Справа №: 310/11099/21
3/310/4449/21
Іменем України
16 грудня 2021 року м. Бердянськ
Суддя Бердянського міськрайонного суду Запорізької області Дубровська Н.М., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Бердянського управління Головного управління держпродспоживслужби в Запорізькій області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, фізичну особу-підприємця, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за скоєння правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №11 від 19.11.2021, 18.11.2021 о 13 годині 40 хвилин в закладі громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , не розроблено алгоритм дій на випадок надзвичайної ситуації, пов'язаної з реєстрацією випадків захворювання на Covid-19 серед персоналу закладу; продавцем використовується одна маска (ЗІЗ) багаторазового використання на протязі 10 робочих годин без заміни; відвідувачам не здійснюється вимірювання температури тіла безконтактним методом (безконтактний термометр відсутній); на вході до закладу не розміщені інформаційні матеріали із зазначенням можливої максимальної кількості відвідувачів, залежно від площі. Не забезпечено дотримання відстані між сусідніми столами відповідно до вимог, встановлених КМУ; видача замовлень в багаторазовому посуді здійснюється без наявності умов для механізованого миття посуду з застосуванням посудомийної машини; прибори до страв використовуються без індивідуальної упаковки. Прийом замовлень здійснюється без спеціально обладнаного вікна, видача замовлень здійснюється без спеціально обладнаного вікна закладу; функціонує окрема зона самообслуговування; вологе прибирання приміщень та поверхонь місць контактів рук працівників та відвідувачів провидиться без застосування мийних мильних та дезінфікуючих засобів; не належним чином організовано збір використаних ЗІЗ (відсутні в контейнері поліетиленові пакети); не рповодиться дезінфекція контейнерів; не правильне носіння маски персоналом (одягнено тільки на рот); перед входом до закладу відвідувачі не обробляють руки антисептичним засобом, що є порушенням ст. 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1236 від 09.12.2020, постанови головного державного санітарного лікаря України №13 від 06.10.2020, що є порушенням правил карантину людей, за що передбачена відповідльність ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину у скоєному не визнала, просила провадження у справі закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Захисник ОСОБА_1 адвокат Железняк В.С. заявив клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, вказав, що у протоколі не зазначено конкретної норми закону (пункту, частини, статті), яка була порушена ОСОБА_1 .
Дослідивши протокол про адміністративне правопорушення, докази та оцінивши їх за внутрішнім переконанням в сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку, що справа про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 підлягає закриттю з наступних підстав:
Відповідно до ч.2 ст.7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст.ст. 279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення.
Справа розглядається в межах пред'явленого обвинувачення, на підставі наданих доказів.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язані з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст. 44-3 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Протокол, є актом обвинувачення й повинен містити конкретне обвинувачення, виходячи з поняття адміністративного правопорушення, відповідно до вимог КУпАП.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 51 КУпАП стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції "з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням".
У рішенні у справі "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Виходячи з положень ст. 8, ст. 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні по справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.
Отже, на підставі відповідної практики ЄСПЛ можливо зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст.6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд. В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
З огляду на зазначене, суд позбавлений змоги самостійно витребовувати докази та документи на підтвердження вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, вказаний обов'язок повністю покладений на орган або особу, яка складає відповідний протокол.
Це повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 251 КУпАП, згідно яких обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
За змістом свого викладення ч.1 ст. 44-3 КУпАП відноситься до бланкетних норм, тобто її диспозиція не встановлює певних правил поведінки, а посилається на інші норми законодавчих актів, у даному конкретному випадку на постанову Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1236 від 09.12.2020.
Однак, у протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не зазначено, який конкретно підпункт, пункт постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1236 від 09.12.2020, порушено ОСОБА_1 , який став підставою для складання протоколу за ч.1 ст. 44-3 КУпАП, що є істотним порушенням вимог ст. 256 КУпАП.
Враховуючи, що протокол про адміністративне правопорушення №11 від 19.11.2021 відносно ОСОБА_1 не містить відомостей про нормативно-правовий акт, який було порушено останньою, що не дозволяє суду належним чином розглянути протокол про адміністративне правопорушення та дійти висновку про наявність вини у діях ОСОБА_1 .
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Тобто, протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й актом обвинувачення особи у вчиненні адміністративного правопорушення, що узгоджується як із нормами чинного законодавства так і з практикою та позицією ЄСПЛ.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Однак матеріали справи встановленому критерію щодо належного доведення вини особи не відповідають та не містять належних та допустимих доказів на підтвердження порушення ОСОБА_1 вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Перевіривши матеріали справи, керуючись вимогами статті 62 Конституції України і статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь; кожна людина вважається невинною доти, поки її вину не буде доведено згідно з законом, вважаю, що суд позбавлений можливості дійти висновку про наявність вини у діях ОСОБА_1 в скоєнні вказаного правопорушення, а тому провадження по справі підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням зазначеного та керуючись ст.ст. 7, 44-3, 247, 283-285, 287-291 КУпАП, ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, суддя -
постановив:
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 44-3 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя Н.М. Дубровська