14 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/1936/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. та Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Шевчик О.Ю.,
представників учасників справи:
позивача - комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал"- Антофій М.О, адвокат (довіреність від 11.01.2021 №3),
відповідача - акціонерного товариства "Полтаваобленерго" - Баранова В.І., адвокат (довіреність від 29.01.2021 №10-72/2136),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал"
на рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2021 (суддя Пушко І.І.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 (головуючий суддя: Гребенюк Н.В., судді: Зубченко І.В., Медуниця О.Є.)
у справі № 917/1936/19
за позовом комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (далі - Підприємство, позивач)
до акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (далі - Товариство, відповідач)
про визнання недійсним правочину.
Короткий зміст позовних вимог
Підприємство звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства про визнання недійсним правочину - заяви від 17.10.2019 №10-75/16024 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Відповідно до спірної заяви від 17.10.2019 №10-75/16024 Товариство зарахувало свою заборгованість перед Підприємством за договорами про надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення у сумі 43 749, 53 грн у рахунок часткового погашення заборгованості Підприємства перед Товариством у розмірі 40 146 843, 84 грн, яка підлягає стягненню на підставі наказу господарського суду Полтавської області від 13.03.2018 №917/2053/17.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово.
Після нового розгляду рішенням господарського суду Полтавської області від 01.07.2021 у справі №917/1936/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2021, у позові відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що зарахування зустрічних однорідних вимог не є формою розрахунків, а є формою припинення зобов'язань, при цьому відповідно до умов укладених між сторонами спору договорів про надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення від 01.03.2003 №32-8, від 01.02.2006 №41-6, від 01.07.2011 №44-16 останні не містять заборони щодо припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, тому вказане не є підставою для визнання недійсним одностороннього правочину.
Водночас судами на виконання вказівок Верховного Суду встановлено, що дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на спірні правовідносини не розповсюджується, а відповідні суми пені, стягнуті з позивача у даній справі рішенням господарського суду Полтавської області від 15.02.2018 у справі № 917/2053/17, не підлягають списанню на підставі зазначеного Закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Підприємство подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2021 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 917/1936/19 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог Підприємства про визнання недійсною заяви від 17.10.2019 №10-75/16024 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження Підприємство визначає пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 та застосованого Східним апеляційним судом у постанові від 28.09.2021.
Підприємство наголошує на необхідності приведення судової практики Верховного Суду у відповідність до норм матеріального права, зокрема, статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", оскільки у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 помилково було зазначено, що після набуття чинності Законом України "Про ринок електричної енергії" припинили існування поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.
Встановлення законодавчими актами певного порядку проведення розрахунків свідчить про те, що їх учасники повинні суворо його дотримуватись, та, відповідно, і про заборону (неможливість) проведення таких розрахунків у будь-який інший спосіб, ніж передбачено цими законодавчими актами. Тобто сторони у відповідних правовідносинах, за наявності спеціальних норм регулювання правовідносин у сфері розрахунків за електричну енергію, не можуть відступати від визначеного законом порядку, зокрема, проведення таких розрахунків.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти викладених у ній доводів і вважає їх безпідставними. У зв'язку з цим просить у задоволенні скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, оскільки останні є законними і обґрунтованими, прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Товариством 17.10.2019 на адресу Підприємства направлено заяву №10-75/16024 про зарахування зустрічних однорідних вимог, яку відповідач отримав 22.10.2019, про що свідчить відтиск штампу вхідної кореспонденції від 22.10.2019 за вх. №4868.
Зі змісту заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог вбачається, що станом на 16.10.2019 Підприємство має заборгованість перед Товариством відповідно до рішення господарського суду Полтавської області від 15.02.2018 зі справи № 917/2053/17 у сумі 40 146 843,84 грн, з яких: 17 779 511,45 грн основний борг за використану активну електричну енергію; 1 900 196,74 грн пеня за несвоєчасну оплату електричної енергії; 16 531 889,68 грн інфляційні нарахування за активну електроенергію; 79 781,15 грн інфляційні нарахування за перетоки реактивної електроенергії; 4 005 473,26 грн 3% річних за активну електроенергію; 18 312,36 грн грн 3% річних за перетоки реактивної електроенергії; 219 782,86 грн судового збору.
В заяві також зазначено, що Товариство має заборгованість перед позивачем на загальну суму 43 749,53 грн, яка виникла на підставі укладених договорів про надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення, а саме: 379,85 грн за договором від 01.03.2003 №32-8 за серпень 2018 року; 43 209,74 грн за договором від 01.02.2006 №42-6 за серпень 2018 року; 159,94 грн за договором від 01.07.2011 №44-16 за серпень 2018 року.
Так, 01.03.2003 між Підприємством та Карлівською філією відкритого акціонерного товариства «Полтаваобленерго» укладений договір №32-8 про надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення, предметом якого є комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, за умовами якого водоканал зобов'язується надавати послуги з водопостачання та водовідведення, а абонент зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування послугами на умовах цього договору.
01.02.2006 між Підприємством та відкритим акціонерним товариством «Полтаваобленерго» укладений договір №42-6/836 про надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення, предметом якого є комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, за умовами якого водоканал зобов'язується надавати послуги з водопостачання та водовідведення, а абонент зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування послугами на умовах цього договору.
Між Підприємством та Товариством 01.07.2011 укладено договір №44-16 про надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення, предметом якого є комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, за умовами якого водоканал зобов'язується надавати послуги з водопостачання та водовідведення, а абонент зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування послугами на умовах цього договору.
На виконання умов вказаних договорів:
- 17.08.2018 Підприємством виставлено Карлівській філії Товариства рахунок №2220-08 на оплату згідно договору від 01.03.2003 №32-8 за серпень 2018 року на суму 379,85грн;
- 21.08.2018 Підприємством виставлено Карлівській філії Товариства рахунок №899-08 на оплату згідно договору від 01.02.2006 №42-6 за серпень 2018 року на суму 43 209,74 грн;
- 20.08.2018 Підприємством виставлено Карлівській філії Товариства рахунок №2951-08 на оплату згідно договору від 01.07.2011 №44-16 за серпень 2018 року на суму 159,94 грн.
Товариством обсяг наявної заборгованості перед позивачем не заперечується.
У заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог Товариство, посилаючись на приписи статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), повідомило Підприємство про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме:
1) зобов'язання Підприємства перед Товариством на суму 43 749,53 грн у частині оплати пені, що виникло на підставі наказу господарського суду Полтавської області від 13.03.2018 по справі № 917/2053/17. Всього 43 749,53 грн;
2) зобов'язання Товариства перед Підприємством на суму 43 749,53 грн, яке виникло на підставі укладених договорів про надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення, а саме: 379,85 грн за договором від 01.03.2003 №32-8 за серпень 2018 року; 43 209,74 грн за договором від 01.02.2006 №42-6 за серпень 2018 року; 159,94 грн за договором від 01.07.2011 №44-16 за серпень 2018 року. Всього 43 749,53 грн.
Таким чином, відповідач повідомив, що припиняються зобов'язання Товариства перед Підприємством на суму 43 749,53 грн на підставі укладених договорів про надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення від 01.03.2003 №32-8, від 01.02.2006 №42-6, від 01.07.2011 № 44-16 за серпень 2018 та припиняються зобов'язання Товариства перед Підприємством на суму 43 749,53 грн у частині пені, яка виникла на підставі наказу господарського суду Полтавської області від 13.03.2018 у справі №917/2053/17.
На виконання вказівок Верховного Суду судами попередніх інстанцій встановлено, що господарським судом Полтавської області у рішенні від 15.02.2018 у справі № 917/2053/17 розглядались вимоги про стягнення заборгованості за електричну енергію, спожиту за період з 01.11.2016 по 30.11.2017, та штрафних санкцій (пені), інфляційних нарахувань та річних, нарахованих з 01.12.2016 на борг, який виник у вказаному періоді (з 01.11.2016 по 30.11.2017). Таким чином, предметом спірного правочину є припинення шляхом зарахування зустрічних вимог зобов'язань, які виникли після 01.07.2016.
А тому дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на спірні правовідносини не розповсюджується, і відповідні суми пені, стягнуті з позивача у даній справі рішенням господарського суду Полтавської області від 15.02.2018 у справі № 917/2053/17, не підлягають списанню на підставі вищезазначеного Закону.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Відповідно до частин першої - третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями статей 202 та 601 ЦК України правильно встановили, що спірна заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, надіслана відповідачем позивачу, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в межах даної справи розглядається зарахування зустрічних однорідних вимог, одна з яких випливає із зобов'язання Товариства з оплати за водопостачання та водовідведення на загальну суму 43 749, 53 грн за серпень 2018 року відповідно до укладених договорів, а інша - з Підприємства перед Товариством з часткового погашення пені за несвоєчасну оплату електричної енергії відповідно до рішення господарського суду Полтавської області від 15.02.2018 у справі №917/2053/17. Згідно із вказаним рішенням з Підприємства на користь Товариства стягнуто, зокрема, 1 900 196, 74 грн пені за несвоєчасну оплату електричної енергії.
Таким чином, наявність заборгованості позивача та її розмір підтверджені рішенням суду, яке набрало законної сили, а свої заперечення проти зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою відповідача позивач обґрунтовував тим, що здійснення такого розрахунку суперечить Закону України "Про ринок електричної енергії", згідно з яким розрахунки між сторонами даної справи - учасниками ринку електричної енергії, - в тому числі і перерахування коштів за рішенням суду, - мають проводитись виключно грошовими коштами, відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, і сторони у відповідних правовідносинах не можуть відступати від визначеного законом порядку, зокрема, проведення таких розрахунків.
За умов дотримання приписів статті 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог; наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості кожної зі сторін на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог була іншою, ніж та, яка зазначена у заяві від 17.10.2019, не надав доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безспірність заборгованості.
Окрім того, необхідно зазначити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а є однією з підстав припинення зобов'язань, врегульованих главою 50 "Припинення зобов'язань" ЦК України, і саме ця правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 і була врахована судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.
Відступати від викладеного в постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 висновку колегія суддів Верховного Суду не вважає за доцільне, оскільки з ним погоджується.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601- 602 ЦК України, і ця підстава припинення зобов'язання відрізняється від виконання зобов'язання (стаття 599 ЦК України) або припинення зобов'язання за домовленістю сторін (стаття 603 ЦК України).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Закон України "Про ринок електричної енергії" не містить заборон щодо проведення заліку зустрічних однорідних вимог між учасниками ринку електричної енергії, не містять таких заборон і умови укладених між сторонами договорів від 01.03.2003 №32-8, від 01.02.2006№42-6, від 01.07.2011 № 44-16 про надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення, а тому наявність або відсутність рахунків із спеціальним режимом використання не впливають на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій.
Також судами встановлено, що дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на спірні правовідносини не розповсюджується, і відповідні суми пені, стягнуті з позивача у даній справі рішенням господарського суду Полтавської області від 15.02.2018 у справі № 917/2053/17, не підлягають списанню на підставі вищезазначеного Закону.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного провадження, а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позову є таким, що ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були прийняті рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права, що дає підстави залишити їх без змін.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 917/1936/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І.Булгакова
Судді Б. Львов
В. Селіваненко