Справа № 457/1221/20
провадження №2/457/68/21
09 грудня 2021 року м. Трускавець
Трускавецький міський суд Львівської області
в складі головуючого судді Грицьківа В.Т.,
з участю секретаря Ринди О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у м. Трускавці, в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом адвоката Рупінського О.Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних від простроченої суми та моральної шкоди,-
Позивач звернувся до Трускавецького міського суду Львівської області з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних від простроченої суми та моральної шкоди.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 18.06.2014 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» укладено договір банківського вкладу, за умовами якого ОСОБА_1 було розміщено в банку грошові кошти в сумі 193500,00 грн. терміном на 30 днів (до 18 липня 2014 р.) зі сплатою 23% річних.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 16.07.2014 №424 "Про віднесення публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.07.2014 року прийнято рішення № 57 про запровадження з 17.07.2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Європейський газовий банк».
24 листопада 2014 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб www.fg.gov.ua розміщено оголошення, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18.11.2014 року рішення № 121 про початок ліквідації АТ «Єврогазбанк», Фонд з 25.11.2014 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники АТ «Єврогазбанк» з 25.11.2014 року по 06.01.2015 року включно можуть звертатись до установ банку-агенту Фонду, а саме Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь».У ПАТ «Банк «Київська Русь», ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті відшкодування у зв'язку з тим, що вона відсутня в переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів по вкладах за рахунок Фонду, який ним був наданий банку-агенту. Рішеннями судів було встановлено протиправність невнесення ОСОБА_1 до списку вкладників, які мають право на відшкодування вкладу та встановлено протиправність дій уповноваженої особи ФГВФО.
Відповідач безпідставно не включив ОСОБА_1 до переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів ФГВФО. Крім того, з метою надання таким діям ознак правомірності, було видано наказ № 178/1 від 22.12.2014 р. яким, всупереч раніше затвердженому на етапі здійснення тимчасової адміністрації звіту Уповноваженої особи, уже іншим працівником ФГВФО та на етапі ліквідації було визнано нікчемними договори клієнтів банку в тому числі і ОСОБА_1 .
Враховуючи те, що внесені ОСОБА_1 кошти на депозитний рахунок ПАТ «Європейський газовий банк» не було відшкодовано вчасно відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з 16.07.2014 року, ОСОБА_1 було завдано шкоди у зв'язку із знеціненням вказаних коштів так як довелось доводити правомірність своїх вимог до Фонду в судових органах та очікувати виконання рішень суду.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування грошового вкладу, вона має право на відшкодування трьох відсотків річних від суми невчасно виплаченого вкладу та інфляційних втрат.
Окрім цього, ОСОБА_1 вважає, що їй було завдано моральної шкоди, яка полягала в тому, що вона тривалий час не мала можливості користуватися своїми коштами. Крім цього, була змушена звертатися до суду з вимогами про відновлення її порушеного права на відшкодування гарантованої суми вкладу. Такі судові процеси були тривалими, вимагали від ОСОБА_1 як суттєвих матеріальних витрат так і призводили до нервового напруження через переживання. Крім цього, під час слухання справи в суді представники ФГВФО зазначали, що ОСОБА_1 є учасником організованої злочинної групи, шахрайкою, намагається заволодіти коштами держави. В подальшому, з метою прикриття своїх незаконних дій ФГВФО через Уповноважену особу звернувся до ГУМВС у Львівській області з вимогою притягнути ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 190 та ст. 364, ч. 2 ст. 367 КК України. Зокрема в заяві ОСОБА_1 обвинувачують у вчиненні шахрайських дій, участі в організованому злочинному угрупуванні, наміром на заволодіння державними коштами, ОСОБА_1 змушена була давати свідчення в Трускавецькому відділенні поліції. ОСОБА_1 дана процедура завдала тяжких моральних страждань, їй довелось пояснювати близьким, рідним та колегам, що вона не вчиняла злочинів, не є шахрайкою, що це все наклеп на неї лише за те, що вона вклала свої кошти до банку. Це призвело до порушення нормального спілкування з близькими людьми, так як переконати їх в тому, що невинні можуть бути викликані до поліції та надавати там пояснення було складно. Мало цього 30.03.2016 р. банком було направлено клопотання про накладення арешту на кошти ОСОБА_1 внесені по договору банківського вкладу. Аналогічне клопотання подавалось 20.06.2019 р. Цими діями відповідач через свою Уповноважену особу намагався додатково ускладнити ОСОБА_1 можливість отримати відшкодування. Більш як 4 роки ОСОБА_1 перебувала в стані постійного стресу, непевності та невизначеності як щодо її майна, так і щодо можливості бути підданою кримінальному переслідуванню. Тому позивач, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати на суму простроченої виплати в розмірі 255 738,00 грн., 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 28 977,29 грн. та 50 000,00 грн. завданої моральної шкоди.
Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнала, подала суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначила, що повноваження ФГВФО як ліквідатора банку закінчились і 11.12.2019 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10691110087028819 про державну реєстрацію припинення ПАТ «Європейський газовий банк». ФГВФО є державною установою, яка виконує спеціальні функції, та не має на меті отримання прибутку і не відповідає за зобов'язаннями банків. Правовідносини між позивачем та банком ґрунтуються на договорі, а між фондом гарантування та позивачем на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, Фонд проводить відшкодування вкладникам неплатоспроможних банків лише у спосіб, встановлений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Фонд відшкодовує виключно суму вкладу та відсотки в граничному розмірі 200 000 грн, Фонд не платить за власний рахунок неустойку, штрафи, пеню, інфляційні, річні та інше за неналежне виконання чи невиконання зобов'язань банку перед своїми кредиторами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
18.06.2014 року між між ПАТ “Європейський газовий банк” та ОСОБА_1 укладено Договір №349703 банківського вкладу з фізичною особою, згідно умов якого банк відкриває вкладнику депозитний рахунок № НОМЕР_1 та приймає від вкладника грошові кошти в національній валюті України на строк 30 днів (тобто до 18 липня 2014 року). Вкладник вносить готівкою або перераховує безготівковим шляхом з відкритих в банку поточних та/або депозитних рахунків, а банк приймає на відкритий вкладнику рахунок грошові кошти в сумі 193500 грн.
За використання грошових коштів банк сплачує вкладнику проценти із розрахунку 23% річних.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16.07.2014 р. №424 “Про віднесення публічного акціонерного товариства “Європейський газовий банк” до категорії неплатоспроможних, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16.07.14 №57 з 17.07.2014 р. в ПАТ “Європейський газовий банк” було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці. Рішенням виконавчої дирекції від 13.10.2014 р. №111 було продовжено строк тимчасової адміністрації до 17.11.2014 року.
Згідно постанови Правління Національного банку України від 17.11.2014 р. №725 “Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства “Європейський газовий банк” відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ “Європейський газовий банк”. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №121 від 18.11.2014 р. “Про початок процедури ліквідації та виведення банку з ринку”.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №150 від 18.12.2014 року “Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ “ЄВРОГАЗБАНК” з 19.12.2014 р. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ “ЄВРОГАЗБАНК” призначено провідного юрисконсульта відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Оберемка Романа Анатолійовича.
Відповідно до відомостей, розташованих на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, банком-агентом, що здійснює виплату коштів вкладникам ПАТ “ЄВРОГАЗБАНК” є ПАТ “Банк “Київська Русь”.
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «ЄВРОГАЗБАНК» не включено ОСОБА_1 до повного переліку вкладників АТ «ЄВРОГАЗБАНК», які мають право на відшкодування коштів за вкладами.
Згідно Постанови Верховного Суду від 28.03.2019 у справі № №826/602/15, адміністративне провадження №К/9901/6070/18, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з сумою в розмірі 193500 грн. на підставі договору банківського вкладу від 18 червня 2014 року № 349703. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з сумою в розмірі 193500 грн. на підставі договору банківського вкладу від 18 червня 2014 року № 349703.
На виконання рішення суду, Фондом гарантування вкладів було включено ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Єврогазбанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та 12.07.2019 року виплачено гарантоване відшкодування в розмірі 193 500,00 грн. через банк-агент АТ «Ідея Банк», що стверджується Витягом з переліку виплачених відшкодувань, що знаходиться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України. Так, у ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
В той же час, особливості виконання банком власних зобов'язань перед контрагентами в разі віднесення банків до категорії неплатоспроможних та запровадження в банках тимчасової адміністрації або початку процедури ліквідації таких банків, встановлюється, окрім ЦК України, спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року. Цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права.
Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (стаття 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
До повноважень виконавчої дирекції Фонду у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку належить затвердження ліквідаційного балансу та звіту уповноваженої особи Фонду про завершення ліквідаційної процедури (пункт 15 частини 5 статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Згідно з положеннями частин третьої, п'ятої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Частиною першою статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду.
Оплата праці уповноваженої особи Фонду здійснюється Фондом у межах затвердженого штатного розпису (частина шоста статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (частина восьма статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Проаналізувавши процедуру визначення уповноваженої особи Фонду, обсяг її повноважень, порядок оплати праці, можна дійти висновку, що уповноважена особа Фонду за своїм правовим статусом є представником Фонду, який діє у межах повноважень, наданих Фондом, отримує визначену Фондом оплату, несе відповідальність перед Фондом. Уповноважена особа Фонду у правовідносинах з іншими особами виступає як представник Фонду у межах делегованих ним повноважень.
За дії/бездіяльність такої особи перед іншими суб'єктами правовідносин відповідальність несе Фонд.
Вказане відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 757/56680/16-ц.
Відповідно до пунктів 2-4 частини третьої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду; визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами відповідно до цього Закону та затверджує реєстри відшкодувань вкладникам у порядку та у черговості, що встановлені нормативно-правовими актами Фонду.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів (частина друга статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Відтак, одним із основних завдань (функцій) Фонду є відшкодування вкладникам коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, сума якого не може бути меншою 200000 гривень.
Виходячи з наведених правових норм вбачається, що ОСОБА_1 , як клієнт банку, яка уклала договір банківського рахунку в Банку і якій Банк відкрив поточний рахунок, в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є вкладником, а кошти на її банківському рахунку в сумі 193500,00 грн. є вкладом, на який поширюються основні завдання (функцій) Фонду щодо забезпечення такого вкладу державною гарантією у вигляді граничного розміру відшкодування коштів за цим вкладом.
Згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правовідносини щодо отримання вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника, та у таких правовідносинах Фонд виконує функції з організації виплати гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), і у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги до держави в особі Фонду.
Отже суб'єктом, відповідальним за забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та відшкодування кожному вкладнику банку гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, є Фонд, який виконує власні спеціальні функції та завдання безпосередньо та/або делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора та ліквідатора неплатоспроможного банку уповноваженій особі Фонду - працівнику Фонду, який діє від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, підзвітний Фонду та несе відповідальність перед Фондом, та за дії якого відповідальність несе Фонд.
Судом, з урахуванням положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, встановлено, що право ОСОБА_1 на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду поновлено Постановою Верховного Суду від 28.03.2019 у справі № №826/602/15, адміністративне провадження №К/9901/6070/18, якою, окрім іншого, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з сумою в розмірі 193500,00 грн.
Саме встановлена в судовому порядку протиправна бездіяльність уповноваженої особи Фонду - своєчасне не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, мала своїм наслідком затримку виплати Фондом гарантованої суми відшкодування за вкладом ОСОБА_1 .
При цьому слід враховувати, що, у правовідносинах, що склалися між позивачкою та Фондом, останній виконує функції з організації виплати ОСОБА_1 гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації АТ «Єврогахбанк», і у вказаних відносинах у ОСОБА_1 виникають майнові вимоги до держави в особі Фонду.
Що стосується доводів відповідача про невчасне відшкодування Фондом гарантованої позивачці суми за вкладом з підстав не включення її уповноваженою особою Фонду до Переліку вкладників, внаслідок чого Фонд не мав правових підстав здійснювати відповідні процедури по включенню позивачки до Загального реєстру та застосування процедури відповідного відшкодування суд зазначає наступне.
Згідно наведених вище правових норм уповноважена особа Фонду є працівником Фонду, яка у правовідносинах з іншими особами виступає як представник Фонду у межах делегованих повноважень і відповідальність за дії/бездіяльність уповноваженої особи несе Фонд.
В спірному випадку саме через протиправну бездіяльність уповноваженої особи Фонду Фондом протиправно відмовлено ОСОБА_1 у виплаті гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювана шкоди.
Отже, обов'язок доведення відсутності вини покладається на заподіювача шкоди, тобто до спростування презумпції вини особа, яка завдала шкоду, вважається винною у завданні шкоди (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №686/10520/15-2).
Таким чином, відповідальність за невиплату вкладнику гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, право на одержання якої має вкладник, та за шкоду, завдану вкладнику такою невиплатою, діючим законодавством покладено на Фонд, який в обґрунтування відсутності своєї вини у невиплаті гарантованої суми відшкодування не вправі посилатися на невчинення тих чи інших дій уповноваженою особою Фонду, яка є працівником Фонду і діє від імені Фонду, підзвітна Фонду і відповідає перед Фондом, та за дії якої відповідає Фонд.
Безпідставне не виключення ОСОБА_1 до переліку вкладників мало наслідком відсутність інформації щодо вкладника у Загальному реєстрі вкладників АТ «Єврогазбанк» та стало підставою для відмови у виплаті позивачці гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду, що не свідчить про відсутність вини Фонду у невиплаті позивачці гарантованої суми відшкодування та не звільняє Фонд від обов'язку виплатити їй гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду.
Відтак, обумовлена протиправна бездіяльність працівника Фонду призвела до невчасної виплати позивачці гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду.
Суд не приймає до уваги доводи Фонду про відсутність у нього будь-яких первинних документів по вкладникам, оскільки при складанні Загального реєстру використовується виключно інформація, що наявна в переданому уповноваженою особою Переліку вкладників.
Як вже зазначалось вище, уповноважена особа Фонду це безпосередньо працівник Фонду, який діє від імені Фонду та підзвітний Фонду і несе відповідальність перед Фондом, та за дії якого відповідальність несе Фонд. У разі допущення бездіяльності уповноваженою особою Фонду у вчиненні дій щодо подання додаткової інформації про вкладника для включення до Загального реєстру осіб, що мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду, Фонд в силу Закону несе відповідальність перед вкладником.
З огляду на викладене, суд вважає, що за встановлених у справі обставин неможливість для ОСОБА_1 отримати гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом з 16.07.2014 року по 12.07.2019 року за рахунок коштів Фонду через протиправну бездіяльність Фонду, становить втручання у її право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо виплати грошового вкладу ОСОБА_1 , остання має право на відшкодування їй трьох відсотків річних у розмірі 28 977,29 грн. від суми невчасно виплаченого вкладу - 193500,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 255 738,00 грн. за період затримки виплати - з 16.07.2014 року по 12.07.2019 року.
Заперечуючи проти позову, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначає, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Однак, ОСОБА_1 звернулася з зазначеним позовом не до банку, який ліквідується, а саме до Фонду, який своєчасно не виконав свого зобов'язання, покладеного на нього законом. Отже, предметом розгляду не є питання стягнення будь-яких коштів з неплатоспроможного банку, як про це помилково зазначає відповідач.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За змістом статті 23 ЦК країни, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено правовий висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
При цьому причинний зв'язок між протиправними діяннями заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії тертіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як із поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії» зазначив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
Так, в Постанові Верховного Суду у справі № 750/6330/17 зроблено висновок, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або ж приниження, які завдають моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, зокрема, інтенсивність, повторюваність протиправних дій, фізичні або психологічні наслідки, стан здоров'я. Верховним Судом зауважено, що саме позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання, яку саме шкоду вони заподіяли та в якому розмірі.
Отже, не кожне переживання, хвилювання є стражданням. Страждання - це відчуття сильного фізичного болю, глибоких душевних мук, а не будь-яка негативна емоція. Саме через страждання фізичної особи визначається поняття моральної шкоди, його характер та глибину потрібно доводити, щоб довести моральну шкоду.
За положеннями частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У пункті 5 своєї Постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні та з чого позивач при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для справи.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001р. «Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що спори про відшкодування фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:
- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;
- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права");
- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди".
Будь-яких доказів на підтвердження того, що внаслідок дій відповідача ОСОБА_1 понесла глибокі душевні страждання, що призвело до заподіяння їй моральної шкоди, позивач суду не надав, тобто позивач не довів суду, яку саме шкоду заподіяно ОСОБА_1 діями відповідача.
З врахуванням вищевикладеного, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.
Оскільки позивач по справі звільнений від сплати судового збору, судові витрати, пов'язані з розглядом даної цивільної справи слід віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15, 16, 22, 23, 509, 625, 1058, 1060, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, 040053, м. Київ, вул.Січових Стрільців, 17) в користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) інфляційні втрати на суму простроченої виплати гарантованої суми відшкодування коштів на підставі договору банківського вкладу від 18 червня 2014 року № 349703 у ПАТ «Європейський газовий банк» за період з 16.07.2014 року по 12.07.2019 року в розмірі 255 738,00 грн. та 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 28 977,29 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено 17.12.2021 року.
Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Трускавецький міський суд Львівської області протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: В. Т. Грицьків