ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/15835/20
провадження № 2/753/2031/21
"01" грудня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Лужецької О.Р.,
при секретарі Григораш Н.М.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу
ОСОБА_5 (далі по тексту - Позивач, ОСОБА_5 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - Відповідач, ОСОБА_2 ) про стягнення боргу в сумі 3 056 698,37 грн., з яких 2 818 740 грн. - основна заборгованість, 132 581,43 грн. - 3% річних, 105 376,94 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25.12.2013 року ОСОБА_5 надав в борг ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 300 000 доларів США зі строком повернення до 01.03.2014 року. Внаслідок реструктуризації боргу за договором 21.02.2017 року сторони погодили зміну умов повернення позики - зменшення суми боргу до 100 000 доларів США та збільшення строку повернення - до 01.03.2017 року, що підтверджується розпискою від 21.02.2017 року. Зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з вимогами погасити борг, але вимоги ним було проігноровано.
Ухвалою суду від 15.10.2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти позову зауважив, що будь-яких коштів за розпискою не отримував. Крім того, просив застосувати строк позовної давності.
Позивач звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог, згідно якої просить стягнути заборгованість в сумі 3 312 429,70 грн., з яких заборгованість за основним зобов'язанням - 2 797 830 грн., 3% річних 179 137,77 грн., інфляційні втрати - 335 461,93 грн.
Ухвалою суду від 30.06.2021 року закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позові та відповіді на відзив.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти позову, посилалися на те, що позивачем не доведено отримання відповідачем від позивача грошових коштів за розпискою в позику, як це передбачено ст.1046 ЦК України, а тому правовідносини, що склалися між сторонами не можуть регулюватися ст.ст.1046-1051 ЦК України. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно замінив первісне зобов'язання, якого фактично не існувало, на нове боргове зобов'язання.
Заслухавши вступні слова сторін та їх представників, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
25.12.2013 року ОСОБА_2 написав розписку, якою підтвердив отримання ним у борг у ОСОБА_5 300 000 доларів США зі строком повернення до 01.03.2014 року.
21.02.2017 року ОСОБА_2 написав розписку, якою підтвердив, що станом на 21.02.2017 року у нього наявний борг перед ОСОБА_6 в сумі 100 000 доларів США, який зобов'язується повернути 01.03.2019 року.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 повідомив суду, що грошових коштів за розписками не отримував.
На теперішній час відповідач суму боргу не повернув.
Судом встановлено, що оригінали розписок знаходяться у позивача.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе боргових зобов'язань.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами частини 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2013 року у справі №6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцеві вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на досліджену розписку від 21.02.2017 року, наявну у справі суд приходить до висновку, що між сторонами в належній формі укладено договір позики, проте відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасного повернення грошових коштів сумі 100 000 доларів США, вчинена сторонами письмова форма договору позики не лише є доказом факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
Своїм підписом відповідач засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Відповідачем не спростовано твердження позивача про невиконання грошового зобов'язання за розпискою від 21.02.2017 року.
Доводи відповідача про те, що грошові кошти від позивача він не отримував, а розписка була написана ним під тиском та погрозами суд відхиляє, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, а згідно частини 5 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-яких доказів, що договір позики є недійсним матеріали справи не містять.
Твердження відповідача про те, що фактично позивач замінив первісне зобов'язання на нове - боргове (ст.1053 ЦК України) суд відхиляє, оскільки суб'єктивний критерій даного договору не передбачає існування на момент його укладення намірів сторін договору припинити будь-яке діюче боргове зобов'язання та замінити його новим зобов'язанням. Більше того, у розписці від 21.02.2017 року не зазначено, що остання вважається договором новації, а лише констатовано факт повернення ОСОБА_7 до 01.03.2019 року грошову суму в розмірі 100 000 доларів США.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 своїх грошових зобов'язань у встановлений строк не виконав, що підтверджується наявністю у позивача оригіналу його розписки.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що на підставі боргового документу від 21.02.2017 року між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов'язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику в сумі 100 000 доларів США не повернуті, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Заява відповідача про застосування строку позовної давності застосуванню не підлягає, оскільки позовну заяву подано в межах передбаченого законом строку позовної давності.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Постановою Верховного суду України від 01.10.2014 року по справі №6-113/цс14, викладена правова позиція №113цс14, згідно якої за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В зв'язку з тим, що відповідач продовжує користуватися грошовими коштами, у позивача виникло право на стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості, яка згідно уточненого розрахунку суду становить: 171 913,56 грн.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 335 461,93 грн. задоволенню не підлягають, оскільки вимоги частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки просочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Вищевказана правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 № 686/21962/15.
На підставі викладеного, судом встановлено, що позовні вимоги позивача до відповідача підлягають задоволенню частково.
Враховуючи, що рішення ухвалюється на користь позивача, суд відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України покладає на відповідача сплачений позивачем судовий збір в розмірі 9 143,70 грн.
Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81,89,141, 247, 258, 259, 263-265, 279,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_5 , ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) борг в сумі 100 000 доларів США, 3% річних в розмірі 171 913,56 грн. та судовий збір в сумі 9 143,70 гривень.
В іншій частині - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА