справа № 208/10065/21
№ провадження 1-кс/208/2315/21
Іменем України
13 грудня 2021 р. м. Кам'янське
Слідчий суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , представника володільця майна - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам'янське Дніпропетровської області клопотання слідчого СВ Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Кам'янської окружної прокуратури ОСОБА_5 про арешт майна в межах кримінального провадження № 42021042050000046 від 13.10.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 194-1 КК України, -
встановив:
Слідчий звернувся до слідчого судді із вказаним клопотанням, просив накласти арешт на «КРАЗ 250» д.н.з. НОМЕР_1 (бортовий С, бежевого кольору), товарно- транспортні накладні у кількості 3 штук та протокол перевірки технічного транспорту, позбавити права на відчуження, розпорядження та користування даними речами.
Клопотання вмотивоване тим, що у провадженні СВ Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження №42021042050000046 від 13.10.2021 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 194-1 КК України за фактом того, що Кам'янською окружною прокуратурою розглянуто матеріали ЄО ВП № 1 Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області № 9724 від 19.08.2021 за заявою ОСОБА_6 за фактом того, що 19.08.2021 приблизно о 13:10 год. за адресою: вул. Тритузна 203А біля заводу продтоварів вантажний автомобіль з металобрухтом КРАЗ 250 (д.з. НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_7 під час руху пошкодив електродріт та зніс дві електроопори та в подальшому зник з місця ДТП в бік Цементного заводу у м. Кам'янське.
Під час проведення досудового розслідування, на підставі ухвали слідчого судді ОСОБА_8 , 07.12.2021 проведено обшук за адресою: м. Кам'янське, вул. Тритузна, 174, де було виявлено транспортний засобу «КРАЗ 250» д.н.з. НОМЕР_2 (бортовий С, бежевого кольору), товарно транспортні накладні у кількості 3 штук та протокол перевірки технічного транспорту.
В цей же день зазначені речі визнано речовими доказами у цьому ж кримінальному провадженні.
Таким чином, зазначає слідчий, у ході досудового слідства виникла необхідність у накладенні арешту на вищезазначені речі, та встановлення заборони на певні дії. Вважає, що незастосування цього заходу надасть можливість пошкодження, знищення відчуження зазначеного майна, яке є речовим доказом, та має інтерес для встановлення об'єктивної істини по кримюінальному провадженню.
Слідчий ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання підтримала у повному обсязі з підстав, зазначених у його мотивувальній частині, просила задовольнити.
Представник власника майна - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що клопотання про арешт майна подано з пропуском строку, оскільки обшук було проведено 07.12.2021р., а з клопотанням слідчий звернулась лише 09.12.2021р. Також адвокат зазначив, що жодній особи в даному кримінальному провадженні не повідомлено про підозру, хоча в матеріалах кримінальної справи є дані про особу, яка керувала автомобілем під час пригоди. Також звернув увагу, що стаття 194-1 КК України не передбачає конфіскацію майна, а тому вважає, що для задоволення клопотання немає підстав.
Слідчий суддя, вислухавши сторони, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного.
З положень ч. 1 ст. 170 КПК України слідує, що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу, а саме: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову (ч. 3 ст. 170 КПК України).
При цьому, ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Надані органом досудового розслідування докази, наявні в матеріалах клопотання, зокрема, рапорт прокурора ОСОБА_5 , рапорт інспектора поліції ОСОБА_9 , наразі не утворюють достатню сукупність для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
Крім того, ч. 11 ст. 170 КПК України вказує, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Також, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Зокрема, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
Так, і у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар» для особи. У судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, не містить законних правових підстав для арешту майна, вказівок на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості можливого правопорушення і становить особистий і надмірний тягар для фактичного володільця майна, адже однозначно порушує «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
За таких обставин, слідчий суддя, враховуючи вказану у клопотанні правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки органом досудового розслідування не обґрунтовано розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та не доведено наявність обставин, які підтверджують, що незастосування заходу забезпечення кримінального провадження призведе до нівелювання доказового значення предмету клопотання, тобто відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.
Керуючись викладеним та ст. 170-173 КПК України, слідчий суддя -
постановив:
У задоволенні клопотання слідчого СВ Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Кам'янської окружної прокуратури ОСОБА_5 про арешт майна в межах кримінального провадження № 42021042050000046 від 13.10.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 194-1 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення.
Суддя ОСОБА_1