. Крім того, під час відпустки, з 08.09.2008 року йому було відкрито лист тимчасової непрацездатності через хворобу. Таким чином, час невикористаної позивачем відпустки за 2008 рік становить 18 днів. Відповідно до абз.2 п.52 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання подовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу. Але термін відпустки позивача не подовжувався, тому як він був звільнений від виконання службових обов'язків через хворобу на час, необхідний для звільнення, на підставі свідоцтва про хворобу №225 зв. від 18.12.2008 року за рішенням ВЛК УМВС в Луганській області. Таким чином, сума заборгованості за 18 днів невикористаної відпустки у 2008 році становить 1371,50 грн. Такі дії відповідача завдали позивачу суттєвих матеріальних збитків, які виразились у зменшенні суми при нарахуванні позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та розмірів грошового утримання, які враховуються при розрахунку пенсії на загальну суму 25784,26 грн. та моральної шкоди, яку позивач оцінює в 10000 грн.
В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримав та надав пояснення аналогічні викладеному у позовній заяві.
Представник відповідача - Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області позовні вимоги не визнав у повному обсязі, надав письмові заперечення проти позову (а.с.69-70; 94-95) та зазначив, що вимоги позивача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.
Представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України у Луганській області, залучений до у часті по справі в якості відповідача ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року, в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача - Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Згідно із ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року. Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.
Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).
До таких законодавчих актів належить, зокрема Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів Української РСР №.114 від 29 липня 1991 року, яким визначено умови прийняття на службу, призначення на посади, переміщення та просування по службі, звільнення зі служби.
Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України з 01.07.1996 року по 31.12.2008 року, а саме в Сєвєродонецькому МВ ГУМВС України в Луганській області (аркуші справи 30, 41, 42).
Відповідно до наказу Управління МВС України в Луганській області від 30.12.2008року №422 о/с майора міліції ОСОБА_2 заступника начальника (за рахунок місцевого бюджету) сектору дільничних інспекторів міліції Сєвєродонецького міського відділу Управління МВС України в Луганській області звільнено з органів МВС України у відставку збройних сил за п.65 „б” (через хворобу) з 31.12.2008 року на підставі свідоцтва про хворобу №225 зв. від 18.12.2008 року (аркуш справи 30).
Вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 14 років 05 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні - 20 років 11 місяців 21 день.
Відповідно до рапорту від 08.08.2008 року позивач ОСОБА_3 просив відповідача про надання чергової відпустки за 2008 рік з 11.08.2008 року (аркуш справи 98).
Згідно витягу з наказу Сєвєродонецького міського відділу Управління МВС України в Луганській області №131о/с від 11.08.2008 року, майору міліції ОСОБА_2 надано чергову відпустку за 2008 рік терміном з 11.08.2008 року по 15.09.2008 року у кількості 36 діб (у тому числі 1 святковий день) (аркуш справи 97).
Під час знаходження у черговій відпустці за 2008 рік, позивачу було відкрито лист тимчасової непрацездатності через хворобу (аркуш справи 44).
Відповідно до п.56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнився з ОВС у спеціальному званні - майор міліції, яке відповідно до п.2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, належить до старшого начальницького складу осіб, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ.
За таких обставин, суд не бере до уваги посилання позивача на норми Закону України „Про відпустки” та норми Кодексу законів про працю України, оскільки зазначені закони не поширюються на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.
Вирішуючи питання стосовно доводів позивача щодо надання йому більш тривалої відпустки, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.51 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ УРСР, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно.
Згідно з витягом з наказу Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області №131о/с від 11.08.2009 року, позивачу була надана відпустка у кількості 36 діб (у тому числі 1 день святковий), з урахуванням того, що на момент відбуття позивача у чергову щорічну відпустку за 2008 рік, його вислуга років у календарному обчисленні, складала менше 15 років. За таких обставин, суд приходить до висновку, що тривалість відпустки відповідачем була встановлена з дотриманням вимог, встановлених ст.51 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Таким чином, судом встановлено, що позовні вимоги про визнання протиправними дій посадових осіб відповідача щодо неправильного нарахування позивачу строку чергової відпустки за 2008 рік, не нарахування та несплати суми грошового забезпечення за невикористану частину відпустки за 2008 рік, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що в ході судового розгляду справи, не встановлено порушень при визначенні відповідачем строку чергової відпустки за 2008 рік та відсутність заборгованості перед відповідачем за невикористану частину відпустки за 2008 рік, позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області нарахувати та виплатити на користь позивача 14812,26 грн., як суму недоотриманої пенсії за 12 місяців 2009 року та 06 місяців 2010 року, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача 9600,50 грн., як суму недоотриманої 50% одноразової допомоги при звільненні та зобов'язання посадових осіб Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області внести відповідні зміни до документів, відповідно до яких здійснювалось нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та нарахування пенсії, після чого надати їх до УФЗБО УМВС України в Луганській області, задоволенню не підлягають.
Згідно із ст.ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державно, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до вимог ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки при судовому розгляді справи не знайшли свого підтвердження позовні вимоги щодо протиправності дій відповідача, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, які за своєю суттю випливають із порушеного права та спрямовані на його відновлення, через відсутність зазначених в адміністративному позові порушень прав позивача з боку відповідача.
Крім того, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на пропуск позивачем річного строку звернення до суду як на підставу про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивача було звільнено зі служби в ОВС з 31.12.2008 року та саме з цього моменту від повинен був дізнатись і дізнався про порушення його прав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем позовна заява направлена до Луганського окружного адміністративного суду поштою 31.12.2009 року, що підтверджується штампом на поштовому конверті (аркуш справи 7) та зареєстрована канцелярією суду 13 січня 2010 року.
Відповідно до ч.9 ст.103 Кодексу адміністративного судочинства України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, апеляційна скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Разом із цим суд зазначає, що відповідно до вимог ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи, цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.
Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 роз'яснено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі, коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю, суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Позивач не навів поважних причин про пропуск тримісячного звернення до суду, а тому суд приходить до висновку про пропуск строку звернення до суду без поважних причин.
Відповідно до пункту 14 Постанови № 2 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.08 року, в разі відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приписів ст.ст.71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представником відповідача в судовому засіданні надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений та при зверненні до суду не сплачував судовий збір.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 02 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено на 07 червня 2010 року, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови в судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Сєвєродонецького міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій посадових осіб Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області неправомірними, зобов'язання зробити перерахунок строку чергової відпустки за 2008 рік, нарахувати та виплатити заборгованість за невикористану частину чергової відпустки за 2008 рік, зобов'язання нарахувати та виплатити суму недоотриманої пенсії за 12 місяців 2009 та 06 місяців 2010 року, зобов'язання нарахувати та виплатити суму недоотриманої 50% одноразової допомоги при звільненні, зобов'язання внести відповідні зміни до документів, відповідно до яких здійснювалось нарахування одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби, та нарахування пенсії, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена в повному обсязі 07 червня 2010 року.
Суддя
Твердохліб Р.С.