17 грудня 2021 року Справа № 160/18211/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд: у складі головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в якій з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування йому суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за 2020 рік у розмірі 8 495,30 грн.;
- зобов'язати відповідача внести відомості до Інформаційної системи органу доходів і зборів про відсутність у нього нарахувань з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішенням суду по справі №160/6368/20 було зобов'язано відповідача закрити його інтегровану картку платника ЄСВ, зняти його з обліку та внести відповідні записи до реєстру страхувальників із зазначенням дати та підстави зняття з обліку. Замість цього, відповідачем було нараховано йому заборгованість по ЄСВ за 2020 рік у розмірі 8 495,30 грн. Тому, дії відповідача по нарахуванню йому суми боргу з єдиного внеску є протиправними, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність ст.ст.160, 161 КАС України.
Ухвалою суду від 22.10.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, після усунення позивачем недоліків своєї позовної заяви від 21.10.2021 року.
До суду 12.11.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно з даними інформаційних систем податкового органу позивач перебував на обліку у Правобережній ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа - підприємець з 01.04.2004 року до 27.09.2021 року та відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464 -VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» був платником єдиного внеску. Крім того, з метою виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/6368/20 від 18.08.2020 року Правобережним відділом податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податкового адміністрування фізичних осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області доповідною запискою від 04.01.2021 р. № 74/04-36-04-10-19 зменшено автоматичні нарахування єдиного внеску за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2019 р. шляхом виключення нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у розмірі 29293,44 грн., в т.ч. за 2017 рік - 8 448 грн., за 2018 рік - 9 828,72 грн. та за 2019 рік - 11016,72 грн. Крім того, станом на 10.09.2021 р. в ІКП позивача, обліковувалася переплата зі сплати єдиного внеску в сумі 12 535,60 грн., а саме за рахунок коштів стягнених в межах виконавчого провадження, які були повернуті на рахунок позивача, відкритий в АТ КБ «Приватбанк».
Також на виконання вищезазначеного рішення суду, після повернення надмірно стягнутих коштів, зменшення нарахувань, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було закрито інтегровану картку платника єдиного внеску - ОСОБА_1 . При цьому позивача також знято з обліку в контролюючому органі як платника єдиного внеску. Повне виконання рішення суду від 18.08.2020 року по справі №160/6368/20 підтверджується відомостями про закриття виконавчого провадження №63959009. Таким чином, відповідача вважає, що вимоги позивача відносно визнання дій протиправними щодо нарахування позивачу ЄСВ та зобов'язання внести зміни до ІКП задоволенню не підлягають, адже фактично контролюючий орган вже закрив інтегровану картку платника єдиного внеску та зняв з обліку позивача, а отже, і внесення змін до інформаційної системи не є можливим. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
02.12.2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем зауважено, що він був зареєстрований як ФОП у період з 01.04.2004 р. по 27.09.2021 р., у зв'язку з чим останній начебто був платником ЄСВ. Однак відповідачем проігноровано та не спростовано правової позиції Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду справи № 260/81/19, викладеної у постанові від 01.07.2020 р., відповідно до п.79 якої ВП ВС вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 р. ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. В свою чергу, жодних заяв, звернень чи інших документів для отримання або припинення статусу ФОП позивачем ніколи не подавалося, оскільки будь-якої діяльності як ФОП останній також ніколи не здійснював, а тому не мав необхідності мати такий статус та не міг «обрати» будь-яку систему оподаткування.
Крім того, відповідачем зазначено, що нарахування ЄСВ позивачу було зменшено лише за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2019 р. Однак, відповідач ігнорує період з 01.01.2020 р. по 27.09.2021 р., який був неохоплений вказаним рішенням суду, оскільки на день подання позовної заяви у справі № 160/6368/20 у позивача були відсутні будь-які відомості про нарахування ЄСВ за цей період. Таким чином, відповідач продовжував нараховувати ЄСВ за новий період, ігноруючи висновки рішення суду від 18.09.2020 р. у справі № 160/6368/20 та розуміючи протиправність своїх дій. Станом на сьогодні позивачу відомо про протиправне нарахування останньому ЄСВ відповідачем лише у розмірі 8 495,30 грн., що підтверджується повідомленням від 30.12.2020 р. При цьому посилання відповідача на не можливість внесення змін до ІКП, оскільки така вже закрита 27.09.2021 р. є протиправним, а тому позивач просив суд позов задовольнити повністю з викладених у ньому підстав.
