17 грудня 2021 року № 320/9338/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в м. Києві в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 у справі №320/9338/20 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року згідно статті 39, частини 2 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року, як непрацюючому пенсіонеру, нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та провести нарахування додаткової пенсії відповідно до частини 2 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не нарахування ОСОБА_1 та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Стягнуто за рахунок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ22933548) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд, рахунок отримувача: UA718999980313151206084010001, код класифікації доходів бюджету: 22030101, отримувач коштів: ГУК у Київ. обл./м.Київ/22030101, код отримувача: 37955989, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 899998) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
06.12.2021 Київським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи №320/9338/20.
27.07.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю у справі №320/9338/20.
07.12.2021 вказана заява передана на розгляд судді Василенко Г.Ю., що підтверджується актом від 07.12.2021, складеним відділом ВДЗК (канцелярія).
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої-другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм вбачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов'язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 (справа №823/1265/16; адміністративне провадження №К/9901/16261/18).
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі "Ліпісвіцька проти України" (заява №11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy), №36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24-27 рішення від 13 червня 2006 року у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02).
У пункті 25 рішення від 22 лютого 2005 року у справі "Шаренок проти України" (заява №35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (див. п. 34 рішення у справі "Бурдов проти Росії" заява №589498/0).
Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №640/3719/18, від 11.06.2020 у справі №640/13988/19 та від 23.12.2020 у справі №704/1167/19.
Дослідивши заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, судом встановлено, що позивачем у вказаній заяві не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, лише ухвалення судом рішення зобов'язального характеру само по собі не є достатньою підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення.
Суд також звертає увагу на те, що позивач не позбавлений можливості отримати виконання рішення у цій справі шляхом пред'явлення виконавчого листа до виконання у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
За таких обставин, суд вважає, що викладені позивачем у заяві обставини свідчать про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю у цій справі.
Керуючись статтями 243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Василенко Г.Ю.