17 грудня 2021 року Справа № 280/5696/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Тернуватська селищна рада Новомиколаївського району Запорізької області (70150, Запорізька область, Новомиколаївський район, смт Тернувате, вул. Леніна, 9)
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
06.07.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Тернуватська селищна рада Новомиколаївського району Запорізької області (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Терноватської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області;
зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Терноватської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що відповідач відмовив йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з мотивів невідповідності поданих документів ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України. Позивач в свою чергу наголошує на тому, що ним виконано всі вимоги, передбачені законодавством для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а відповідачем не наведено жодної підстави для відмови, визначеної ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. За таких обставин, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 12.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №280/5696/21; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач у поданому до матеріалів адміністративної справи відзиві (вх. від 25.08.2021 №48044) проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність саме на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, а отже вказана відмова є правомірною. Крім того зазначає, що до позовної заяви додано схему місця розташування спірної земельної ділянки, та аналогічна схема також додавалася до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Водночас, якщо співставити вказану схему з Публічною кадастровою картою України, то слід дійти висновку про те, що земельна ділянка, з приводу якої виникли спірні правовідносини, має кадастровий номер 2323655500:09:002:0597. При цьому, вказана земельна ділянка перебуває у приватній власності. За таких обставин просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від третьої особи пояснень щодо позову не надходило.
Позивачем пред'явлено вимогу, яка згідно пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Терноватської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області. Однак, листом від 22.04.2019 №Ж-956-706/0/18-19 йому повідомлено, що місце розташування запитуваної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України); листом від 09.08.2019 №Ж-1746-1152/0/18-19 повідомлено, що до клопотання додано графічні матеріали, які не відповідають ст. 118 Земельного кодексу України; наказом від 20.02.2020 №8-1320/15-20-СГ відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку з наданням такого дозволу на іншу особу.
Позивач в черговий раз звернувся до відповідача із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Терноватської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області та наказом від 05.04.2021 №8-905/15-21-СГ йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з таких підстав: невідповідність поданих документів ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.
Не погоджуючись із даною відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України; у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно із пунктом «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Оцінюючи оскаржуваний наказ, суд керується нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в силу якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, суд звертає увагу, що критерій «прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії» - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом із тим, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою слугувала невідповідність поданих документів ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України. Однак, такої підстави для відмови частина сьома статті 118 Земельного кодексу не передбачає.
Крім того, у спірному наказі не зазначено, у чому саме полягає невідповідність поданих документів ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.
З огляду на вказане суд зазначає, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем не дотримано вимоги частини 7 статті 118 Земельного кодексу України щодо належного мотивування причин відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що земельна ділянка, з приводу якої виникли спірні правовідносини, має кадастровий номер 2323655500:09:002:0597. При цьому, вказана земельна ділянка перебуває у приватній власності.
Разом із тим, позивачем до матеріалів справи додано графічне зображення, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, та вказано її кадастровий номер: 2323655500:09:002:0070.
Доказів того, що позивач звертався до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки із кадастровим номером 2323655500:09:002:0597, до суду не надано.
Крім того, суд зауважує, що наведене обґрунтування відмови у задоволенні клопотання позивача відсутнє у спірному наказі. Враховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, оскаржуваний наказ у даній справі перевіряється судом на предмет правомірності, виходячи лише з тих мотивів, які покладалися відповідачем в основу його винесення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить до висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 05.04.2021 №8-905/15-21-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» прийнятий з недотриманням принципу обґрунтованості, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Терноватської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області суд вважає помилковим та зазначає, що саме визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 05.04.2021 №8-905/15-21-СГ, як акту індивідуального характеру, забезпечить належне поновлення порушених прав позивача. В зв'язку із викладеним, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд виходить за межі позовних вимог в даній частині.
Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Терноватської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, суд виходить з такого.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом (стаття 118 Земельного кодексу України), а саме: - невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; - невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
У зв'язку з наведеним, належним способом захисту порушених прав є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Терноватської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, з урахуванням висновків суду про необхідність прийняття обґрунтованого рішення.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 05.04.2021 №8-905/15-21-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50; код ЄДРПОУ 39820689) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Терноватської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення виготовлено та підписано 17.12.2021.
Суддя Ю.П. Бойченко