справа № 380/9710/21
16 грудня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,-
Позивачка - ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною відмову Пустомитівською міською радою Львівського району Львівської області, прийняту Рішенням № 684 від 27 квітня 2021 року на сьомій сесії восьмого демократичного скликання ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовної площі - 0,25 гектара, яка розташована на АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Пустомитівську міську раду Львівського району Львівської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , КОАТТУ: 4623610100, Зона: 01, квартал: 008, орієнтовна площа - 0,25 гектара із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- стягнути із відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 23 березня 2021 року надіслала на ім'я голови Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області клопотання, в якому відповідно до вимог статей 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України просила надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 гектара, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, КОАТТУ: 4623610100, Зона: 01 , квартал: 008. 27 квітня 2021 року Пустомитівська міська рада Львівського району Львівської області прийняла рішення № 684 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, з таких підстав: невідповідність місяця розташування земельної ділянки вимогам законів. Зазначене рішення відповідача позивачка уважає протиправним та таким, що його належить скасувати, оскільки приймаючи його, відповідач обмежився лише загальним формулюванням про невідповідність обраного нею місця розташування земельної ділянки. Водночас у чому саме полягає така невідповідність в оскаржуваному рішенні не зазначено. Крім того, у відповідача відсутні документи, які б підтверджували, що була проведена перевірка, відповідно до результатів якої встановлено невідповідність місця розташування. Позивачка наголошує, що рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою має бути мотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних підстав для цього. Зауважує, що відповідач всупереч вимогам Земельного кодексу України протиправно прийняв оскаржуване рішення, оскільки відмова: у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів не може бути підставою для відмови позивачці у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, КОАТТУ: 4623610100, Зона: 01, квартал: 008 .
Також позивачка звертає увагу на те, що у межах спірних правовідносин вирішується питання саме про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання якого не призводить до автоматичного виділення земельної ділянки особі, та є лише однією зі стадій реалізації особою права на отримання земельної ділянки. На переконання позивачки, норма частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не містить заборони у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою, а лише забороняє до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок.
Позивачка підсумовує, що обґрунтування оскаржуваного рішення не містить визначених положеннями Земельного кодексу України підстав для відмови у задоволенні її клопотання та вмотивованої відмови у його задоволенні, що є порушенням норм Земельного кодексу України. Тому просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що на території, яку позивачка обрала для відведення спірної земельної ділянки для житлового будівництва, відповідно до положень генерального плану м. Пустомити не розроблялися ні плани зонування, ні детальні плани території. Враховуючи викладене, місце розташування зазначеної земельної ділянки не відповідає вимогам законів та нормативно-правових актів, що регулюють містобудівну діяльність, а тому згідно із частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України це є підставою для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.
Відповідач заперечує проти доводів позивачки про те, що оскаржуване рішення є немотивованим, оскільки з його змісту слідує, що в основі нормативного обґрунтування цього рішення лежить частина 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Відтак Пустомитівська міська рада Львівського району Львівської області дотримала вимог, які встановлені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Також відповідач зауважує, що для застосування такого способу захисту як зобов'язання прийняти конкретне рішення, зокрема, надати відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, належить дослідити, чи були виконані усі умови, визначені законом, для прийняття такого рішення. Проте у спірному випадку відсутні правові підстави для надання дозволу на відведення земельної ділянки у місці, обраному позивачкою.
З огляду на викладене, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивачка подала відповідь на відзив.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 18 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
23 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до голови Пустомитівської міської ради Серняка Олега Володимировича із клопотанням від 15 березня 2021 року, в якому просила відповідно до статей 118 та 121 Земельного кодексу України надати їй дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) 0,25 гектара згідно ст. 121 Земельного кодексу України, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, КОАТТУ: 4623610100, Зона: 01, квартал: 008, орієнтовна площа: 0,25 гектара. У заяві позивачка зазначила, що раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищевказаним цільовим призначенням не використала.
До заяви позивачка долучила: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування пропонованої до відведення земельної ділянки, документи, що підтверджують громадянство України (копія паспорта громадянина України) та копію картки платника податків.
27 квітня 2021 року Пустомитівська міська рада Львівського району Львівської області прийняла рішення № 684 «Розгляд звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку», яким, розглянувши звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо передачі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , на підставі засідання постійної депутатської комісії з питань регулювання земельних відносин, архітектури та будівництва від 21 квітня 2021 року, керуючись статтями 12, ч. 7 ст. 118, 121, 122 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», враховуючи відсутність розробленого відповідно до чинного законодавства плану зонування чи детального плану території, вирішила: 1. Відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, зв'язку з невідповідністю місяця розташування земельної ділянки вимогам законів.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, уважаючи його протиправним, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області від 27 квітня 2021 року № 684, яким позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України (тут - і надалі в редакції, чинній на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм (стаття 39 Земельного кодексу України).
Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (стаття 40 Земельного кодексу України).
За змістом абзацу першого частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян в межах норм безоплатної приватизації визначено статтею 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Аналіз вищенаведених норм права вказує, що обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з тим, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Отже, обов'язок суб'єкта владних повноважень надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки обмежений лише підставами, визначеними частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
В той же час, такі підстави не пов'язані з обставинами чи подіями, виникнення яких залежить від волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення відповідача, підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд зазначено відсутність розробленого відповідно до чинного законодавства плану зонування чи детального плану території.
Так, частиною третьою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення) визначено, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків […].
Поняття плану зонування території та детального плану території наведено у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»:
- план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
- детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
За змістом положень статей 18, 19 цього ж Закону план зонування території та детальний план у межах населеного пункту розробляється для містобудівних потреб та затверджується органами місцевого самоврядування та виконавчими органами рад відповідно.
З оскаржуваного рішення відповідача слідує, що будь-яких зауважень стосовно поданих позивачкою до клопотання документів, зокрема щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам конкретних законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, це рішення не містить.
Обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою - відсутність розробленого відповідно до чинного законодавства плану зонування чи детального плану території, не залежить від волевиявлення позивачки та не доводить наявність тих обов'язкових умов, з якими законодавець пов'язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, зазначені відповідачем в оскаржуваному рішенні підстави для відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не відповідають тим, які визначені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, а відтак таке рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 у справі № 317/3590/17 та підтримана Верховним Судом у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 522/17386/16-а, яку суд враховує під час розгляду цієї справи в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
Крім того, суд, погоджуючись з аргументами позивачки, звертає увагу відповідача на те, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
При цьому положення частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.
Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям, які визначені пунктами 1, 3, 5, 6 частини другої статті 2 КАС України, а тому його належить визнати протиправним та скасувати, а позовну вимогу у цій частині задовольнити у повному обсязі.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки, суд враховує таке.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на висновок суду про протиправність оскаржуваного рішення відповідача суд повинен вирішити питання про обрання належного способу захисту порушеного права позивачки. Зважаючи на положення статті 9 КАС України, суд вправі вийти за межі позовних вимог. Суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушеного прав позивачки є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки від 15 березня 2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з доданими до цього клопотання документами. При повторному розгляді зазначеного клопотання позивачки відповідачу слід прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України) та приписам статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
При цьому суд не зобов'язує відповідача прийняти рішення наперед визначеного змісту (про надання дозволу), оскільки на стадії розгляду клопотання позивачки по суті відповідач повинен перевірити надані нею документи на предмет наявності обставин, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
Тому позовну вимогу у цій частині належить задовольнити частково.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні з цим позовом до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Таким чином, поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) до Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області (вул. Грушевського Михайла, 46, м. Пустомити, Львівська область, 81100) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області від 27 квітня 2021 року № 684 «Розгляд звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку».
Зобов'язати Пустомитівську міську раду Львівського району Львівської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 15 березня 2021 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, КОАТТУ: 4623610100, Зона: 01, квартал: 008, орієнтовна площа: 0,25 гектара, із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області (вул. Грушевського Михайла, 46, м. Пустомити, Львівська область, 81100, код ЄДРПОУ 04372187) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 908,00 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 16 грудня 2021 року.
Суддя Клименко О.М.