Справа № 216/3079/21
Провадження № 2/216/2198/21
іменем України
09 грудня 2021 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Кацюба В.І.,
заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду у місті Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач ТОВ «Росвен Інвест Україна» звернулось до суду з указаним позовом, зазначаючи, що 13.05.2013 між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір №004-26026-130513, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» надав відповідачу кредит у сумі 8166,22 грн, з кінцевим строком погашення до 12.05.2016. 27.04.2018 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» уклали договір факторингу №409/К, згідно з яким первісний кредитор відступив позивачеві права грошової вимоги за кредитними договорами, в тому числі і права грошової вимоги до відповідача, як боржника за кредитним договором, в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань перед продавцем, зокрема, повернення кредиту, сплати відсотків, інших платежів, передбачених умовами договору. Відповідач умови Договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим, виникла заборгованість, яка станом на 14.05.2021 складає: 14496,76 грн, з яких: прострочена заборгованість по тілу кредиту - 8080,62 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 4117,08 грн, пеня за прострочення виконання зобов'язання - 0,00 грн, 3% річних - 717,96 грн, інфляційні витрати в сумі 1581,10 грн. Посилаючись на викладене, позивач просив задовольнити вимоги.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, в позовній заяві зазначив про можливість розгляду справи за відсутності представника ТОВ «Росвен Інвест Україна», вказавши про повне підтримання позовних вимог та не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, причини своєї неявки суду не повідомив. Оскільки наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті та, враховуючи що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив та не подав відзив, а представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до норм ст. 280-281 ЦПК України ухвалив здійснювати заочний розгляд справи.
Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з'явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, вислухавши учасників процесу, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Судом встановлено, що 13.05.2013 між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір №004-26026-130513, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» надав відповідачу кредит у сумі 8166,22 грн, з кінцевим строком погашення до 12.05.2016.
Згідно з обґрунтувань позову вбачається, що заборгованість станом на 14.05.2021 складає: 14496,76 грн, з яких: прострочена заборгованість по тілу кредиту - 8080,62 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 4117,08 грн, пеня за прострочення виконання зобов'язання - 0,00 грн, 3% річних - 717,96 грн, інфляційні витрати в сумі 1581,10 грн.
Також судом встановлено, що згідно з наданим позивачем договором про відступлення права вимоги за кредитними договорами №409/К від 27.04.2018 первісний кредитор ПАТ «Дельта Банк» передає (відступає) новому кредитору ТОВ «Росвен Інвест Україна» свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
Отже, ознаками договору факторингу є: 1) фактор (новий кредитор) надає послуги з фінансування діяльності клієнта (первісний кредитор) шляхом надання в його розпорядження коштів; 2) такі послуги надаються за винагороду у вигляді здійснення клієнтом (первісний кредитор) відповідної плати послуг фактора (новий кредитор); 3) грошові кошти передаються в рахунок грошової вимоги клієнта (первісного кредитора) до третьої особи (боржника).
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.
Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18). Підстав відступити від зазначеного висновку судом не встановлено.
Зарахування коштів на рахунок Первісного кредитору є підставою для переходу права вимоги.
Як встановлено судом, сторона позивача обґрунтовує заявлені вимоги тим, що у нього виникло право вимоги за борговими зобов'язаннями відповідача перед первісним кредитором ПАТ «Дельта Банк».
Разом з цим, при розгляді даної справи, підлягає перевірці та має суттєве значення факт переходу прав вимоги від первісного кредитора до нового кредитора ТОВ «Росвен Інвест Україна» за борговими зобов'язаннями відповідача.
Разом з цим, позивачем не надано належних доказів зарахування коштів на рахунок Первісного кредитору (платіжне доручення, касовий чек, квитанція), що свідчить про недоведеність переходу права вимоги за кредитним договором №004-26026-130513.
З огляду на вищенаведене, беручи до уваги, що стороною позивача не доведено, оскільки не надано належних та допустимих доказів, що у позивача виникло право вимоги за борговими зобов'язаннями відповідача перед Первісним кредитором, згідно з кредитним договором №004-26026-130513,суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі наявних у справі матеріалів, а також розподіл судових витрат між сторонами, правове регулювання якого міститься в положеннях ст.ст. 141, 142 ЦПК України.
За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 137, п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що в задоволенні позовної заяви відмовлено, суд приходить до висновку, що відповідні судові витрати повинні бути покладені на позивача.
Керуючись ст.ст. 10, 16, 512, 526, 610, 612, 614, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 79-82, 133, 141, 247, 258, 263-265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна», код ЄРДПОУ: 37616221, місце знаходження: 03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, буд. 6з;
- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Р.О. Кузнецов