Рішення від 07.12.2021 по справі 905/1116/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

РІШЕННЯ

іменем України

07.12.2021 Справа № 905/1116/21

Господарський суд Донецької області у складі судді Устимової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Вовк М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ажур»

до відповідача: Степанової Лариси Павлівни

про: стягнення 23724,93грн, з яких: основна заборгованість - 11215,73грн, пеня - 10094,16грн, інфляційні втрати - 1742,10грн, 3% річних - 672,94грн

за участю уповноважених представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст і підстави позовних вимог

11.06.2021 шляхом надіслання поштового відправлення Товариство з обмеженою відповідальністю «Ажур» (далі - ТОВ «Ажур») звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Степанової Лариси Павлівни (далі - Степанова Л.П. ) про стягнення 23724,93грн, з яких основна заборгованість - 11215,73грн, пеня - 10094,16грн, інфляційні втрати - 1742,10грн, 3% річних - 672,94грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди від 01.06.2016 №46/06/16, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 11215,73грн, що стало підставою для нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Процедура провадження у справі у господарському суді

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2021 для розгляду даної справи визначена суддя Устимова А.М.

У зв'язку з необхідністю отримання інформації щодо реєстрації місця проживання (перебування) фізичної особи Степанової Л.П. суд, на виконання вимог ч.6 ст.176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), звернувся до Центру надання адміністративних послуг Іллінівської сільської ради.

06.07.2021 шляхом надіслання поштового відправлення від Центру надання адміністративних послуг Іллінівської сільської ради надійшов лист, за змістом якого Степанова Л.П. , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Іллінівської сільської ради за адресою: с-ще Зоря, Краматорського (Костянтинівського) району, Донецької області не зареєстрована.

Додатково суд звернувся до Державної міграційної служби України із запитом щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача Степанової Л.П .

Листом від 16.07.2021 повідомлено позивача про направлення означених запитів.

30.07.2021 шляхом направлення поштового відправлення на адресу суду від Державної міграційної служби України надійшов лист, за змістом якого місце проживання Степанової Л.П. , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 17.05.1984 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

В період з 19.07.2021 по 12.08.2021 включно суддя Устимова А.М. перебувала у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.08.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 20.09.2021 у зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1116/21; справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; судове засідання призначено на 13.10.2021.

Ухвалою суду від 13.10.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 02.11.2021.

Ухвалою суду від 02.11.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 18.11.2021.

Ухвалою суду від 18.11.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 07.12.2021 року до 11:30 год.

У судове засідання 07.12.2021 представник позивача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений шляхом направлення ухвали суду від 18.11.2021 на юридичну адресу останнього, яка міститься в матеріалах справи та відповідає відомостям, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: пр.Нікопольський, б.2, Маріуполь, Донецька область, 87504.

Рекомендоване відправлення про вручення поштового відправлення або конверт з ухвалою суду від 18.11.2021 без вручення на час розгляду справи до суду не повертався.

Виходячи з даних відстеження листів за трекінгом АТ «Укрпошта» лист №6102256452331 станом на 07.12.2021 має відмітку «Повернення за зворотною адресою: Адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначений статтею 242 ГПК України, за змістом частини п'ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил).

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 - 2 Правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99.1, 99.2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення (пункт 116 Правил).

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19.

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 та від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зауважує, що ухвала суду від 20.09.2021 про відкриття провадження по справі, яка направлена на вищевказану адресу отримана позивачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду.

Крім того, у попередніх судових засіданнях 13.10.2021, 02.11.2021 був присутній представник позивача, останній звертався до суду з заявою про проведення судового засідання, що відбудеться 18.11.2021 за відсутності представника позивача, що свідчить про обізнаність останнього з ходом судового процесу.

У судове засідання 07.12.2021 представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений шляхом направлення ухвали суду від 18.11.2021 на адресу, за якою відповідач зареєстрований та яку зазначає в якості власної адреси у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях. Згідно відомостей щодо відстеження поштового відправлення №6102256452340, яка міститься на офіційному сайті АТ «Укрпошта», ухвала суду від 18.11.2021 отримана відповідачем 01.12.2021.

Згідно приписів ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом встановлена відсутність підстав для застосування ч.2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, що передбачає вичерпний перелік випадків, за наслідками настання яких суд повинен відкласти розгляд справи по суті.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; (ч.3 ст.202 цього Кодексу).

Приймаючи до уваги, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про його хід, без виклику уповноважених представників сторін у судове засідання, неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Ухвалення рішення суду відбулось у нарадчій кімнаті у порядку ст.ст.219-220 Господарського процесуального кодексу України.

Позиція учасників процесу

ТОВ «Ажур» в обґрунтування заявлених вимог зазначило, що відповідач порушив умови договору оренди від 01.06.2016 №46/06/16 в частині виконання взятого на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати та відшкодування комунальних послуг. Зокрема, у липні 2018 (частково), лютому 2019 та квітні 2019 відповідач сплату орендної плати та відшкодування комунальних послуг не здійснив, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 11215,73грн. В позовній заяві позивач акцентує, що 28.02.2017 Степанова Л.П. припинила свою підприємницьку діяльність в якості фізичної особи - підприємця, про що свідчить запис у відповідному реєстрі, але не повідомила про це ТОВ «Ажур», а продовжила провадити господарську діяльність, внаслідок чого 24.05.2017 між сторонами підписано додаткову угоду щодо продовження терміну дії договору № 46/06/16 від 01.06.2016 до 31.05.2019. Позивач вказує, що у січні 2021 року звертався до Володарського районного суду з аналогічним позовом, однак ухвалою від 26.03.2021 закрито провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду на правилами цивільного судочинства. Означена ухвала суду набрала законної сили, в апеляційному порядку не оскаржувалась.

Позивач просить суд відшкодувати за рахунок відповідача понесені при зверненні з позовом до суду судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270грн.

Підставність заявлених вимог позивач нормативно обґрунтовує посиланням на статті 509, 527, 610, ч.1 ст.612, ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених у позові обставин позивач надав суду: виписки з ЄДРЮО та ФОП з відміткою про закриття підприємницької діяльності, роздруківки з інформацією з реєстру судових рішень та належним чином засвідчені копії: договору №46/06/16 від 01.06.2016, додаткових угод до договору від 24.05.2017, 01.04.2019, заяв про продовження договору оренди від 24.05.2017, про укладання договору оренди нежитлового приміщення від 31.05.2016, актів приймання - передачі від 01.06.2016, 31.05.2019, про підключення електроенергії від 02.12.2016, 01.06.2019, актів на підключення електроенергії від 02.12.2016, відключення електроенергії від 01.06.2019, рахунків на оплату спожитої ТОВ «Ажур» електроенергії за липень 2018, січень та березень 2019, платіжних доручень №224 від 04.06.2018, №273 від 02.07.2018, №541 від 20.12.2018, №15 від 156.01.2019, №63 від 15.02.2019, №117 від 19.03.2019, №173 від 17.04.2019, звітів про спожиту електроенергію за період з 17 червня по 19 липня 2018, з 19 грудня 2018 по 28 січня 2019, за березень 2019, реєстрів надходження коштів за №3и від 28.01.2020, №2и від 16.01.2020, №14и від 19.03.2020, №29и від 20.08.2020, ухвали Володарського районного суду від 26.02.2021 у справі №222/1750/20 (провадження №2/222/94/2021), розрахунку середньомісячного споживання електроенергії за договором №46/06/16 від 01.06.2016, свідоцтва В00№2139808 про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця Степанової Л.П., паспорту Степанової Л.П. , довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру Степановій Л.П. від 19.06.2001.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зокрема, Степанова Л.П. підтвердила факт укладання договору, прийняття орендованого приміщення за актом від 01.06.2016, підключення приміщення до електропостачання, здійснення користування майном, однак зазначила, що з 28.02.2017 припинила свою господарську діяльність як ФОП, відтак відпала необхідність оренди приміщення для її провадження, тому з посиланням на приписи ст.ст.181, 205 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 631 ЦК України вважає, що несе зобов'язання з сплати орендної плати та відшкодування комунальних платежів за договором виключно до цієї дати, станом на 28.02.2017 вказані зобов'язання виконані повністю, у тому числі, відповідач здійснив оплату існуючої заборгованості в 2020 році на суму 8500грн. Відповідач зазначає, що додаткова угода від 24.05.2017 до договору та заява про продовження договору оренди від 24.05.2017 нею не підписувались, на дату складання даних документів відповідач вже втратив статус ФОП, тому, на думку відповідача, в силу ст.ст.203,215 ЦК України додаткова угода від 24.05.2017 є нікчемною. Як наслідок, відповідач вказує, що строк дії договору оренди припинений.

Також відповідач зазначає, що позивачем не надано достатнього обсягу доказів наявності заборгованості, а саме, розрахунок компенсації за електропостачання здійснюється за фактично витрачений обсяг електричної енергії згідно показань лічильника, тому розрахунок середньомісячного споживання електроенергії за договором №46/06/16 від 01.06.2016 не є належним доказом у підтвердження наявності чи відсутності заборгованості, відсутні належні первісні документи на підтвердження факту наявності заборгованості, а саме, рахунки, докази вручення рахунків, платіжні доручення/касові ордери, акти зняття показників лічильника тощо.

Крім того, згідно п. 6.3 договору сторонами умов збільшення погодження строку нарахування штрафних санкцій, у договорі не погоджено, тому нарахування пені має здійснюватись в межах строків, передбачених п.6 ст.232 ГК України,тобто, у межах шести місяців, як наслідок, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності.

Підставність заявлених заперечень відповідач нормативно обґрунтовує посиланням на ст.ст. 50, 51, 203,205,215, 609 ЦК України, ст.ст. 174, 181, 291 ГК України, ст.ст.74-77, 178 ГПК України.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, за змістом якої заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, вважав договір дійсним до 31.05.2019 (фактичної дати закінчення його дії), посилався на виконання сторонами покладених на них обов'язків, зокрема, сплату відповідачем орендної плати. Позивач зазначив, що про припинення підприємницької діяльності відповідач не повідомив позивача, з пропозиціями щодо розірвання договору не звертався, приміщення, що передавалось в оренду, не повернув, фактично продовжував господарську діяльність до 31.05.2019. Твердження відповідача про те, що останній не підписував будь-які документи після 28.07.2017 позивач ставить під сумнів, зазначивши, що у такому разі є нелогічним зі сторони відповідача сплачувати орендну плату за спірним договором у період після настання вказаної дати. На думку позивача, сплата відповідачем частини заборгованості в 2020 свідчить про фактичне визнання останньою боргу перед позивачем, в тексті відзиву відповідач не спростовує сам факт наявності заборгованості, не надає доказів її сплати, а отже, на думку позивача, його вимоги є обґрунтованими. Також позивач заперечує проти застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, адже, на думку останнього, має місце переривання строку позовної давності шляхом сплати відповідачем частини заборгованості.

Окремими клопотанням позивач надав до суду для долучення до матеріалів справи належним чином засвідчені копії: рахунків №СФ-0001461 від 15.05.2018, № СФ-0001765 від 15.06.2018, № СФ-0002072 від 16.07.2018, № СФ-0000537 від 01.02.2019, № СФ-0001140 від 08.08.2019, реєстрів надходження коштів № 29и за 20.08.2020, №2и за 16.01.2020, №3и за 28.01.2020, № 14и за 19.03.2020, чеків документів DI=00020427 від 16.01.2020, DI=00021114 від 28.01.2020, DI=00023823 від 19.03.2020, DI=00028165 від 20.08.2020, DI=00028166 від 20.08.2020.

Також відповідач надав до суду письмові пояснення, за змістом яких зазначив, що до нього у 2019 році звернулось ТОВ «Ажур» з проханням оформити документи за договором від 01.08.2016 №46/06/16, які й були підписані, змісту документів відповідач достеменно не пам'ятає, допускає, що можливо це був акт про повернення орендованого майна та про відключення електроенергії, текст документів був складений ТОВ «Ажур», причини складання цих документів 2019 роком навести не може. В той же період часу, ТОВ «Ажур» було виявлено заборгованість по зобов'язанням відповідача за договором №46/06/16 у сумі 8500,00грн, яка виникла до 28.02.2017 та яку позивач просив сплатити, що й було зроблено відповідачем у 2020році, оскільки після припинення підприємницької діяльності відповідач не працював та відповідно не мав можливості здійснити оплату заборгованості одразу ж. Одночасно відповідач вказує, що при здійсненні оплати у 2020 році останній будь-яким чином не зазначав, що оплата здійснюється за зобов'язанням за період травень-липень 2018 року, наголошує, що сплачена заборгованість виникла до 28.02.2017.

Виклад обставин справи, встановлених судом

Степанова Л.П. згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у період з 26.10.2004 по 28.02.2017 мала статус фізичної особи - підприємця, видами діяльності якого визначено 47.22: Роздрібна торгівля м'ясом і м'ясними продуктами в спеціалізованих магазинах(основний); 47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами.

31.05.2016 ФОП Степановою Л.П. звернулась до ТОВ «Ажур» із заявою про укладання договору оренди приміщення, за змістом якої просила надати з 01.06.2016 в тимчасове користування нежитлове приміщення загальною площею 17,4 м2, розташоване за адресою ринок «Іллічівський» (холодильна камера), яке буде використовуватись для реалізації продовольчих товарів.

01.06.2016 між ТОВ «Ажур» (Орендодавець) та ФОП Степановою Л.П. (Орендар) укладено Договір оренди №46/06/16, відповідно до п.1.1. якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором Орендодавець передає Орендареві на визначений термін за плату наступне майно: частина нежитлового приміщення (холодильна камера), що знаходиться за адресою: пр. Ілліча, 2, м. Маріуполь, ринок «Іллічівський», м'ясний павільйон, загальною площею 17,4 м2(надалі іменується - об'єкт оренди).

Згідно п. 2.1 Договору у первісній редакції даний договір укладено на строк один рік, останній вступає в силу з 01.06.2016 та діє по 31.05.2017, включно.

Положеннями пункту 2.4 Договору сторони погодили, що після закінчення терміну дії цього Договору між Сторонами строк може бути продовжено шляхом підписання відповідної угоди.

В матеріалах справи міститься заява від 24.05.2017 від імені ФОП Степанової Л.П. до ТОВ «Ажур» про продовження договору оренди №46/06/16 від 01.06.2016 по 31.05.2019.

У додатковій угоді від 24.05.2017 узгоджено продовжити строк дії Договору №46/06/16 від 01.06.2016 оренди наступного майна - частина нежитлового приміщення (холодильна камера), що знаходиться за адресою: пр. Ілліча, 2, м. Маріуполь, ринок «Іллічівський», м'ясний павільйон по 31.05.2019 року, включно. У п.2 додаткової угоди визначено, що в іншому, що не стосується вищезазначеного, умови договору залишаються незмінними.

Згідно з п.п. 1.2 Договору передача майна оформляється відповідними Актами приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього Договору як додатки до Договору. За день передачі майна в оренду і за день повернення майна з оренди орендна плата підлягає сплаті як за два дні користування майном.

Відповідно до п.1.3 Договору вартість об'єкта оренди на дату підписання Договору, обумовлена Сторонами, становить 341,71грн.

При передачі майна об'єкт оренди залишається на балансі Орендодавця та не передається на баланс Орендарю (п.1.4 Договору).

У п.2.2 Договору сторони погодили, що датою початку використання орендованого майна Орендарем є дата підписання Сторонами Акту (Актів) приймання-передачі майна. При цьому, Орендодавець зобов'язаний передати Орендареві, а Орендар зобов'язаний прийняти у користування приміщення, зазначені в п. 1.1. цього Договору, до « 01» червня 2016 року включно.

Згідно п.3.1 Договору Орендар взяв на себе зобов'язання оплачувати Орендодавцю своєчасно, не пізніше 25 числа поточного місяця, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Орендодавця платіжним дорученням або вносити готівкою до каси, встановлену плату за надані послуги - оренду нежитлового приміщення, згідно з виставленого рахунку за Договором. Сума місячної оплати (за погодженням сторін - договірна) за даним договором складає - 1800,90грн, в тому числі ПДВ - 300,15грн.

Пунктом 3.2 Договору визначено порядок перерахування суми орендної плати у разі настання певних обставин шляхом підписання додаткової угоди.

Додаткові угоди між сторонами з приводу зміни розміру орендної плати згідно п.3.2 Договору не підписувались.

Умови Договору не містять п.3.3, після п.3.2 сторонами визначений п.3.4.

Згідно п. 3.4. Договору Орендар сплачує орендну плату Орендодавцеві за кожний поточний календарний місяць користування орендованим майном шляхом внесення готівки в касу Орендодавця або шляхом перерахування відповідних платежів на розрахунковий рахунок. Нарахування орендної плати Орендодавцем за поточний календарний місяць здійснюється щомісяця в останній календарний день цього місяця. Орендар зобов'язаний самостійно отримати від Орендодавця оформлений рахунок.

Відповідно до п.3.5. Договору до настання 25 (двадцять п'ятого) числа кожного поточного календарного місяця оренда майна Орендодавець виставляє Орендарю рахунок за оренду майна за поточний календарний місяць. При цьому враховуються зміни суми орендної плати, оформлені за згодою Сторін відповідно до п.3.2., 3.3. даної угоди.

За умовами пункту 3.6. Договору у первісній редакції Орендар взяв на себе зобов'язання сплачувати орендну плату протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку, але у будь-якому разі не пізніше ніж 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця. У разі відсутності в Орендаря рахунку на сплату орендної плати, з будь-яких причин, Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, у зазначений у цьому пункті строк на підставі цього Договору, у розмірі орендної плати за попередній місяць, але з урахуванням змін, оформлених за згодою Сторін відповідно до п.3.2, 3.3 цього Договору.

У пункті 3.7. Договору сторони погодили витрати на утримання майна (оплата комунальних послуг), зокрема, за п.п.3.7.1.останннього, крім орендної плати, зазначеної у пп.3.1 цього Договору, Орендар компенсує Орендодавцю витрати, пов'язані із забезпеченням орендованих приміщень електричною енергією, водопостачанням та інші витрати, які несе Орендодавець у зв'язку з діяльністю Орендаря за винятком випадків, передбачених п. 3.7.5.

Розмір компенсації розраховується на підставі тарифів підприємств - постачальників комунальних послуг та складеного Орендодавцем розрахунку споживання Орендарем зазначених послуг, згідно з виставленими Орендодавцем до оплати рахунками в порядку, передбаченому в п.п.3.7.4 цього Договору.

Відповідно до п.п.3.7.2. Договору у разі встановлення лічильників Орендар сплачує комунальні послуги на підставі показань лічильників та відповідних тарифів згідно з виставленими Орендодавцем до оплати рахунків у порядку, передбаченому у п.п.3.7.4 цього Договору, крім випадків передбачених п.3.7.5.

Умовами п. 3.7.5. Договору визначено, що у тому разі, якщо за домовленістю сторін Орендар здійснює оплату за отримані комунальні послуги з підприємствами - постачальниками комунальних послуг самостійно, тоді він (Орендатор) на підставі даного Договору, від свого імені укладає договори з комунальними підприємствами та стає їх основним споживачем. У даному випадку Орендар звільнюється від відшкодування Орендодавцю витрат на утримання майна (відшкодування плати за комунальні послуги), що передбачені п.3.7 даного Договору.

Орендар оплачує (компенсує) комунальні послуги на підставі рахунків, виставлених Орендодавцем, протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку, але в будь-якому разі не пізніше 30 (тридцятого) числа поточного місяця, за винятком випадків, передбачених цим Договором. Орендар зобов'язаний самостійно отримати від Орендодавця оформлений рахунок. У разі відсутності у Орендаря рахунку на оплату (компенсацію) комунальних послуг Орендар зобов'язаний сплатити (компенсувати) комунальні послуги не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, що настає за оплачуваним, у розмірі середньомісячної оплати (компенсації) за комунальні послуги, що сплачувались Орендарем за попередній період дії цього Договору (п. 3.7.4 у первісній редакції Договору).

Додатковою угодою від 01.04.2019 сторони дійшли згоди щодо викладення з 01.04.2019 п.п. 3.6,3.7.4 Договору у наступній редакції.

Орендар взяв на себе зобов'язання сплачувати орендну плату протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку, але у будь-якому разі не пізніше ніж 20 (двадцятого) числа поточного місяця. У разі відсутності в Орендаря рахунку на сплату орендної плати, з будь-яких причин, Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, у зазначений у цьому пункті строк на підставі цього Договору, у розмірі орендної плати за попередній місяць, але з урахуванням змін, оформлених за згодою Сторін відповідно до п.3.2, 3.3 цього Договору(п.3.6. Договору).

Орендар оплачує (компенсує) комунальні послуги на підставі рахунків, виставлених Орендодавцем, протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку, але в будь-якому разі не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця, за винятком випадків, передбачених цим Договором. Орендар зобов'язаний самостійно отримати від Орендодавця оформлений рахунок. У разі відсутності у Орендаря рахунку на оплату (компенсацію) комунальних послуг Орендар зобов'язаний сплатити (компенсувати) комунальні послуги не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, що настає за оплачуваним, у розмірі середньомісячної оплати (компенсації) за комунальні послуги, що сплачувались Орендарем за попередній період дії цього Договору (п.3.7.4. Договору).

Після припинення терміну дії цього Договору Орендар зобов'язаний повернути орендоване майно Орендодавцю у тому стані, в якому він його отримав, з урахуванням природного зносу. За фактом приймання-передачі майна складається акт приймання-передачі, який підписують представники Сторін (п.4.11. Договору).

Відповідно до п.7.4 Договору у разі розірвання (припинення) цього Договору Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату та перерахувати суми компенсацій за комунальні послуги у порядку, передбаченому п.3.7, 3.7.4 цього Договору, але не пізніше дати припинення використання орендованого майна. Крім того, Орендар зобов'язаний не пізніше дати припинення використання орендованого майна підписати зі свого боку двосторонній Акт приймання-передачі (повернення) приміщень, інакше Орендодавець має право скласти Акт приймання приміщень в односторонньому порядку, який матиме юридичну силу, а також має право звільнити приміщення від майна Орендаря та прийняти це майно на відповідальне зберігання.

Пунктом 6.1. Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання цього Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим Договором.

Якщо Орендар допустить прострочення при сплаті орендної плати або перерахуванні сум компенсацій за комунальні послуги (п.3.6, 3.7.4, а також п.7.3 цього Договору, крім випадків, передбачених п. 3.7.5), він зобов'язаний сплатити Орендодавцю пеню у вигляді 0,5% несплаченої суми кожний день прострочення (п.6.3. Договору).

Відповідно до Акту приймання-передачі від 01.06.2016 на виконання умов п.1.2 Договору оренди №46/06/16 від 01.06.2016 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в користування нежитлове приміщення розташоване за адресою: м. Маріуполь, пр. Ілліча, 2, в м'ясному павільйоні ринку «Іллічівський». Загальна площа об'єкта оренди становить 17,4 кв.м.

Акт приймання-передачі від 01.06.2016 підписано уповноваженими представниками сторін без зауважень чи застережень.

Факт передачі майна в оренду 01.06.2016 сторонами у справі не заперечується.

02.12.2016 ФОП Степанова Л.П. звернулась до ТОВ «Ажур» із заявою про підключення електроенергії до торгового місця, об'єкту за договором від 01.06.2016 №46/06/16, з 02.12.2016, одночасно гарантуючи вчасну оплату спожитої електроенергії та дотримання всіх вимог як до споживача електроенергії.

Відповідно до Акту від 02.12.2016 електриком Коритько С.Г. підключено електроенергію до об'єкту ФОП Степанової Л.П. на ринку «Іллічівський», м.Маріуполь, пр-т.Ілліча, 2 за Договором №46/06/16, лічильник №751310800, показання лічильника на момент підключення - 2. В Акті міститься підпис ФОП Степанової Л.П. на підтвердження згоди з показаннями лічильника.

Спір між сторонам, що переданий на розгляд суду, виник щодо стягнення заборгованості за Договором оренди №46/06/16 від 01.06.2016 зі сплати орендної плати та комунальних послуг (електричної енергії) за період липень 2018, лютий 2019 та квітень 2019, в сукупному розмірі 11215,73грн.

В матеріалах справи на підтвердження обсягу спожитої відповідачем електричної енергії наявні звіти про споживання електричної енергії по Іллічівському ринку, відповідно до яких у ФОП Степанової Л.П. різниця між показаннями лічильника №751310800 за договором від 01.06.2016 №46/06/16 становить:

- з 17.06.2018 по 19.07.2018 - 1629 (показання лічильника: наст.14352, попер.12724);

- з 19.12.2018 по 29.01.2019 - 142 (показання лічильника: наст.19263, попер.19121);

- за березень 2019 - 350 (показання лічильника: наст.19866, попер.19516).

ТОВ «Ажур» виставило ФОП Степановій Л.П. рахунки-фактури з оплати послуг з оренди та відшкодування вартості спожитої електричної енергії:

- за липень 2018 - №СФ-0002072 від 16.07.2018 на суму 6387,85грн(послуги за оренду нежитлового приміщення за липень 2018 в сумі 1800,90грн, відшкодування вартості спожитої електричної енергії за липень 2018 в сумі 4586,95грн);

- за лютий 2019 - №СФ-0000537 від 01.02.2019 на суму 2217,87грн (послуги за оренду нежитлового приміщення за лютий 2019 в сумі 1800,90грн, відшкодування вартості спожитої електричної енергії за січень 2019 в сумі 416,97грн);

- за квітень 2019 - №СФ-0001140 від 08.04.2019 на суму 2844,81грн (послуги за оренду нежитлового приміщення за квітень 2019 в сумі 1800,90грн, відшкодування вартості спожитої електричної енергії за березень 2019 в сумі 1043,91грн).

Факт оплати ТОВ «Ажур» спожитої електричної енергії у вказаний період підтверджується копіями платіжних доручень, якими здійснена попередня оплата послуг та сплачені рахунки за активну ЕЕ №11/1115 від 17.07.2018, №1115 за січень 2019, №1115 за березень 2019.

31.05.2019 між ТОВ «Ажур» та ФОП Степановою Л.П. підписано Акт приймання-передачі, відповідно до якого, на виконання умов п.1.2 Договору оренди від 01.06.2016 №46/06/16 Орендар повернув, попередньо звільнивши, а Орендодавець прийняв частину нежитлового приміщення (холодильна камера), розташованого за адресою: пр. Ілліча, 2, м. Маріуполь, ринок «Іллічівський», м'ясний павільйон. Загальна площа об'єкта оренди становить 17,4 кв.м.

Акт приймання-передачі від 31.05.2019 підписано уповноваженими представниками сторін без зауважень чи застережень.

01.06.2019 ФОП Степанова Л.П. звернулась до ТОВ «Ажур» із заявою про відключення електроенергії до торгового місця, об'єкту за договором від 01.06.2016 №46/06/16 з 01.06.2019, одночасно гарантуючи вчасну оплату спожитої електроенергії та дотримання всіх вимог як до споживача електроенергії.

Відповідно до Акту від 01.06.2019 електриком Коритько С.Г. відключено електроенергію від об'єкту ФОП Степанової Л.П. на ринку «Іллічівський», м.Маріуполь, пр-т.Ілліча, 2 за договором №46/06/16, лічильник №751310800, показання лічильника на момент підключення - 21925. В Акті міститься підпис ФОП Степанової Л.П. на підтвердження згоди з показаннями лічильника.

Як вбачається з тексту позовної заяви, позивач стверджує, що первісно, на момент закінчення строку дії Договору оренди, заборгованість з оплати орендної плати та відшкодування електричної енергії відповідача перед позивачем складала 19715,73грн, а саме, за травень 2018 в сумі 2357,80грн, червень 2018 в сумі 5907,40грн, липень 2018 в сумі 6387,85грн, лютий 2019 в сумі 2217,87грн, квітень 2019 в сумі 2844,81грн.

У 2020 році відповідач сплатив 8500,00грн через касу підприємства, що вбачається з реєстрів надходження коштів №3и від 28.01.2020, №2и від 16.01.2020, №14и від 19.03.2020, №29и від 20.08.2020, які складені та підписані касиром та бухгалтером ТОВ «Ажур». Зокрема, з вказаних реєстрів вбачається, що 16.01.2020 ФОП Степанової Л.П. здійснено платіж в сумі 2357,80грн. у рахунок відшкодування вартості електричної енергії згідно рахунку від 15.05.2018, 28.01.2020 платіж в сумі 142,20грн з погашення орендної плати згідно рахунку від 15.06.2018, 19.03.2020 платіж в сумі 1658,73грн з погашення орендної плати, відшкодування вартості електричної енергії в сумі 1341,27грн згідно рахунку від 15.06.2018, 16.07.2018 платіж в сумі 2765,20грн у рахунок відшкодування вартості електричної енергії згідно рахунку від 15.06.2018, платіж в сумі 234,80грн у рахунок відшкодування вартості електричної енергії згідно рахунку від 16.07.2018.

Докази оплати заборгованості в сумі 11215,73грн в матеріалах справи відсутні.

Правова оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

Перевіривши доводи, викладені в позовній заяві, та подані заперечення, дослідивши надані сторонами в порядку статті 210 Господарського процесуального кодексу України письмові докази в їх сукупності та взаємозв'язку, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, зважаючи на таке.

Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення на користь позивача заборгованості за неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань зі сплати орендної плати та нарахованих комунальних послуг (спожитої електричної енергії) за договором оренди майна №46/06/16 від 01.06.2016.

За змістом частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Господарські зобов'язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 ГК України).

Виходячи зі змісту договору, судом встановлено, що укладений між ТОВ «Ажур» та ФОП Степановою Л.П. договір №46/06/16 від 01.06.2016 за своєю природою є договором оренди.

Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що відповідно до вимог статті 181 Господарського кодексу України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма істотними умовами договору оренди щодо предмету договору, розміру орендної плати, строку, на який майно передається в оренду, порядку передачі та повернення майна, тощо.

Зазначений правочин укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печатки позивача. Його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, він сторонами не оспорений та у судовому порядку недійсним не визнаний.

Сторонами у справі підтверджується факт укладання Договору №46/06/16 від 01.06.2016 та передачі майна - частини нежитлового приміщення (холодильна камера), що знаходиться за адресою: пр. Ілліча, 2, м. Маріуполь, ринок «Іллічівський», м'ясний павільйон, загальною площею 17,4 кв.м. - у користування відповідача на підставі його умов за Актом приймання-передачі від 01.06.2016. До об'єкту оренди підключено електропостачання, у відповідний акт внесені відомості щодо номеру лічильника та показання останнього на момент підключення, які підтверджені підписом ФОП Степанової Л.П.

Первісно, у п.2.1 Договору сторони погодили строк його дії до 21.05.2017 включно, з встановленням можливості згідно приписів п. 2.4 Договору продовження строку його дії шляхом підписання відповідної угоди.

Матеріали справи містять заяву від імені ФОП Степанової Л.П. до ТОВ «Ажур» від 24.05.2017 щодо продовження строку договору оренди від 01.06.2016 №46/06/16 та додаткову угоду від 24.05.2017 до Договору від 24.05.2017, в якій внесено зміни в п. 2.1. Договору щодо продовження строку його дії до 31.05.2019 включно.

Відповідач у відзиві стверджує, що підписи на додатковій угоді від 24.05.2017 до Договору та заяві від 24.05.2017 їй не належать, на момент укладання даної угоди вона вже не використовувала об'єкт оренди, оскільки з 28.02.2017 припинила свою господарську діяльність в якості фізичної особи-підприємця, тому не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення наведеного правочину, вважає угоду нікчемною.

В цьому сенсі суд зазначає, що Великою Палатою Верховного суду у постанові у справі №145/2047/16-ц від 16.06.2020 сформовано наступний правовий висновок: «У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. У позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.» (п.7.24,7.26 постанови).

Таким чином, якщо відповідач посилається на той факт, що додаткова угода не підписувалась, цей факт повинен доводитись з посиланням на неукладеність відповідного правочину.

Згідно із пунктами 1, 2 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини перша, друга, третя статті 13 ГПК України).

За статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів, окрема, висновку судової експертизи, на підтвердження факту вчинення у додатковій угоді від 24.05.2017 підпису від імені ФОП Степанової Л.П. іншою особою.

Зокрема, за приписами ч.1 ст.101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Тому, відповідно до ст. 101 ГПК України на замовлення відповідача могло бути здійснено проведення почеркознавчої експертизи у разі вжиття самостійних заходів для отримання від позивача оригіналів документів, необхідних для дослідження та відповідного отримання таких документів або звернення до суду з клопотанням про витребування вказаних оригіналів, у разі неможливості їх отримання самостійно, що відповідачем здійснено не було. Одночасно відповідач мав можливість звернутись до суду з клопотанням про призначення у справі почеркознавчої експертизи з метою встановлення ідентичності підпису, однак вказаного клопотання до суду не подав.

Суд критично ставиться до ствердження викладеного у відзиві, що підпис вочевидь не відповідає підпису Степанової Л.П., оскільки воно є таким, що базується на припущеннях.

Крім того, суд зазначає, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Суд встановив наявність вчинення відповідачем дій, які свідчать про виконання додаткової угоди, зокрема, продовження користування майном після 28.02.2017, оскільки акт приймання-передачі майна, яким майно повернуто, підписаний 31.05.2019, споживання електричної енергії, що вбачається з показань лічильника, встановленого у приміщенні, підписання наступної додаткової угоди №2 від 01.04.2019 про зміну умов оплати орендованого майна, підписання якої відповідачем не оспорюється.

Також не обґрунтованим є посилання відповідача на нікчемность правочину - додаткової угоди від 24.05.2017 з тієї підстави, що підпис на ній вчинений від імені Степанової Л.П. як Фізичної особи - підприємця, тоді як станом на 28.02.2017 відповідач припинив свою підприємницьку діяльність виходячи з такого.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи з приписів статті 215 ЦК існує розмежування видів недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Кожен із видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.

У даному випадку відповідач зазначає, що на момент укладання додаткової угоди у неї як фізичної особи був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладання додаткової угоди, з посиланням на приписи ст.215 ЦК України, що передбачає підставу для визнання угоди саме недійсною, а не нікчемною.

Як наслідок, у разі, якщо відповідач заперечує дійсність додаткової угоди від 24.05.2017 на підставі її невідповідності умовам ст.215 ЦК України, останній мав право звернутись з такими позовними вимогами як у вигляді зустрічної позовної заяви у межах справи №905/1116/21, так і з окремим позовом.

Під час розгляду справи №905/1116/21 від відповідача зустрічного позову про визнання спірної додаткової угоди недійсною не надходило. Станом на час розгляду справи по суті у суду відсутні відомості щодо звернення з таким окремим позовом до суду.

Одночасно, Степанова Л.П. у відзиві зазначила, що договір є припиненим, оскільки з 28.02.2017 остання припинила свою господарську діяльність як ФОП, відтак відпала необхідність оренди нежитлового приміщення, тому вважає, що несе зобов'язання з сплати орендної плати та комунальних платежів за договором виключно до цієї дати, станом на 28.02.2017 вказані зобов'язання виконані повністю, у тому числі, відповідач здійснив оплату заборгованості, що виникла за період до 28.02.2017, у 2020 році на суму 8500грн.

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.02.2017 здійснено запис про припинення Фізичною особи-підприємцем Степановою Ларисою Павлівною підприємницької діяльності.

З аналізу змісту статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV від 15.05.2003 у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою, як її права, так і обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Аналогічний правовий висновок міститься у пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06. 2018 року у справі № 338/180/17.

Відповідно до статті 781 ЦК України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом та у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

З аналізу наведених положень законодавства не вбачається такої підстави для припинення договору найму як припинення фізичною особою підприємницької діяльності, поняття ж ліквідації юридичної особи не є тотожним припиненню підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем виходячи з особливостей такого статусу щодо неможливості відокремлення від фізичної особи, яка продовжує існувати.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадах, зокрема справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Таким чином, позивач, звертаючись до господарського суду з відповідним позовом обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.

Суд зазначає, що позивач первісно звернувся за захистом своїх порушених прав та законних інтересів до Володарського районного суду, однак ухвалою від 26.03.2021 у справі №222/1750/20 (провадження №2/222/94/2021) провадження по справі закрито з підстав порушення правил предметної та суб'єктної підсудності. Ухвала суду набрала законної сили.

Крім того, як узгоджено сторонами у п.4.11. Договору, після припинення терміну дії цього Договору Орендар зобов'язаний повернути орендоване майно Орендодавцю у тому стані, в якому він його отримав, з урахуванням природного зносу, за фактом приймання-передачі майна складається акт приймання-передачі, який підписують представники Сторін.

Тоді як, ані підписаного акту приймання-передачі орендованого майна станом на 28.02.2017 (дата припинення підприємницької діяльності, з настанням якої відповідач пов'язує припинення договору), ані будь-яких доказів на підтвердження фактичної передачі об'єкта оренди позивачу у цей період матеріали справи не містять.

Також відсутні докази, що Степанова Л.П. повідомляла позивача про факт припинення підприємницької діяльності з 28.02.2017 та припинення договору, яке, на її думку, відбулось.

Як вбачається з матеріалів справи, Акт приймання-передачі, відповідно до якого, Орендар повернув, попередньо звільнивши, а Орендодавець прийняв частину нежитлового приміщення (холодильна камера), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , ринок «Іллічівський», м'ясний павільйон. Загальна площа об'єкта оренди становить 17,4 кв.м., підписано сторонами тільки 31.05.2019. Акт підписано без зауважень та застережень, у томі числі, й стосовно дати фактичного повернення.

Суд вбачає, що акт з боку відповідача підписаний саме від імені Степанової Л.П як фізичної особи - підприємця.

Опосередковано про факт повернення орендованого об'єкту саме 31.05.2019 свідчить те, що 01.06.2019 ФОП Степанова Л.П. звернулась до ТОВ «Ажур» із заявою про відключення електроенергії до торгового місця, об'єкту за договором від 01.06.2016 №46/06/16 з 01.06.2019. Відповідно до Акту від 01.06.2019 електриком Коритько С.Г. відключено електроенергію від об'єкту. В Акті міститься підпис Степанової Л.П. як ФОП на підтвердження згоди з показами лічильника на момент відключення.

Факт підписання особисто вказаних документів у 2019 році відповідач не оспорює.

Посилання відповідача, щодо можливого підписання вказаних документів за проханням ТОВ «Ажур», яке відбулось в 2019 році вже після припинення користування майном внаслідок припинення фізичною особою підприємницької діяльності, базується на припущеннях, оскільки, як зазначено у письмових поясненнях, змісту документів, що відповідач підписував у 2019 році, Степанова Л.П. достеменно не пам'ятає, допускає, що можливо це був акт про повернення орендованого майна та про відключення електроенергії.

Крім того, підписуючи відповідний акт приймання-передачі майна, що свідчить про повернення орендованого майна, заяву, акт про відключення об'єкта від електропостачання, відповідач повинен був усвідомлювати правові наслідки вказаних дій, які виникають у такому випадку щодо зобов'язань за договором оренди.

Виходячи з викладеного, за відсутності доказів протилежного, суд приходить до висновку, що орендоване майно повернуто Орендарем Орендодавцю 31.05.2019, тобто, об'єкт оренди знаходився у користуванні Орендаря у період з 01.06.2016 до 31.05.2019.

Відповідач, стверджуючи, що після 28.02.2017 повністю припинив підприємницьку діяльність, та як наслідок користування майном, не надав будь-яких доказів на підтвердження такого ствердження.

Зокрема, відсутній акт, який би підтверджував повернення майна у вказаний період, як того вимагає договір у разі його припинення з будь-яких підстав, докази щодо повідомлення позивача про факт припинення підприємницької діяльності та наслідки вказаного, будь-яка інша переписка сторін, яка б свідчила про здійснення повернення майна.

Як свідчать звіти про споживання електричної енергії по Іллічівському ринку за спірні періоди, електрична енергія на об'єкті (холодильна камера) відповідачем споживалась, тобто, об'єкт оренди використовувався.

Доказів на підтвердження того, що використання холодильних камер відбувалось для у спірний період для особистих потреб Степанової Л.П., а не для здійснення підприємницької діяльності, або, що об'єкт використовувався іншими особами також не надано. Відповідач в цілому заперечує факт використання майна після припинення підприємницької діяльності, що спростовується матеріалами справи.

За приписами частин першої, другої статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

Плата за користування майном справляється з наймача. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 5 статті 762 ЦК України).

Розмір місячної оплати, що погоджений сторонами в п.3.1 Договору, складає 1800,90грн.

Крім того, відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані із забезпеченням орендованих приміщень, зокрема, електричною енергією. При цьому, розмір компенсації розраховується на підставі тарифів підприємств - постачальників комунальних послуг, а у разі встановлення лічильників Орендар сплачує комунальні послуги на підставі показань лічильників та відповідних тарифів.

Суд вбачає, що у звітах про споживання електричної енергії по Іллічівському ринку, у ФОП Степанової Л.П. у спірний період різниця між показаннями лічильника №751310800 за договором від 01.06.2016 №46/06/16 становить:

- з 17.06.2018 по 19.07.2018 - 1629 (показання лічильника: наст.14352, попер.12724);

- з 19.12.2018 по 29.01.2019 - 142 (показання лічильника: наст.19263, попер.19121);

- за березень 2019 - 350 (показання лічильника: наст.19866, попер.19516).

Факт того, що на об'єкті розташований саме лічильник №751310800, підписання актів з первісними та кінцевими його показниками станом на дату підключення електричної енергії та відключення об'єкту відповідач не заперечує.

В матеріалах справи наявні рахунки-фактури з оплати послуг з оренди та відшкодування вартості спожитої електричної енергії виставлені ТОВ «Ажур» ФОП Степановій Л.П. на загальну суму 11450,53грн: за липень 2018 - №СФ-0002072 від 16.07.2018 на суму 6387,85грн (послуги за оренду нежитлового приміщення за липень 2018 в сумі 1800,90грн, відшкодування вартості спожитої електричної енергії за липень 2018 в сумі 4586,95грн); за лютий 2019 - №СФ-0000537 від 01.02.2019 на суму 2217,87грн (послуги за оренду нежитлового приміщення за лютий 2019 в сумі 1800,90грн, відшкодування вартості спожитої електричної енергії за січень 2019 в сумі 416,97грн); за квітень 2019 - №СФ-0001140 від 08.04.2019 на суму 2844,81грн (послуги за оренду нежитлового приміщення за квітень 2019 в сумі 1800,90грн, відшкодування вартості спожитої електричної енергії за березень 2019 в сумі 1043,91грн).

За твердженням відповідача, ТОВ «Ажур» не виставляло йому жодних рахунків по сплаті заборгованості.

Однак за умовами укладеного сторонами Договору саме на Орендаря покладений обов'язок самостійно отримати від Орендодавця оформлений рахунок із сплати орендної плати та компенсації комунальних послуг (п.3.4., п.п.3.7.4.) та передбачено порядок оплати, у разі, якщо Орендарем порушено порядок отримання вказаних рахунків.

Як наслідок, відсутність у відповідача означених рахунків свідчить про порушення останнім обов'язку з їх отримання, який він повинен реалізовувати незалежно від дій Орендодавця. При цьому, доказів на підтвердження того, що відповідач вимагав від позивача надання вказаних рахунків, однак вони не були у встановленому Договором порядку надані матеріали справи не містять.

Крім того, суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за поставлений товар, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманої продукції.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 і суд не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції у цій справі.

Суд вбачає,що рахунок-фактура №СФ-0002072 від 16.07.2018 частково сплачений відповідачем, що опосередковано свідчить про його отримання.

Оскільки додатковою угодою від 01.04.2019 сторони дійшли згоди щодо викладення з 01.04.2019 п.п. 3.6,3.7.4 Договору у іншій редакції, суд вважає правомірним застосування до правовідносин сторін, що виникли у липні 2018, лютому 2019 - умов п.п. 3.6,3.7.4 Договору у первісній редакції, у квітні 2019 - п.п. 3.6,3.7.4 Договору з урахування вказаних змін.

А саме, за умовами пункту 3.6. Договору у первісній редакції Орендар взяв на себе зобов'язання сплачувати орендну плату протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку, але у будь-якому разі не пізніше ніж 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця. У разі відсутності в Орендаря рахунку на сплату орендної плати, з будь-яких причин, Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, у зазначений у цьому пункті строк на підставі цього Договору, у розмірі орендної плати за попередній місяць, але з урахуванням змін, оформлених за згодою Сторін відповідно до п.3.2, 3.3 цього Договору.

Згідно пункту 3.6. Договору Орендар взяв на себе зобов'язання сплачувати орендну плату протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку, але у будь-якому разі не пізніше ніж 20 (двадцятого) числа поточного місяця. У разі відсутності в Орендаря рахунку на сплату орендної плати, з будь-яких причин, Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, у зазначений у цьому пункті строк на підставі цього Договору, у розмірі орендної плати за попередній місяць, але з урахуванням змін, оформлених за згодою Сторін відповідно до п.3.2, 3.3 цього Договору (в редакції додаткової угоди від 01.04.2017).

Орендар оплачує (компенсує) комунальні послуги на підставі рахунків, виставлених Орендодавцем, протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку, але в будь-якому разі не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця, за винятком випадків, передбачених цим Договором. Орендар зобов'язаний самостійно отримати від Орендодавця оформлений рахунок. У разі відсутності у Орендаря рахунку на оплату (компенсацію) комунальних послуг Орендар зобов'язаний сплатити (компенсувати) комунальні послуги не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, що настає за оплачуваним, у розмірі середньомісячної оплати (компенсації) за комунальні послуги, що сплачувались Орендарем за попередній період дії цього Договору (п.п.3.7.4. Договору в редакції додаткової угоди від 01.04.2019).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, відповідач повинен був оплатити:

- за липень 2018 за оренду в сумі 1800,90грн до 25.07.2018 включно, відшкодування вартості спожитої електричної енергії в сумі 4586,95грн до 30.07.2018 включно;

- за лютий 2019 за оренду в сумі 1800,90грн до 25.02.2019 включно, відшкодування вартості спожитої електричної енергії за січень 2019 в сумі 416,97грн до 28.02.2019 включно (за відсутності у місяці 30 числа);

- за квітень 2019 за оренду в сумі 1800,90грн та відшкодування вартості спожитої електричної енергії за березень 2019 в сумі 1043,91грн до 20.04.2019 включно.

Суд вираховує строки оплати вартості спожитої електричної енергії виходячи того, місяця, в якому вказані витрати були включені позивачем у рахунок, приймаючи до уваги, що ТОВ «Ажур» здійснена у відповідні періоди оплата спожитої електричної енергії.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем часткового сплачено грошові кошти в погашення заборгованості за липень 2018 згідно рахунку-фактури від 16.07.2018 №СФ-0002072 на суму 234,80грн.

Посилання відповідача, що заборгованість у 2020 році сплачувалась по зобов'язанням за договором №46/06/16, які виникли до 28.02.2017 є таким, що не підтверджено, виходячи з наступного.

Суд вбачає, що оплата відповідачем заборгованості у 2020 році здійснювалась через касу підприємства - ТОВ «Ажур».

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами унормовано приписами Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що затверджене Постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 №148.

Порядок оформлення касових операцій визначений розділом ІІІ Положення та передбачає, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, електронними розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки (п.23).

У п.25 останнього визначено, що приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов'язковим.

Як наслідок, належними доказами на підтвердження здійснення оплати заборгованості через касу підприємства у 2020 році за інші періоди, ніж ті, які вказані у реєстрах отримання грошових коштів є квитанції, які є відривною частиною прибуткового касового ордера, що за наслідками оплати видавались позивачем відповідачу, в яких були б зазначені інші періоди або рахунки, за якими здійснювалась оплата. Таких документів суду не надано.

Крім того, відповідачем взагалі за текстом відзиву та письмових пояснень не визначено за який саме період існувала заборгованість, яку він начебто сплатив у 2020році, констатується виключно той факт, що вона виникла до 28.02.2017.

У матеріалах справи відсутня переписка сторін, з якою можливо б було зробити висновок щодо існування будь-якої іншої заборгованості за попередній період; відповідач після отримання інформації щодо того, що позивач врахував здійснені у 2020 році платежі за періоди, за які відповідач фактично,за його ствердженням, платежі не здійснював не звертався до позивача з листами з цього приводу.

Доказів сплати відповідачем заборгованості з орендної плати та відшкодування вартості спожитої електричної енергії у розмірі 11215,73грн матеріали справи не містять.

Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов'язань зі своєчасної та повної оплати нарахованої позивачем орендної плати та компенсації комунальних послуг та встановленим наявність заборгованості Орендаря перед Орендодавцем за договором оренди від 01.06.2016 №46/06/16 у розмірі 11215,73грн.

Відтак, позовні вимоги ТОВ «Ажур» щодо стягнення з ФОП Степанової Л.П. суми основної заборгованості підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі в сумі 11215,73грн.

Предметом спору в даній справі також є матеріально-правова вимога позивача про стягнення нарахованих ним пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань з оплати орендної плати та відшкодування витрат по оплаті електричної енергії.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на подібну правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

У випадку відсутності зазначення в договорі розміру процентів цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов'язання настає на підставі вимог закону, а саме, норми статті 625 ЦК України.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Згідно розрахунку, зазначеного позивачем в позовній заяві, останнім нараховано до стягнення 3% річних на заборгованість в розмірі 11215,73грн за період з 01.06.2019 по 01.06.2021 на суму 672,94грн.

Контррозрахунок відсутній.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних на заборгованість за визначений період, судом встановлено,що останній здійснено позивачем методологічно правильно, однак арифметично невірно, внаслідок чого судом здійснено власний розрахунок.

Згідно здійсненого судом розрахунку 3% річних нарахованих на вказану заборгованість за визначений позивачем період, загальний розмір 3% річних становить 673,87грн.

Враховуючи, що відповідно до частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі зазначеному позивачем 672,94грн.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Наведені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19.

Згідно розрахунку, зазначеного позивачем в позовній заяві, останнім нараховано до стягнення інфляційні нарахування в сумі 1742,10грн, що розраховані таким чином:

- на заборгованість в розмірі 6153,05грн (за липень 2018) за період з 01.08.2018 по 28.02.2019 на суму 461,48грн;

- на заборгованість в розмірі 8370,92грн (за липень 2018, лютий 2019) за період з 01.03.2019 по 30.04.2019 на суму 159,05грн;

- на заборгованість в розмірі 11215,73грн (за липень 2018, лютий 2019, квітень 2019) за період з 01.05.2019 по 31.05.2021 на суму 1121,57грн.

Контррозрахунок відсутній.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат нарахованих на заборгованість за визначені періоди, судом встановлено, що останній здійснений позивачем методологічно правильно, однак арифметично невірно, внаслідок чого суд здійснив власний розрахунок.

Згідно здійсненого судом розрахунку інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму заборгованості за визначені позивачем періоди, загальний розмір інфляційних втрат становить 1979,49грн, який розрахований таким чином:

- на заборгованість в розмірі 6153,05грн (за липень 2018) за період з 01.08.2018 по 28.02.2019 на суму 462,58грн;

- на заборгованість в розмірі 8370,92грн (за липень 2018, лютий 2019) за період з 01.03.2019 по 30.04.2019 на суму 159,80грн;

- на заборгованість в розмірі 11215,73грн (за липень 2018, лютий 2019, квітень 2019) за період з 01.05.2019 по 31.05.2021 на суму 1357,11грн.

Враховуючи, що відповідно до частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі зазначеному позивачем 1742,10грн.

Також позивачем заявлено до стягнення пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 10094,16грн.

Приписами частини першої статті 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як визначено нормою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина шоста статті 231 ГК України).

Статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Господарський суд зауважує, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін.

Зі змісту пункту п.6.3. Договору встановлено, що якщо Орендар допустить прострочення при сплаті орендної плати або перерахуванні сум компенсацій за комунальні послуги (п.3.6, 3.7.4, а також п.7.3 цього Договору, крім випадків, передбачених п. 3.7.5), він зобов'язаний сплатити Орендодавцю пеню у вигляді 0,5% несплаченої суми кожний день прострочення.

Умови договору не містять особливостей щодо визначення періоду нарахування пені, як наслідок, слід застосовувати приписи ч.6 ст. 232 ГК України - нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, законом передбачено нарахування пені починаючи від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, протягом шести місяців.

Згідно ч.4 ст.254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Таким чином, нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, кінець періоду нарахування вираховується шляхом арифметичного плюсування шести місяців до дати початку та не переводиться у календарні дні.

Приписом частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (п. п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Враховуючи, встановлений приписами ч.6 ст. 232 ГК України спеціальний шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання від дня коли зобов'язання мало бути виконано, встановлені судом строки виконання грошового зобов'язання з оплати орендної плати та компенсації комунальних послуг за кожен місяць, суд встановив, що позивач має право на нарахування пені:

- на заборгованість за липень 2018 за оренду в сумі 1800,90грн за період з 26.07.2018 по 26.01.2019 включно, відшкодування вартості спожитої електричної енергії в сумі 4586,95грн за період з 31.07.2018 по 31.01.2019 включно;

- на заборгованість за лютий 2019 за оренду в сумі 1800,90грн за період з 26.02.2019 по 26.08.2019 включно; відшкодування вартості спожитої електричної енергії за січень 2019 в сумі 416,97грн за період з 01.03.2019 по 01.09.2019 включно;

- на заборгованість за квітень 2019 за оренду в сумі 1800,90грн та відшкодування вартості спожитої електричної енергії за березень 2019 за період з 21.04.2019 по 21.10.2019 включно.

Згідно розрахунку, зазначеного позивачем в позовній заяві, останнім нараховано до стягнення пеню на заборгованість в розмірі 11215,73грн за період з 01.12.2020 по 31.05.2021 на суму 10094,16грн.

Контррозрахунок відсутній.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені нарахованої на заборгованість за визначений період, судом встановлено, що останнім безпідставно нараховано пеню за період з 01.12.2020 по 31.05.2021 без врахування встановленого ч.6 ст. 232 ГК України спеціального шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

При цьому, суд вказує, що сторони у справі помилково ототожнюються строк позовної давності, який є спеціальним щодо вимог про стягнення пені та встановлено в один рік згідно приписам п. 1 ч.2 ст.258 ЦК України, та період нарахування встановлений ч.6 ст. 232 ГК України.

Тільки у разі, якщо позивач, нараховуючи суму пені, вірно визначає період нарахування виходячи з приписів ч.6 ст. 232 ГК України, суд, за наявності заяви про це, визначає чи не пропущено щодо вказаних вимог спеціальний строк позовної давності.

Відтак, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені внаслідок невірно визначеного періоду нарахування, строк позовної давності не застосовується.

Окремо суд зазначає, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Span» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 1304,19грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ажур» до Степанової Лариси Павлівни про стягнення 23724,93грн, з яких: основна заборгованість - 11215,73грн, пеня - 10094,16грн, інфляційні втрати - 1742,10грн, 3% річних - 672,94грн - задовольнити частково.

Стягнути з Степанової Лариси Павлівни (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ажур» (адреса місцезнаходження: 87504, Донецька обл., місто Маріуполь, Нікопольський проспект, будинок 2; код ЄДРПОУ: 20365942) 13630,77грн, з яких: основна заборгованість - 11215,73грн, інфляційні втрати - 1742,10грн, 3% річних - 672,94грн, судовий збір - 1304,19грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 07.12.2021.

Повний текст рішення буде складено та підписано 13.12.2021.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.М. Устимова

Попередній документ

102008489

Наступний документ

102008491

Інформація про рішення:

№ рішення:	102008490
№ справи:	905/1116/21
Дата рішення:	07.12.2021
Дата публікації:	21.12.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Донецької області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про невиконання або неналежне виконання зобов’язань; що виникають з договорів оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (15.06.2021)
Дата надходження:	15.06.2021
Предмет позову:	Оренда

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

13.10.2021 10:15	Господарський суд Донецької області
18.11.2021 11:00	Господарський суд Донецької області
07.12.2021 11:30	Господарський суд Донецької області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

УСТИМОВА АЛІНА МИКОЛАЇВНА

відповідач (боржник):

Фізична особа Степанова Лариса Павліівна с.Заря

позивач (заявник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ажур" м.Маріуполь