79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.12.2021 справа № 914/1518/21
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кучинської О.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “1001 дрібниця”, Львівська область, м.Львів;
до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕКСБУД КОМЛЕКТ”, Львівська область, м.Львів;
про: стягнення заборгованості
ціна позову: 52758,12грн.
Представники:
Позивача: Краснопольський В.О. - представник, адвокат (ордер від 26.07.2021р. серія ВС №1088395);
Відповідача: не з'явився.
01.06.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “1001 дрібниця” від 19.05.2021р. б/н (вх. №1650) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕКСБУД КОМЛЕКТ” про стягнення заборгованості; ціна позову: 52758,12грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого Позивачем товару за Видатковими накладними від 04.11.2019р. №216239, від 15.11.2019р. №226580, від 27.11.2019р. №235304, від 18.12.2019р. №250495, від 15.01.2020р. №5309, від 16.01.2020р. №6091, від 22.01.2020р. №10161, від 05.02.2020р. №21060, від 26.02.2020р. №7572, від 04.03.2020р. №43338, від 06.03.2020р. №46073, від 12.03.2020р. №49446, від 20.05.2020р. №89112, від 10.06.2020р. №107481, від 22.07.2020р. №145702 та від 29.07.2020р. №152269.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.06.2021р. у цій справі судом постановлено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ 1001 дрібниця” від 19.05.2021р. б/н (вх. №1650від 01.06.2021р.) залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю “ 1001 дрібниця” десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати письмове пояснення, у якому зазначити про наявність у Позивача або в іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; надати докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів Відповідачу листом з описом вкладення.
15.06.2021р. за вх. №13966/21 від Позивача до суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява (уточнена на виконання вимог ухвали від 02.06.2021р.), у якій Позивач, серед іншого, повідомляє про наявність у нього оригіналів документів, копії їх долучено до позовної заяви, за винятком свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю представника Позивача адвоката Краснопольського В.О., яке знаходиться в представника.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.06.2021р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити частково; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; в решті клопотання Позивача про розгляд справи без виклику учасників справи відхилити; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 27.07.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.07.2021р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 17.08.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.
В судовому засіданні 17.08.2021р. судом оголошувалась перерва до 15:30год. 17.08.2021р., про що представник Позивача повідомлявся в судовому засіданні під розписку.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2021р. у цій справі суд постановив встановити Товариству з обмеженою відповідальністю “1001 дрібниця” додатковий строк для подання доказів, доданих до клопотання від 17.08.2021р.; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначити на 08.09.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання; зобов'язати Позивача: надати оригінали поданих копій документів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.09.2021р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 12.10.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.10.2021р. у цій справі судом постановлено відкласти вирішення питання щодо прийняття заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “1001 дрібниця” (про зміну підстав позову) вх. від 12.10.2021р. №4098/21 до наступного судового засідання; відкласти підготовче судове засідання на 26.10.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.10.2021р. у цій справі суд постановив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “1001 дрібниця” (про зміну підстав позову) від 12.10.2021р. вх. №4098/21 прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “1001 дрібниця” (про зміну підстав позову) від 12.10.2021р. вх. №4098/21; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче судове засідання на 16.11.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 16.11.2021р. у цій справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 07.12.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).
Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Пунктом 8 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 22.06.2021р. про відкриття провадження у цій справі судом постановлено Відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст.165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.06.2021р. про відкриття провадження у даній справі надіслано судом 23.06.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79039, Львівська область, м.Львів, вул.Шевченка, буд.186, проте 26.07.2021р. повернуто відділенням поштового зв'язку за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413990397 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.07.2021р. у цій справі надіслано судом 02.08.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79039, Львівська область, м.Львів, вул.Шевченка, буд.186, проте 07.09.2021р. повернуто відділенням поштового зв'язку за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414045394 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 17.08.2021р. у цій справі надіслано судом 25.08.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79039, Львівська область, м.Львів, вул.Шевченка, буд.186, проте 27.09.2021р. повернуто відділенням поштового зв'язку за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414083270 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.09.2021р. у цій справі надіслано судом 14.09.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79039, Львівська область, м.Львів, вул.Шевченка, буд.186, проте 16.10.2021р. повернуто відділенням поштового зв'язку за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414117441 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 12.10.2021р. у цій справі надіслано судом 18.10.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79039, Львівська область, м.Львів, вул.Шевченка, буд.186, проте 20.11.2021р. повернуто відділенням поштового зв'язку за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414182391 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.10.2021р. у цій справі надіслано судом 03.11.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79039, Львівська область, м.Львів, вул.Шевченка, буд.186, проте 08.11.2021р. не вручено під час доставки з інших причин, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414245156 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 16.11.2021р. у цій справі надіслано судом 17.11.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79039, Львівська область, м.Львів, вул.Шевченка, буд.186, проте 22.11.2021р. не вручено Відповідачу під час доставки: інші причини, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414251423 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).
У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.
Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов'язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Судові рішення, пов'язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача (зокрема ухвали від 22.06.2021р., від 27.07.2021р., від 17.08.2021р., від 08.09.2021р., від 12.10.2021р., від 26.10.2021р. та від 16.11.2021р у цій справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.
Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.
Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв'язку неможливе через процедурні та технічні причини.
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, визнання ухвалою суду від 26.10.2021р. явки повноважних представників Учасників справи в судове засідання 16.11.2021р. у цій справі не обов'язковою, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.
Позиція Позивача:
Позивач з врахуванням поданої 12.10.2021р. за вх. №4098/21 заяви про зміну підстав позову, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 52758,12грн. суми заборгованості з оплати поставленого згідно Видаткових накладних від 17.01.2018р. №5500 на суму 1478,48грн., 24.01.2018р. №8242 на суму 5257,55грн., від 31.01.2018р. №11604 на суму 3876,74грн., від 21.02.2018р. №21768 на суму 4947,90грн., від 28.02.2018р. №24760 на суму 4550,83грн., від 07.03.2018р. №27493 на суму 9514,14грн., від 14.03.2018р. №30385 на суму 2191,87грн., від 18.04.2018р. №489 на суму 6939,62грн., від 03.05.2018р. №58015 на суму 2709,94грн., від 17.05.2018р. №65769 на суму 5691,46грн., від 06.06.2018р. №78847 на суму 2120,33грн., від 13.06.2018р. №81900 на суму 518,40грн., від 14.06.2018р. №82688 на суму 5296.49грн., від 14.06.2018р. №82830 на суму 208,80грн., від 12.07.2018р. №99539 на суму 473,04грн., від 02.08.2018р. №111959 на суму 8254,73грн., від 21.08.2018р. №123376 на суму2982,36грн., від 22.08.2018р. №124701 на суму 2545,97грн., від 20.09.2018р. №142862 на суму 10070,33грн., від 27.09.2018р №147608 на суму 5616грн., від 03.10.2018р. №151858 на суму 3100,12грн., від 11.10.2018р. №156593 на суму 15976,81грн., від 24.10.2018р. №165912 на суму 1980,29грн., від 11.12.2018р. №197734 на суму 3601,15грн., від 02.01.2019р. №22 на суму 6274,80грн., від 16.01.2019р. №6153 на суму 1758,18грн., від 21.02.2019р. №29377 на суму 8402,90грн., від 14.03.2019р. №44442 на суму 13088,80грн., від 18.03.2019р. №46725 на суму 870,49грн., від 20.03.2019р. №49823 на суму 16727,99грн., від 21.03.2019р. №49921 на суму 248,52грн., від 03.04.2019р. №60731 на суму 4192,94грн., від 03.04.2019р. №60801 на суму 5643,32грн., від 10.04.2019р. №659334 на суму 7563,84грн., від 10.04.2019р. №66304 на суму 7563,84грн., від 24.04.2019р. №76941 на суму 165,60грн., від 08.05.2019р. №84770 на суму 3898,78грн., від 13.05.2019р. №87867 на суму 1500,48грн., від 16.05.2019р. №90456 на суму 1387,45грн., від 20.05.2019р. №93279 на суму 2520грн., від 03.07.2019р. №123853 на суму 4539,67грн., від 04.07.2019р. №124727 на суму 10949,89грн., від 04.07.2019р. №125565 на суму 621грн., від 10.07.2019р. №128748 на суму 4488,42грн., від 10.07.2019р. №129645 на суму 2372,38грн., від 16.07.2019р. №132803 на суму 867,48грн., від 17.07.2019р. №134667 на суму 7610,21грн., від 18.07.2019р. №134939 на суму 4176,14грн., від 18.07.2019р. №134930 на суму 3582,14грн., від 20.07.2019р. №13705 на суму 521,86грн., від 23.07.2019р. №138032 на суму 3087,07грн., від 24.07.2019р. №139145 на суму 820,88грн., від 25.07.2019р. №14075 на суму 388,80грн., від 31.07.2019р. №145836 на суму 2492,84грн., від 07.08.2019р. №150590 на суму 9190,18грн., від 20.08.2019р. №157896 на суму 665,32грн., від 21.08.2019р. №158161 на суму 8891,94грн., від 23.09.2019р. №183854 на суму 2926грн., від 24.09.2019р. №184287 на суму 1044,01грн., від 25.09.2019р. №186396 на суму 1468,63грн., від 07.10.2019р. №194877 на суму 656,02грн., від 09.10.2019р. №197109 на суму 3904,24грн., від 17.10.2019р. №201488 на суму 2658,31грн., від 15.11.2019р. №226580 на суму 9486,91грн., від 15.01.2020р. №5309 на суму 11417,18грн., від 16.01.2020р. №6091 на суму 5256грн., від 22.01.2020р. №10161 на суму 2557,15грн., від 05.02.2020р. №21060 на суму 2664грн., від 26.02.2020р. №7572 на суму 6179,99грн., від 04.03.2020р. №43338 на суму 4987,45грн., від 20.05.2020р. №89112 на суму 14407,50грн., від 10.06.2020р. №107481 на суму 4552,99грн.
Позиція Відповідача:
Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.
Спір розглядається з врахуванням поданої Позивачем 12.10.2021р. за вх. №4098/21 заяви про зміну підстав позову.
За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що в продовж січня 2018р. - листопада 2020р. Позивачем поставлено Відповідачу товар на загальну суму 132211,60грн.
В підтвердження вказаної обставини Позивачем долучено до позовної заяви копії Видаткових накладних від 17.01.2018р. №5500 на суму 1478,48грн., 24.01.2018р. №8242 на суму 5257,55грн., від 31.01.2018р. №11604 на суму 3876,74грн., від 21.02.2018р. №21768 на суму 4947,90грн., від 28.02.2018р. №24760 на суму 4550,83грн., від 07.03.2018р. №27493 на суму 9514,14грн., від 14.03.2018р. №30385 на суму 2191,87грн., від 18.04.2018р. №489 на суму 6939,62грн., від 03.05.2018р. №58015 на суму 2709,94грн., від 17.05.2018р. №65769 на суму 5691,46грн., від 06.06.2018р. №78847 на суму 2120,33грн., від 13.06.2018р. №81900 на суму 518,40грн., від 14.06.2018р. №82688 на суму 5296.49грн., від 14.06.2018р. №82830 на суму 208,80грн., від 12.07.2018р. №99539 на суму 473,04грн., від 02.08.2018р. №111959 на суму 8254,73грн., від 21.08.2018р. №123376 на суму2982,36грн., від 22.08.2018р. №124701 на суму 2545,97грн., від 20.09.2018р. №142862 на суму 10070,33грн., від 27.09.2018р №147608 на суму 5616грн., від 03.10.2018р. №151858 на суму 3100,12грн., від 11.10.2018р. №156593 на суму 15976,81грн., від 24.10.2018р. №165912 на суму 1980,29грн., від 11.12.2018р. №197734 на суму 3601,15грн., від 02.01.2019р. №22 на суму 6274,80грн., від 16.01.2019р. №6153 на суму 1758,18грн., від 21.02.2019р. №29377 на суму 8402,90грн., від 14.03.2019р. №44442 на суму 13088,80грн., від 18.03.2019р. №46725 на суму 870,49грн., від 20.03.2019р. №49823 на суму 16727,99грн., від 21.03.2019р. №49921 на суму 248,52грн., від 03.04.2019р. №60731 на суму 4192,94грн., від 03.04.2019р. №60801 на суму 5643,32грн., від 10.04.2019р. №659334 на суму 7563,84грн., від 10.04.2019р. №66304 на суму 7563,84грн., від 24.04.2019р. №76941 на суму 165,60грн., від 08.05.2019р. №84770 на суму 3898,78грн., від 13.05.2019р. №87867 на суму 1500,48грн., від 16.05.2019р. №90456 на суму 1387,45грн., від 20.05.2019р. №93279 на суму 2520грн., від 03.07.2019р. №123853 на суму 4539,67грн., від 04.07.2019р. №124727 на суму 10949,89грн., від 04.07.2019р. №125565 на суму 621грн., від 10.07.2019р. №128748 на суму 4488,42грн., від 10.07.2019р. №129645 на суму 2372,38грн., від 16.07.2019р. №132803 на суму 867,48грн., від 17.07.2019р. №134667 на суму 7610,21грн., від 18.07.2019р. №134939 на суму 4176,14грн., від 18.07.2019р. №134930 на суму 3582,14грн., від 20.07.2019р. №13705 на суму 521,86грн., від 23.07.2019р. №138032 на суму 3087,07грн., від 24.07.2019р. №139145 на суму 820,88грн., від 25.07.2019р. №14075 на суму 388,80грн., від 31.07.2019р. №145836 на суму 2492,84грн., від 07.08.2019р. №150590 на суму 9190,18грн., від 20.08.2019р. №157896 на суму 665,32грн., від 21.08.2019р. №158161 на суму 8891,94грн., від 23.09.2019р. №183854 на суму 2926грн., від 24.09.2019р. №184287 на суму 1044,01грн., від 25.09.2019р. №186396 на суму 1468,63грн., від 07.10.2019р. №194877 на суму 656,02грн., від 09.10.2019р. №197109 на суму 3904,24грн., від 17.10.2019р. №201488 на суму 2658,31грн., від 15.11.2019р. №226580 на суму 9486,91грн., від 15.01.2020р. №5309 на суму 11417,18грн., від 16.01.2020р. №6091 на суму 5256грн., від 22.01.2020р. №10161 на суму 2557,15грн., від 05.02.2020р. №21060 на суму 2664грн., від 26.02.2020р. №7572 на суму 6179,99грн., від 04.03.2020р. №43338 на суму 4987,45грн., від 20.05.2020р. №89112 на суму 14407,50грн., від 10.06.2020р. №107481 на суму 4552,99грн.
Також, в обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що Відповідачем вказані видаткові накладні оплачено частково на суму 106000грн., що підтверджується копіями Платіжних доручень від 06.11.2019р. №2156 на суму 5000грн., від 18.11.2019р. №2181 на суму 10000грн., від 25.11.2019р. №2185 на суму 5000грн., від 12.12.2019р. №2220 на суму 5000грн., від 17.12.2019р. №2217 на суму 2000грн., від 15.01.2020р. №2224 на суму 4000грн., від 17.01.2020р. №2246 на суму 6000грн., від 12.02.2020р. №2262 на суму 10000грн., від 28.02.2020р. №2298 на суму 11000грн., від 20.03.2020р. №2315 на суму 3000грн., від 30.03.2020р. №2322 на суму 5000грн., від 28.04.2020р. №2348 на суму 3500грн., від 18.05.2020р. №26 на суму 10000грн., від 28.05.2020р. №39 на суму 5000грн., від 16.06.2020р. №64 на суму 5000грн., від 25.06.2020р. №76 на суму 3000грн., від 10.07.2020р. №94 на суму 5000грн., від 17.07.2020р. №119 на суму 3000грн., від 20.07.2020р. №126 на суму 3500грн., від 13.08.2020р. №152 на суму 2000грн.
Згідно доводів Позивача утворився борг з оплати товару в розмірі 52758,12грн.
З метою досудового врегулювання спору Позивач 13.04.2021р. звертався до Відповідача із Претензією б/д №1 про сплату 53118,12грн. суми заборгованості за поставлений товар. Відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення Претензії б/д №1 в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.
Також, Позивач 30.04.2021р. звертався до Відповідача із Претензією б/д №2 про сплату 53118,12грн. суми заборгованості за поставлений товар. Відповідачем вказану претензію одержано 04.05.2021р., проте залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення Претензії б/д №1 в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 52758,12грн.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.
Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З врахуванням наведеного судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується здійснення Позивачем господарських операцій поставки товару Відповідачу на суму 340322,28грн. та укладення між Позивачем та Відповідачем договору поставки у спрощений спосіб шляхом підписання Видаткових накладних від 17.01.2018р. №5500 на суму 1478,48грн., 24.01.2018р. №8242 на суму 5257,55грн., від 31.01.2018р. №11604 на суму 3876,74грн., від 21.02.2018р. №21768 на суму 4947,90грн., від 28.02.2018р. №24760 на суму 4550,83грн., від 07.03.2018р. №27493 на суму 9514,14грн., від 14.03.2018р. №30385 на суму 2191,87грн., від 18.04.2018р. №489 на суму 6939,62грн., від 03.05.2018р. №58015 на суму 2709,94грн., від 17.05.2018р. №65769 на суму 5691,46грн., від 06.06.2018р. №78847 на суму 2120,33грн., від 13.06.2018р. №81900 на суму 518,40грн., від 14.06.2018р. №82688 на суму 5296.49грн., від 14.06.2018р. №82830 на суму 208,80грн., від 12.07.2018р. №99539 на суму 473,04грн., від 02.08.2018р. №111959 на суму 8254,73грн., від 21.08.2018р. №123376 на суму2982,36грн., від 22.08.2018р. №124701 на суму 2545,97грн., від 20.09.2018р. №142862 на суму 10070,33грн., від 27.09.2018р №147608 на суму 5616грн., від 03.10.2018р. №151858 на суму 3100,12грн., від 11.10.2018р. №156593 на суму 15976,81грн., від 24.10.2018р. №165912 на суму 1980,29грн., від 11.12.2018р. №197734 на суму 3601,15грн., від 02.01.2019р. №22 на суму 6274,80грн., від 16.01.2019р. №6153 на суму 1758,18грн., від 21.02.2019р. №29377 на суму 8402,90грн., від 14.03.2019р. №44442 на суму 13088,80грн., від 18.03.2019р. №46725 на суму 870,49грн., від 20.03.2019р. №49823 на суму 16727,99грн., від 21.03.2019р. №49921 на суму 248,52грн., від 03.04.2019р. №60731 на суму 4192,94грн., від 03.04.2019р. №60801 на суму 5643,32грн., від 10.04.2019р. №659334 на суму 7563,84грн., від 10.04.2019р. №66304 на суму 7563,84грн., від 24.04.2019р. №76941 на суму 165,60грн., від 08.05.2019р. №84770 на суму 3898,78грн., від 13.05.2019р. №87867 на суму 1500,48грн., від 16.05.2019р. №90456 на суму 1387,45грн., від 20.05.2019р. №93279 на суму 2520грн., від 03.07.2019р. №123853 на суму 4539,67грн., від 04.07.2019р. №124727 на суму 10949,89грн., від 04.07.2019р. №125565 на суму 621грн., від 10.07.2019р. №128748 на суму 4488,42грн., від 10.07.2019р. №129645 на суму 2372,38грн., від 16.07.2019р. №132803 на суму 867,48грн., від 17.07.2019р. №134667 на суму 7610,21грн., від 18.07.2019р. №134939 на суму 4176,14грн., від 18.07.2019р. №134930 на суму 3582,14грн., від 20.07.2019р. №13705 на суму 521,86грн., від 23.07.2019р. №138032 на суму 3087,07грн., від 24.07.2019р. №139145 на суму 820,88грн., від 25.07.2019р. №14075 на суму 388,80грн., від 31.07.2019р. №145836 на суму 2492,84грн., від 07.08.2019р. №150590 на суму 9190,18грн., від 20.08.2019р. №157896 на суму 665,32грн., від 21.08.2019р. №158161 на суму 8891,94грн., від 23.09.2019р. №183854 на суму 2926грн., від 24.09.2019р. №184287 на суму 1044,01грн., від 25.09.2019р. №186396 на суму 1468,63грн., від 07.10.2019р. №194877 на суму 656,02грн., від 09.10.2019р. №197109 на суму 3904,24грн., від 17.10.2019р. №201488 на суму 2658,31грн., від 15.11.2019р. №226580 на суму 9486,91грн., від 15.01.2020р. №5309 на суму 11417,18грн., від 16.01.2020р. №6091 на суму 5256грн., від 22.01.2020р. №10161 на суму 2557,15грн., від 05.02.2020р. №21060 на суму 2664грн., від 26.02.2020р. №7572 на суму 6179,99грн., від 04.03.2020р. №43338 на суму 4987,45грн., від 20.05.2020р. №89112 на суму 14407,50грн., від 10.06.2020р. №107481 на суму 4552,99грн.
З врахуванням наведеного суд зазначає, що сума документально підтверджених поставок Позивачем Відповідачу товару згідно укладеного між Сторонами в спрощений спосіб договору поставки становить 340322,28грн.
Беручи до уваги подані Позивачем докази здійснення Відповідачем оплат поставленого товару в розмірі 106000грн. суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується заборгованість Відповідача з оплати переданого Позивачем товару за вказаними Видатковими накладними складає 234322,28грн., а відтак, право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, порушене.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами договору у спрощений спосіб шляхом підписання видаткових накладних, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати поставленого йому товару, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої несплати, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 52758,12грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за договором є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 5200грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 19.05.2021р. №1017 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №48 до позовної заяви.
В підтвердження факту понесення Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Позивачем долучено до матеріалів справи копію укладеного між Адвокатом Краснопольським Володимиром Остаповичем (за Договором - Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю « 1001 Дрібниця» (за Договором - Клієнт) Договору доручення про надання правової допомоги від 12.05.2021р. б/н (надалі - Договір), предметом якого (п.1.1. Договору) є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту щодо стягнення коштів (заборгованостей) з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕКСБУД КОМПЛЕКТ» (код ЄДРПОУ 40718524) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 1001 ДРБНИЦЯ» (код ЄДРПОУ 19171498) та надання іншої правової допомоги у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.
Відповідно до п.2.1.1. Договору Адвокат зобов'язувався надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта.
Згідно п.2.1.2. Договору Адвокат зобов'язувався представляти права і законні інтереси Клієнта в органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також у судах України та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Митним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження», Кримінальним процесуальним кодексом України.
Адвокат зобов'язувався надавати правову допомогу Клієнту в адміністративних, господарських, цивільних справах, в тому числі на стадії виконання рішення суду, кримінальних справах, які могли би бути пов'язані з Клієнтом, незалежно від його процесуального статусу (п.2.1.3. Договору).
Пунктом 2.2.6. Договору передбачено право Адвоката представляти права та законні інтереси Клієнта в судах з усіма правами сторони передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Митним кодексом, Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п.2.3.1. Договору Клієнт зобов'язувався сплатити гонорар Адвокату в розмірі та в строк погоджені між ними.
Згідно п.3.1. Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2023 року.
На визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару (п.4.1. Договору).
Відповідно до п.4.2. Договору сторони погодили наступний розмір гонорару Адвоката:
- 5200грн. - за консультування позивача щодо можливості стягнення боргу з ТзОВ «ІМПЕКСБУД КОМПЛЕКТ», аналіз практики правозастосування судами законодавства з питань стягнення заборгованості, пені, аналіз документів, пов'язаних з підготовкою позовної заяви про стягнення коштів з ТзОВ «ІМПЕКСБУД КОМПЛЕКТ», підготовка позовної заяви про стягнення коштів з ТзОВ «ІМПЕКСБУД КОМПЛЕКТ» з додатками, подання позовної зави;
- 1500грн. - з а представлення інтересів клієнта в судовому засіданні в суді, який територіально знаходиться за межами Львівської області (в цю суму входить участь адвоката у судовому засіданні, підготовка та подання усіх необхідних процесуальних документів);
- 1200грн. - за представлення інтересів клієнта в судовому засіданні в суді, який територіально знаходиться в межах Львівської області (в цю суму входить участь адвоката у судовому засіданні, підготовка та подання усіх необхідних процесуальних документів);
- вартість інших послуг обумовлюється сторонами додатково.
Вказаний Договір підписано повноважними представниками та завірено відтиском печатки Позивача.
Актом наданих послуг від 19.05.2021р. №1-19052021-1 Адвокат надав, а Клієнт прийняв послуги професійної правничої допомоги за Договором щодо консультування позивача щодо можливості стягнення боргу з ТзОВ «ІМПЕКСБУД КОМПЛЕКТ», аналіз практики правозастосування судами законодавства з питань стягнення заборгованості, пені, аналіз документів, пов'язаних з підготовкою позовної заяви про стягнення коштів з ТзОВ «ІМПЕКСБУД КОМПЛЕКТ», підготовка позовної заяви про стягнення коштів з ТзОВ «ІМПЕКСБУД КОМПЛЕКТ» з додатками, подання позовної зави вартістю 5200грн.
Вказаний Акт наданих послуг підписано повноважними представниками та завірено відтиском печатки Позивача.
Платіжним дорученням від 19.05.2021р. Позивачем перераховано на користь Адвоката 5200грн.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частиною третьою вказаної статті встановлено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).
У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).
Згідно ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).
При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.
Також судом враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.
При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц та у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.
Як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.
Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З врахуванням вищенаведеного, оцінивши подані Позивачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Позивачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 5200грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №914/1518/21 Господарським судом Львівської області.
При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. та судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 5200грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, а також недоведення Відповідачем неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. та судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 5200грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2270грн. судового збору та 5200грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 691, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕКСБУД КОМЛЕКТ” (79039, Львівська область, м.Львів, вул.Шевченка, буд.186; ідентифікаційний код: 40718524) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “1001 дрібниця” (79060, Львівська область, м.Львів, вул.Наукова, буд.29; ідентифікаційний код: 19171498) 52758,12грн. суми основного боргу, 2270грн. судового збору та 5200грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 17.12.2021р.
Головуючий суддя Фартушок Т.Б.