Справа № 320/4817/21 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В.
16 грудня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Єгорової Н.М.,
суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У квітні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 20 лютого по 02 серпня 2014 року основну і додаткову пенсію в розмірі визначеному ст.ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 20 лютого 2014 року по 02 серпня 2014 року основну пенсію у відповідності до ч. 4 ст. 54 Закону №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановленого частиною першою ст. 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням раніше сплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 20 лютого 2014 року по 02 серпня 2014 року додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року у відповідності до ст.50 Закону №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою ст.28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням раніше сплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року позовну заяву повернуто у зв'язку з неусуненням визначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліків з підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки вказані позивачем підстави поважними визнані не були.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що вона не знала і не могла знати про порушення її прав в 2014 році при отриманні відповідних пенсійних виплат, оскільки посадові особи відповідача стверджуючи про належність та відповідність чинному законодавству виплачуваних їй пенсійних сум, вводили її в оману, замість того щоб діяти у відповідності зобов'язань передбачених статтею 19 Конституції України. Просить суд врахувати її похилий вік, стан здоров'я і поведінку відповідача.
У межах встановленого судом строку відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, встановив позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви. А саме, позивачу в порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду і вказати інші підстави (поважні причини) для поновлення строку та надати докази поважності причин його пропуску, з урахуванням висновків суду.
З метою забезпечення права позивача на судовий захист, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року продовжено процесуальний строк для усунення позивачем недоліків позовної заяви.
20 липня 2021 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року вказаний адміністративний позов повернуто позивачу на підставі п.1 ч.4 статті 169 КАС України.
При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не надано доказів на обґрунтування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду в межах шестимісячного строку звернення. Доводи позивача про обрахунок строку з моменту отримання відмови відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 3 роки після отримання пенсії за липень 2018 року.
З такими висновками суду першої інстанції судова колегія погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписи абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З наведених норм вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постано від 03 листопада 2021 року у справі № 240/8934/19 в аналогічних за своїм змістом правовідносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є незгода ОСОБА_1 з розміром нарахованих та виплачених ГУ ПФ в Київській області додаткової та державної пенсії у період з 20 лютого 2014 року по 02 серпня 2014 року.
Із заявою про нарахування та виплату недоплаченої суми пенсії за спірний період ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ в Київській області у грудні 2020 року, який листом від 07 грудня 2020 року повідомив про відсутність підстав для перерахунку. При цьому, як свідчать матеріали справи, початок перебігу строку звернення до суду ОСОБА_1 пов'язує з моментом, коли остання ознайомилася із змістом указаного вище листа ГУ ПФ в Київській області.
У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19 підкреслено, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
При цьому, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19).
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 140/3746/19 наголошував, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі № 816/197/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25 лютого 2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 816/197/18 (касаційне провадження № К/9901/50050/18), від 20 жовтня 2020 року у справі № 640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 822/1928/18) та дійшла наступного правового висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає помилковими аргументи ОСОБА_1 про те, що про порушення своїх прав останній дізнався із змісту листа ГУ ПФ в Київській області від 07 грудня 2020 року, оскільки отримання такого листа не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується та не змінює початок перебігу строку звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 листопад 2005 року у справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Судовою колегією враховується, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 160/6430/20.
Таким чином, вказані позивачем підстави не можуть вважатися поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, позаяк, як вже було неодноразово наголошено вище, згадані виплати мають щомісячний характер і про їх зменшення чи нарахування у невірному розмірі Позивача мало бути відомо не пізніше отримання вперше такої виплати у межах спірного періоду.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом й у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 460/858/20.
У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п'ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
За таких обставин подання ОСОБА_1 у квітні 2021 року позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням дій ГУ ПФ в Київській області щодо невиплати у повному обсязі державної і додаткової пенсії у період з 20 лютого по 02 серпня 2014 року матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні.
Як було підкреслено вище, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Відтак, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом, підтверджуються матеріалами справи, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі ч. 4 ст. 169 КАС України, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 123, 169, 240, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді І.В. Федотов
Є.В. Чаку