Іменем України
17 грудня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5331/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Шпіньової Олени Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом адвоката Шпіньової Олени Михайлівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якій представник позивача просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, що виникла з 01 лютого 2018 року, разом з поточною пенсією одним платежем.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач перебуває на обліку у відповідача та до 01 лютого 2018 року отримувала пенсію.
З 01 лютого 2018 року позивачу припинено виплату пенсії через скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.
З посиланням на норму частини першої статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом, представник позивача вважає, що невиплата пенсії відповідачем пенсії є протиправною, а тому вона звернулась з цим позовом до суду і є підстави задовольнити позовні вимоги.
Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області позов не визнало, про що 15 листопада 2021 року за вхідним реєстраційним № 39465/2021 подало відзив на позовну заяву від 11 листопада 2021 року за № 1200-0803-7/49780, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 31-33).
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу з березня 2016 року, у квітні 2017 року пенсійну справу опрацьовано до виплати на травень 2017 року та виплачено заборгованість з пенсійних виплат. Пенсія позивачу виплачувалась по січень 2018 року.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Виплата пенсії була припинена з 01 лютого 2018 року у зв'язку з надходженням від Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, дію довідок внутрішньо переміщених осіб яких скасовано.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком № 509.
Із заявою про поновлення виплати пенсії згідно з Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, позивач до відповідача не звертався. Пенсія з 01 лютого 2018 року позивачу не нараховується.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою від 04 жовтня 2021 року позовну заяву адвоката Шпіньової Олени Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 залишено без руху (арк. спр. 16-17).
Ухвалою від 18 жовтня 2021 року про відкриття провадження в адміністративній справі визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду, відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі та ухвалено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 22-24).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області від 05 квітня 2017 року № 43712 (арк. спр. 40).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23 лютого 2017 року № 0000123176, виданої Управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації, фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 (арк. спр. 36).
Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації листом від 29 жовтня 2021 року № 02-37/5423 повідомило, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа (арк. спр. 30).
Як вбачається з матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , за заявою позивача від 23 лютого 2017 року розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області від 05 квітня 2017 року № 43712 пенсійну справу взято на облік, призначено позивачу з 01 березня 2016 року пенсію за віком довічно (арк. спр. 35, 40).
В матеріалах пенсійної справи наявна заява позивача від 23 лютого 2017 року про перерахування пенсії й допомоги на картковий рахунок в АТ "Ощадбанк" (арк. спр. 37).
Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації листом від 12 січня 2018 року № 10/09-144 повідомило, що серед іншого ОСОБА_1 10 січня 2018 року скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи у зв'язку з поверненням внутрішньо переміщеної особи до покинутого місця постійного проживання (арк. спр. 41-42).
Відповідно до витягу з листа Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації від 12 січня 2018 року № 10/09-144 на підставі підпункту 3 пункту 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у зв'язку з поверненням внутрішньо переміщено особи до покинутого місця проживання ОСОБА_1 10 січня 2018 року скасовано дію довідки внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 9, 43).
Згідно з довідкою Біловодського відділу Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 11 листопада 2021 року б/н позивачу у період з березня 2016 року по січень 2018 року виплачено пенсію у загальному розмірі 35468,96 грн (арк. спр. 34).
В матеріалах пенсійної справи відсутнє рішення територіального органу Пенсійного фонду України про припинення виплати пенсії позивачу з 01 лютого 2018 року.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2020 року № 925 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком.
Відповідно до додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2020 року № 925 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" у Луганській області Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду в м. Лисичанську, Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку, Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі, Управління Пенсійного фонду в Станично-Луганському районі реорганізовані шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Згідно з частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074, який визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів, орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Згідно з пунктом 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074, права та обов'язки органів виконавчої влади переходять:
у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття;
у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади;
у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу;
у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади;
у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 30 червня 2021 року Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41247269) 18 червня 2021 року припинено в результаті реорганізації (арк. спр. 52).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 29 липня 2021 року правонаступником Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41247269) є Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461) (арк. спр. 53).
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області у межах спірних правовідносин є належним відповідачем у справі.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18, суд визнає дану адміністративну справу типовою до зразкової справи № 805/402/18 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) […] проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" […] Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Абзацами першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній з 29 вересня 2021 року), визначено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі […].
