07 грудня 2021 року (11:08)Справа № 280/2679/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Калашник Ю.В.,
секретар судового засідання Шелепко Б.В.,
за участю представників: позивача - Авраменко А.С., третьої особи - Свистунова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
02.04.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26.02.2021 № 32 о/с, про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 04.03.2021, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби;
поновити позивача на посаді слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаді із рівнозначними умовами, функціональними обов'язками та повноваженнями в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 05.03.2021;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.03.2021 по день винесення рішення суду;
стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) гривень;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаді із рівнозначними умовами, функціональними обов'язками та повноваженнями в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць;
стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу та інші судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26 лютого 2021 року позивача звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 04 березня 2021 року, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби. Вказано, що при звільнені позивача відповідачем було допущено низку порушень, зокрема, строків попередження про звільнення; підписання наказу т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі, який не є суб'єктом призначення та керівником державної служби; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису фактично не відбулось. У зв'язку з наведеним, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 07 квітня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 06 травня 2021 року.
29.04.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №24739), у якому зазначає, що на підставі положень статті 12, 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м.Мелітополі» наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року №303 ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» внесено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, які вводились в дію з 01 березня 2020 року. Вказує, що відповідачем дотримано процедуру вивільнення працівника з посади державної служби, зокрема, позивача 26 січня 2021 року складено попередження №17-09/457/9-23/2021 про наступне вивільнення позивача у зв'язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», із яким позивач ознайомився 28 січня 2021 року. Наказ про звільнення вручений позивачу, з ним проведено повний розрахунок, зокрема, виплачено компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі 2 середньомісячних заробітних плат. Наголошує, що оскаржуваний наказ підписано т.в.о. Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі у межах наданих статтею 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» повноважень Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі, на підставі статті 87 Закону України «Про Державну службу». Також зазначає, що в рамках даного спору спірні правовідносини врегульовані виключно Законом України «Про Державну службу», з аналізу положень якого вбачається, що при звільненні державного службовця на підставі пункту 1 чи пункту 1-1 статті 87 Закону України «Про Державну службу», у суб'єкта призначення відсутній обов'язок переводити особу, посада якої скорочується на іншу рівнозначну або нижчу посаду, крім того не враховується і переважне право залишення на роботі, в т.ч., передбачене Кабінетом Міністрів України у постанові від 15 червня 1994 року №414 (для осіб, що мають доступ до державної таємниці), оскільки положення статей 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосується. У зв'язку з суворим дотриманням процедури вивільнення державного службовця, оскаржуваний наказ про звільнення позивача є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, а відтак відсутні підстави для похідних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
06.05.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 02.06.2021.
Ухвалою суду від 02.06.2021 до участі у справі залучено третю особу - Державне бюро розслідувань.
Ухвалою суду від 02.06.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 23.06.2021.
09.06.2021 до суду від представника третьої особи надійшли пояснення, у яких останній не погоджується із позовними вимогами та зазначає, що у результаті зміни структури та штатного розпису у ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, відбулось зменшення чисельності та штату державних службовців, що стало підставою для звільнення позивача. Вважає, що відповідачем дотримано вимоги діючого законодавства під час звільнення позивача, а тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
У підготовчому засідання 23.06.2021 оголошено перерву до 07.07.2021.
Протокольною ухвалою суду від 07.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.08.2021.
Ухвалою суду від 04.08.2021 провадження у справі зупинено до 27.09.2021.
Ухвалою суду від 27.09.2021 провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 27.09.2021 розгляд справи відкладено до 12.10.2021, 12.10.2021 розгляд справи відкладено до 16.11.2021, 16.10.2021 розгляд справи відкладено до 07.12.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 07.12.2021 позовні вимоги підтримала та просила позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача до суду 07.12.2021 не прибув, просив суд відкласти розгляд справи, проте таке клопотання судом задоволено не було.
Представник третьої особо у судовому засіданні 07.12.20221 проти позовних вимог заперечував.
У судовому засіданні 07.12.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.
Позивач з 23.11.2018 працював на посаді слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, як призначений за конкурсом.
01.02.2021 позивач ознайомився із попередженням за вих.№17-09/437/9-23/2021 від 26 січня 2021 року, в якому зазначено: у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №581 “Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань”, затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск “Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі” та відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №583 “Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами”, керуючись наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року №303дск “Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань” та наказом Державного бюро розслідувань від 25 січня 2021 року №43дск “Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік”, позивача попереджено про наступне скорочення посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), з 01 березня 2021 року, та про звільнення на підставі пункту 1 частини першої, четвертої статті 87 Закону України “Про державну службу”. У попередженні зазначено, що позивача буде звільнено на підставі п. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” з виплатою згідно з частиною 4 цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року №32 о/с позивача було звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 04 березня 2021 року, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.
Позивач, не погодившись з прийнятим наказом про звільнення його з посади державної служби, звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною 2 статті 38 Конституції України визначено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що спірним наказом позивача звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби відповідно до пункту 1 частини 1, частини 4 статті 87, статті 89 Закону України “Про державну службу”.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України “Про державну службу” (далі - Закон №889-VIII в редакції, яка існувала станом на дату видання оскаржуваного наказу), державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII визначено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в листі Міністерство праці та соціальної політики України від 07 квітня 2011 року №114/06/187-11, скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII (в редакції Закону № 440-IX від 14 січня 2020 року, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення), суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України”, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.
Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України “Про державну службу”, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України “Про державну службу” положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України “Про державну службу” надало “Роз'яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України “Про державну службу”) від 20 лютого 2020 року №86 р/з згідно з якими при звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.
Вирішуючи спір, який пов'язаний зі звільненням на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, суд зобов'язаний з'ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України “Про Державне бюро розслідувань” від 12 листопада 2015 року № 794-VIII (далі - Закон №794-VIII) діяв в редакції Закону України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року.
Відповідно до статті 1 Закону №794-VIII за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.
03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 305-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань”, який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України “Про Державне бюро розслідувань”.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” (у редакції, чинній з 27 грудня 2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України “Про Державне бюро розслідувань” з урахуванням внесених цим Законом змін.
Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України “Про Державне бюро розслідувань” з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 “Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань”.
Згідно змін до штатного розпису на 2020 рік № 6 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що вводиться в дію з 01 лютого 2021 року, (додаток до наказу ДБР від 06 липня 2020 року № 315) кількість штатних посад змінена з 104 до 75.
Наказом ДБР від 08 липня 2020 року № 323 (зі змінами згідно наказу № 583 від 15 жовтня 2020 року) затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, зокрема посада слідчого другого слідчого відділу заміщується посадою середнього начальницького складу ДБР (капітана ДБР).
Наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581 “Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань” було затверджено структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, штатною чисельністю 75 штатних одиниць.
Наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року № 583 внесено зміни до Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08 липня 2020 року № 323.
Наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202дск “Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Мелітополі”, яким відповідно до пунктів 4, 8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”, пункту 1 частини першої Закону України “Про державну службу”, та Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08 липня 2020 року № 323 (із змінами), затверджено зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на 2020 рік №3 (вводиться в дію з 01 грудня 2020 року), №4 (вводяться в дію з 23 грудня 2020 року), №5 (вводяться в дію з 04 січня 2021 року), №6 (вводяться в дію з 01 лютого 2021 року).
Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135-ос “Про попередження працівників” наказано сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких скорочуються з 01 лютого 2021 року (додаток 4), про наступне вивільнення.
Наказом ДБР від 30 грудня 2020 року № 303дск “Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань” затверджено зміни до наказів ДБР, зокрема пунктом 7 якого наказано у пункті 4 наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202дск словосполучення “з 01 лютого 2021 року” замінити на словосполучення “з 01 березня 2021 року”.
Наказом ДБР від 25 січня 2021 року № 43дск затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Мелітополі штатною чисельністю 75 одиниць.
Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 січня 2021 року №4-ос внесено зміни до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135-ос “Про попередження працівників” в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі з 01 лютого 2021 року згідно додатка 4, виклавши його в новій редакції, а саме: відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі персонально попередити про наступне вивільнення працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких з 01 березня 2021 року скорочуються.
Підставою вказаного наказу визначено наказ ДБР від 30 грудня 2020 року № 303 дск “Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань”.
Зі змісту наказів ДБР від 20.10.2020 №202 та від 30.12.2020 №303 вбачається, що посади державної служби слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, виведені зі штатного розпису, водночас до штатного розпису введено нові посади - старшого та середнього начальницького складу (старший слідчий в особливо важливих справах (підполковник ДБР), старший слідчий (майор ДБР), слідчий (капітан ДБР)).
На момент звільнення позивача Закон № 794-VIII діяв в редакції Закону України від 01 січня 2021 року № 1052-IX.
Отже, при вирішенні спору між сторонами суд керується положеннями Закону №794-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.
Відповідно до частин 1-4 статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.
Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.
Відповідно до частини 5 статті 14 цього Закону трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Статтею 14-3 Закону № 794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України “Про державну службу”.
Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 794-VIII територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов'язків.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність […] територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у […] територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.
Наказом Державного бюро розслідувань від 28 грудня 2019 року № 343 “Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” (із змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 343).
Пунктом 1 Порядку № 343 визначено, що цей Порядок визначає процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.
Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України “Про державну службу”) та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.
З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:
“Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами” - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;
“Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань” та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.
Згідно з абзацом сьомим пункту 6 Порядку 343 після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України “Про державну службу” у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
З аналізу норм права, які регулюють спірні відносини, вбачається, що внаслідок реалізації приписів Закону 305-ІХ та Указу Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.
З 27 грудня 2019 року в силу статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законодавчо визначення структури та штатної чисельності територіальних органів Державного бюро розслідувань, переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, керівником ДБР прямо передбачено в пункті 4, 5 частини 1 статті 12 та частиною 2 статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”.
Відповідно до вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік № 6 ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, посади державної служби у слідчому управління ТУ ДБР у м. Мелітополі виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме:
Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Мелітополі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 1 штатна посада (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 2 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 4 посади начальницького та середнього складу;
Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Запоріжжі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 10 посад начальницького та середнього складу;
Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Херсоні) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 10 посад начальницького та середнього складу.
Згідно змін до штатного розпису на 2020 рік № 6 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що вводиться в дію з 01 лютого 2021 року, (додаток до наказу ДБР від 06 липня 2020 року № 315) кількість штатних посад змінена з 104 до 75, всього введено 24 штатні посади старшого та середнього начальницького складу у слідчі відділи ТУ ДБР у м. Мелітополі.
Отже, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20 лютого 2020 року №202дск та від 30 грудня 2020 року №303дск посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління.
Посада державної служби слідчого другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, також виведена зі штатного розпису, що підтверджується матеріалами справи.
За викладених обставин, у зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі.
Судом враховано, що накази Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202дск та від 30 грудня 2020 року №303дск є чинними, відтак підстави для їх не врахування у спірних правовідносинах у суду відсутні.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відбулось скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі безпідставними.
Відповідно до абзацу першого пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів”, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України “Про державну службу”, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне вивільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини пертої статті 87 у письмовім формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Так, 26 січня 2021 року складено попередження №17-09/437/9-23/2021 про наступне вивільнення позивача, у зв'язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу”, із яким позивач ознайомився 01.02.2021.
Таким чином, на підставі наказів ДБР від 20 жовтня 2020 року №202 ДСК від 30 грудня 2020 року №303 ДСК та наказів ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135-ос від 26 січня 2021 року №4 ос, персонального попередження про наступне вивільнення від 26 січня 2021 року №17-09/437/9-23/2021, ТУ ДБР у м. Мелітополі видано наказ від 26 лютого 2021 року № 32-ос, припинено державну службу та звільнено позивача з посади державної служби.
Щодо питання про переведення на рівнозначну посаду у ТУ ДБР у м. Мелітополі та переважного права залишення позивача на роботі, суд вказує, що відповідно до частини 1 статті 14-3 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України “Про державну службу”.
Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що у чинному штатному розписі ТУ ДБР у м. Мелітополі відсутні посади державної служби обсяг та перелік функціональних завдань та обов'язків, за якими є рівнозначними з посадою слідчого другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку займав позивач.
У постанові від 28.07.2021 по справі №640/11024/20 Верховним Судом сформована наступна правова позиція:
«67. Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваних наказів про звільнення та підлягала застосуванню.
68. Разом з цим слід зауважити, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі».
Безпідставними суд вважає доводи позивача про те, що наказ про звільнення є незаконними, оскільки підписаний не уповноваженою особою - т.в.о. керівника, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну службу” визначено, що суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
До повноважень Директора ТУ ДБР належить, зокрема призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління (пункт 2 частини 3 статті 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”).
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”, Директор територіального управління Державного бюро розслідувань, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону.
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”, у разі відсутності керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник.
У разі відсутності заступника обов'язки керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань виконує найстарший за віком керівник підрозділу (органу), що входить до складу цього підрозділу (органу), а за відсутності у структурі підрозділу (органу) інших підрозділів - найстарший за віком службовець підрозділу (органу).
Відповідно до абзацу 8 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, затвердженого наказом ДБР від 29 грудня 2020 року № 875, Директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР.
З огляду на викладене, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, а суб'єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну службу”.
Спірний наказ територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 26 лютого 2021 року підписаний т.в.о. ТУ ДБР у м. Мелітополі Ярославом Лісойваном.
На момент виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_2 займав посаду заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополі.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону № 794-VIII у разі відсутності директора територіального управління Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник.
Відтак, директор ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, як і особа, яка тимчасово наділена законом виконувати його обов'язки у разі відсутності директора територіального управління Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень, є тою особою, яка законом наділена імперативними повноваженнями призначати та звільняти працівників відповідного Територіального управління.
Крім того, суд зазначає, що наказом Державного бюро розслідувань від 23.02.2021 №78-ос/дск, на період тимчасової непрацездатності директора ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, з 23.02.2021 саме на заступника директора ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, ОСОБА_3 були тимчасово покладені обов'язки за не вакантною посадою директора ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі.
За вказаних обставин, наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 26 лютого 2021 року, про звільнення позивача з посади слідчого другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 04 березня 2021 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, підписаний уповноваженою особою суб'єкта призначення.
Крім того суд зазначає, що відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №305-ІХ директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України “Про Державне бюро розслідувань” з урахуванням внесених цим Законом змін.
Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України “Про Державне бюро розслідувань” з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
За таких обставин, посилання позивача на відсутність у директора ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, повноважень на видання наказу про звільнення є необґрунтованим.
З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить до висновку, що спірний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, оскільки такі позовні вимоги є похідними від вимоги щодо скасування наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 26 лютого 2021 року, яким позивача звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 04 березня 2021 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.
Щодо посилання представника позивача про бажання позивача взяти участь у конкурсі та звернення з цього приводу до конкурсної комісії третьої особи, суд зазначає наступне.
Так, представник позивача зазначав, що позивач виявив бажання взяти участь у конкурсі та надав до конкурсної комісії пакет документів, проте на цей час позивачу невідомі результати за наслідками пройденого конкурсу.
Суд зазначає, що вказані обставини жодним чином не стосуються предмету спору на те впливають за законність звільнення позивача, оскільки проходження конкурсу є самостійною процедурою, яка не пов'язана зі звільненням позивача із займаної посади.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У відповідності до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За сукупності викладених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (72316, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Індустріальна, 89, код ЄДРПОУ 42348993), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28, код ЄДРПОУ 41760289) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 17.12.2021.
Суддя Ю.В. Калашник