ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2021Справа № 910/20808/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" пл. І.Франка буд.5, м. Київ, 01001
до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-2" вул. Солом'янська 10, м. Київ, 03110
про стягнення 554 092,66 грн.
Представники сторін: не викликались
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-2" про стягнення 554 092,66 грн., з яких: заборгованість за спожиту теплову енергію у гарячій воді у розмірі 483 276,18 грн., пеня у розмірі 47 762,97 грн., проценти річних у розмірі 10 639,64 грн., втрати від інфляції у розмірі 12 413,87 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 311993 від 25.10.2018 та Угоди №Р-311993/2019/1 від 01.11.2019 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 25.10.2018 № 311993 в частині своєчасної та повної оплати спожитої відповідачем теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 16.02.2021 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 01.02.2020 надійшла заява № 30/7/1/2273 від 16.02.2021 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/20808/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/20808/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 22.02.2020 у справі № 910/20808/20 через відділ діловодства суду 15.03.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти заявлених позовних вимог з огляду на те, що заборгованість відповідача по договору № 311993 від 25.10.2018 виникла у зв'язку з форс-мажорними обставинами (дія карантину в Україні), а також відповідач зазначає, що відповідно до Закону України № 530-ІХ від 17.03.2020 на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Окрім цього відповідачем у відзиві зазначено про здійснення оплати в сумі 178947,24 грн. за договором про реструктуризацію бору за постачання теплової енергії № Р-311993/2019/1 від 01.11.2019 року, на підтвердження чого надано відповідні платіжні доручення.
Частинами 1, 2, 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Судом встановлено, що в порушення приписів частини другої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, який не містить підпису уповноваженої особою відповідача або його представника.
Згідно з частиною 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи ту обставину, що відзив на позовну заяву було подано відповідачем без дотримання приписів частини другої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, суд, на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, залишає відзив на позовну заяву без розгляду.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 251 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не скористався наданим йому процесуальними правами, зокрема, останнім не надано відповіді на відзив на позовну заяву, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено згідно матеріалів справи, що Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Так, 25.10.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач у справі, постачальник за договором) та Житлово-будівельним кооперативом "Будівельник-2" (відповідач у справі, споживач за договором) укладено Договір № 311993 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1 Договору).
Розділами 2-6 Договору сторони погодили зобов'язання та права сторін, відповідальність, термін дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Пунктом 4.1 Договору визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2019 року.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (пункт 4.4 Договору).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила).
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
При виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язались керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (пункт 2.1 Договору).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.
Згідно статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), відповідно до пункту 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.
У відповідності до пункту 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.
Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.
Відповідно до пункту 2.2.1 Договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем на потреби: опалення - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією встановлено, що споживач зобов'язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та Договору.
Згідно з пунктом 2.3.1 Договору споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку № 1, не допускаючи їх перевищення.
Зокрема, Додатком 1 до Договору передбачено, що позивач відпускає теплову енергію в гарячій воді в межах Q рік = 2281,700 Гкал/рік.
У відповідності до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.
Так, відповідно до пункту 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до Додатку №6 до Договору (Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін), копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що межею розподілу балансів належності між енергопостачальною організацією та абонентом є відвідні фланці засувок в т.к. 120/21-5 по вул. Солом'янська 10, згідно Додатку №5 до цього Договору, відповідно до якого постачання теплової енергії здійснюється за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 10.
Згідно пункту 2 Додатку № 2 у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (Додатки 3, 4).
Дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку - 25 число звітного місяця. Споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в ЦОК за адресою: пр-т Повітрофлотський, 58 - не пізніше 28 числа звітного місяця (п.п.4.5 Додатку № 2 до Договору).
Так, в матеріалах справи наявні акти №№ 205658 від 27.08.2020, 19/5691 від 24.10.2019 про готовність вузла комерційного обліку споживача заводський номер 001909 до роботи, а також звіти по показниках лічильника заводський № 001909 за період 22.10.2019 - 19.10.2020.
Згідно частин 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 9 Додатку № 2 до Договору споживач щомісяця з 12 по 15 число отримує в ЦОК за адресою: пр-т Повітрофлотський, 58, оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Пунктом 10 цього ж додатку визначено, що споживач на розрахунковий рахунок постачальника, відкритий у ТВБВ №100/020 філії Головного управління по місту Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на поточний рахунок постачальника; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком за кожною тарифною групою окремо. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово.
За приписами ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Згідно з пунктом 1 Додатку № 2 розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 23.07.2018 № 1294, за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ: опалення та гаряче водопостачання житловими організаціями - 1097,94 грн./Гкал.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно з частиною 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Аналогічні обов'язки споживача містяться в п. 40 Правил користування тепловою енергією, згідно яких споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Окрім цього обов'язок зі своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку № 2 до Договору, передбачений п.2.3.1 останнього.
Судом встановлено за матеріалами справи, підтверджено позивачем в позовній заяві та не заперечується відповідачем, що позивач на виконання взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами Договором здійснено поставку відповідачу теплової енергії у гарячій воді, зокрема, у період з листопада 2019 року по жовтень 2020 року на загальну суму 1 284 387,30 грн., на підтвердження чого позивачем надані корінці нарядів на включення та відключення об'єкту теплоспоживання за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 10, складені КП «Київтеплоенерго», за особистим рахунком абонента №311993; довідки про нарахування за теплову енергію за Договором, акти приймання-передавання товарної продукції (теплової енергії) за період листопад 2019 - жовтень 2020, облікові картки та копії звітів по показниках лічильника № 001909 за період з листопада 2019 по жовтень 2020.
Судом також враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 року у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 року у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 року у справі №910/17662/19).
Як вбачається із матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді за спірний період з боку відповідача до суду не надходило, докази пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді, докази опротестування даних, зазначених в облікових картках (табуляграмах) та розрахункових документах за період з листопада 2019 по жовтень 2020, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання КП "Київтеплоенерго" умов Договору з боку відповідача відсутні.
Доказів на підтвердження відключення від постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 10, матеріали справи також не містять.
За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання теплової енергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію без будь - яких зауважень.
Окрім цього як встановлено судом за матеріалами справи, між позивачем та відповідачем 01.11.2019 було укладено Угоду № Р-311993/2019/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 25.10.2018 року № 311993 (далі - Угода про реструктуризацію), відповідно до умов п. 1 якої споживач визнає та підтверджує заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» за Договором від 25.10.2018 року № 31193 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.11.2019 року у загальній сумі 199 736,12 грн. з ПДВ.
Згідно п. 2 Угоди про реструктуризацію споживач зобов'язується сплатити зазначену у п. 1 цієї Угоди суму заборгованості протягом листопада 2019 - квітня 2020 щомісячними сплатами згідно з Додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором.
Зокрема, сторонами узгоджено та підписано Графік погашення заборгованості до Угоди про реструктуризацію на загальну суму 199736,12 грн.: по 35947,22 грн. в грудні 2019 року - квітні 2020 року, а також 20000,00 грн. в листопаді 2020 року.
Окрім цього згідно п. 3 Угоди про реструктуризацію споживач разом зі сплатою суми, зазначеної у п.1 цієї угоди, зобов'язується у повному обсязі оплачувати поточне споживання згідно з Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 25.10.2018 року № 311993.
Сторони домовились, що Угода втрачає чинність у разі прострочення споживачем оплати заборгованості понад 10 днів від строку, встановленого в п.2 цієї угоди, а КП "Київтеплоенерго" набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу (п.8 Угоди про реструктуризацію).
Відповідно до п. 9 Угоди про реструктуризацію у разі порушення споживачем строків та/або розмірів погашення заборгованості угода вважається розірваною в односторонньому порядку. При цьому умови Угоди про реструктуризації боргу втрачають чинність та КП «Київтеплоенерго» набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу. Підприємство має право нараховувати пеню у розмірі відповідно до умов Договору, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, штраф у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості, індекс інфляції та 3% річних.
Так, в матеріалах справи наявні докази оплати відповідачем поставленої позивачем теплової енергії за Угодою про реструктуризацію в сумі 178947,24 грн., а саме платіжним дорученням № 4 від 14.04.2020 року на суму 36000,00 грн., № 24 від 24.03.2020 року на суму 36000,00 грн., № 16 від 21.02.2020 року на суму 35000,00 грн., № 5 від 24.01.2020 року на суму 36000,00 грн., № 92 від 20.12.2019 року на суму 35947,24 грн. від 03.02.2020 року на суму 52516,70 грн.
Також згідно наданого позивачем реєстру оплат ЖБК «Будівельник-2» за період з 01.11.2019 по 31.10.2020 вбачається, що відповідачем здійснено 04.11.2019 року оплату в сумі 20000,00 грн., яка зарахована позивачем в погашення заборгованості за Угодою пр. реструктуризацію.
Поряд із цим позивачем надано довідку про сплату відповідачем в листопаді 2020 року 2400,00 грн. за Договором та реєстр оплат відповідача, згідно якого останнім здійснено оплати поточної заборгованості за Договором в загальній сумі 798500,00 грн.
Всього позивачем за спірний період сплачено позивачеві 998 447,24 грн., з яких позивачем в оплату за спірним Договором враховано 798711,12 грн. та в оплату за Угодою про реструктуризацію - 199 736,12 грн.
При цьому суд звертає увагу, що розмір здійсненої оплати за Договором та Угодою про реструктуризацію, а також порядок її зарахування ПАТ «Київтеплоенерго» відповідачем не заперечувався.
Отже, з урахуванням здійснених оплат залишок неоплаченої споживачем теплової енергії в гарячій воді, поставленої за Договором позивачем, становить 483 276,18 грн.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частини 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Оскільки відповідачем не здійснювалась своєчасна оплата спожитої за Договором теплової енергії у гарячій воді та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою № 30/вих.-311993 від 09.10.2020 щодо сплати заборгованості, факт надсилання якої та отримання ЖБК «Будівельник -2» 09.11.2020 підтверджується копією фіскального чеку від 12.10.2020 та даними сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 0103274358454.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» прийнятої та спожитої теплової енергії у гарячій воді у строки та порядку, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, належним чином не виконав, здійснивши тільки часткову оплату у зазначеному вище розмірі, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 483 276,18 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору № 311993 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 25.10.2018 та Угоди № Р-311993/2019/11 від 01.11.2019 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 25.10.2018 № 311993 та/або їх окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 483 276,18 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 3.3. Договору споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 47 762,97 грн за період з 11.12.2019 по 31.10.2020, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 10 639,64 грн трьох процентів річних та 12 413,87 грн втрат від інфляції за період з 01.12.2019 по 31.10.2020, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України № 530-ІХ від 17.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни заборонено здійснювати нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 по 31.12.2021.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" під житлово-комунальними послугами розуміється результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (частина 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ).
Враховуючи вищевикладене, дія Закону України № 530-ІХ від 17.03.2020 поширюється на договірні відносини між Житлово-будівельним кооперативом "Будівельник-2" та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" у даній справі, у зв'язку з чим позивачем неправомірно нараховано пеню за період з 12.03.2020 по 31.10.2020, відтак, за висновками суду, обґрунтованим є нарахування пені за період 11.12.2019 - 11.03.2020.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду нарахування та з урахуванням обмежень, передбачених Законом України № 530-ІХ від 17.03.2020 становить - 10635,86 грн., а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме в розмірі 10635,86 грн.
Також, за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення та часткових оплат відповідача, становить 9409,42 грн. процентів річних та 9060,35 грн. втрат від інфляції, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції є обґрунтованими в сумах, визначених судом, а саме в сумі 9409,42 грн. процентів річних та 9060,35 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник - 2" (03110, місто Київ, вулиця Солом'янська, будинок 10; код ЄДРПОУ 22933092) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 40538421) 483 276 (чотириста вісімдесят три тисячі двісті сімдесят шість) грн. 18 коп. основного боргу, 10 635 (десять тисяч шістсот тридцять п'ять) грн. 86 коп. пені, 9409 (дев'ять тисяч чотириста дев'ять) грн. 42 коп. процентів річних, 9060 (дев'ять тисяч шістдесят) грн. 35 коп. інфляційних втрат, та 7685 (сім тисяч шістсот вісімдесят п'ять) грн. 72 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 17 грудня 2021.
Суддя А.М. Селівон