16 грудня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/5941/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (надалі - позивач) до голови Долинської міської ради Звіздовського Євгенія Едуардовича (також - відповідач-1), Долинської міської ради (відповідач-2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач (через представника) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним дії та рішення відповідача-1, викладені в листі від 13.07.2021 вих.№01-29/2066/1, відповідно до якого відмовлено в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею до 2,0 га за рахунок земельної ділянки комунальної власності на території, за межами с. Суходільське, Долинського району Кіровоградської області;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не здійснення розгляду на пленарному засіданні сесії міськради клопотання (заяви) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки за межами с. Суходільське, Долинського району Кіровоградської області, загальною площею до 2 га, згідно графічних матеріалів бажаного місця розташування земельної ділянки;
- зобов'язати відповідача-2 повторно розглянути клопотання (заяву) та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Кіровоградської області, Долинської міської ради, с. Суходільське (за межами населеного пункту).
В обґрунтування позовних вимог вказано, що міський голова не мав права приймати рішення щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, без включення даного клопотання до порядку денного на розгляд пленарного засідання сесії міської ради, чим вчинив протиправні дії. Дане рішення може прийматись лише сесією ради за результатами розгляду питання на пленарному засіданні.
Відповідачі подали суду відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачка відповідне клопотання про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, передбачене ст.118 ЗК України, не подавала. При цьому, подана позивачем заява розглянута відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (а.с.56-57).
Представник позивача подав відповідь на відзив (а.с.69-72).
Дослідивши наявні в справі документи та матеріали суд дійшов наступних висновків.
Позивач звернулася до Долинської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
За результатами розгляду такої заяви відповідач-1 листом від 13.07.2021 № 01-29/2066/1 повідомив, що розглянувши заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,9946 га в межах с. Суходільське, Кропивницького району, Кіровоградської області для ведення особистого селянського господарства встановлено, що подані матеріали не відповідають вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою техніко-економічних обґрунтувань використання і охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України (а.с.77).
Як вбачається з позову, позивачка у заяві просила надати земельну ділянку площею 2,0 га за межами населеного пункту. Відповідач у листі зазначає те, що позивачка просила надати земельну ділянку площею 1,9946 га в межах населеного пункту.
В матеріалах адміністративної справи відсутня копія такої заяви. Як зазначив представник позивача, заяву з додатками неможливо подати у зв'язку з тим, що такі перебувають у володінні відповідача.
Ухвалою суду від 23.11.2021 витребувано від відповідача-2 належним чином засвідчену копію заяви (клопотання) гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,9646 га (з усіма доданими до такої заяви (клопотання) додатками) (а.с.66).
Листом від 29.11.2021 №01-40/341/1 міська рада повідомила суд, що така заява втрачена у зв'язку із значним документообігом (а.с.76).
Отже, суд не має змоги ознайомитись із змістом заяви (клопотанням) позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а також додатками, які долучались до такої заяви.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне..
Згідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 55 Конституції України вказує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України).
Частиною третьою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, зокрема.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частинами 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, чинним законодавством передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У відповідності до вимог ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільська, селищна, міська рада питання регулювання земельних відносин повинна вирішувати виключно на пленарних засіданнях і відповідно до закону.
Частинами 1, 5 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" чітко передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.
Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо, зокрема, регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.
Повноваження сільської, селищної, міської ради у галузі земельних відносин передбачені, зокрема, ст.ст.12, 122 Земельного кодексу України.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 Земельного кодексу України).
Отже, отримавши заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства Долинська міська рада згідно з ч.7 ст.118 ЗК України повинна була у місячний строк прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти рішення про відмову у наданні такого дозволу з наведенням відповідних мотивів. Розгляд цього питання повинен був відбуватись в порядку, визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", тобто на пленарному засіданні ради з прийняттям відповідного рішення, оскільки саме такий спосіб прийняття рішення з питань відведення земельних ділянок і надання документів дозвільного характеру передбачений законодавством.
Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що фактично відповідачем-2 не було здійснено належного розгляду заяви позивача та не прийнято з цього питання жодного рішення. Тобто, відпровідач-2 допустив протиправну бездіяльність при розгляді заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Суд не приймає до уваги доводи відповідачів стосовно того, що позивач клопотання про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, передбачене ст.118 ЗК України, не подавала, оскільки як вбачається із листа від 13.07.2021 № 01-29/2066/1, продану позивачем заяву ідентифіковано саме як заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву та надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то суд зазначає, що вирішенню вказаного питання повинна передувати визначена законодавством процедура.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
При застосуванні норм права до спірних правовідносин враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 29.08.2019 року у справі №420/5288/19.
Відповідно до п.п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, з'ясувавши характер спірних правовідносин у справі, характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний спосіб, суд дійшов висновку, що з огляду на визнання протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо неприйняття рішення за заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства порушене право позивача на отримання обґрунтованого рішення за його заявою має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача-2 розглянути заяву і прийняти рішення відповідно до вимог чинного земельного законодавства.
При цьому, при повторному розгляді такої заяви позивача, відповідач-2 повинен вирішити її по суті, з урахуванням встановлених судом обставин.
Слід також вказати, що відповідач-2 помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач-2 зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення такої заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач-2 не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є саме те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Щодо розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне.
Згідно вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн. (а.с.42), а тому ці витрати слід присудити на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Крім того, представник просить суд стягнути на користь позивача витрати на надання професійної правничої допомоги. Відповідачі у відзиві заперечували щодо стягнення таких витрат, оскільки позивач не надала будь-яких доказів їх понесення.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру і розмір судових витрат.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами четвертою та п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката Поповича П.О. суду надано: розрахунок-специфікацію №1 від 13.08.2021 (а.с.18) та розрахунок від 16.08.2021 суми вартості надання правової допомоги та попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який склав 5000 грн. (а.с.19).
25.11.2021 представник позивача подав суду відповідь на відзив, до якого долучив копію платіжного доручення №21907161SВ від 16.08.2021 про сплату гонорару в сумі 4950 грн. (а.с.73).
Дослідивши подані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що заявлені до відшкодування витрати вартістю 4950,00 грн. є неспівмірними зі складністю даної справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу. Крім того, надані до суду докази не містять відомостей і про час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). В свою чергу, враховуючи факт, що адвокатом було проведено певну роботу з подання адвокатського запиту, з підготовки позовної заяви та відповіді на відзив, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг повинен становити 3000 грн..
Щодо зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення суд зазначає таке.
У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
Отже, з огляду на вказані положення КАС України вбачається, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений таким правом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019 у справі №826/9960/15 було зазначено, що застосування правового інституту подачі звіту є правом суду.
Поряд з цим, позивач не навів причин та не надав доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Отже, підстави зобов'язувати відповідача подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову голови Долинської міської ради Звіздовського Євгенія Едуардовича у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладену у листі від 13.07.2021 №01-29/2066/1.
Визнати протиправною бездіяльність Долинської міської ради щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Долинську міську раду не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарств а, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Долинської міської ради (код - 04055222).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) витрати на оплату правничої допомоги в сумі 3000 грн. (три тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Долинської міської ради (код - 04055222).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько