16 грудня 2021 року Справа № 280/11638/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринов Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б ЄДРПОУ 20490012) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 164 ЄДРПОУ 43314918) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - позивач) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) (далі - відповідач), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу ВП №64021559 від 18 листопада 2021 року у сумі 5100 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до Бюджету Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на 2021 рік (зі змінами) на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду виділено 13444.8 тис, грн. Пенсійний фонд України профінансував всю суму (13444.8 тис, грн.). що підтверджується листами від 30 березня 2021 року, 19 травня 2021 року, 09 червня 2021 року, 14 липня 2021 року, 28 липня 2021 року. Вказує, що відсутність коштів у Боржника стала причиною невиплати донарахованих сум пенсії в розмірі 562582,17 грн. Подолання такої об'єктивної причини для Боржника є неможливим. Враховуючи вищевикладене, постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Частюка В.О. від 18 листопада 2021 року ВП № 64021559 про накладення штрафу на Головне управління у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 280/5939/20 с протиправною та підлягає скасуванню.
У позовній заяві просить суд позовні вимоги задавнити повністю.
Відповідач проти позовних вимог заперечив повністю, з підстав викладених у письмовому відзиві, відповідно до якого зазначає, що листами № 0800-0902-6/3991 від 20 січня 2021 року та № 0800-0903-8/71804 від 25 жовтня 2021 року боржник повідомив про часткове виконання виконавчого листа по справі №280/5939/20, виданого 28 грудня 2020 року, здійснено перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки № 151 від 28 лютого 2020 року виданої Третім апеляційним адміністративним судом, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року. За період з 19 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року донараховано 562582,17 грн. Грошові кошти за період з 19 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року в розмірі 562582,17 грн. боржником не виплачені. Станом на теперішній час рішення суду, боржником в частині виплати коштів стягувану за період з 19 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року в розмірі 562582,17 грн. не виконано.
У відзиві просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Розглядаючи матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 280/5939/20 зобов'язано Головне управління здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки №151 від 28 лютого 2020, виданої Третім апеляційним адміністративним судом, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
28 грудня 2020 року Запорізьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки №151 від 28 лютого 2020 року, виданої Третім апеляційним адміністративним судом, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
05 січня 2021 року постановою ВП№64021559 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №280/5939/20 виданого 28 грудня 2020 року.
Листами № 0800-0902-6/3991 від 20 січня 2021 року та № 0800-0903-8/71804 від 25 жовтня 2021 року боржник повідомив про часткове виконання виконавчого листа по справі №280/5939/20, виданого 28 грудня 2020 року, здійснено перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки № 151 від 28 лютого 2020 року виданої Третім апеляційним адміністративним судом, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року. За період з 19 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року донараховано 562582,17 грн. Грошові кошти за період з 19 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року в розмірі 562582,17 грн. боржником не виплачені
18 листопада 2021 року постановою ВП №64021559 державними виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у сумі 5100,00 грн., мотивуючи це тим, що горшові кошти, а саме нараховане щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці 562582,17 боржником не виплачено. Станом на 18 листопада 2021 року рішення суду боржником в частині виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 562 582,17 грн. не виконано.
Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача звернувся до суду з позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частинами першою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої, пунктів першого частини другої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункти 1, 16 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону №1404-VІІІ).
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). (частина 6 статті 26 Закону №1404-VІІІ).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення врегульовано статтею 63 Закону №1404-VІІІ.
Так, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. (частини 1, 2 статті 63 Закону №1404-VІІІ).
За правилами, встановленими частиною 1 статті 75 Закону №1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин, про що вірно зазначив суд першої інстанції у рішенні.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
З матеріалів справи слідує, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 280/5939/20 позивачем не виконано у частині виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 562 582,17 грн. при цьому останній вважає, що невиконання судового рішення має поважні причини, оскільки відповідне рішення суду виконується органами Пенсійного фонду в межах покладених судом зобов'язань, з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством. Так, не виплата пенсії проводиться у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування на відповідні цілі та відсутністю порядку виплати.
Судом встановлено, що пенсійним органом виконано рішення суду в частині зобов'язання провести перерахунок пенсії та частково проведено виплату із суми перерахунку 88 284,00 грн.
Водночас, суд враховує, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19.
Верховний Суд у постанові від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, дійшов висновку, що саме поважність причин як умови, з якою Закон України «Про виконавче провадження» пов'язує накладення на боржника штрафу за невиконання судового рішення, є тією обставиною, якій державний виконавець і суди мають надати належну правову оцінку. Обставини, які повідомлені ГУ ПФУ свідчать, що невиплата в повному обсязі перерахованої пенсії за судовим рішенням зумовлена не недбалістю позивача чи неналежним виконанням своїх обов'язків, а власне змінами у правовому регулюванні порядку виплати пенсій та фінансуванням витрат на виплату цих пенсій. Позивач не мав об'єктивної фінансової можливості виконати судове рішення, оскільки кошти з Державного бюджету на виплату перерахованих сум пенсії не виділялись.
Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №811/1324/18.
Вирішуючи аналогічні спірні правовідносини у постанові від 15 травня 2020 року в адміністративній справі № 812/1813/18 Верховний Суд дійшов висновку, що саме від Уряду залежить можливість Пенсійного фонду України забезпечити реалізацію та виконання своїх повноважень.
При цьому, 28 серпня 2018 року набрав законної сили Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, яким було визначено механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
В даному випадку, позивач не мав об'єктивної фінансової можливості виконати судове рішення, оскільки кошти з Державного бюджету не виділялись, про що надано відповідні докази до апеляційної скарги: бюджет Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області на 2021 рік; Зміни, що вносяться до бюджету Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області на 2021 рік; листи Пенсійного фонду України про необхідність збільшення коштів на виплату за судовими рішеннями,
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі №405/3663/13-а, від 21 лютого 2018 року у справі №814/2655/14.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця про накладення штрафу ВП №64021559 від 18 листопада 2021 року у сумі 5100 грн. підлягає скасуванню.
Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності винесеної постанови.
Отже, з урахуванням вище викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість своїх дій, тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245 КАС України, суд,
Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б ЄДРПОУ 20490012) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 164 ЄДРПОУ 43314918) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу ВП №64021559 від 18 листопада 2021 року у сумі 5100 грн.
Стягнути на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 2270,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення складено та підписано 16 грудня 2021 року.
Суддя Д.В. Татаринов