Категорія №2.33
Іменем України
01 червня 2010 року Справа № 2а-23715/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Твердохліба Р.С.,
при секретарі судового засідання Чукіній А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного державного інспектора відділу контролю за виконанням законодавства №2 територіальної державної інспекції праці в Луганській області Срібної Світлани Олексіївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Територіальна державна інспекція праці в Луганській області, про визнання незаконним проведення перевірки та визнання нечинним та таким, що не підлягає виконанню припису від 29 квітня 2009 року, -
встановив:
19 червня 2009 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного державного інспектора відділу контролю за виконанням законодавства №2 територіальної державної інспекції праці в Луганській області Срібної Світлани Олексіївни, третя особа - Територіальна державна інспекція праці в Луганській області про визнання незаконним проведення перевірки, визнання незаконним та необґрунтованим акту перевірки та висновків викладених в акті перевірки, визнання нечинним та таким, що не підлягає виконанню припису від 29 квітня 2009 року, визнання дій по складанню протоколу про вчинення адміністративного правопорушення неправомірними від 29 квітня 2009 року.
Ухвалою суду від 22 червня 2009 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог щодо визнання незаконним, необґрунтованим та скасування акту перевірки додержання законодавства про працю №12-01-136/0022 від 29.04.2008. Висновки, викладені в акті перевірки, є складовою самого акту перевірки, а тому вимоги щодо визнання незаконними та необґрунтованими висновків викладених в акті перевірки, судом також не розглядаються.
Ухвалою суду від 21 квітня 2010 року адміністративну справу №2а-23715/09/1270 в частині позовних вимог щодо визнання незаконним складання головним державним інспектором праці відділу контролю за додержанням законодавства №2 Територіальної державної інспекції праці у Луганській області Срібною С.О. протоколу про адміністративне правопорушення від 29.04.2009р. №12-01-136/0017 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 відповідно до ст.41 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передано на розгляд до Жовтневого районного суду міста Луганська.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що за вказівкою Жовтневого ВДВС Луганського МУЮ (дії якого оскаржені його сином) відповідачем була проведена первинна перевірка дотримання позивачем законодавства про працю в частині його сина ОСОБА_4, який допомагає в якості виконавця окремих доручень та оформленого найманим працівником на умовах неповного робочого часу до 2-х годин на добу.
За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 29.04.2009, припис та протокол про адміністративне правопорушення.
Із зазначеними документами реагування позивач не згоден оскільки вимог діючого законодавства про працю не порушував. Умови праці сина визначені у відповідному трудовому договорі, зареєстрованому в Державній службі зайнятості, який не суперечить вимогам діючого законодавства. Відповідно до вимог діючого законодавства надається відпустка найманому працівнику та проводиться індексація заробітної плати.
Вважає безпідставними посилання відповідача на порушення наказу Міністерства статистики № 489 від 05.12.2009 „Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці” в частині відсутності табелів обліку робочого часу, оскільки він не зобов'язаний вести зазначений облік на підставі технічного наказу Міністерства статистики.
Позивач наполягав на порушенні відповідачем порядку проведення перевірки, оскільки останнім була проведена не передбачена законодавством вибіркова перевірка за пропозицією виконавчої служби, та за відсутності документів які-б надавали право на проведення перевірки.
Відповідач позов не визнав, надав письмові заперечення проти позову (а.с.35-41; 102-104), та зазначив, що ст.56 КЗпП України визначено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. З посиланням на статті 94-95 КзпП України стверджував, що заробітна плата працівника не може бути нижчою від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та підлягає обов'язковій індексації в порядку визначеному Законом України „Про індексацію грошових доходів населення”.
Враховуючи виконання найманим працівником обов'язків юриста, професія якого відноситься до кваліфікованих професій, наполягав на необхідності проводити виплату заробітної плати більш ніж мінімальна заробітна плата передбачена законодавством.
Необхідність ведення обліку робочого часу відповідач обґрунтовував вимогами ст. 30 Закону України „Про оплату праці”, та відповідними наказами Міністерства статистики України від 09.10.1995 №253, а з 01.01.2009 року, набравши чинності наказом Міністерства статистики України від 05.12.2009р. № 489 „Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці” яким затверджена нова форма табелю обліку використання робочого часу.
Ведення розрахунково - платіжних документів передбачено вимогами Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004 № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320.
Таким чином відповідач вважав, що перевірка додержання законодавства про працю ПП ОСОБА_1. була здійснена в межах наданих повноважень та у спосіб встановлений законом. Припис винесено з метою усунення виявлених порушень.
Третя особа, Територіальна державна інспекція праці у Луганській області, вважає позовні вимоги такими , що не підлягають задоволенню, надала письмові заперечення проти позову (а.с.66-69), в яких викладена позиція, аналогічна позиції відповідача, та просила розглянути справу за відсутності представника третьої особи (а.с.70).
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено, що позивач є приватним підприємцем, який здійснює підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.
Відповідно до повноважень, визначених Положенням про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою КМУ від 18.01.2003 № 50 (далі Положення № 50), державні інспектори праці здійснюють державний нагляд за додержанням законодавства про працю та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття на підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю.
Між сторонами виник спір щодо правомірності проведення відповідачем перевірки дотримання законодавства про працю позивачем, та визнання незаконним та таким, що не підлягає виконанню припису, винесеному на підставі висновків, викладеним в акті перевірки, оскільки вони, на думку позивача суперечать фактичним обставинам та вимогам діючого законодавства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирішення спорів юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) відноситься до компетенції адміністративних судів.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 КАС України адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади АРК, їх посадова чи службова особа підсудні окружним адміністративним судам.
Частиною ч. 2 ст. 19 КАС України передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Правові та організаційні заходи, основні принципи та порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контрою), їх посадових осіб під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Закону України „Про основні заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (далі Закон № 877).
Згідно з ч.4 ст. 4 Закону України № 877, виключно законами встановлюється спосіб здійснення державного нагляду (контролю).
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 72 від 21.03.2003, встановлений порядок проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів (далі наказ № 72).
Згідно з пунктом 2.4 Наказу № 72 інспектор праці має право на проведення перевірки за наявності в нього службового посвідчення встановленого зразка, Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 50, Положення про територіальну державну інспекцію праці Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; у разі перевірки за дорученням - доручення відповідного органу (керівництва Держнаглядпраці та ТДІП, правоохоронних органів); персональної круглої номерної печатки.
29 квітня 2009 року, Головним державним інспектором праці відділу контролю за додержанням законодавства Срібною Світланою Олексіївною в присутності позивача, була проведена перевірка додержання позивачем законодавства про працю.
Як вбачається з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 50 „Про деякі питання Державного департаменту нагляду за дотриманням законодавства про працю”, Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці і підпорядковується йому.
Відповідно до п. 6 Положення № 50 посадові особи Держнаглядпраці (головні державні інспектори праці, їх заступники, державні інспектори праці) серед іншого мають право безперешкодно в будь-який час без попереднього інформування з пред'явленням службового посвідчення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування адміністративні і виробничі приміщення роботодавців, робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи те, що позивач, у встановленому порядку, допустив відповідача до проведення перевірки, та надав необхідні для перевірки документи, у зв'язку з викладеним, приймаючи до уваги повноваження відповідача визначені, вищенаведеними нормативними актами, у суду відсутні підстави вважати протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки.
Статтями 5, 6 Закону України № 877 передбачені планові та позапланові заходи контролю за дотриманням вимог законодавства, проведення вибіркової перевірки, зазначеним законом не передбачено.
За наслідками перевірки відповідачем був складений Акт № 12-01-136\0022 від 29.04.2009 (далі акт № 22, а.с. 8-10).
В акті № 22 зазначені порушення позивачем порядку обліку робочого часу та відсутність розрахунку встановленої заробітної плати в розмірі 130 грн., відносно мінімальної заробітної плати передбаченої законодавством. В акті № 22 також зазначені порушення в частині відсутності даних щодо тривалості щорічної відпустки найманого працівника та індексації заробітної плати.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Не можуть оспорюватися акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру.
Із змісту акту № 22 вбачається, що вибірковість перевірки полягає у перевірці дотримання законодавства про працю позивачем стосовно умов роботи та оплати праці найманого працівника, що не заперечуються діючим законодавством.
Суд критично оцінює твердження позивача про недостовірність даних, викладених в акті № 22 стосовно кількості працівників. З акту № 22 вбачається, що позивач, як приватний підприємець є працівником разом з найманим працівником ОСОБА_4.
Згідно з п.3. ст.6 Положення № 50, інспектори праці, мають право давати роботодавцям приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, які підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший зазначений у приписі строк.
Пунктом 7 статті 7 Закону України № 877 передбачено, що на підставі акту за результатами здійснення планового заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, протягом п'яти робочих днів з дня завершення заходу складається припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Згідно з п. 3. ст. 6 Положення № 50 посадові особи Держанглядпраці мають право давати роботодавцям приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, які підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший зазначений у приписі строк.
На підставі акту перевірки, 29.04.2009 відповідачем складений припис № 12-01-136\0022-0016 (далі припис № 16), яким приписано позивачу визначити тривалість робочого часу та щорічної відпустки найманому працівнику, привести у відповідність до вимог законодавства нарахування та виплату заробітної плати з урахуванням індексації, та привести у відповідність до вимог законодавства облік робочого часу (а.с.11-12).
Відповідно до ст.21 КзпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до п.6 ст. 24 КзпП України укладання трудового договору у письмовій формі з фізичною особою є обов'язковим.
Статтею 24-1 КзпП України передбачена реєстрація трудового договору укладеного між працівником і фізичною особою у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи у державній службі зайнятості.
Наказом міністерства праці та соціальної політики № 260 від 08.06.2001 затверджена форма трудового договору між працівником і фізичною особою та порядок його реєстрації (далі наказ № 260).
15 лютого 2007 року між позивачем та працівником - ОСОБА_4 був укладений трудовий договір, зареєстрований на виконання пункту 2 наказу № 260 у Луганському міському центрі зайнятості 22.02.2001 за номером 25142 ( а.с.16, далі договір № 25142).
Згідно із пунктом 3, договору № 25142 працівнику встановлена заробітна плата в розмірі 130 грн. на місяць та не повний робочий день тривалістю не більше 2-х годин.
Пунктами 3.4. Типового договору передбачена заробітна плата не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати та порядок визначення тривалості робочого часу із визначенням його тривалості, початку та завершення робочого часу.
Згідно із ст. 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом законів про працю України, Законом України „Про оплату праці” та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 95 КЗпП України визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України „Про оплату праці” та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України „Про індексацію грошових доходів населення” та Постановою кабінету міністрів України № 1078 від 10.07.2003 передбачено проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, в розмірі 101 відсотка.
За загально відомими офіційними даними Міністерства статистики індекс інфляції у 2007 році склав 116.6%, у 2008 році 122.3%, у 2009 році з січня по березень включно 105,9 %.
Статтею 14 Закону України „Про індексацію грошових доходів населення” передбачений державний контроль, за додержанням законодавства про індексацію грошових доходів населення, який здійснюється відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування.
З моменту укладання договору № 25142 до проведення перевірки законодавчо визначений розмір мінімальної заробітної плати змінювався у бік її збільшення з 400грн. до 525 грн.
Договір № 25142 не містить даних щодо проведення позивачем індексації заробітної плати найманому працівнику.
З систематичного аналізу зазначених нормативних актів вбачається обов'язок позивача визначати у трудовому договорі тривалість робочого часу та щорічної відпустки найманому працівнику, проводити нарахування заробітної плати з урахуванням індексації.
Суд критично оцінює посилання позивача на реєстрацію трудового договору в центрі зайнятості в якості ознаки відповідності договору вимогам діючого законодавства оскільки наказом № 260 на центр зайнятості покладені обов'язки щодо реєстрації договору, обов'язки з контролю за дотриманням законодавства про працю покладений на міністерство праці.
Крім того, відповідно до ст.15 Закону України „Про індексацію грошових доходів населення”, за порушення законодавства про індексацію грошових доходів населення винні особи притягаються до відповідальності відповідно до закону.
Згідно зі ст.28 Закону України „Про відпустки”, особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством.
Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 26.06.2009 ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.41 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 гривень. Вказана постанова на момент розгляду справи не скасована та є чинною (а.с.61).
Таким чином, справа про адміністративне правопорушення розглянута судом загальної юрисдикції до вирішення справи, що розглядалася в порядку адміністративного судочинства в адміністративному суді.
Частиною 4 ст.72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Стосовно вимоги відповідача викладеної у приписі № 16 щодо обов'язку позивача привести у відповідність до вимог законодавства облік робочого часу, суд зазначає наступне.
Наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2009 № 489 затверджені типові форми первинної облікової документації зі статистики праці, у тому числі нові форми табелю обліку використання робочого часу (далі наказ № 489).
Згідно з п. 1 наказу № 489 первинна облікова документація затверджена для підприємств, установ, організацій. Таким чином наказ № 489 не передбачає в якості суб'єктів ведення обліку та подання відповідної звітності фізичних осіб підприємців. Тотожні вимоги були закріплені в наказі Мінстату України від 09.10.95р. № 253, який був скасований наказом № 489.
Разом із цим суд враховує, що відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При прийнятті рішення суд керується нормами матеріального права, які діяли на момент виникнення правовідносин та розгляду справи по суті.
Сторонам роз'яснені вимоги статей 69-75 КАСУ та наслідки їх невиконання.
На виконання вимог статей 69-75 КАС України позивачем не надано даних ведення обліку робочого часу та проведення індексації заробітної плати найманого працівника
З урахуванням викладеного, суд вважає, що перевірка відповідачем позивача 29.04.2009 була проведена відповідно до Положення про Територіальну державну інспекцію праці, Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, посадові особи діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 ст. 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в судовому засіданні надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 01 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 94,112,161,162,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного державного інспектора відділу контролю за виконанням законодавства №2 територіальної державної інспекції праці в Луганській області Срібної Світлани Олексіївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Територіальна державна інспекція праці в Луганській області, про визнання незаконним проведення перевірки та визнання нечинним та таким, що не підлягає виконанню припису від 29 квітня 2009 року - відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складений 07 червня 2010 року.
Суддя
Твердохліб Р.С.