15 грудня 2021 року ЛьвівСправа № 300/5317/21 пров. № А/857/21128/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Приступи Р.Л.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року (головуючого судді Скільського І.І. ухвалене у письмовому провадженні в м. Івано-Франківськ) у справі №300/5317/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2021 ВП №65591264,-
ОСОБА_1 20.09.2021 звернувся в суд з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2021 ВП № 65591264.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року задоволено позов повністю.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2021, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 звіт Івано-Франківської прокуратури від 18.01.2021 про виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі №809/538/17 прийнято, підтверджено правомірність дій керівника обласної прокуратури при вирішенні питання про поновлення ОСОБА_1 на роботі на виконання рішення судів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Маркіна Л.Г. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з січня 2001 працював в органах прокуратури, з 01.06.2016 - на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури.
23.03.2017 наказом прокурора Івано-Франківської області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» позивача за систематичне порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, втручання чи будь-який інший вплив прокурора у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності звільнено із займаної посади та з органів прокуратури.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 наказ прокурора Івано-Франківської області №181к від 23.03.2017 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності”, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури визнано протиправним і скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області та в органах прокуратури з 24.03.2017.
На підставі постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017, наказом від 23.05.2017 за №323к скасовано наказ №181к від 23.03.2017 про звільнення ОСОБА_1 , та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до прокуратури Івано-Франківської області відмовлено.
На підставі постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017, наказом від 20.09.2017 за №672к скасовано наказ від 23.05.2017 за №323к про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області.
Постановою Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №809/538/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017 скасовано, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 - залишено в силі.
На підставі, зокрема, постанови Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №809/538/17, наказом №629к від 12.08.2020 скасовано: 1) наказ прокурора Івано-Франківської області від 20.09.2017 за №672к про скасування наказу від 23.05.2017 за №323к про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області; 2) наказ прокурора Івано-Франківської області від 01.06.2016 за №467к про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області; 3) пункт 2 наказу прокурора Івано-Франківської області №323 від 23.05.2017 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 24.03.2017.
Наказом від 01.02.2021 за №62к скасовано наказ від 12.08.2020 за №629к про скасування наказів прокурора Івано-Франківської області стосовно ОСОБА_1 (а.с. 65).
Наказом від 01.02.2021 за №63к скасовано наказ від 20.09.2017 за №672к, яким скасовано наказ від 23.05.2017 за №323к про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області (а.с. 66).
Таким чином, на думку відповідача, на даний час чинним є наказ прокурора Івано-Франківської області за №323к від 23.05.2017, яким виконано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області.
Судом також встановлено, що постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі №809/538/17 набрала законної сили 22.07.2020.
На виконання вказаної постанови судом 13.05.2021 видано виконавчий лист №809/538/17, на підставі якого відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження №65591264.
03.09.2021 відповідачем винесено оскаржену постанову про закінчення виконавчого провадження №65591264, оскільки листом від 09.06.2021 №07-674 вих-21 Івано-Франківської обласної прокуратури, як боржником у даному виконавчому провадженні повідомлено, що на даний час діючим є наказ прокурора Івано-Франківської області за №323к від 23.05.2017, яким виконано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі №809/538/17 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 24.03.2017 року.
Не погоджуючись з постановою про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2021 ВП № 65591264, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 за №1403-VІІІ (далі - Закон №1403-VІІІ), завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно вимог частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, серед іншого, перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 та 2 статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 65 Закону №1404-VIII рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Як встановлено судом на виконання вимоги державного виконавця щодо виконання виконавчого листа №809/538/17 від 13.05.2021, надійшов лист від 09.06.2021 боржника - Івано-Франківської обласної прокуратури, відповідно до якого наказ прокурора Івано-Франківської області №672к від 20.09.2017 року скасовано, а тому діючим на даний час є наказ №323к від 23.05.2017 року, яким виконано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі №809/538/17 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 24.03.2017 року.
У зв'язку з відновленням дії наказу прокурора Івано-Франківської області №323к від 23.05.2017 року державним виконавцем винесено оскаржену постанову про закінчення виконавчого провадження №65591264, оскільки рішення суду згідно з виконавчим документом фактично виконано в повному обсязі.
Проте на переконання суду, відновлення дії скасованого наказу про поновлення позивача на роботі не є належним виконанням рішення суду та, відповідно, не свідчить про правомірність винесення оскаржуваної постанови.
При вирішенні даного спору суд також враховує, що відповідно до статті 129-1 Конституції України що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За правилами частин першої - третьої статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із частинами першою, другою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суд також наголошує, що обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: обов'язковості виконання рішень.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина 2 статті 372 КАС України).
Так, законодавством передбачено обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Такий висновок викладений Верховним Суд у постановах від 17.03.2021 у справі №820/2193/18, від 06.12.2018 у справі №465/4679/16, від 26.02.2020 у справі №702/725/17, від 17.06.2020 у справі №521/1892/18.
Крім того, за змістом статті 65 Закону №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі №709/1465/19.
Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що після ухвалення Верховним Судом рішення від 22.07.2020, наказ про поновлення ОСОБА_1 на відповідній посаді керівництвом прокуратури Івано-Франківської області / Івано-Франківської обласної прокуратури не винесено, а посилання про чинність наказу прокурора Івано-Франківської області за №323к від 23.05.2017, яким виконано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області є неправомірним, оскільки такий наказ було скасовано наказом від 20.09.2017 за №672к.
Так, суд звертає увагу, що наказ прокурора Івано-Франківської області за №323к від 23.05.2017 є актом індивідуальної дії, при цьому, відповідно до пункту 19 частини 1 статті 19 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Отже, індивідуальний акт - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права, адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів, регулює конкретну життєву ситуацію та його дія закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09.04.2019 у справі №9901/611/18, від 12.05.2021 у справі№9901/286/19.
Тобто, наказ прокурора Івано-Франківської області за №323к від 23.05.2017, як індивідуальний акт вичерпав свою дію припиненням існування трудових відносин між прокуратурою Івано-Франківської області та позивачем після звільнення ОСОБА_1 .
Більше того факт нечинності наказу прокурора Івано-Франківської області за №323к від 23.05.2017 підтверджується також рішенням Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг Офісу генерального прокурора від 08.07.2021 за №127дп-21 про закриття дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 №07/3/2-204дс-32дп-21.
Так, у даному рішенні Кадрова комісія з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів констатувала, що відповідно до отриманого згідно з запитом листа Начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора Яновича С.В. від 24.06.2021 за №07-5070ВН-23 наказ керівника Івано-Франківської обласної прокуратури про поновлення ОСОБА_1 на виконання постанови Верховного Суду від 22.07.2020 не видавався, з наказом він не ознайомлювався. Крім того, ОСОБА_1 з Правилами внутрішнього службового розпорядку прокурорів Івано-Франківської обласної прокуратури та Івано-Франківської області не ознайомлений. Таким чином, дисциплінарним провадженням не підтверджено чинність наказу прокурора Івано-Франківської області від 23.05.2017 за №323к та не встановлено, що ОСОБА_1 на час подання дисциплінарної скарги має статус прокурора.
З врахуванням наведеного відновлення дії наказу прокурора Івано-Франківської області №323к від 23.05.2017 року, на переконання суду не може слугувати підставою для закриття виконавчого провадження, оскільки наказ прокурора Івано-Франківської області за №323к від 23.05.2017, як індивідуальний акт вичерпав свою дію припиненням існування трудових відносин між прокуратурою Івано-Франківської області та позивачем після його звільнення а новий наказ про поновлення ОСОБА_1 на виконання постанови Верховного Суду від 22.07.2020 не видавався.
Підсумовуючи все вищевикладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно, рішення суду фактично виконано не було, а відтак постанова про закінчення виконавчого провадження №65591264 від 03.09.2021 є протиправною та підлягає скасуванню, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №820/2193/18, від 06.12.2018 у справі №465/4679/16, від 26.02.2020 у справі №702/725/17, від 17.06.2020 у справі №521/1892/18, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі №300/5317/21 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст рішення складено 17.12.2021