Відповідно до абзацу дев'ятнадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній з 29 вересня 2021 року) припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцять другий пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній з 29 вересня 2021 року)).
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі про внітрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".
Як вже вище вказано, припинення з 01 лютого 2018 року виплати пенсії позивачу відбулося у зв'язку з отриманням від Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації інформації щодо скасування довідки внутрішньо переміщеної особи позивача.
Статтею 49 Закону № 1058-IV не передбачено таких підстав припинення виплати пенсії, як отримання інформації від управління соціального захисту населення та скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Не передбачено таких підстав й будь-яким іншим законом України.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (№ рішення в ЄДРСР 53026124).
До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних виплат, з огляду на таке.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.
З вищевикладених підстав суд також вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин положення Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року), якими регламентовано, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З аналогічних підстав суд не може застосувати до спірних правовідносин положення абзацу двадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року), якими визначено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01 лютого 2018 року не приймалося, тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що припинення з 01 лютого 2018 року виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, а отже, дії відповідача є протиправними.
Таким чином, позивач, починаючи з 01 лютого 2018 року, не отримує пенсію з вини відповідача. Відповідно, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, пов'язаних зі зверненням до адміністративного суду пенсіонерів, що проживають на території проведення антитерористичної операції, яким територіальними органами Пенсійного фонду України припинено нарахування і виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, виключний перелік яких наведений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі (№№ рішень в ЄДРСР 73869341, 76945461 відповідно), постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 688/1196/17 (№ рішення в ЄДРСР 75047424) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 638/2208/17 (№ рішення в ЄДРСР 76906153).
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Припинивши позивачу виплату раніше призначеної пенсії за віком без прийняття рішення та за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, відповідач вчинив протиправні дії. Відповідно, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій, а також зобов'язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.
Отже, у задоволенні позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії слід відмовити.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправними дії Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року раніше призначеної пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 лютого 2018 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".
Оскільки зі змісту Закону № 1058-ІV та самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 19 березня 2013 року, від 05 листопада 2013 року у справах № 21-53а13 та № 21-293а13 відповідно та Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року, від 24 квітня 2018 року у справах № 820/5621/15 та № 167/592/17 відповідно (№№ рішень в ЄДРСР 30443158, 35794465,73335414, 73604844 відповідно).
Таким чином, нарахування та виплата пенсії позивачу має здійснюватися постійно до виникнення підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та прийняття рішення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду України або судом, або до іншого законодавчого регулювання порядку та строків нарахування пенсій.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої було піддано формальним обмеженням з підстав, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нарахування та виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення без обмеження будь-яким строком.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість з 01 лютого 2018 року разом з поточною пенсією одним платежем, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з частинами другою, третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною першою статті 372 КАС України визначено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
При цьому у даному випадку належним виконанням даного судового рішення є поновлення нарахування та виплати пенсії, внаслідок чого буде здійснена виплата загальної суми пенсії у повному обсязі.
Суд зазначає, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду відповідач у спірних правовідносинах, не визначений нормативно. Після набрання законної сили рішенням про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії, а також виплату заборгованості з пенсії, що виникла за період її несплати, належним виконанням рішення суду буде вважатися як виплата пенсії одним, так і декількома платежами, а повним виконанням рішення суду буде поновлення виплати пенсії зі сплатою всієї суми заборгованості, яка утворилась за період її несплати.
З аналізу положень статей 2, 5 КАС України слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
З огляду на викладене суд відмовляє у задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість з 01 лютого 2018 року разом з поточною пенсією одним платежем, та вважає їх передчасними.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог. Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Станом на 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Ухвалою про відкриття провадження у справі з метою дотримання права позивача, який є пенсіонером та не отримує пенсію, на підставі пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 908,00 грн до ухвалення судового рішення у справі.
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складової частини права на соціальний захист і спір виник внаслідок неправомірних дій територіального органу Пенсійного фонду України, судовий збір у розмірі 908,00 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 370, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити позов адвоката Шпіньової Олени Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії частково.
Визнати протиправними дії Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року раніше призначеної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 лютого 2018 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська