1/1873
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 грудня 2021 року м. Київ № 640/14561/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Міністерства освіти і науки України
про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації за затримку виплати заробітної плати,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства освіти і науки України (надалі - відповідач), адреса: 01135, м. Київ, Проспект Перемоги, будинок 10, в якій позивач (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 07.06.2021) просить суд:
- стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 135 561, 36 грн., що включає в себе заборгованість з виплати надбавки за виконання особливо важливої роботи за січень та лютий 2021 року, вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 13.02.2021 по 19.04.2021, а також 4000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу;
- стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 компенсацію у розмірі середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 20.04.2021 по 07.06.2021 у сумі 37 914, 28.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача в наслідок не виплати коштів в повному обсязі позивачу при звільненні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації за затримку виплати заробітної плати та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем не було нараховано та виплачено позивачці надбавку за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ за січень та лютий 2021 року, що у свою чергу призвело до неправильного розрахунку та невиплати у повному обсязі вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати. На переконання позивача, такі дії відповідача не ґрунтуються та нормах законодавства та є протиправними.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що станом на 12.02.2021 Міністерству освіти і науки України не було відкрито бюджетних асигнувань на оплату праці фахівців з питань реформ, за рахунок яких виплачується надбавка за виконання особливо важливої роботи, у зв'язку з чим дана надбавка не встановлювалась.
Також відповідачем зазначено, що відповідно до пункту 9 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15, в разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи, дана надбавка може бути скасована або її розмір може бути зменшений за рішенням керівника державної служби. Відтак, згідно з додатком до наказу МОН від 25.02.2021 №102-а «Про встановлення надбавок», позивач у даному переліку осіб, які отримують стимулюючі надбавки фахівцям з питань реформи - відсутня.
У відзиві на позовну заяву відповідач також наголошує, що нормами чинного законодавства України визначено, що встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат є правом, а не обв'язкам Міністерства освіти і науки України, при цьому, враховуючи, що порушення порядку правильного розрахунку з позивачем не встановлено, підстави для стягнення з Міністерства освіти і науки України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2021 по день фактичного розрахунку - відсутні.
Позивач надала суду відповідь на відзив, в якій наголосила, що Розпорядженням Кабінету міністрів України від 27.05.2020 №622 було схвалено концепцію оплати праці державних службовців, розділом «Очікувані результати» якої було визначено, що за типом виплати надбавка за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ є обов'язковою фіксованою виплатою. Позивач також підкреслює, що в тексті оголошення про проведення конкурсу на зайняття посади державного експерту директорату дошкільної та шкільної освіти Міністерства освіти і науки України, на яку позивачка була призначена за конкурсом, надбавка за виконання особливо важливої роботи включена до умов оплати праці без зазначення про те, що вказана надбавка виплачується у разі її встановлення.
Позивачем також наголошено, що відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Додатково позивачем зазначено, що Наказ від 25.02.2021 №102-а «Про встановлення надбавок» було прийнято відповідачем після звільнення позивача із займаної посади, тобто, позивачка в будь-якому випадку не могла бути у зазначеному Наказі.
Відповідач надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що твердження позивача про те, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 № 622-р було схвалено Концепцію реформування системи оплати праці державних службовців, розділом «Очікувані результати» якої було визначено, що за типом виплати надбавка за виконання особливо-важливої роботи для фахівців з питань реформ є обов'язковою фіксованою виплатою, є вирваними із контексту та не відповідають дійсним обставинам по справі, оскільки Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року № 622-р, яким було схвалено Концепцію реформування системи оплати праці державних службовців встановлено, що надбавка за виконання особливо-важливої роботи для фахівців з питань реформ скасовується.
Також, відповідачем наголошено, що державним службовцям, призначеним на посади фахівців з питань реформ за результатами конкурсу в міністерствах, встановлюється надбавка за виконання особливо важливої роботи за рішенням керівника державної служби відповідного органу державної влади, яка виплачується в межах коштів, виділених в установленому порядку на оплату праці фахівців з питань реформ.
Так, згідно з пунктом 1 протоколу № 8 від 23.02.2021 апаратної наради МОН (головуючий Міністр освіти і науки України) доручено т.в.о. державного секретаря Міністерства зменшити стимулюючі надбавки фахівцям з питань реформ, які несвоєчасно виконують доручення Прем'єр-міністра України щодо контрольних завдань, визначених законами України (копія міститься у матеріалах справи). Поряд з цим, відповідачем зазначено, що відповідно до пункту 9 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи дана надбавка може бути скасована або її розмір може бути зменшений за рішенням керівника державної служби.
Відповідачем також підкреслено, що позивачка відсутня в Наказі від 25.02.2021 №102-а не тому, що на дату винесення наказу не перебувала у трудових відносинах із МОН, а тому, що не була тим спеціалістом якому, має бути нарахована та виплачена надбавка за виконання особливо-важливої роботи.
Позивачем надано суду пояснення щодо заперечень на відповідь на відзив, відповідно до яких, позивач наголошує, що твердження відповідача про те, що надбавку за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ було скасовано розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 №622-р не відповідають дійсності та є свідомим перекручуванням фактичних обставин справи.
Повторно позивач також зазначила, що посилання відповідача на його Наказ від 25.02.2021 №102-а «Про встановлення надбавок» не можна брати до уваги, оскільки станом на дату видання вказаного наказу трудові відносини між позивачкою та відповідачем були припинені.
Відповідач надав суду заперечення на пояснення позивача та зазначив, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 №622-р, яким затверджено концепцію реформування системи оплати праці державних службовців є чинним саме з 27.05.2020 та скасовує надбавку за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ, як обов'язкову фіксовано виплату.
Щодо виплати позивачці виплат протягом її роботи відповідач підкреслив, що станом на 12.02.2021 (на 2021 рік) Міністерству освіти і науки України не було відкрито бюджетних асигнувань на оплату праці фахівців з питань реформ, за рахунок яких виплачується надбавка за виконання особливо важливої роботи, у зв'язку з чим дана надбавка не встановлювалась.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно Наказу від 14.04.2018 № 182-а «Про призначення ОСОБА_1 » позивача з 11 квітня 2018 року призначено на посаду державного експерта директорату дошкільної та шкільної освіти як таку, яка обрана за конкурсом, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом. Встановлено випробування з метою перевірки відповідності ОСОБА_1 займаній посаді строком шість місяців.
Наказом від 20.02.2020 № 53-а «Про переведення працівників», з 21 лютого 2020 року ОСОБА_1 , державного експерта директорату дошкільної та шкільної освіти переведено на посаду державного експерта директорату шкільної освіти.
Наказом від 09.02.2021 №60-а «Про звільнення ОСОБА_1 », з 12 лютого 2021 року ОСОБА_1 , державного експерта директорату шкільної освіти звільнено за ініціативою суб'єкта призначення.
Відповідно до вище зазначеного наказу Міністерства освіти і науки України, управлінню бухгалтерського обліку та звітності ( ОСОБА_2 ) доручено проведено остаточний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та компенсацію за невикористану відпустку у кількості 42 календарних дні.
Так, позивач стверджує, що з нею було проведено лише частковий розрахунок, зокрема, ОСОБА_1 було нараховано та утримано 113 986, 97 грн., з яких:
посадовий оклад - 5 300, 00 грн.;
надбавка за ранг державного службовця - 100, 00 грн.;
надбавка за вислугу років - 318, 00 грн.;
індексація - 43, 13 грн.;
компенсація за невикористану відпустку - 54 767, 58 грн.;
вихідна допомога - 53 458, 26 грн.
Таким чином, позивач вважаючи, що з нею проведено не повний розрахунок при звільненні, а саме, не було враховано та виплачено надбавку за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ за січень-лютий 2021 року, звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне
Вирішуючи справу по суті, суду слід встановити правову природу трудових виплат, а саме надбавки за виконання особливо важливої роботи в контексті складової основної або додаткової заробітної плати.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2016 р. N 905-р «Про схвалення Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ» визначено, що фахівці з питань реформ - державні службовці, що призначаються на такі посади в рамках реалізації цієї Концепції за результатами відкритого конкурсу та відповідно до вимог і в порядку, що визначені Законом України "Про державну службу".
Посади фахівців з питань реформ - посади державної служби категорій "А", "Б" і "В", військові та дипломатичні посади з посадовими обов'язками, що передбачають, зокрема, підготовку та проведення реформ у відповідних сферах (визначення проблем, підготовка пропозицій та планів заходів щодо їх розв'язання, підготовка проектів відповідних актів законодавства, організація та участь у виконанні згаданих планів заходів, оцінювання результатів їх реалізації, здійснення інших аналітичних функцій), а також виконання основних завдань, пов'язаних із стратегічним плануванням діяльності державного органу, забезпеченням формування та/або реалізації державної політики у відповідних сферах, на які поширюються спеціальні умови оплати праці в рамках загальної системи оплати праці державних службовців.
Заробітна плата фахівців з питань реформ складається з:
посадового окладу, відповідних надбавок і виплат, а також премії (у разі встановлення) відповідно до Закону України "Про державну службу";
стимулюючих виплат, встановлених для посад фахівців з питань реформ, які повинні бути уніфікованими для усіх рівнозначних посад.
У свою чергу, Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 № 889-VIII (далі по тексту - Закон України № 889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Згідно частини другої статті 1 Закону України № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до статті 50 цього Закону держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з:
1) посадового окладу;
2) надбавки за вислугу років;
3) надбавки за ранг державного службовця;
4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;
5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;
6) премії (у разі встановлення).
За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать:
1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності;
2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Відповідно до пункту 7 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.
Пунктом 14 Прикінцеві та перехідні положення Закону передбачалось, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що предметом спору у справі є неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо виплати позивачу додаткової стимулюючої виплати, а саме надбавки за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформи при проведенні остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що до спірних правовідносин також застосовуються норми Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 (далі - Положення №15).
Пунктом 3 Положення №15 передбачено такий вид додаткових стимулюючих виплат державним службовцям як, зокрема, надбавка за виконання особливо важливої роботи.
Пунктом 4 вказаного Положення встановлено, що надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (далі - надбавки) встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу.
Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.
При цьому, пунктом 7 Положення №15 встановлено, що надбавка за виконання особливо важливої роботи, передбачена абзацом першим цього пункту, виплачується в межах коштів, виділених в установленому порядку на оплату праці фахівців з питань реформ.
За змістом пункту 2 Положення №15 також встановлено, що керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.
Отже, вищенаведеними нормами чинного законодавства України визначено, що встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат є правом, а не обов'язком відповідача.
Як зазначено вище, надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу. Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі, (пункт 4 Положення).
Тобто, законодавець відносить вирішення питань щодо встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а також визначення їх розміру, у межах економії фонду оплати праці на розсуд керівника відповідного державного органу.
Отже, саме з врахуванням того, що законодавець наділяє відповідача саме правом встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а не встановлює його у вигляді обов'язку, відповідач у межах економії фонду оплати праці з врахуванням конкретних обставин на власний розсуд має право вирішувати питання щодо встановлення додаткових стимулюючих виплат та їх розміру державним службовцям, зокрема позивачеві.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна копія Наказу Міністерства освіти і науки України від 25.02.2021 №102-а, яким встановлено надбавки за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ з 01 січня по 28 лютого 2021 року згідно з додатком, який також долучено відповідачем до матеріалів справи.
Пунктом 2 Наказу від 25.02.2021 №102-а доручено Управлінню бухгалтерського обліку та звітності ( ОСОБА_2 ) здійснити перерахунок надбавок за січень 2021 року та врахувати, що виплата надбавок здійснюється в межах коштів, виділених на оплату праці фахівців з питань реформ за КПКВК 2201010 «Загальне керівництво та управління у сфері освіти і науки».
Згідно додатку до Наказу від 25.02.2021 №102-а, додаток містить перелік осіб, яким встановлено надбавки за виконання особливо важливої роботи, проте, в зазначеному додатку прізвище позивача відсутнє.
Суд наголошує, що Наказ від 25.02.2021 №102-а встановлює надбавку за період з 01 січня 2021 року, тобто, коли позивач ще перебувала на посаді, а тому у разі включення її до переліку, виплати підлягали б перерахунку, як це встановлено пунктом 2 Наказу, проте, додаток до такого наказу не містить прізвище позивача, як особи, якій було б встановлено станом на січень 2021 року та до моменту звільнення (12 лютого 2021 року) надбавку за виконання особливо важливої роботи.
Також, суд наголошує, що матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем Наказу від 25.02.2021 №102-а, визнання його протиправним та скасування, при цьому, як зазначено вище, відповідач наділений саме правом вирішення питань щодо встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а також визначення їх розміру, у межах економії фонду оплати праці.
Отже, виплата позивачеві надбавки за виконання особливо важливої роботи з січня 2021 року взагалі не призначалась, що підтверджується Наказом від 25.02.2021 №102-а та додатком до нього, які позивачем не оскаржувались, доказів звернення позивача до відповідача із аналогічним питання щодо включення її до переліку осіб та виплати надбавки - матеріали справи не містять.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими та доведеними твердження відповідача про відсутність підстав для виплати позивачеві заборгованості при звільненні, яка виникла у зв'язку з ненарахуванням та несплатою надбавки за виконання особливо важливої роботи за січень та лютий 2021 року та вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, з врахуванням вказаної надбавки.
Що стосується зобов'язання виплати позивачеві компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно статтею 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).
Згідно із частиною третьою статі 21 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В даному випадку, судом не встановлено порушення відповідачем порядку проведення повного та правильного розрахунку із працівником після звільнення, а тому підстави для стягнення з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відсутні.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації за затримку виплати заробітної плати - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова