Рішення від 17.12.2021 по справі 910/151/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.12.2021Справа № 910/151/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ТЕС" 85612, Донецька обл., Мар'їнський р-н, місто Курахове, ВУЛИЦЯ ЕНЕРГЕТИКІВ, будинок 34

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" вул. Єжи Гедройця, буд.5, м. Київ, 03150

про стягнення 607 379,61 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ТЕС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 607 379,61 грн. вартості недостачі вантажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт незбереження відповідачем цілісності майна (вантажу) як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею вагонів, внаслідок чого на підставі ст.ст. 110, 114, 115 Статуту залізниць України стягненню з відповідача підлягає вартість втраченого під час перевезення вантажу у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 26.02.2021 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 09.02.2021 надійшла заява б/н від 24.02.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/151/21 та приймаючи до уваги ціну позову, малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги, предмет доказування та клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та клопотань будь - якої із сторін про інше, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/151/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Через відділ діловодства 05.03.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про уточнення позовних вимог від 02.03.2021 в частині визначення найменування позивача у прохальній частині позовної заяви.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.03.2021 була направлена судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зазначену в позовній заяві (Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150), яка згідно поштового повідомлення № 0105474893479 вручена останньому 09.03.2021.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що про відкриття провадження у справі № 910/51/21 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 01.03.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Натомість, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом подачі відзиву, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданим йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядав справу без проведення судового засідання.

Розгляднувши клопотання позивача про уточнення позовних вимог б/н від 02.03.2021 судом встановлено, що останнє стосується помилки у зазначенні найменування, місцезнаходження та коду ЄДРПОУ стягувача в прохальній частині даного позову, а отже в розумінні приписів ст. 46 ГПК України не може бути розцінене в якості заяви про зміну предмету позову, відтак відповідне клопотання позивача приймається судом до розгляду та спір вирішується з урахуванням найменування, місцезнаходження та коду ЄДРПОУ стягувача, зазначеного у вказаному клопотанні позивача від 02.03.2021.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, вантажовідправником - Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» було ввірено відповідачу здійснити доставку вантажу (вугілля кам'яного марки г - газовий) вантажоодержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «ДТЕК КУРАХІВСЬКА ТЕС» на станцію призначення Роя Донецької залізниці за залізничними накладними №№45759149, 46220570, 46221917 (досилочна 50787894), 46493565, 46495453, 46445748 (досилочні 50905785, 50907724), 46548327, 46548350, 46548335, 46550117, 46550141, 45975273, 45975224, 45973153, 45973179, 46033510, 46401071, 46605929, 46613410, 46648283, 46668141, 46648283, 46668141, 46676797, 46684254, 46685673, 46685681, 46741443, 46759866, 46760542, 46760567, 46764304, 46816401, 46833588, 46893517, 46893525, 46893533, 46893566, 46921128, 46921649, 46921664, 46929550, 46950416, 46956181, 46958310, 46992004, 46992020, 46997888, 46997904, 46997912, 46997920, 46997946, 47006481, 47006499, 47006507, 47006515, 47025945, 47037965, 47061833, 47049127 (досилочна 51203511), 47025986, 47025937, 51209369, 47027271 (досилочна 51197499), 47115191, 47094834, 47097241, 47115274, 47152418, 47149968, 51263671, 47147266, 47197686, 47197678, 47268651, 47258546, 47258561, 47258538, 47377684, 47377726, 47532304, 47531991, 47584628, 47584602, 47592050, 51445799.

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно із пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до підпункту «а» пункту 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За приписами ч. 1 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Суд зазначає, що згідно ст. 314 ЦК України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, між Акціонерним товариством «Українська залізниця» як перевізником та Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» як замовником на підставі Заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (в редакції, що оприлюднено 31.05.2020 року, та ячка вводиться в дію 01.07.2020 року), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов''язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно наявного в матеріалах справи Повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-00178353/2020-001 від 13.03.2020 року замовнику присвоєно коди: відправника/одержувача 8887, платника 8127810 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером.

Згідно пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084.

Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Судом за матеріалами справи встановлено, що вантажовідправником - Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» на станцію Роя Донецької залізниці одержувач ТОВ «ДТЕК КУРАХІВСЬКА ТЕС» здійснено відправлення групи вагонів у кількості 266 одиниць у рухомому складі за вищевказаними залізничними накладними: №№45759149, 46220570, 46221917 (досилочна 50787894), 46493565, 46495453, 46445748 (досилочні 50905785, 50907724), 46548327, 46548350, 46548335, 46550117, 46550141, 45975273, 45975224, 45973153, 45973179, 46033510, 46401071, 46605929, 46613410, 46648283, 46668141, 46648283, 46668141, 46676797, 46684254, 46685673, 46685681, 46741443, 46759866, 46760542, 46760567, 46764304, 46816401, 46833588, 46893517, 46893525, 46893533, 46893566, 46921128, 46921649, 46921664, 46929550, 46950416, 46956181, 46958310, 46992004, 46992020, 46997888, 46997904, 46997912, 46997920, 46997946, 47006481, 47006499, 47006507, 47006515, 47025945, 47037965, 47061833, 47049127 (досилочна 51203511), 47025986, 47025937, 51209369, 47027271 (досилочна 51197499), 47115191, 47094834, 47097241, 47115274, 47152418, 47149968, 51263671, 47147266, 47197686, 47197678, 47268651, 47258546, 47258561, 47258538, 47377684, 47377726, 47532304, 47531991, 47584628, 47584602, 47592050, 51445799, копії яких наявні в матеріалах справи.

У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничних накладних на станції відправлення та під час перевезення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий останнім до перевезення без зауважень та заперечень.

У зв'язку із викладеним суд приходить до висновку, що наявністю залізничних накладних як форми договору перевезення вантажів, встановлено факт укладення між позивачем як та відповідачем договірних зобов'язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Пунктом 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Отже, оскільки спірні вагони в кількості 266 одиниць прийняті залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, в силу пункту 110 Статуту покладається на залізницю, тобто на відповідача.

Частиною 2 ст. 24 Статуту залізниць України передбачено право Залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Відповідно до статті 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Зокрема, після прибуття вагонів на станцію Роя Донецької залізниці було здійснена перевірку стану вантажу у спірних вагонах, під час якого виявлено, що маса вантажу у цих вагонах не відповідає масі, вказаній у залізничних накладних, про що складено відповідні комерційні акти за №481001/354, №481001/363, №481001/364, №481001/374, №481001/370, №481001/371, №481001/372, №481001/373, №481001/377, №481001/378, №481001/379, №481001/375, №481001/376, №481001/357, №481001/358, №481001/359, №481001/360, №481001/361, №481001/368, №481001/367, №481001/369, №481001/386, №481001/387, №481001/381, №481001/382, №481001/383, №481001/384, №481001/385, №481001/388, №481001/389, №481001/390, №481001/391, №481001/392, №481001/393, №481001/394, №481001/395, №481001/396, №481001/397, №481001/398, №481001/399, №481001/400, №481001/401, №481001/402, №481001/409, №481001/405, №481001/403, №481001/404, №481001/406, №481001/407, №481001/408, №481001/415, №481001/416, №481001/417, №481001/418, №481001/410, №481001/411, №481001/412, №481001/413, №481001/414, №481001/424, №481001/425, №481001/426, №481001/427, №481001/419, №481001/420, №481001/421, №481001/422, №481001/428, №481001/429, №481001/430, №481001/431, №481001/432, №481001/433, №481001/423, №481001/450, №481001/443, №481001/444, №481001/445, №481001/446, №481001/447, №481001/434, №481001/435, №481001/436, №481001/437, №481001/438, №481001/439, №481001/440, №481001/441, №481001/442, №481001/448, №481001/449, №481001/461, №481001/462, №481001/463, №481001/464, №481001/465, №481001/466, №481001/467, №481001/468, №481001/469, №482004/470, №482004/471, №482004/453, №481001/454, №481001/455, №481001/456, №481001/457, №481001/458, №481001/459, №481001/460, №481001/451, №481001/452, №481001/472, №481001/473, №481001/474, №481001/475, №481001/480, №481001/481, №481001/476, №481001/477, №481001/478, №481001/479, №481001/488, №481001/483, №481001/482, №481001/487, №481001/484, №481001/485, №481001/486, №481001/490, №481001/491, №481001/492, №481001/493, №481001/494, №481001/495, №481001/496, №481001/489, №481001/499, №481001/500, №481001/501, №481001/502, №481001/503, №481001/497, №481001/498, №481001/516, №481001/517, №481001/518, №481001/519, №481001/520, №481001/521, №481001/522, №481001/523, №481001/524, №481001/504, №481001/510, №481001/511, №481001/512, №481001/513, №481001/514, №481001/515, №481001/525, №481001/526, №481001/527, №481001/528, №481001/529, №481001/530, №481001/531, №481001/532, №481001/533, №481001/534, №481001/535, №481001/536, №481001/537, №481001/538, №481001/539, №481001/540, №481001/541, №481001/542, №481001/505, №481001/506, №481001/507, №481001/508, №481001/509, №481001/543, №481001/544, №481001/545, №481001/546, №481001/547, №481001/548, №481001/549, №481001/550, №481001/551, №481001/552, №481001/553, №481001/554, №481001/555, №481001/556, №481001/557, №481001/558, №481001/559, №481001/560, №481001/561, №481001/562, №481001/563, №481001/564, №481001/565, №481001/566, №481001/567, №481001/568, №481001/569, №481001/570, №481001/571, №481001/572, №481001/573, №481001/574, №481001/575, №481001/576, №481001/577, №481001/578, №481001/579, №481001/580, №481001/581, №481001/582, №481001/583, №481001/584, №481001/585, №481001/586, №481001/587, №481001/588, №481001/589, №481001/590, №481001/591, №481001/592, №481001/593, №481001/594, №481001/595, №481001/596, №481001/597, №481001/598, №481001/599, №481001/600, №481001/601, №481001/602, №481001/603, №481001/604, №481001/605, №481001/606, №481001/608, №481001/609, №481001/610, №481001/611, №481001/612, №481001/613, №481001/614, №481001/615, №481001/616, №481001/617, №481001/618, №481001/619, №481001/607, оригінали яких наявні в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у пункті 113 Статуту.

Відповідно до статті 26 зазначеного Закону обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

У відповідності до пункту 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334 (далі - Правила складання актів), комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.

У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.

Згідно п. 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Згідно з пунктом 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший прийомоздавальник) і прийомоздавальник станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

При цьому, докази заперечень щодо форми, порядку складання, змісту вказаних комерційних актів та посадових осіб, які їх підписали, а також факту опротестування їх з боку сторін відсутні.

Отже, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, складені комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, та, у свою чергу, за умови встановлення фактів технічної справності вагонів, а також наявності слідів доступу до вантажу, а саме виїмок над люками у спірних вагонах, скосу вантажу та порушення в місцях зафіксованих заглиблень на поверхні вантажу нанесеного відправником маркування, тобто ознак втрати вантажу під час перевезення, підтверджують факт невідповідності маси, зазначеній у спірних залізничних накладних накладних, фактичній масі вантажу, який перевозився у вказаних вагонах.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно із частиною 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

За приписами пункту 105 Статуту залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до пункту 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Пунктом 130 Статуту визначено, що право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем визначених законодавством зобов'язань в частині збереження перевезеного вантажу, зазначеного у спірних залізничних накладних, що призвело до втрати частини цього вантажу, позивачу як одержувачу останнього завдані фактичні збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу в сумі 607 379,61 грн., які останній просить стягнути у позовній заяві.

Окремо суд звертає увагу на те, що в даному випадку досудове врегулювання спору не є обов'язковим виходячи зі змісту правовідносин, що склалися між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 ЦК України та відповідними нормами ГПК України.

Відповідно до статті 925 ЦК України, статті 315 ГК України, статті 130 Статуту пред'явленню залізниці позову, який випливає з цього Статуту, може передувати пред'явлення до неї претензії. Таким чином, питання про попереднє пред'явлення претензії до звернення з позовом до залізниці з підстав, які передбачені Статутом залізниць, вирішується відправником чи одержувачем вантажу (багажу, вантажобагажу) на власний розсуд.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Наразі відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру вартості нестачі вантажу на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

При цьому матеріали справи не містять доказів недотримання відправником Правил перевезення вантажів, зважаючи на відсутність на станції відправлення будь-яких зауважень з боку залізниці до стану вантажу та вагонів, зокрема, після візуального огляду вагонів, вантажу, його маркування та кріплення у вагонах, залізницею, на станції відправлення, вантаж був прийнятий без зауважень, просипання вантажу не було виявлено, про наявність заглиблень у вагонах залізницею зазначено не було, не зазначалось і про порушення маркування, що, в свою чергу, свідчить про відсутність вини вантажовідправника у нестачі вантажу.

Господарський суд зазначає, що обов'язок перевірки вантажу під час його прийняття до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера) та пломб (ЗПП) встановлений п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення.

Зокрема, факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційними актами, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано обставини визначення вантажовідправником маси вантажу у відповідності з Правилами приймання вантажів до перевезення із внесенням до перевізних документів (залізничних накладних) правильної маси вантажу спірних вагонів, та за обставин відсутності доказів невжиття вантажовідправником всіх заходів для збереження вантажу під час здійснення його перевезення, суд дійшов до висновку про порушення залізницею заходів щодо збереження вантажу під час його перевезення та про наявність вини залізниці у недостачі спірного вантажу, в зв'язку з чим підстави для звільнення залізниці від матеріальної відповідальності за нестачу вантажу відсутні.

Отже, враховуючи зазначені обставини та у зв'язку із незбереженням відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею вагонів за означеними залізничними накладними, позивачем нараховано відповідачу 607 379,61 грн. збитків за вирахуванням норми природної втрати, які підлягають стягненню з відповідача на підставі пунктів 110, 114, 115 Статуту.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

З огляду на зазначене судом встановлено наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагонах, завданої шкоди - нестачі товару та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, що свідчить про доведеність позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (пункт 114 Статуту).

Відповідно до пункту 2.7 роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» (в редакції роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225) згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України, ст. 314 Господарського кодексу України і ст. ст. 114, 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

Як свідчать матеріали справи, в якості документу, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, позивачем надано довідки про вартість 1 тонни вугілля, за підписом директора філії «Вантажо - транспортне підприємство «Павлоградвантажтранс» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та головного бухгалтера ПАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля».

Так, згідно з довідками вантажовідправника ПАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля», вартість 1 тон вугільної продукції за залізною накладною №45759149 становить 1342,63 грн з ПДВ, № 46220570 - 1578,52 грн з ПДВ, 46221917 (досилочна 50787894) - 1504,20 грн з ПДВ, 46493565 - 1536,95 грн з ПДВ, 46495453 - 1547,68 грн з ПДВ, 46445748 (досилочні 50905785, 50907724) - 1710,86 грн з ПДВ, 46548327 - 1592,77 грн з ПДВ, 46548350 - 1592,77 грн з ПДВ, 46548335 - 1592,77 грн з ПДВ, 46550117 - 1434,58 грн з ПДВ, 46550141 - 1594,24 грн з ПДВ, 45975273 - 1453,08 грн з ПДВ, 45975224 - 1413,43 грн з ПДВ, 45973153 - 1464,68 грн з ПДВ, 45973179 - 1413,43 грн з ПДВ, 46033510 - 1711,30 грн з ПДВ, 46401071 - 1530,35 грн з ПДВ, 46605929 - 1414,16 грн з ПДВ, 46613410 - 1392,42 грн з ПДВ, 46648283 - 1613,58 грн з ПДВ, 46668141 - 2130,58 грн з ПДВ, 46648283, 46668141, 46676797 - 1501,22 грн з ПДВ, 46684254 - 1881,64 грн з ПДВ, 46685673 - 1467,52 грн з ПДВ, 46685681 - 1504,14 грн з ПДВ, 46741443 - 1615,04 грн з ПДВ, 46759866 - 1183,26 грн з ПДВ, 46760542 - 1954,74 грн з ПДВ, 46760567 - 1977,65 грн з ПДВ, 46764304 - 1077,91 грн з ПДВ, 46816401 - 1109,87 грн з ПДВ, 46833588 - 1387,54 грн з ПДВ, 46893517 - 1656,05 грн з ПДВ, 46893525 - 1802,26 грн з ПДВ, 46893533 - 1401,56 грн з ПДВ, 46893566 - 1354,57 грн з ПДВ, 46921128 - 1891,70 грн з ПДВ, 46921649 - 1534,79 грн з ПДВ, 46921664 - 1558,13 грн з ПДВ, 46929550 - 1753,67 грн з ПДВ, 46950416 - 1392,08 грн з ПДВ, 46956181 - 1453,37 грн з ПДВ, 46958310 - 1633,57 грн з ПДВ, 46992004 - 1659,84 грн з ПДВ, 46992020 - 1317,07 грн з ПДВ, 46997888 - 1243,09 грн з ПДВ, 46997904 - 1716,60 грн з ПДВ, 46997912 - 1716,60 грн з ПДВ, 46997920 - 1971,53 грн з ПДВ, 46997946 - 1869,08 грн з ПДВ, 47006481 - 1582,94 грн, 47006499 - 1811,89 грн з ПДВ, 47006507 - 1306,86 грн з ПДВ, 47006515 - 1582,94 грн з ПДВ, 47025945 - 1739,51 грн з ПДВ, 47037965 - 1906,60 грн з ПДВ, 47061833 - 2147,65 грн з ПДВ, 47049127 (досилочна 51203511) - 1858,87 грн з ПДВ, 47025986 - 1962,62 грн з ПДВ, 47025937 - 1664,80 грн з ПДВ, 51209369 - 2496,00 грн з ПДВ, 47027271 (досилочна 51197499) - 1484,00 грн з ПДВ, 47115191 - 2124,89 грн з ПДВ, 47094834 - 1887,62 грн з ПДВ, 47097241 - 1536,24 грн з ПДВ, 47115274 - 2018,36 грн з ПДВ, 47152418 - 2069,58 грн з ПДВ, 47149968 - 1770,59 грн з ПДВ, 51263671 - 2496,00 грн з ПДВ, 47147266, 47197686 - 1889,38 грн з ПДВ, 47197678 - 1600,60 грн з ПДВ, 47268651 - 1857,56 грн з ПДВ, 47258546 - 1889,81 грн з ПДВ, 47258561 - 1522,68 грн з ПДВ, 47258538 - 1772,20 грн з ПДВ, 47377684 - 1757,75 грн з ПДВ, 47377726 - 1668,89 грн з ПДВ, 47532304 - 1226,75 грн з ПДВ, 47531991 - 1226,75 грн з ПДВ, 47584628 - 1422,72 грн з ПДВ, 47584602 - 1763,15 грн з ПДВ, 47592050 - 1672,74 грн з ПДВ, 51445799 - 1459,06 грн з ПДВ.

Так, абзацом першим пункту 115 Статуту передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Окрім того суд звертає увагу на той факт, що інформація про вартість 1 тони вугілля надана саме відправником (за даними залізничних накладних), а також враховує положення ст. 113 Статуту, відповідно до якої до претензії або позову щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження крім документів, які обґрунтовують їх пред'явлення (подання), додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Положенням пункту 6 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, передбачено, що до претензійної заяви додаються документи, передбачені статтями 130, 133 Статуту, а також розрахунок суми претензії, якщо його не наведено в претензійній заяві. Паперова накладна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються тільки в оригіналах. У разі оформлення перевезення вантажу шляхом електронного документообігу до претензійної заяви додається паперова копія накладної, роздрукована на підставі електронної накладної та засвідчена календарним штемпелем станції призначення або суб'єктом перевезення згідно з чинним законодавством. Кількість і вартість відправленого вантажу підтверджуються згідно зі статтею 115 Статуту залізниць України документом відправника із зазначенням у ньому номера залізничної накладної, за якою відправлено вантаж.

Отже, за висновками суду, надані позивачем докази - довідки вантажовідправника щодо вартості 1 тонни вугілля відповідають ознакам належності доказу за змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України та узгоджуються з приписами ст. 115 Статуту Залізниць.

Аналогійна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 916/4345/14 та від 10.08.2018 року у справі №910/22324/16.

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

Згідно пункту 52 Статуту маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.

Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без втрат, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначені маси нетто. При видачі вантажів, маса яких внаслідок їх природних властивостей зменшується при перевезені, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах.

Так, згідно п. 27 Правил видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту) при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить:

2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі;

овочі свіжі; шкіра оброблена і вологосолона; тютюн; м'ясо свіже;

1,5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива;

1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі;

0,5 % маси всіх інших вантажів.

Надлишок вантажу порівняно з масою, вказаною в накладній, вважається таким, що не перевищує норму, якщо він не виходить за межу граничного розходження визначення маси нетто, яке становить 0,2 %.

Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

Згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) «Вугілля кам'яне, антрацит; брикети, котуни та аналогічні види твердого палива, одержані з кам'яного вугілля» (код товару 2701) відноситься до групи товарів 27 «Палива мінеральні; нафта та продукти її перегонки; бітумінозні речовини; воски мінеральні».

Згідно з ДСТУ 4083:2012 «Вугілля кам?яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях» для вугілля першої та другої категорії марок ДГ, Г Західного Донбасу, як виняток, загальна волога на робочий стан палива W, має бути не більше ніж 16,0 % (п.4.3.). Один із основних показників якості вугілля кам?яного є волога, яка за даними спірних залізничних накладних у кам'яному вугіллі не перевищує гранично допустиму норму, що підтверджується записами у графі 20 перевізних документів, зокрема: «Вантаж в твердому стані, з вологістю не більше 12%».

Окрім цього в залізничних накладних відсутні відомості про те, що спірні вантажі були відправлені вантажовідправником вантажоодержувачу у вологому стані.

Відповідно до розділу 1 ДСТУ 4082-2002 «Паливо тверде. Ситовий метод визначання гранулометричного складу», затвердженого наказом Держстандарту України від 19.03.2002 за № 163, цей стандарт поширюється на антрацит, кам'яне та буре вугілля, горючі сланці, а також на продукти їх перероблення (в подальшому - паливо) і встановлює метод визначання грануло-метричного складу палива.

Отже, з урахуванням визначення національними стандартами України кам'яного вугілля як твердого мінерального палива, при видачі вантажу з кам'яним вугіллям застосовується норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто), яка становить 1 % маси вантажу, що зазначена в перевізних документах, копії яких наявні в матеріалах справи.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог (збитків) або обґрунтованих заперечень щодо наданого позивачем розрахунку.

При цьому судом перевірено наданий позивачем розрахунок вартості втраченого вантажу при зверненні до суду з даним позовом та встановлено, що позивачем розраховано масу недостачі вантажу вугілля із застосуванням 1% норми природної втрати маси вантажу, зазначеного у перевізних документах, що відповідає Правилам видачі вантажів.

Так, враховуючи вартість однієї тони вантажу та суму норми природної втрати, вартість втраченого вантажу розрахована наступним чином:

1) у вагоні №54750773: 69 600 кг х 1% = 696 кг (об?єм норми природної втрати);

1400 кг - 696 кг : 1 000 кг = 0,704 т