1/1682
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 грудня 2021 року м. Київ № 640/7069/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА»
до Головного управління ДПС у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА» (надалі - позивач) адреса: 03057, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 56, кімната 120 до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 30.11.2020 №00088730704.
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 30.11.2020 №00088710704.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача в наслідок прийняття протиправних рішень суб'єктом владних повноважень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при розрахунку суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку, задекларованої позивачем за серпень 2020 року, ним враховувались від'ємні значення, сформовані за операціями за 2019 рік та не враховувались та не могли бути враховані від'ємні значення, сформовані за операціями до 1 липня 2015 року та до 1 січня 2017 року, передбачені в пункті 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, натомість згідно з пунктом 200.10 Податкового кодексу України, відповідач мав провести камеральну перевірку даних поданої позивачем податкової декларації.
Також, щодо взаємовідносин з контрагентами та висновками відповідача, зазначеними в акті перевірки, на підставі яких було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.11.2020 позивач зазначив, що висновки відповідача про нереальність господарських операцій є безпідставними та не обґрунтованими, оскільки первинними документами підтверджується отримання позивачем робіт та їх оплата на користь контрагентів, до того ж, висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій зроблені по ланцюгу контрагентів та не можуть бути підставою для висновків щодо порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що перевіркою дотримання вимог податкового законодавства при декларуванні за серпень 2020 року у Декларації сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, а саме товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА» завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2020 року на суму 1 106 849 грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за серпень 2021 року на суму 236 597, 00 грн.
Також, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що враховуючи неможливість відстеження ланцюга постачання, встановлено нереальність фактичного здійснення операцій щодо реалізації товарів ТОВ «ВІНТАЙМ» та ТОВ «БУД-СТРОМ» на адресу ТОВ «ПРІОРИТЕТ СЕРВІС», який є контрагентом позивача, в лютому 2019 року, березні 2019 року, вересні 2019 року та жовтні 2019 року, виходячи з чого, Головне управління ДПС у м. Києві дійшло висновку про безпідставне документальне оформлення господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ СЕРВІС» та позивачем.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що у відзиві на адміністративний позов відповідач не навів жодних міркувань та доказів щодо наявності підстав для проведеної ним з 23.10.2020 року по 05.11.2020 року документальної позапланової виїзної перевірки позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за серпень 2020 року, правомірності наказу №7312 від 15.10.2020 року на проведення такої перевірки, допустимості доказу - складеного за результатами незаконної перевірки акту та законності прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.
Позивач наголошує, що відзив на адміністративний позов дослівно дублює акт від 6 листопада 2020 року №638/26-15-07-04-01/42639916, складений відповідачем за результатами проведеної за період з 23.10.2020 року по 05.11.2020 року документальної позапланової виїзної перевірки позивача щодо дотримання податкового законодавства, при цьому, відповідач повністю проігнорував наведені в позові обґрунтування неправомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень, не заперечив належність та допустимість доданих до позову доказів реальності господарських операцій позивача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, в період з 23.10.2020 року по 05.11.2020 року Головним управлінням Державної податкової служби України у місті Києві на підставі наказу начальника Головного управління ДПС у м. Києві на проведення перевірки №7312 від 15.10.2020 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕКСПО ПЛАЗА» (код 42639916)» було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2020 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 21.09.2020 року №9238493217 з врахуванням уточнюючого розрахунку з ПДВ від 05.10.2020 року №9252653478 сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за серпень 2020 року.
За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 6 листопада 2020 року №638/2615-07-04-01/42639916 (далі - Акт), яким встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА» завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2020 року на 1 106 849,00 грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) за серпень 2020 року на суму 236 597, 00 гривень.
На підставі Акту від 06.11.2020 року відповідачем 30.11.2020 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
- форми «В1» №00088730704, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку, у розмірі 1 106 849,00 грн. та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 276 712, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- форми «В4» №00088710704, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 236 597, 00 гривень.
11.12.2020 позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на податкові повідомлення-рішення від 30.11.2020, в яких просив скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві.
Рішенням Державної податкової служби України №36330/6/99-00-06-01-01-06 від 24.12.2020 було продовжено строк розгляду скарги до 14.02.2021 року включно, а рішенням про результати розгляду скарги від 12.02.2021 №3300/6/99-00-06-01-01-06 залишено без змін податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 30.11.2020 року №00088730704 та №00088710704, а скаргу товариства - без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятим податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (надалі - Податковий кодекс України).
Так, у відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно із підпункту 20.1.3 пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали.
Так, як вже було встановлено судом вище та підтверджуються матеріалами справи, Головним управління ДПС у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 на підставі наказу Головного управління ДПС у місті Києві від 15.10.2020 №7312 проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «ЕКСПО ПЛАЗА» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість поточний рахунок платника податку за серпень 2020 року.
Відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Водночас відповідно до абзацу 2 підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Статтею 200 розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Згідно з пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).
Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 200.11 статті 200 Податкового кодексу України контролюючий орган має право протягом 60 календарних днів, що настають за граничним строком подання податкової декларації, а в разі якщо така податкова декларація надана після закінчення граничного строку - за днем її фактичного подання провести документальну перевірку платника податку в разі, якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за операціями: за періоди до 1 липня 2015 року, що не підтверджені документальними перевірками; з придбання товарів/послуг за період до 1 січня 2017 року у платників податку, що використовували спеціальний режим оподаткування, визначений відповідно до статті 209 цього Кодексу.
Наведені вище положення Податкового кодексу України покликані запобігти зловживанням контролюючим органом у проведенні перевірок з ширшим обсягом питань.
Недотримання контролюючим органом вимог підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України є порушенням порядку проведення перевірки та самостійною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, яке прийняте на підставі акту, складеного за результатами такої перевірки.
Як встановлено судом, в податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2020 року (рядок 20.2.1) позивачем заявлено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2020 року в розмірі 10 511 199 грн.
Позивач наголошує, що розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за операціями за 2019 рік.
Відповідачем не заперечується той факт, що при розрахунку суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2020 року, позивачем не враховувалось від'ємне значення, сформоване за операціями, передбаченими в пункті 200.11 статті 200 Податкового кодексу України.
Верховний Суд в постанові від 14.05.2019 по справі №813/3175/15 дійшов наступного висновку: «перевірка за підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України має відмінність, застосування якої залежить від того, чи заявлено платником податку відшкодування з бюджету податку на додану вартість. Якщо так, для проведення перевірки необхідна наявність підстав, визначених у розділі V цього Кодексу. Якщо бюджетне відшкодування не заявлено - така вимога відсутня.».
Тобто, контролюючий орган наділений повноваженнями на проведення документальної позапланової перевірки платника податку у разі, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ (підпункт 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України), в якій розрахунок такої суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за визначеними у п. 200.11 ст. 200 ПК України операціями.
Предметом позапланової виїзної перевірки, результати якої оформлено актом №638/26-15-07-04-01/42639916 від 06.11.2020, було виключно питання достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування (ряд. 20.2.1 ряд. 20.2 ряд. 20 податкової декларації), а не декларування суми від'ємного значення з податку, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 податкової декларації).
Отже, враховуючи, що при розрахунку суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2020 року, позивачем не враховувалось від'ємне значення, сформоване за операціями, передбаченими в пункті 200.11 статті 200 ПК України, у відповідача були відсутні визначені у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України підстави для проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №460/2939/18, де судом також зазначено, що вживання в тексті норм підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, та пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України словосполучень «відшкодування з бюджету податку на додану вартість», «сума бюджетного відшкодування» наряду із «від'ємне значення з податку на додану вартість» свідчить про те, що встановлена підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України умова перевищення 100 тис. гривень, як підстава для проведення позапланової документальної перевірки стосується від'ємного значення з податку на додану вартість, як окремого від суми бюджетного відшкодування показника податкового обліку.
Зважаючи на викладене у сукупності та враховуючи незаконність проведення контролюючим органом документальної позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА», результати якої оформлені актом перевірки від 06.11.2020, суд дійшов висновку, що вказані обставини унеможливлюють виникнення правових наслідків такої перевірки, в тому числі визначення за її наслідками грошових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення оскаржуваним у цій справі податковим повідомленням-рішенням розміру задекларованого позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Вказана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 та від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18, де колегія суддів вказує, що обставини щодо протиправності проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, враховуючи протиправність обставин щодо проведення перевірки позивача, що вже є підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, складених на підставі висновків акта перевірки за результатами такої перевірки, суд вважає за необхідне надати належну правову оцінку по суті встановлених відповідачем порушень.
Отже, щодо порушень встановлених у ході проведення перевірки суд зазначає наступне.
Зі змісту оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 30.11.2020 слідує, що підставою для зменшення розміру від'ємного значення у податковій звітності позивача та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а").
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Зі змісту акта перевірки вбачається, що перевірка правильності визначення позивачем податкового кредиту здійснювалась відповідачем на підставі, зокрема, податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За визначенням статті 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Аналіз наведених норм свідчить, що відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
При цьому, дійсно, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає й вимогам статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону № 996-XIV, так само характеризує і податковий облік.
Разом з тим, стверджуючи про неправомірність отримання платником податків податкової вигоди, зокрема щодо віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, контролюючий орган має встановити й довести, що відомості, які містяться в наданих платником податків документах неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв'язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
Встановлення такої інформації може поставити під сумнів здійснення відповідних операцій, але висновок про нездійснення господарських операцій має ґрунтуватись на аналізі всіх первинних документів та змісту господарських операцій.
За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховним Судом від 02 грудня 2019 року у справі № 826/13060/18.
На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права, подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом".
У справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п. 53) Європейський суд з прав людини висловив позицію, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Суд зауважує, що відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
В акті перевірки відповідачем не зазначено, а до матеріалів справи не додано доказів які б свідчили про наявність у контролюючого органу підстав поставити під сумнів здійснення відповідних операцій. Висновок відповідача про нездійснення позивачем господарських операцій не ґрунтується на аналізі вчинених товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА» господарських операцій та змісту складених за їх наслідком первинних документів.
Натомість доводи відповідача щодо взаємовідносин товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА» з товариством з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ СЕРВІС», як таких, що здійсненні лише документально без реального здійснення господарських операцій, ґрунтуються лише на аналізі діяльності контрагентів контрагента позивача, зокрема, ТОВ «ВІНТАЙМ», ТОВ «БУД-СТРОМ», а саме, відповідачем зазначено про неможливість відстеження ланцюга постачання щодо реалізації ТОВ «ВІНТАЙМ» та ТОВ «БУД-СТРОМ» на адресу ТОВ «ПРІОРИТЕТ СЕРВІС».
Разом з тим, суд критично сприймає доводи контролюючого органу відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, оскільки норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Аналогічна правова позиція підтверджена постанова верховного суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/11879/13-а.
Окрім цього, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.
Аналогічна право позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 811/217/17.
Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 березня 2019 року у справі № 810/302/15.
У постановах від 27 лютого 2020 року у справі № 815/2109/13-а, від 24 січня 2020 року у справі № 805/4446/15-а, від 16 квітня 2019 року у справі № 804/6909/17 Верховним Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої встановлено, що «норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб'єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер».
У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Висновок про неможливість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів також наведений Європейським судом з прав людини у рішенні від 18.03.2010 року по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» (заява № 6689/03), у п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції; втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало би.
Отже, наведеною вище судовою практикою підтверджується правило індивідуальної відповідальності платника податків, з огляду на яке добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які дії або бездіяльність будь-кого із його контрагентів, в тому числі наявність кримінальних проваджень, що перебувають на стадії досудового розслідування та розслідувані подій за якими не стосуються діяльності платника податків, не призводить до встановлення фактів незаконності формування витрат з податку на прибуток підприємства та визначення зобов'язань з податку на додану вартість платника податків.
У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).
Суд зауважує, що платник податків не має повноважень та обов'язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, обов'язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов'язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.
Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.
Отже, керуючись вищевикладеним в сукупності суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи первинні документи, якими врегульовані відносини між позивачем і його контрагентами, економічна виправданість цих відносин, зміни у майновому стані учасників правочинів в результаті їх виконання, а також відсутність доказів безтоварності операцій підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами.
Беручи до уваги вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку що висновки Головного управління ДПС у місті Києві в частині встановлення порушень податкового законодавства, що мало наслідком прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.
Таким чином, суд зазначає, що податковий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.11.2020 №00088730704 та №00088710704, винесені на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки від 16.11.2020 №638/26-15-07-04-01/42639916 діяв необґрунтовано, у зв'язку з чим у суду наявні всі підстави для висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI ).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI ).
Суд зауважує, що у висновку ЄСПЛ, викладеному у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), у пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), у пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, а у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» (Заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну ціну.
Так, з аналізу матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем та адвокатським бюро «КРИСЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» (ідентифікаційний код юридичної особи 42855114) укладено Договір про надання правової допомоги №01-03/21 від 03.03.2021 року.
Відповідно до пункту 1.1. даного Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Бюро зобов'язується надати Клієнту визначену цим Договором правову допомогу, а Клієнт зобов'язується прийняти та оплатити таку допомогу.
Згідно з пунктом 1.2. вказаного Договору правова допомога полягає у представленні і захисті прав та інтересів Клієнта під час оскарження податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 30.11.2020 року №00088730704 та №00088710704.
Згідно з пунктом 1.5. вказаного Договору безпосереднє представництво інтересів Клієнта від імені Бюро за цим договором здійснює адвокат Крисенко Анна Євгенівна, яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3029, виданого на підставі рішення Донецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 08.10.2008 року № 50.
Відповідно до пункту 3.2. Договору про надання правової допомоги №01-03/21 від 03.03.2021 року розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.
Згідно з Додатковою угодою №1 до Договору про надання правової допомоги №01-03/21 від 03.03.2021 року, яку було надано позивачем при зверненні до суду разом з позовною заявою, розмір витрат, який позивач понесе на професійну правничу допомогу адвоката складав в розмірі 25 200, 00 гривень та включав у себе:
- правовий аналіз акту перевірки Головного управління ДПС у м. Києві від 6 листопада 2020 року №638/26-15-07-04-01/42639916, податкових повідомлень-рішень від 30.11.2020 року №00088730704 та №00088710704 та визначення судових перспектив (5 600, 00 грн. за дві години);
- складання позовної заяви до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.11.2020 року №00088730704 та №00088710704, підготовка копій позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу (14 000, 00 грн. за п'ять годин);
- участь в судових засіданнях по справі за позовом TOB «ЕКСПО ПЛАЗА» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.11.2020 року №00088730704 та №00088710704 (5 600, 00 грн. за дві години).
Разом з тим, 10.07.2021 позивачем було подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме, акта приймання-передачі наданих послуг за Договором про надання правової допомоги №01-03/21 від 03.03.2021 року, відповідно до якого, загальна вартість послуг склала - 19 600, 00 грн., а саме:
- правовий аналіз акту перевірки Головного управління ДПС у м. Києві від 6 листопада 2020 року №638/26-15-07-04-01/42639916, податкових повідомлень-рішень від 30.11.2020 року №00088730704 та №00088710704 та визначення судових перспектив (5 600, 00 грн. за дві години);
- складання позовної заяви до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.11.2020 року №00088730704 та №00088710704, підготовка копій позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу (14 000, 00 грн. за п'ять годин).
На підтвердження оплати послуг за Договором про надання правової допомоги №01-03/21 від 03.03.2021 року, позивачем також надано суду платіжне доручення від 26.05.2021 №2089 на суму 19 600, 00 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зауважує, що на підтвердження обставин на обґрунтування правових підстав для стягнення витрат на правову допомогу, до суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що з наведеного вище вбачається, що вказані витрати позивача на правничу допомогу є обґрунтованими, співмірними з обставинами справи та характером спору, а також підтвердженими належними доказами, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов'язані саме з розглядом справи в суді та є співмірними по відношенню до складності справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем спростувань та обґрунтованих заперечень щодо судових витрат надано не було, а тому, оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про задоволення вимог представника позивача стосовно стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 600,00 грн та про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 19 600,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також, відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 6 420, 68 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 6 420, 68 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА» (адреса: 03057, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 56, кімната 120, код ЄДРПОУ 42639916) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 30.11.2020 №00088730704.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 30.11.2020 №00088710704.
4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА» (адреса: 03057, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 56, кімната 120, код ЄДРПОУ 42639916) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) понесені судові витрати (судовий збір) у розмірі 6 420, 68 грн. (шість тисяч чотириста двадцять гривень шістдесят вісім копійок).
5. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАЗА» (адреса: 03057, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 56, кімната 120, код ЄДРПОУ 42639916) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 600,00 грн. (дев'ятнадцять тисяч шістсот гривень).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова