1/1797
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 грудня 2021 року м. Київ № 640/10635/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправним висновку, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відповідач), адреса: 04107, місто Київ, вулиця Академіка Ромоданова. буд. 17, в якій позивач просить суд:
- визнати незаконним та скасувати Висновок Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про внесення змін до актового запису цивільного стану від 02 грудня 2020 року;
- зобов'язати Шевченківський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до відповідних актових записів, а саме: про народження № 171, складеного 24 вересня 1977 року Чорнобильським відділом РАЦС Київської області національність батька ОСОБА_2 , з «українець» на «поляк» та про шлюб № 813, складеного 10 серпня 1996 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві на ОСОБА_1 , національність нареченої з «українець» на «полька».
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень оскаржуваного рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним висновку, зобов'язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що її прабабуся та двоюрідний дідусь за національністю були поляками, її рідний батько - ОСОБА_2 , хоча і зазначений в документах за національністю «українець», проте він все життя сповідував римо-католицьку віру і проживав на території України, дотримуючись традицій польської національності. Позивач наголошує, що вона теж виховувалась відповідно до польських традицій, сповідувала римо-католицьку віру, підтримує стосунки зі своїми родичами - поляками, святкує польські свята та вважає себе полькою. Позивач стверджує, що вона відносить себе до польської національності і на даний час бажає відновити свою дійсну національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». За доводами позивача, встановлення факту національної ідентичності позивача необхідне для впорядкування документів, для реалізації особистих прав - підтвердження польського походження її роду.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на підставі зібраних документів, в зв'язку з тим, що не було підтверджено факту приналежності заявниці саме до національності «полька», оскільки батьки заявниці мають приналежність до інших національностей, відділом було відмовлено заявниці у внесенні змін до актового запису про її шлюб. Одночасно відповідачем зазначено, що приналежність батька дитини до національності «поляк» не підтверджується документально, згідно актового запису про народження батька заявниці національність обох батьків - українці.
Також у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб: Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Іванківському та Поліському районах Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), оскільки в зазначених структурах зберігаються актові записи про шлюб та народження заявниці.
Дослідивши заявлене клопотання, суд зазначає, що воно не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно з частинами 2, 5 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Так, в ході вивчення даної справи суд прийшов до висновку про відсутність підстав для залучення до участі у справі в якості третіх осіб Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Іванківському та Поліському районах Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), оскільки відповідачем не обґрунтовано на які саме права, свободи, інтереси або обов'язки вплине прийняте судом рішення за результатами розгляду даної справи, враховуючи те, що предметом розгляду даної справи є акт індивідуальної дії, який має безпосередній вплив на права, свободи та інтереси позивача.
Водночас наявність в зазначених суб'єктів певних документів, як про це зазначає відповідач, жодним чином не свідчить про наявність можливого впливу рішення, прийнятого за результатами розгляду справи, на їх права, свободи, інтереси або обов'язки, що також не підтверджено належними та достатніми доказами, а ґрунтуються виключно на власних припущеннях відповідача.
Отже, клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб - не підлягає задоволенню.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 до Шевченківського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) була подана заява про внесення змін до актового запису про її шлюб, складеного Лівобережним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї (нині Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) 10.08.1996 року за № 813, а саме: змінити національність нареченої з «українка» на «полька».
Так, за результатами розгляду заяви позивача, 02 грудня 2020 року Шевченківським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану.
Відповідно до змісту вказаного висновку, відповідач вважає за неможливе змінити в актовому записі про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 ) № 813 від 10.08.1996 року, складеному Лівобережним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї (нині Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)), відомості щодо національності нареченої з «українка» на «полька», оскільки згідно актового запису про народження заявниці № 171 від 24.09.1977 року, складеного Чорнобильським відділом запису актів громадянського стану Київської області на ОСОБА_1 , зазначено, що батько - українець, мати - росіянка, а отже зазначена інформація не підтверджує факту приналежності заявниці до польської національності, на підставі пункту першого статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», пунктів 1.1, 2.12., 2.20. Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 №96/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 за № 55/18793, та з урахуванням інформації зазначеної в актовому записі про народження батька заявниці, який, зі слів заявниці, має польське походження, складеному 14.02.1941 року відділом запису актів громадянського стану по місту Чорнобилю Чорнобильського району Київської області на ОСОБА_2 , запис № 14, де зазначено, що обоє з батьків - українці.
За таких обставин, з метою внесення виправлень в актові записи, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 згаданої Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Так, пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), мала на меті внести зміни до актових записів, виправивши зазначену національність її з "українка" на "полька", у задоволенні якої позивачу було відмовлено.
Таким чином, позивач, зазначаючи у позові про відмову відповідача у внесенні змін до актових записів, не порушувала питання про неправомірність дій суб'єкта владних повноважень, який вчинив записи її національності в актовому записі, а мала намір вирішити питання про внесення змін щодо національності у вже існуючі записи, отже, спір у цій справі не має ознак публічно-правового, і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17.
Також, до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи подібні правовідносини у справі № 810/2732/18 (постанова від 19.09.2019).
Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" в цьому випадку слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, з огляду на таке.
Положеннями частин першої - третьої статті 49 Цивільного кодексу України визначено, що актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила).
Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил, внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та в яких зазначено про можливість оскарження його у судовому порядку.
Підпунктами 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 розділу ІІ Правил визначено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану, постанова адміністративного суду.
Таким чином, органи державної реєстрації актів цивільного стану за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін.
У частині 1 статі 315 Цивільного процесуального кодексу України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоч за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).
Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
При цьому чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України "Про національні меншини в Україні". Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Згідно зі статтею 300 Цивільного кодексу України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України "Про національні меншини в Україні".
Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18.
Таким чином, у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності, суд приходить до висновку, що даний цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі, що узгоджується з наведеною вище практикою Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 44, 47, 72-76, 139, 160, 166, 167, 238, 239, 241-243, 248 та 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Закрити провадження в адміністративній справі № 640/10635/21 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним висновку, зобов'язання вчинити дії.
2. Роз'яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із врахуванням особливостей, встановлених ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова