ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2021Справа № 910/14746/21
за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго»
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.»
про стягнення 13 823,44 грн
Суддя Борисенко І.І.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» про стягнення 13 823,44 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на підставі договору страхування № 710594429.19 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування, а тому до позивача, відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки, цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу Renault державний номерний знак НОМЕР_1 з вини водія якого трапилось ДТП була застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.», позивач просить стягнути з останнього витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування у сумі 13 823,44 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 р. вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників спору.
Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи.
Ухвала суду була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, що визначені в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04211, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 4 корп. 6 а.
В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 27.10.2021, отже, завчасно був повідомлений про розгляд справи.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався та заперечення на позов не подав.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.
Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
20.03.2020 в місті Тернопіль по вул. Транспортній сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів автомобіля Suzuki Vіtara, д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Renault Megan, д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 .
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28.04.2020 у справі №607/5526/20 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні ДТП.
Після вищезазначеної події потерпіла сторона в ДТП ( ОСОБА_1 ) звернулась до АТ "СК "Інго" із заявою про виплату страхового відшкодування за подією, що мала місце 20.03.2020 за участю застрахованого автомобіля, з метою отримання виплати страхового відшкодування. Оскільки, визнаний страховим за договором страхування № 710594429.19, позивачем вищевказана заява була прийнята та було здійснено дії по встановленню всіх обставин події, визначенню розміру збитку та виплаті страхового відшкодування.
Так, позивач, на підставі зібраних документів по справі, враховуючи умови договору страхування, здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 13 823,44 грн. Даний факт підтверджується страховим актом №2452207 від 03.04.2020, розпорядженням №2452207 від 03.04.2020 про виплату по страховій події та платіжним дорученням №6117 від 16.04.2020 на суму 13823,44 грн. про виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування. Розмір страхового відшкодування визначався на підставі рахунку № 485 від 24.03.2020 наданого ТОВ "Терко Авто Моторс".
Виплативши страхове відшкодування позивач отримав право зворотної вимоги до страховика цивільно-правової відповідальності особи ОСОБА_2 , винного у скоєнні ДТП, згідно поліса №ЕР/107067586 - АТ "СК "Мега-Гарант".
За таких обставин, позивач у січні 2021 звернувся з позовом до Господарського суду Харківської області до АТ "СК "Мега-Гарант" про стягнення страхового відшкодування.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 05.04.2021 № 922/97/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "Інго" 13823,44 грн.
Разом з тим, постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у вказаній справі апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" задоволено. Рішення господарського суду Харківської області від 05.04.2021р. у справі №922/97/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Підставами скасування рішення суду першої інстанції було те, що станом на дату скоєння спірного ДТП - 20.03.2020, діяло два поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо забезпеченого транспортного засобу - автомобіля Renault Megan, д.р.н. НОМЕР_1 , а саме: поліс АО 0678090 страхової компанії ТДВ "СК "Ю.Ес.Ай." та поліс ЕР 107067586 страхової компанії АТ "СК "Мега-Гарант". З огляду на те, що чинним законодавством не передбачено укладення двох договорів страхування одного об'єкта, та те, що перший поліс був виписаний ТДВ "СК "Ю.Ес.Ай.", договір укладений з АТ "СК "Мега-Гарант" є нікчемним, а відтак підстав для стягнення страхового відшкодування із вказаної особи не було.
За вказаних обставин позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом до ТДВ "СК "Ю.Ес.Ай." про стягнення страхового відшкодування по спірному випадку.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Оцінюючи наведені позивачем обґрунтування щодо відсутності необхідності звернення до відповідача із заявою/претензією щодо відшкодування шкоди у порядку суброгації, в тому числі у межах річного строку, встановленого Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд дійшов таких висновків.
Так, для здійснення страхового відшкодування у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" детально регламентовано дії суб'єктів таких правовідносин, зокрема потерпілого (іншої особи, яка має право на отримання відшкодування) та страховика.
У пункті 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
За змістом пункту 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
За змістом наведених норм Закону, до числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.
Подання відповідної заяви як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні.
Згідно з п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода завдана майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 по справі №910/7449/17 надала висновок щодо застосування норм права, а саме: "закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування".
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
При цьому, суд критично розцінює посилання позивача щодо того, що визначений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є досудовим порядком урегулювання спору, з огляду на те, що вказане є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, встановленої Законом, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.
Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону № 1961-IV, а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Переглянувши справу № 465/4287/15 в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що "попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку".
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, а також не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Наведене свідчить про усталену правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
На переконання суду, підставою вищезгаданих правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає можливість захисту права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Судом також враховано правові позиції у постанові Верховного Суду від 12.02.2021 у справі №910/6013/20 за аналогічних обставин, у якій Верховний Суд не знайшов підстав відступати від висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к.
Водночас слід зауважити, у справі № 910/6013/20 страховик який виплатив страхове відшкодування звернувся з позовом до суду про стягнення страхового відшкодування з страховика винної у ДТП особи протягом річного строку встановленого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Таким чином, подання відповідної заяви, як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом в межах встановленого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" річного строку.
Як встановлено матеріалами даної справи, страховий випадок (ДТП) стався 20.03.2020, то позивач міг звернутися із відповідною заявою до відповідача або із позовом до суду до 20.03.2021.
У свою чергу позивач взагалі не звертався до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» із заявою, у тому числі в межах визначеного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку.
Більше того, позивач звернувся до суду з даним позовом, лише зі спливом більш як чотирьох місяців після встановлення апеляційним судом обставин належного відповідача за спірними вимогами, та після спливу річного строку звернення встановленого Законом.
Варто зазначити, що юридична помилка не є підставою для звільнення особи від відповідальності чи пом'якшення настання певних негативних наслідків. Також, зі змісту судових рішень у справі 922/97/21 судом встановлено, та позивачу як стороні процесу було відомо про наявність двох полісів щодо одного транспортного засобу.
Більше того, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Аналогічні положення містяться в пункті 17.3. статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
За таких обставин, позивач мав знати вказані норми законодавства у сфері страхування, з огляду на здійснення ним такої діяльності згідно КВЕД.
Більше того, з матеріалів справи, вбачається що представлення інтересів позивача - Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» здійснюється професійним правником - адвокатом Сакалюком Дмитром Васильовичем (свідоцтво на право здійснення адвокатською діяльністю № 4454 від 29.03.2011 р.), що дає підстави вважати, що така особа володіє та вміє користуватися законодавчої базою.
За встановлених обставин, з даним позовом позивач звернувся до суду у вересні 2021 року, тобто вже після встановленого Законом річного строку.
За таких обставин, оскільки позивачем не підтверджено подання до відповідача заяви про страхове відшкодування у межах річного строку встановленого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а з даним позовом позивач звернувся до суду з пропуском зазначеного строку, у відповідності до пп.37.1.4 п.37.1 ст.37 вказаного Закону, у відповідача відсутній обов'язок здійснити відшкодування позивачу шкоди, завданої внаслідок ДТП, яке відбулося 20.03.2020.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» про стягнення 13 823,44 грн.
Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» про стягнення 13 823,44 грн. відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І. Борисенко