Відповідач своїм правом щодо надання письмових заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву на адресу суду до теперішнього часу не скористався.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
В силу ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді, позицію відповідача, викладену у відзивах на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Новокодацькому ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) перебуває виконавче провадження № 61342718 з примусового виконання вимоги №Ф-11700-50/67 У від 17.05.2019 р., виданої ГУ ДФС у Дніпропетровській області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління ДПС у Дніпропетровській області заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, недоїмки та штрафу у розмірі 21 030,90 грн.
У зв'язку з чим, позивач звернувся до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо роз'яснення підстав для нарахування йому боргу (недоїмки).
На вказане звернення позивач отримав від відповідача лист-відповідь від 31.03.2020 року, в якому останній повідомив, що заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 станом на 31.03.2020 року у сумі 29 293,44 грн. складається з наступних нарахувань:
За 2017 рік - 8 448,00 грн. (704 грн. х 12 місяців). Термін сплати 09.02.2018 року.
За перший квартал 2018 року - 2 457,18 грн. (819,06 грн. х 3 місяця). Термін сплати 19.04.2018 року.
За другий квартал 2018 року - 2 457,18 грн. (819,06 грн. х 3 місяця). Термін сплати 19.07.2018 року.
За третій квартал 2018 року - 2 457,18 грн. (819,06 грн. х 3 місяця). Термін сплати 19.10.2018 року.
За четвертий квартал 2018 року - 2 457,18 грн. (819,06 грн. х 3 місяця). Термін сплати 19.01.2019 року.
За перший квартал 2019 року - 2 754,18 грн. (918,06 грн. х 3 місяця). Термін сплати 19.04.2019 року.
За другий квартал 2019 року - 2 754,18 грн. (918,06 грн. х 3 місяця). Термін сплати 19.07.2019 року.
За третій квартал 2019 року - 2 754,18 грн. (918,06 грн. х 3 місяця). Термін сплати 19.10.2019 року.
За четвертий квартал 2019 року - 2 754,18 грн. (918,06 грн. х 3 місяця). Термін сплати 19.01.2020 року.
До листа відповідачем були додані: вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11700-50/67 від 14 листопада 2018 року на суму 15 819,54 грн.; вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11700-50/67 від 08 лютого 2018 року на суму 1 8276,72 грн.; вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11700-50/67 від 17 травня 2019 року на суму 21 030,90 грн.; вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11700-50/67 від 19 серпня 2019 року на суму 23785,08 грн.; копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення; реєстр поштових відправлень.
У зв'язку з вищевказаним позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 р. по справі №160/6368/20 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- визнано протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015) щодо нарахування ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 06 лютого 1996 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у розмірі 29293 грн. 44 коп. (двадцять дев'ять тисяч двісті дев'яносто три гривні сорок чотири копійки);
- визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015) про сплату ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 06 лютого 1996 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) боргу (недоїмки), а саме:
- вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11700-50/67 від 14 листопада 2018 року на суму 15 819 грн. 54 коп. (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять гривень п'ятдесят чотири копійки);
- вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11700-50/67 від 08 лютого 2018 року на суму 18 276 грн. 72 коп. (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят шість гривень сімдесят дві копійки);
- вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11700-50/67 від 17 травня 2019 року на суму 21 030 грн. 90 коп. (двадцять одна тисяча тридцять гривень дев'яносто копійок);
- вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11700-50/67 від 19 серпня 2019 року на суму 23 785 грн. 08 коп. (двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п'ять гривень вісім копійок).
- зобов'язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015) вчинити дії щодо коригування даних (показників) інтегрованої картки ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 06 лютого 1996 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) шляхом виключення нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у розмірі 29 293 грн. 44 коп. (двадцять дев'ять тисяч двісті дев'яносто три гривні сорок чотири копійки);
- зобов'язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015) закрити інтегровану картку платника єдиного соціального внеску ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 06 лютого 1996 року, РНОКПП: НОМЕР_2 );
- зобов'язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015) зняти ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 06 лютого 1996 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) з обліку та внести відповідні записи до реєстру страхувальників із зазначенням дати та підстави зняття з обліку.
Як видно з листа відповідача від 16.04.2021 року №18399/6-04-36-24-04-16, позивачу в автоматичному режимі нараховано 8 495,30 грн. єдиного внеску.
Позивач пов'язує порушення своїх прав з діями відповідача щодо нарахування йому суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за 2020 рік у розмірі 8 495,30 грн.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами першим, третім - п'ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція №449.
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн. (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).
Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 року по 2019 року за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому, як вбачається з матеріалів справи позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи у 1994 році, тобто до 01 липня 2004 року - до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в особи, яка набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ним реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 р. у справі № 260/81/19 зробила висновок, що суб'єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення справи та прийняття обґрунтованого рішення, так і для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно з ч.2 ст.50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII Прикінцеві положення цього Закону, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VIIвнесені зміни до розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України підкреслено особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа Серков проти України, заява № 39766/05, пункт 43).
Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19).
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.07.2020 р. у справі № 260/81/19 також зазначила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі Серков проти України, оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як видно з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року по справі №160/6368/20, згідно з відомостями Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності м.Дніпропетровська, який формувався виконкомами районних у місті Дніпропетровську рад станом на 01.07.2004 р., ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності виконкомом Ленінської районної ради м.Дніпропетровська 29.03.2004 р. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ведеться з 01.07.2004 року. Як стверджує позивач, у травні 2004 року останнім була подана заява до виконавчого комітету Ленінської районної ради м.Дніпропетровська щодо припинення реєстрації останнього як суб'єкта підприємницької діяльності. Однак, жодних документів щодо припинення такої діяльності уповноваженими працівниками зазначеного виконкому позивачу надано не було.
Крім того, судом встановлено, що позивач вже з 11 серпня 2004 року перебував у трудових відносинах, про що свідчать записи в його трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 26.01.1987 року та витягу з послужного списку. В свою чергу, відповідно до вказаної трудової книжки, з останнього місця роботи (служби) позивач був звільнений 13 лютого 2020 року.
Також у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції, забезпеченням її проведення і захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, позивач перебував на військовій службі за контрактом у період з 13 листопада 2017 року по 13 лютого 2020 року, що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу, довідками № 48/32 та № 48/33 від 10 лютого 2020 року.
З урахуванням визначеного чинним законодавством України суб'єктного складу платників єдиного внеску, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, суд дійшов висновку, що позивач не мав статусу платника єдиного внеску у 2017-2019 роках відповідно до норм чинних законів України.
Отже, відповідачем не доведено належних підстав для нарахування позивачу суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за 2020 рік у розмірі 8 495,30 грн.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача внести відомості до інформаційної системи органу доходів і зборів про відсутність у нього нарахувань з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд зазначає наступне.
Механізм ведення обліку сплати податків встановлено Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 (далі - Порядок № 422).
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Положеннями пункту 3 розділу І Порядку № 422 передбачено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.
Пунктом 1 Розділу ІІ Порядку №422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Аналіз наведених положень Порядку свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відтак вимога позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок сум коштів по сплаті єдиного внеску є належним способом захисту порушеного права позивача.
Враховуючи наведене, позовні вимоги у цій частині також необхідно задовольнити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити повністю з викладених вище підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд -
Позовну заяву - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за 2020 рік у розмірі 8 495,30 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести відомості до Інформаційної системи органу доходів і зборів про відсутність у ОСОБА_1 нарахувань з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Судовий збір по справі не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма