Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 грудня 2021 р. Справа№200/13754/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу за період з 01 січня 2016 року по даний час;
- зобов'язати відповідача відновити нарахування та провести виплату заборгованості по пенсії позивачу яка виникла за період з 01 січня 2016 року по даний час.
У позовній заяві свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років. З 01.01.2016 року нарахування та виплату пенсії позивачу припинено. На адвокатський запит представника позивача, листом від 01.10.2021 року № 0500-0210-8/121516 представника позивача повідомлено про те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України як внутрішньо переміщена особа. Виплата пенсії позивачу призупинена з 01.01.2016 року у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. За відновленням виплати пенсії позивач до управління не звертався. Таким чином, позивач вважає, що порушено його право на пенсійне забезпечення.
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі зазначивши, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років як внутрішньо переміщена особа. Призупинення виплати пенсії позивачу було здійснено на підставі ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. За відновленням виплати пенсії позивач до управління не звертався. З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою суду від 20 жовтня 2021 року позивачу поновлено строк звернення до суду з даним позовом, відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі, позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_1 (а. с. 10).
Відповідно до довідки від 25.08.2021 року №1419-5000388665 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання/перебування позивача є АДРЕСА_2 (а. с. 11).
Листом від 01.10.2021 року представника позивача повідомлено про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України як внутрішньо переміщена особа. Виплата пенсії позивачу призупинена з 01.01.2016 року у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. За відновленням виплати пенсії позивач до управління не звертався.
Відповідно до наданої відповідачем довідки про розмір призначеної та фактично виплаченої суми пенсії, ОСОБА_1 не виплачено пенсію за період з 01.01.2016 року по вересень 2021 року включно (а. с. 34-35 ).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Зокрема, відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі АТ «Ощадбанк».
Згідно з п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 352 від 08.06.2016) (далі - Порядок № 509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами п. 7.1 Порядку № 509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Поряд з цим, у статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
При розгляді даної справи, судом враховані висновки Верховного Суду від 03.05.2018, викладені в рішенні у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили 04.09.2018.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, і в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року (справа № 425/1906/17, адміністративне провадження № К/9901/3616/17).
Крім цього, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа № 243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У справі, що розглядається, судом встановлено, що рішення про припинення виплати позивачці пенсії з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем не приймалось.
За таких обставин, суд вбачає порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд зауважує, що приписами чинного законодавства, а саме нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено зупинення виплати пенсії.
Суд вважає за необхідне застосування до спірних правовідносин практики Європейського Суду з прав людини як джерела права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач у даному випадку діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонерки.
Відповідно до наданої відповідачем довідки про розмір призначеної та фактично виплаченої суми пенсії, ОСОБА_1 невиплачено пенсію за період з січня 2016 року по вересень 2021 року включно.
Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження здійснення виплати пенсії позивачу за період з січня 2016 року по вересень 2021 року.
Отже, з метою повного та всебічного захисту порушених прав позивача, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу є протиправною, тому слід зобов'язати відповідача виплатити пенсію позивачу за період, з 01.01.2016 року по 30.09.2021 року.
Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивачки суми пенсійних виплат за один місяць.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходив з такого.
Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 20.10.2021 відстрочив позивачці сплату судового збору до ухвалення рішення по цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, а судовий збір не сплачено та позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України у розмірі 850,00 грн., та з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України у розмірі 58 ,00 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 12, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 257-258, 293, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2021 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 58 (п'ятдесят вісім) грн. 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 850 (вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.
Рішення в частині виплати пенсії підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.
Повний текст судового рішення складено та підписано 17 грудня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров