Справа № 560/4993/21
Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л.
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
17 грудня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Білої Л.М. Граб Л.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання надання статусу учасника бойових дій,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив визнати протиправним та скасувати витяг з протоколу від 24.01.2020 №2 комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов'язаних із визначенням учасників бойових дій, та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби, щодо ненадання статусу учасника бойових дій.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу позивача - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 09.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Ярмолинецького районного військового комісаріату з заявою про надання статусу учасника бойових дій на території Республіки Афганістан.
Рішенням від 24.01.2020, оформленим протоколом №2, комісія Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов'язаних із визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби відповідно до пункту 2 частини 1 статті 6 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі по тексту - Закон №3551-XII) відмовила позивачу в наданні статусу учасника бойових дій.
Вважаючи спірне рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки належними та допустимими доказами підтверджується право позивача на отримання статусу учасника бойових дій, тому рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов'язаних із визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби від 24.01.2020, оформлене протоколом №2, є протиправним та підлягає скасуванню.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду, за результатом апеляційного розгляду справи, не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-XII).
Статтею 6 Закону №3551-XII визначено перелік осіб, які належать до учасників бойових дій. Так, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу PCP (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу PCP проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів); військовозобов'язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися до Афганістану в період ведення там бойових дій (п. 2, 13 ч. 1 ст. 6 Закону №3551-XII).
Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (ст. 4 Закону Закону №3551-XII).
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону Закону №3551-XII).
Судом встановлено, що у період звернення позивача з заявою про надання статусу учасника бойових дій діяв наказ Міністерства оборони України від 30.09.2019 № 511, яким затверджено Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі Положення №511).
Зокрема, відповідно до п. 5 Положення №511, для вирішення питань про визнання учасниками бойових дій у Міноборони створено відповідну комісію, на яку покладається вирішення питань про визнання учасниками бойових дій відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пунктом 12 Положення №511 визначено, що комісії приймають рішення про надання громадянам статусу учасника бойових дій на підставі таких документів:
- заява громадян або клопотання командирів (начальників);
- оригінали довідок відповідного періоду, підписані й завірені печаткою; партизанський квиток;
- посвідчення учасника підпілля; посвідчення до знака «За розмінування»; грамоти, фотографії (оригінали);
- газетні матеріали періоду, який потребує підтвердження; історичні довідки, документи та інші архівні матеріали; документи потрібного періоду, де зазначено прізвище, ім'я, по батькові заявника;
- документи, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період;
- інші документи, на підставі яких можна зробити достовірний висновок про участь у бойових діях або розмінуванні (траленні бойових мін).
Отже, ключовим питанням яке необхідно дослідити у даній справі, є наявність (відсутність) документів, які підтверджують обставини безпосередньої участі позивача у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан чи забезпеченні бойової діяльності військової частини НОМЕР_1 , для реалізації ним права отримання статусу учасника бойових дій.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач у період з 01.12.1983 по 18.11.1985 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 м. Кіровобад, що підтверджується записами у військовому квитку, архівною довідкою Центрального архіву МО РФ від 18.08.2009.
Разом з заявою від 09.12.2019 позивачем до Ярмолинецького районного військового комісаріату було подано повідомлення Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву МО України від 31.08.2009 №179-2/588, витяг з історичного формуляру 274 мп, архівну довідку Городоцька-Ярмолинецького ОРВК від 06.05.2008 №431, заяви громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з додатками.
У архівній довідці Центрального архіву МО РФ від 18.08.2009 зазначено, що з 03.05.1984 по 09.06.1984 особовий склад військової частини НОМЕР_1 приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан.
Спростовуючи доводи відповідача щодо відсутності інформації про особисту участь позивача в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військової частини, суд першої інстанції врахував нотаріально посвідчені заяви громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з додатками, в яких останні надали свідчення, що ОСОБА_1 разом з ними проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан.
Колегія суддів, здійснивши аналіз наведених вище доказів, які представлено позивачем для підтвердження обставини безпосередньої його участі у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан чи забезпеченні бойової діяльності військової частини НОМЕР_1 , дійшла висновку, до вказані вище документи не можуть бути належними та допустимими доказами даного факту, оскільки не підтверджують безпосередньої участі позивача у бойових діях.
Що стосується показів свідків, які суд першої інстанції врахував, як належний доказ проходження позивача служби у військовій частині НОМЕР_1 та приймання участі у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, колегія суддів зазначає:
- по-перше, такі докази, як покази свідків, відсутні серед переліку документів на підставі яких приймається рішення про визнання учасником бойових дій, відповідно до п.12 Положення №511;
- по-друге, покази свідків передбачені тільки для добровольців, які приймали участь у антитероростичній операції та осіб, які брали участь всіх формах збройної боротьби за незалежність України у XX столітті у складі організацій, структур та формувань, визначених п. 16 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Жодних інших документів, які могли б підтвердити безпосереднє залучення позивача до виконання завдань при участі у бойових діях, позивачем не представлено, а судом першої інстанції не встановлено.
Більше того, особливу увагу слід звернути на те, що позивач вирішив реалізувати своє право на отримання відповідного статусу лише через 34 роки і за відсутності будь яких належних та допустимих доказів.
Фактично крім пояснень свідків - громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , жодних інших належних доказів позивач не навів.
Що стосується наданої позивачем архівної довідки від 2009 року, вона також не підтверджує особисту участь ОСОБА_1 у бойових діях.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у наданні статусу учасника бойових дій у зв'язку із відсутністю належних доказів його безпосередньої участі у таких діях на території Республіки Афганістан, діяв обгрунтовано та правомірно, у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналогічної правової позиції дотримався Верховний Суд при розгляді справи №607/12643/17, де розглядаючи подібні спірні правовідносини між сторонами, також ключовим було з"ясування наявності доказів безпосередньої участі особи у бойових діях.
При цьому, судом апеляційної інстанції також враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи встановлені у даній справі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не дослідив всі фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Біла Л.М. Граб Л.С.