Справа № 203/2498/21
Провадження № 2-а/0203/51/2021
18.11.2021 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ноторової Є.О.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора ПС - майстра 3 групи іпк віпс (тип А) відділу Прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону старшого прапорщика Савченка Сергія Юрійовича, Харківського прикордонного загону (в/ч 9951) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про скасування постанови,
29.06.2021 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Інспектора ПС - майстра 3 групи іпк віпс (тип А) відділу Прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону старшого прапорщика Савченка Сергія Юрійовича (далі - відповідач-1), Харківського прикордонного загону (в/ч 9951) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач-2), в якому позивач просить суд:
- не обмежуватись доводами позовної заяви, скасувати постанову від 18.06.2021 року № 151539 «Про накладення адміністративного стягнення», яка була винесена Інспектором ПС - майстром 3 групи іпк віпс (тип А) відділу Прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону старшим прапорщиком Савченком Сергієм Юрійовичем, про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1700,00 грн за адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 204-2 КУпАП (порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та порядок виїзду з неї), а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він прописаний за адресою: АДРЕСА_1 . Влітку 2014 року місто Донецьк було окуповане сепаратистами. Після окупації він був вимушений з сім'єю переїхати на територію, підконтрольну владі України, та вони були взяті Управлінням праці та соціального захисту населення Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради на облік як внутрішньо переміщені особи (ВПО) з тимчасово окупованої території України. На окупованій території у нього та членів його родини є майно, а також залишилися близькі родичі. Він приїхав до окупованої території 23.12.2020 року через КПВВ, щоб перевірити майно, провідати родичів тощо. При цьому, як пояснив позивач, 17.06.2020 року він прибув до прикордонного пункту пропуску з російської сторони. При проходженні прикордонного контролю прикордонники заявили йому, що він порушив порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та порядок виїзду з неї, відповідальність за таке порушення передбачена ст. 204-2 КУпАП. Як зазначив позивач, він пояснив прикордонникам, що змушений був так поступити, бо військові так званої «ДНР» не пропускали його через КПВВ до території, що підконтрольна владі України. Проте, незважаючи на пояснення позивача, відповідач-1 18.06.2021 року виніс оскаржувану постанову та наклав на нього штраф за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 204-2 КУпАП.
При цьому, як зазначив позивач, його права були порушені військовими так званої «ДНР», тому що вони не пропускали його до території підконтрольної владі України через КПВВ, вимагаючи, щоб він знаходився на території «ДНР» упродовж року до 23.12.2021 року. Тому, щоб уникнути негативних наслідків, діючи в умовах крайньої необхідності, він був змушений потрапити до території України через Російську Федерацію.
З огляду на викладене, позивач просить суд скасувати оскаржувану ним постанову та закрити провадження у справі.
Відповідачі у встановлений законом та судом строк не надали суду відзиву на позовну заяву.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені ним позовні вимоги у повному обсязі. При цьому він зазначив, що відмовляється від пункту 2 своїх позовних вимог, а саме щодо стягнення з відповідача-2 на його користь судових витрат зі сплати судового збору. Позивач зазначив, що він частково визнає свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, щодо вчинення якого відповідачем-1 була складена оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення. Адже він перетнув КПВВ не там, де це передбачено законодавством України, а у Ростовській області через територію Російської Федерації. Проте це була не його провина, бо іншим чином він не міг потрапити до України. Також, як пояснив позивач, він не міг перетнути КПВВ, бо у нього немає прописки, тому не було іншого вибору.
Позивач підтримав заявлені ним позовні вимоги у повному обсязі та просив суд скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі - закрити.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 05.07.2021 року було залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
15.07.2021 року у встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 19.07.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідачі у судове засіданні не з'явились, причини неявки суду не повідомили, отримавши копію ухвали, копію позовної заяви разом з доданими до неї документами, не надали суду ані заяв по суті позовних вимог, ані заяв чи клопотань з процесуальних питань.
Суд на підставі ст. 205 КАС України розглянув справу за відсутності відповідачів.
У судовому засіданні 18.11.2021 року судом були заслухані пояснення позивача по суті позовних вимог, досліджені письмові докази, наявні в матеріалах справи, заслухано заключне слово позивача, проголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18.06.2021 року відповідачем-1 було винесено оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення № 151539, за відомостями з якої відповідачем-1 було встановлено, що 18.06.2021 року о 01:00 годині в пункті пропуску «Гоптівка» було виявлено порушення 17.06.2021 року близько 11:00 годині ОСОБА_1 порядку виїзду з тимчасово окупованої території України (далі - ТОТ) в районі пункту пропуску «Новоазовськ» (рух через який припинено) поза визначеними контрольними пунктами в'їзду-виїзду (далі - КПВВ), чим порушив вимоги п. 3 Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2019 року № 815, відповідно до якого в'їзд або виїзд до/з ТОТ здійснюється виключно через КПВВ. Своїми діями громадянин ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-2 КУпАП. Під час розгляду справи ОСОБА_1 факт виїзду 17.06.2021 року близько 11:00 годині поза КПВВ визнав.
Відповідачем-1 було постановлено визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1700,00 грн. Копію постанови було отримано позивачем, про що свідчить його особистий підпис у постанові (а.с.4).
За відомостями з копій паспорта громадянина України та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03.11.2015 року № 1202002501, а також оглянутого у судовому засіданні оригіналу довідки від 31.01.2018 року № 0000467501/4349 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.01.2018 року, адресою місця реєстрації позивача є: АДРЕСА_1 . При цьому позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу та його зареєстроване місце перебування значиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.5-9, 11).
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу скасування постанови від 18.06.2021 року № 151539 «Про накладення адміністративного стягнення», яка була винесена Інспектором ПС - майстром 3 групи іпк віпс (тип А) відділу Прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону старшим прапорщиком Савченком Сергієм Юрійовичем, про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1700,00 грн за адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 204-2 КУпАП (порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та порядок виїзду з неї), та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII (в редакції, чинній станом на момент вчинення адміністративного правопорушення), громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду-виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Згідно з п. 3 Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 367 (в редакції, чинній станом на момент вчинення адміністративного правопорушення, далі - Порядок № 367), в'їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї здійснюються через контрольні пункти в'їзду-виїзду, зокрема, громадян України - за умови пред'явлення будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Відповідно до п. 4 Порядку № 367, контрольні пункти в'їзду-виїзду не призначені для перетинання державного кордону.
Відповідно до п. 1, п. 3, п. 4 Порядку в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 17.07.2019 року № 815 (в редакції, чинній станом на момент вчинення адміністративного правопорушення, далі - Порядок № 815), цей Порядок визначає процедуру в'їзду/виїзду осіб і транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, і переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях (далі - тимчасово окуповані території) та з таких територій.
Дія цього Порядку поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб, які здійснюють такий в'їзд/виїзд і переміщення товарів через контрольні пункти в'їзду-виїзду, контрольні пункти в'їзду-виїзду на залізниці.
Контрольний пункт в'їзду-виїзду на залізниці - спеціально виділена на контрольованій території ділянка залізничної станції, на якій розташований комплекс будівель, спеціальних, інженерних, фортифікаційних споруд і технічних засобів, де здійснюються заходи контролю транспортних засобів (залізничного рухомого складу), що переміщуються з тимчасово окупованих територій, а також обслуговуючого персоналу транспортних засобів.
В'їзд/виїзд осіб, у тому числі транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, а також переміщення товарів на тимчасово окуповані території та з таких територій здійснюється виключно через визначені контрольні пункти в'їзду-виїзду відповідно до вимог цього Порядку.
Режимні зони контрольних пунктів в'їзду-виїзду функціонують без вихідних, цілодобово. Пропуск осіб, транспортних засобів та товарів через режимні зони контрольних пунктів в'їзду-виїзду здійснюється відповідно до режиму їх функціонування, встановленого Командувачем об'єднаних сил.
Контрольні пункти в'їзду-виїзду не призначені для перетинання державного кордону.
Рух автомобільного транспорту в межах контрольованої території від контрольних пунктів в'їзду-виїзду до лінії розмежування та у зворотному напрямку здійснюється лише дорожніми коридорами (автомобільними).
Поза визначеними контрольними пунктами в'їзду-виїзду переміщення через лінію розмежування осіб, транспортних засобів та товарів заборонено. Об'їзні шляхи навколо дорожніх коридорів (автомобільних та на залізничному транспорті) за рішенням Командувача об'єднаних сил ліквідуються (перекриваються).
За рішенням Командувача об'єднаних сил у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у випадках, передбачених законодавством, можуть встановлюватися додаткові обмеження та/або заборони переміщення осіб, не залучених до проведення таких заходів, транспортних засобів та товарів.
Виконання законних вимог уповноважених службових осіб військових формувань, правоохоронних та інших державних органів, яких залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та які здійснюють контроль в'їзду/виїзду, є обов'язковим для всіх осіб, які в'їжджають на тимчасово окуповані території та виїжджають з таких територій.
Кількість контрольних пунктів в'їзду-виїзду, місцезнаходження і межі їх режимних та сервісних зон (у тому числі об'єктів сервісного обслуговування), дорожні коридори визначаються та затверджуються відповідно до пункту 9 Положення про облаштування контрольних пунктів в'їзду на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та виїзду з них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2020 р. № 1368. Відповідна інформація розміщується на офіційних веб-сайтах Міноборони, Адміністрації Держприкордонслужби, ДФС.
Додержання громадського порядку та забезпечення безпеки в режимній зоні контрольних пунктів в'їзду-виїзду забезпечується співробітниками Національної поліції у взаємодії з підрозділами Держприкордонслужби, які в разі отримання інформації про загрозу збройного нападу, можливих злочинних та інших протиправних посягань на осіб, залучених в установленому порядку до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, за рішенням Командувача об'єднаних сил можуть бути посиленими відповідними підрозділами, що входять до складу об'єднаних сил.
Порядок та послідовність здійснення заходів контролю в'їзду/виїзду на контрольних пунктах в'їзду-виїзду та інші питання функціонування таких контрольних пунктів в'їзду-виїзду визначаються технологічною схемою пропуску осіб, транспортних засобів та товарів, яка затверджується окремо для кожного контрольного пункту в'їзду-виїзду Командувачем об'єднаних сил. Графічні схеми облаштування контрольних пунктів в'їзду-виїзду погоджуються з Мінреінтеграції.
Відповідно до пунктів 21, 22 Порядку № 815, особи, транспортні засоби, що в'їжджають - виїжджають, товари (вантажі), що переміщуються на тимчасово окуповані території та з таких територій через контрольні пункти в'їзду-виїзду, підлягають контролю в'їзду/виїзду.
Контроль в'їзду/виїзду полягає у:
фіксації, узагальненні, збереженні та аналізі інформації про осіб, транспортні засоби, які здійснюють в'їзд-виїзд, та товари (вантажі), які переміщуються на тимчасово окуповані території та з таких територій;
проведенні перевірки документів в осіб з метою встановлення їх дійсності та належності, а також пошуку ознак підробки в них з використанням технічних засобів;
проведенні перевірки наявності дозволу фізичній особі в осіб, що прямують до тимчасово окупованих територій та з таких територій;
встановленні та затриманні осіб, які підозрюються у скоєнні кримінальних правопорушень або переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, або ухиляються від відбування кримінального покарання, вчинили втечу з місця позбавлення волі або з-під варти, а також осіб, причетних до збройної агресії Російської Федерації;
проведенні перевірки транспортних засобів на наявність у них сторонніх осіб, які уникають контролю, заборонених предметів та речовин (зброя, боєприпаси, вибухівка, наркотичні засоби тощо) і законність володіння такими предметами та речовинами;
здійсненні контролю за рухом транспортних засобів, товарів (вантажів), що перевозяться транспортними засобами, щодо наявності дозволу на їх перевезення, відповідності даним, зазначеним у такому дозволі, а також на наявність заборонених предметів та речовин;
недопущенні переміщення заборонених товарів (вантажів) до тимчасово окупованих територій та з таких територій, а також товарів (вантажів) понад установлені норми та обсяги.
Під час здійснення окремих процедур прикордонного контролю в'їзду/виїзду в контрольних пунктах в'їзду-виїзду уповноважені службові особи органів охорони державного кордону використовують бази даних Держприкордонслужби, інші передбачені законодавством бази даних та виконують рішення судів, доручення уповноважених державних органів, що надаються відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 р. № 280, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб з метою з'ясування наявності або відсутності підстав для відмови у в'їзді на тимчасово окуповані території та виїзді з них.
Уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють у пропуску осіб з таких підстав, зокрема, під час виїзду з тимчасово окупованих територій:
особа подала визначений пунктом 6 цього Порядку документ з ознаками підробки або такий, що не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі;
у базах даних Держприкордонслужби наявна інформація про заборону в'їзду до України іноземцю або особі без громадянства;
виїзд особи з тимчасово окупованих територій суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, загрожує охороні здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб;
іноземець чи особа без громадянства в'їхали в Україну не в установленому законодавством порядку;
особа порушила умови та порядок проходження контролю під час виїзду з тимчасово окупованих територій або не виконала законних розпоряджень чи вимог уповноважених службових осіб, що здійснюють контроль в'їзду/виїзду в контрольному пункті в'їзду-виїзду;
відсутній дозвіл фізичній особі або закінчився строк його дії, або його дію припинено (скасовано);
іноземець або особа без громадянства в'їхали на тимчасово окуповану територію України не через контрольний пункт в'їзду-виїзду;
іноземець або особа без громадянства під час попереднього перебування на тимчасово окупованій території здійснили виїзд з такої території не через контрольний пункт в'їзду-виїзду;
у період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, особа не надала згоду на самоізоляцію з використанням електронного сервісу «Дій вдома» Єдиного державного веб-порталу електронних послуг до виїзду з тимчасово окупованих територій через контрольний пункт в'їзду-виїзду (у разі встановлення Кабінетом Міністрів України вимоги щодо обов'язкової самоізоляції осіб, які виїжджають з тимчасово окупованих територій).
Відповідно до ч. 1 ст. 204-2 КУпАП (в редакції, чинній станом на момент вчинення адміністративного правопорушення), порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї - тягне за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз викладених вище норм дає суду підстави для висновку про те, що здійснення в'їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію України через невизначений контрольний пропускний пункт є порушенням, зокрема, Порядку в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 року № 815, відповідальність за що передбачена ст. 204-2 КУпАП. При цьому недотримання вказаного порядку виїзду з тимчасово окупованої території України є адміністративним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 204-2 КУпАП.
Як було встановлено в судовому засіданні, а також це підтверджується матеріалами справи, позивач не заперечує факт вчинення ним 17.06.2021 року адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, та визнає цей факт. Водночас позивач посилається на те, що вчинив вказане адміністративне правопорушення у стані крайньої необхідності.
Так, відповідно до ст. 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Натомість позивач, посилаючись на те, що він дійсно порушив порядок виїзду з тимчасово окупованої території, бо не мав іншої можливості потрапити на контрольовану територію України, та вчинив адміністративне правопорушення у стані крайньої необхідності, не надав суду жодного доказу на підтвердження вказаних обставин необхідності перетину КПВВ поза визначеними контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
При цьому в ході судового засідання були спростовані твердження позивача про те, що він у стані крайньої необхідності порушив порядок виїзду з тимчасово окупованої території України поза КПВВ, а саме в районі пункту пропуску «Новоазовськ» (рух через який, припинено). Так, крайню необхідність позивач пояснив тим, що у нього не було прописки на контрольованій території України. Водночас в матеріалах справи міститься копія довідки про взяття його на облік внутрішньо переміщеної особи від 03.11.2015 року № 1202002501, фактична адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , дія якої закінчена 03.05.2016 року. Також у судовому засіданні позивач надав суду для огляду оригінал довідки від 31.01.2018 року № 0000467501/4349 про взяття його на облік як внутрішньо переміщену особу від 31.01.2018 року, фактична адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , строк дії якої необмежений. Також позивач зазначив, що він тільки надає суду для огляду в судовому засідання оригінал вказаної довідки від 31.01.2018 року та не бажає долучати її копію до матеріалів справи.
Таким чином, суд доходить висновку, що під час розгляду справи позивачем не були доведені належними та допустимими доказами обставини, які б свідчили про вчинення ним адміністративного правопорушення з незалежних від нього причин та у стані крайньої необхідності, або він не мав іншої можливості перетнути КПВВ.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАС обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Також суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У ч. 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 6 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (стаття 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (частина друга стаття 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частина перша стаття 77 КАС України).
Таким чином, у ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій щодо порушення порядку виїзду з тимчасово окупованої території України в районі пункту пропуску «Новоазовськ» (рух через який, припинено) поза визначеними контрольними пунктами в'їзду-виїзду, або у стані крайньої необхідності, а його доводи спростовуються викладеним вище, встановленими в ході судового розгляду справи обставинами справи. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними та задоволенню не підлягають.
Системний аналіз вищевказаних норм чинного законодавства України, встановлених в ході судового розгляду справи обставин та наявних в матеріалах справи доказів, дає суду підстави для висновку про те, що відповідачі під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності позивача та винесення оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, при цьому жодним чином не порушили прав позивача, а оскаржувана постанова винесена з дотриманням вимог чинного на момент вчинення адміністративного правопорушення законодавства України. Тому у суду відсутні підстави для скасування рішення суб'єкта владних повноважень та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, та суд вважає за необхідне залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ст. 139 КАС України, з урахуванням рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати у справі у розмірі 454,00 грн у справі позивачу не відшкодовуються та покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 286, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Інспектора ПС - майстра 3 групи іпк віпс (тип А) відділу Прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону старшого прапорщика Савченка Сергія Юрійовича, Харківського прикордонного загону (в/ч 9951) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про скасування постанови - відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн у справі не відшкодовуються та покладаються на позивача.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 02.12.2021 року.
Суддя Ф.М. Ханієва