17 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/4385/19 пров. № А/857/17487/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року, головуючий суддя - Дорошенко Н.О., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
21 грудня 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Рівненській області, в якому просила визнати дії протиправними щодо відмови нарахувати за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та з 01.01.2016 року без обмеження кінцевим строком та виплатити згідно зі статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII (далі - Закон №796-XII) доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі 6 мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком; зобов'язати відповідача нарахувати та виплати доплату до пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-XII як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі 6 мінімальних заробітних плат, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до частини третьої статті 50 Закону №796-XII в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та з 01.01.2016 року без обмеження кінцевим строком, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вона проживає в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення; має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду як отримувач пенсії по інвалідності третьої групи; є непрацюючим пенсіонером. В листопаді 2019 року вона звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй пенсійних виплат відповідно до статей 50, 54 Закону №796-XII за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 2016 р. Однак відповідач листом від 03.12.2019 № М-3777/07.1-59 задовольнити її заяву відмовився. Позивач вважає протиправною відмову відповідача нарахувати та виплатити за вказаний період основну та додаткову пенсію в розмірі, встановленому законом, чим порушено її право на соціальний захист, а тому звернулася з позовом до суду про зобов'язання відповідача здійснити відповідні виплати.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в перерахунку та виплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі, встановленому статтею 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі, встановленому статтею 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), у розмірі, визначеному статтею 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює 50 % мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року державної пенсії як особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов'язане з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює 6 мінімальних пенсій за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що 19.11.2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. У подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанову від 23.11.2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вказана постанова Уряду була чинною й підлягала застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Відтак, вважає, що нарахування та виплата пенсійного забезпечення позивачу здійснювалась у відповідності до чинного законодавства. Водночас, апелянт зазначив те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України. За наведеного, просив у позові відмовити повністю.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 17.08.1999 (а.с.15); згідно з довідкою МСЕК №0215652 від 28.08.2012 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, захворювання пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС, до 01.09.2015 року; відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , виданого 25.08.1999 (а.с.17) позивачу призначено пенсію по інвалідності.
Позивач з 26.10.2001 року зареєстрована та проживає в м. Дубровиця, Рівненської області (а.с.13), яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українською РСР від 23.07.1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою відповідача про перебування на обліку від 08.01.2020 року № 56/04-3-16 позивач в період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року перебувала на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримувала пенсію по інвалідності ІІІ групи за нормами Закону №796-XII; не працювала; розмір пенсії становить 1225,22 грн; отримувала надбавку по ст. 39 Закону №796-XII в сумі 10,50 грн.; по ст. 50 Закону в сумі 170,82 грн.; пенсію по ст. 54 Закону в сумі 1043,90 грн.
В листопаді 2019 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про нарахування та виплату пенсії відповідно до ст. 50, 54 Закону №796-XII за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.
Відповідач листом від 03.12.2019 року №М-3777/07.1-59 повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом частини першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався” та “повинен був дізнатись”. Так, під поняттям “дізнався” необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Водночас, апеляційний суд наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що отримання позивачем листа відповідача від 06.09.2019 року у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Такий висновок відповідає правовій позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка викладена в постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Як видно з матеріалів справи, звертаючись до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знав, що у з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та з 01.01.2016 року розмір пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до Постанови №1210. Проте з адміністративним позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії за вищевказаний період позивач звернувся лише в грудні 2019 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 99 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) і статтею 122 КАС України в чинній редакції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із позовом, відтак адміністративний позов в частині позовних вимог слід залишити без розгляду.
У відповідності до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій щодо відмови нарахувати за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та з 01.01.2016 року по 20.06.2019 року виплатити згідно зі статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII (далі - Закон №796-XII) доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі 6 мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та зобов'язання нарахувати та виплати доплату до пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-XII як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі 6 мінімальних заробітних плат, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до частини третьої статті 50 Закону №796-XII в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та з 01.01.2016 року по 20.06.2019 року слід залишити без розгляду.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню в частині позовних з прийняттям нового, яким адміністративний позов слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №460/4385/19 - скасувати в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання нарахувати та виплати доплату до пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону №796-XII, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі 6 мінімальних заробітних плат, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до частини третьої статті 50 Закону №796-XII в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та з 01.01.2016 року по 20.06.2019 року та прийняти нову постанову в цій частині, якою адміністративний позов залишити без розгляду.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
В. В. Святецький