16 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1411/21 пров. № А/857/20030/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.
з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Мукачівський завод «Точприлад» до Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохана Павла Івановича про скасування постанов за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохана Павла Івановича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року (суддя першої інстанції Микуляк П.П., м. Ужгород)
Приватне акціонерне товариство "Мукачівський завод "Точприлад" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохана ПП.І. про :
- визнання дій приватного виконавця Виконавчого округу Закарпатської області Кохана П.І. по стягненню основної винагороди протиправними та зобов'язати його утриматися від стягнення основної винагороди по виконанню наказу Господарського суду Закарпатської області від 27 листопада 2020 року №907/264/20;
- визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 07 квітня 2021 року винесену приватним виконавцем у виконавчому провадженні № 63932280;
- зобов'язання приватного виконавця Виконавчого округу Закарпатської області відновити порушене право позивача, шляхом зняття накладених ним арештів, зокрема: постановою про арешт коштів боржника від 16 грудня 2020 року винесену у виконавчому провадженні № 63932280; постановою про арешт майна боржника від 16 грудня 2020 року винесену у виконавчому провадженні № 63932280; постановою про арешт майна боржника від 18 грудня 2020 року винесену у виконавчому провадженні № 63932280;
- стягнення з приватного виконавця Виконавчого округу Закарпатської області Кохана П.І. на користь ПрАТ «Мукачівський завод «Точприлад» незаконно стягнуту основну винагороду виконавця у виконавчому провадженні №63932280 в сумі 17428,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно та з порушенням строків вчиняв виконавчі дії, зокрема виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №63932280 через 10 днів (08 квітня 2021 року) в той час, як про повну сплату позивачем боргу стягувачу був повідомлений 27 березня 2021 року.
Крім цього, протиправність дій відповідача полягає і у тому, що в всупереч ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII, відповідачем з дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (08.04.2021) не було винесено постанову про стягнення основної винагороди.
Також порушенням є те, що після повного погашення заборгованості боржником була винесена постанова про арешт коштів боржника у межах суми 5862333,66 грн. 07 квітня 2021 року, із врахуванням суми боргу, основної винагороди та мінімальних витрат виконавчого провадження та направлено відповідні платіжні вимоги в ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» про стягнення зазначеної суми.
Окремо було незаконно стягнуто кошти в сумі 17428,21 грн. та здійснювалися спроби незаконно стягнути кошти в сумі 5862333,66 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року позовні вимоги було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохан П.І. про стягнення з боржника основної винагороди винесену у ВП№63932280 від 16.12.2020. Визнано протиправною та скасовано постанови приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохан П.І. винесених у ВП №63932280: про арешт коштів боржника від 07 квітня 2021 року; про арешт коштів боржника від 16 грудня 2020 року; про арешт майна боржника від 16 грудня 2020 року; про арешт майна боржника від 18 грудня 2020 року. Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохана Павла Івановича на користь Приватного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад" примусово стягнуті в рахунок погашення заборгованості кошти у розмірі 17428,21 грн. В решті вимог відмовлено.
Із таким судовим рішенням не погодився відповідач й подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що у нього на виконанні перебувало виконавче провадження АСВП 63932280 з виконання наказу господарського суду Закарпатської області №907/264/20 від 27 листопада 2020 року про стягнення з ПАТ «Мукачівський завод «Точприлад» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» 5329121, 51 грн. 16 грудня 2020 року було відкрито виконавче провадження. Також 16 грудня 2020 року на підставі ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження. 16.12.2020 на підставі ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та ч. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцем та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця. Також приватним виконавцем було вчинено необхідні дії для забезпечення виконання судового рішення. У зв'язку з відкриттям апеляційного провадження за апеляцією позивача на наказ господарського суду виконавче провадження було зупинено. 23 березня 2021 року Західним апеляційним господарським судом було розглянуто апеляційну скаргу ПрАТ «Мукачівський завод «Точприлад» і рішення господарського суду Закарпатської області від 13 жовтня 2020 року залишено без змін. 7 квітня 2021 року було поновлено виконавче провадження та накладено арешт на кошти боржника. 7 квітня 2021 року від боржника надійшла заява про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням рішення суду. Апелянт зауважує, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем, арешт накладений на майно (кошти) боржника не знімається. Також апелянт звертає увагу, що суд дійшов неправильного висновку про залежність винагороди виконавця від фактичного стягнення коштів, в той час як визначення розміру винагороди пов'язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди. Зауважив, що норма частини другої статті 27 Закону № 1404, якою передбачено стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або від вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла лише до 28 серпня 2018 року, а після цього дня розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню. Відтак, стягнення виконавчого збору не пов'язується з фактично стягнутою виконавцем сумою, а обчислюється у відсотках від суми, яка підлягає стягненню. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження. Отже, стягнення виконавчого збору є правомірним. Також апелянт вказав, що суд безпідставно скасував постанови про арешт рахунків, в той час як позивач просив зняти арешти накладені в рамках виконавчого провадження. Таким чином, суд вийшов за межі позовних вимог. Також суд не звернув увагу, що позивачем пропущений строк оскарження постанов про арешт коштів боржника від 7 квітня 2021 року, від 16 грудня 2020 року, про арешт майна боржника від 16 грудня 2020 року та 18 грудня 2020 року. Враховуючи викладене, просив скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та відмовити в позові.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду.
У судовому засіданні апелянт підтримав апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені.
Представник позивача заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та пояснив, що позовні вимоги є обґрунтованими і задоволені у відповідності до чинного законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 13 жовтня 2020 року господарським судом Закарпатської області винесено рішення у справі №907/264/20, яким стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Мукачівський завод «Точприлад» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» суму у розмірі 5329121,51 грн.
Також рішенням суду від 13 жовтня 2020 року у справі №907/264/20 сплату заборгованості у розмірі 5329121,51 грн. було розстрочено на три місяці, зокрема: до 13.11.2020 - 1776373,84 грн., до 13.12.2020 - 1776373,84 грн., до 13.01.2021 - 1776373,84 грн.
На виконання вказаного рішення господарським судом Закарпатської області 27 листопада 2020 року видано наказ №907/264/20 про стягнення з позивача коштів у розмірі 5329121,51 грн.
16 грудня 2020 року приватним виконавцем Кохан П.І. винесено:
- постанову про відкриття виконавчого провадження, якою відкрито виконавче провадження №63932280 по виконанню Наказу №907/264/20 від 27.11.2020 про стягнення з позивача коштів у розмірі 3995952,27 грн, в тому числі: 3552747,68 грн - сума боргу, 79936,82 грн - судовий збір, 363268,45 - основна винагорода виконавця, оскільки строк сплати коштів по Наказу №907/264/20 наступив частково, зокрема лише за два місяці розстрочення боргу.
- постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №63932280, в якій постановлено стягнути з позивача кошти у сумі 363268,45 грн,
- постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою встановлено стягнути з позивача витрати в сумі 112,20 грн,
- постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №63932280, якою накладено арешт на грошові кошти, які містяться на рахунках позивача у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 3996065,15 грн,
- постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №63932280, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 3996065,15 грн.
18 грудня 2020 року відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №63932280, якою накладено арешт на транспортні засоби позивача у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 3996065,15 грн.
28 грудня 2020 року відповідачем у виконавчому провадженні №63932280 винесено постанову про зупинення виконавчого провадження у зв'язку з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Закарпатської області у справі №907/264/20.
07 квітня 2021 року відповідачем винесено:
- постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №63932280, якою поновлено виконавче провадження №63932280 з примусового виконання Наказу №907/264/20 від 27.11.2020.
- постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №63932280, якою накладено арешт на всі кошти боржника, які знаходяться на відкритих рахунках в ПАТ «КБ «Акордбанк» у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 5862333,66 грн.
08 квітня 2021 року виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою закінчено виконавче провадження №63932280 у зв'язку зі сплатою стягувачу суми боргу у повному обсязі, однак у зв'язку з не стягненням основної винагороди приватного виконавця арешт з майна (коштів) не був знятий, і не скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення відповідно до ст.40 Закон України «Про виконавче провадження».
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність вказаних рішень і дій відповідача з таких підстав.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина 1 ст.5 Закону № 1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приписами ст.26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною 1 ст.2 Закону № 1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до ч.3 ст.45 Закону № 1404-VIII основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з ч.1 ст.31 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Відповідно до ч.2, 3 та 4 ст.31 Закону №1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частина 5 ст.31 Закону № 1403-VIII передбачає, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до ч.7 ст.31 Закону № 1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 "Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця".
Відповідно до п.19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Отже, у спірних правовідносинах винагорода приватного виконавця має складати 10% від стягнутої ним суми. Будь-якої іншої основної винагороди приватного виконавця законодавство України не визначає.
Крім того, п.19 Порядку №643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Таким чином, одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і що винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов'язком приватного виконавця.
Водночас право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
Сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.
Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 21 січня 2021 року в справі №160/5321/20.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не ухилявся від виконання рішення господарського суду Закарпатської області у справі №907/264/20 від 13.10.2020, оскільки таке не набуло законної сили, так як було оскаржено до апеляційної інстанції.
Згідно ухвали Західного апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №907/264/20 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Мукачівський завод «Точприлад» на рішення господарського суду Закарпатської області від 13 жовтня 2020 року .
Отже, оскільки позивач реалізував своє права на апеляційне оскарження рішення суду у встановлений законом строк, звернення рішення суду до примусового виконання до вирішення спору судом апеляційної інстанції, є протиправним.
У зв'язку з відкриттям апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Мукачівський завод "Точприлад", відповідачем 28 грудня 2020 року було зупинено виконавче провадження.
Постановою Західного апеляційного Господарського суду від 23 березня 2021 року рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.10.2020 року у справі №907/264/20 було залишено без змін.
У зв'язку з набранням законної сили рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.10.2020 року у справі №907/264/20, позивачем невідкладно в день винесення постанови Західного апеляційного Господарського суду 23 березня 2021 року у добровільному порядку було сплачено АТ "Банк "Фінанси та кредити" заборгованість у повному обсязі, що підтверджено платіжними дорученнями від 23.03.2021 №4370 (сплата основного боргу) та №4369 (сплата судового збору).
Листом від 25 березня 2021 року №156/72 позивач повідомив відповідача про те, що ним було виконано рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.10.2020 у справі №907/264/20 та сплачено заборгованість у повному обсязі.
Відповідна інформація була надіслана приватному виконавцю Кохану П.І. 26 березня 2021 року, що підтверджено накладною Укрпошти 8960010371018.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, приватний виконавець Кохан П.І. отримав відправлення 27 березня 2021 року.
Копії вказаних документів наявні в матеріалах справи, а оригінали були досліджені судом першої інстанції.
Апелянт не спростовує вказані факти.
Також стягувач АТ "Банк "Фінанси та кредити" листом №083-596/21 від 30.03.2021 звернувся до відповідача та просив повернути виконавчий документ без виконання та закінчити виконавче провадження у зв'язку з його добровільним виконанням позивачем.
Однак, незважаючи на виконання позивачем рішення суду, відповідач 07 квітня 2021 року виніс постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №63932280.
Того ж дня, відповідачем без здійснення перевірки виконання рішення суду, винесено постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №63932280, якою накладено арешт на всі кошти боржника, які знаходяться на відкритих рахунках в ПАТ «КБ «Акордбанк» у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 5862333,66 грн.
08 квітня 2021 року відповідачем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначено, що у зв'язку з нестягненням основної винагороди приватного виконавця, арешт майна, та інші заходи вжиті виконавцем щодо виконання рішення не скасовуються.
Враховуючи положення статті 31 Закону №1403-VIII та пункт 19 Порядку № 643, підставою для стягнення основної винагороди у межах виконавчого провадження є здійснення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум та основна винагорода обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.
Відтак, стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, є неможливим в силу положень ст.31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та п.19 Порядку, оскільки приватний виконавець зобов'язаний вирахувати розмір основної винагороди пропорційно фактично стягнутій сумі.
Отже, оскільки АТ «Мукачівський завод «Точприлад» у добровільному порядку врегулював питання щодо сплати заборгованості і відповідач не здійснив стягнення боргу з позивача, тобто фактичного виконання рішення суду приватним виконавцем не відбулося, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що стягнення з підприємства основної винагороди в цьому випадку є протиправним.
Отже, оскільки вжитті приватним виконавцем заходи не призвели до виконання у примусовому порядку виконавчого документа, постанова приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області про стягнення з боржника основної винагороди від 16.12.2020 року у виконавчому провадженні №63932280 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Відповідно до ч.5 ст.59 КАС України Закону №1404-VIII арешт накладений виконавцем може бути знятий за рішенням суду.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач під час закінчення виконавчого провадження мав зняти арешт з майна та коштів боржника, у зв'язку з тим, що на момент закінчення виконавчого провадження таке було відсутнє.
Виконавче провадження, в межах якого внесено запис про арешт майна закінчено, відтак не зняття такого порушує право позивача на володіння, користування та розпорядження майном.
Отже, враховуючи, що позивачем у добровільному порядку одразу ж після набуття рішенням суду законної сили було сплачено кошти на користь АТ "Банк "Фінанси та кредити", підстав для стягнення винагороди приватному виконавцю немає, арешт рахунків та майна позивача порушує його права і охоронювані законом інтереси, суд першої інстанції з метою повного захисту порушених прав та законних інтересів позивача правильно задовольнив позовні вимоги та скасував постанови приватного виконавця про накладення арештів на майно на кошти.
При цьому суд відхиляє доводи апелянта про незаконність такого способу захисту, оскільки матеріалами справи встановлено, що відповідач самостійно не скасував вказані засоби примусового виконання та наполягає на стягненні винагороди, що зумовлювало збереження арешту коштів та майна позивача.
Частиною 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а).
Разом з тим, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а, тощо).
У постанові Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), у разі якщо обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення права чи інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (постанови Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 696/323/17-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 750/3021/18).
Отже, оскільки матеріалами справи встановлено, що відповідач протиправно наклав арешт на кошти та майно позивача, не вжив заходів до зняття цих заходів примусу після закінчення виконавчого провадження 8 квітня 2021 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність скасування постанов про застосування вказаних заходів.
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача коштів в сумі 17428,21 грн, які були незаконно стягнуті відповідачем в рахунок основної винагороди виконавця у виконавчому провадженні №63932280.
На підставі викладеного, колегія суддів, вважає, що суд правильно встановив фактичні обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохана Павла Івановича залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. С. Затолочний
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 16.12.2021.