16 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9042/21 пров. № А/857/17288/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року (головуючий суддя Мричко Н.І., м.Львів) у справі № 380/9042/21 за адміністративним позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
04.06.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 26850,00 грн.
Позов обґрунтовує тим, що відповідач не виконав законодавчо визначений норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи. Оскільки відповідач у встановлений термін не сплатив суму адміністративно-господарських санкцій, заборгованість перед позивачем за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році становить 26850,00 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року адміністративним позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції у розмірі 26850,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що відповідач виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. Відповідач у штатних розписах передбачав резерв вакансій, на які, у разі отримання заяв та звернень від осіб з інвалідністю вони б могли бути прийняті. Крім цього, відповідач вживав додаткових заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме, звертався із запрошеннями до громадських організацій осіб з інвалідністю. Разом з тим, відповідач подавав звітність до позивача про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (форма 10-ПОІ) за 2020 рік. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
22.01.2021 відповідач подав до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми №10-ПОІ, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2020 рік становила 8 осіб, з них середньооблікова кількість працівників, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність - 0, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» становила 1.
Згідно з розрахунком заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік сума коштів до сплати за 1 незайняте особами з інвалідністю робоче місце становить 26850,00 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, як суб'єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (Закон України № 875-ХІІ).
Відповідно до статті 20 Закону України № 875-ХІІ Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно з статтею 18 Закону України № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Відповідно до частин другої, третьої статті 18-1 Закону України № 875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК, та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-ХІІ для підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини третьої статті 19 Закону України № 875-ХІІ підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.
Як вбачається зі статті 20 Закону України № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 вказаного Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення вказаної частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 «Про реалізацію», статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Відповідно до пункту 1.3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 № 1476), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Згідно з пунктом 5 Розділу 1 зазначеного Порядку форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
У пункті 6 Розділу 1 зазначеного Порядку встановлено, що роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).
Апеляційний суд вказує, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316.
Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону України № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону України № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Разом з тим, обов'язком роботодавця є створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі звітом відповідача про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми №10-ПОІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2020 рік становила 8 осіб, з них середньооблікова кількість працівників, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність - 0, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України № 875-ХІІ, становила 1.
В матеріалах справи наявні наступні документи: наказ від 11.05.2020 №1/1, яким виділено та створено робоче місце - комплектувальник виробів, напівфабрикатів та матеріалів; наказ від 24.12.2019 № 3 про внесення змін до штатного розпису, у зв'язку з підвищенням заробітної плати; штатний розпис, який вводиться в дію з 01.01.2020; наказ від 04.06.2020 № 1, яким доповнено штатний розпис з 05.06.2020 посадою - комплектувальник виробів, напівфабрикатів та матеріалів; штатний розпис, який вводиться в дію з 05.06.2020; наказ від 30.06.2020 № 2, яким встановлено з 01.07.2020 посадові оклади згідно зі штатним розписом; штатний розпис, який вводиться в дію з 01.07.2020; наказ від 31.08.2020 № 3, яким встановлено з 01.09.2020 посадові оклади згідно зі штатним розписом; штатний розпис, який вводиться в дію з 01.09.2020; наказ від 30.10.2020 №4, яким з 01.11.2020 збільшено посадові оклади згідно зі штатним розписом; штатний розпис, який вводиться в дію з 01.11.2020; лист-повідомлення до голови громадської організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне Милосердя» про вакантне місце для осіб з інвалідністю - комплектувальник виробів, напівфабрикатів та матеріалів.
Апеляційний суд вказує, що апелянт не надав доказів подання до базового центру зайнятості, упродовж трьох днів з дати створення робочого місця, звітності форми №3-ПН «Звітність. Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», чим допустив порушення вимог частини третьої статті 18 Закону України № 875-ХІІ, а саме: ненадання державній службі зайнятості інформації. Вказане свідчить про наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів, передбаченої частиною першою статті 20 Закону України № 875-ХІІ.
У частині першій статті 20 Закону України № 875-ХІІ передбачено, зокрема, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 26850,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі № 380/9042/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний