ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.12.2021Справа № 910/14904/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОККОС"
про стягнення 102 340,00 грн.
Суддя Картавцева Ю.В.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП-0810» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Токкос» про стягнення 102 340,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № АТП-01/04/2021-ТОККОС оренди контейнерів для сміття від 01.04.2021 у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 102 340,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 позовну заяву залишено без руху.
05.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/14904/21 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
24.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що позивачем не доведено належними доказами обставин пошкодження орендованих контейнерів, наявності вини відповідача у таких пошкодженнях, розміру збитків та причинно-наслідкового зв'язку між будь-яким порушенням і збитками у вигляді втрати/значного пошкодження контейнерів та втрати від доходів з їх оренди.
Також, у відзиві відповідач просить поновити строк на його подачу, оскільки, як зазначає відповідач, пропуск строку зумовлений обставинами неотримання ним позову та тривалим відрядженням директора відповідача, що підтверджується наказом № 4 від 29.10.2021, копія якого додана до відзиву.
Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З огляду на викладені у відзиві обставини, враховуючи, що відповідачем надано докази на підтвердження таких обставин, суд визнає причини пропуску строку на подачу відзиву поважними та поновлює відповідачу строк на його подачу.
29.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу та відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують весь склад правопорушення, а тому вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 102 340,00 грн є обґрунтованими.
13.12.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат і витрат на правову допомогу.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив і відповідачем у відзиві, суд
01.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТП-0810» (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Токкос» (відповідач, орендар) укладено Договір № АТП-01/04/2021-ТОККОС оренди контейнерів для сміття (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння і користування контейнери для сміття (надалі іменується «майно, що орендується» або «майно»): контейнери для збору змішаних відходів об'ємом 1,1 куб.м в кількості, що вказується в Актах приймання-передачі, та сплачувати орендодавцю орендну плату, встановлену цим договором.
Стан майна, що орендується, на момент передачі в оренду відповідає меті оренди, визначеної у розділі 2 цього договору. Майно передається в оренду в повній комплектності, справному технічному стані, не бувше у використанні (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору майно, що орендується, передається в оренду і повертається з оренди за Актами приймання-передачі, підписаними уповноваженими представниками сторін.
Пунктом 4.2 Договору визначено, що термін оренди триває до 31 грудня 2021 р. включно з дати прийняття майна, що орендується, за Актом приймання-передачі.
Згідно з п. 9.1 Договору після закінчення терміну оренди, або дострокового розірвання договору, орендар зобов'язаний протягом 5 (п'яти) календарних днів повернути майно орендодавцю за Актом приймання-передачі.
Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як вбачається з Акту приймання-передачі № 1 від 01.04.2021 орендодавець передав, а орендар прийняв у користування наступне майно: контейнери другої категорії, об'єм контейнера: 1,1 куб.м, матеріал контейнера: пластик; кількість контейнерів: 38.
Позивач зазначає, що 30.06.2021 Договір було достроково розірвано, зокрема, позивач надіслав відповідачу на електронну пошту додаткову угоду про розірвання договору оренди контейнерів для сміття № АТП-01/04/2021-ТОККОС від 01.04.2021, однак, відповідач не повернув позивачу екземпляр додаткової угоди зі своїм підписом.
Як стверджує позивач, 02.07.2021 відбулася передача (повернення) орендованого майна, однак, під час прийняття було виявлено та зафіксовано пошкодження контейнерів для збору змішаних відходів об'ємом 1,1 куб.м в кількості 17 штук в непридатному стані, що унеможливлює їх використання належним чином.
З огляду на викладене, позивач зазначає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі вартості пошкоджених контейнерів 95 200,00 грн (17 контейнерів х 5600,00 грн (вартість одного контейнера)) та втрачений дохід 7140,00 грн (17 контейнерів х 210 грн (вартість оренди одного контейнера в місяць) х 2 місяці оренди), що стало підставою звернення до суду.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та, зокрема, зазначає, що надана позивачем копія листка блокнота, датованого 02.07.2021 не містить жодних відомостей щодо повернення контейнерів саме за спірним договором та не містить інформації про сторін, які брали участь у його складанні; акт повернення контейнерів від ТОВ «Токкос» від 09.06.2021 з фотографіями контейнерів складений позивачем в односторонньому порядку, зазначені у даному акті фотографії (на яких зображено невідомі контейнери) не дозволяють ідентифікувати дати відображення події, місця вчинення дій, персональний склад учасників цих подій; відповідач повністю заперечує факт передачі позивачу пошкоджених контейнерів, які ним були отримані за договором № АТП-01/04/2021-ТОККОС від 01.04.2021, оскільки, контейнери були передані позивачу у належному та придатному для використання стані з урахуванням нормального зносу, разом з тим, позивач, відмовляючись від підписання наданих відповідачем актів приймання-передачі, намагається стягнути з відповідача кошти за якісь невідомі відповідачу контейнери, зазначаючи, що їх пошкодження здійснено за час оренди відповідачем.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За змістом частини другої статті 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.
Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема положеннями Глави 3 "Захист цивільних прав та інтересів" Розділу І "Основні положення" Книги першої "Загальні положення", Глави 51 "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання" Розділу І "Загальні положення про зобов'язання" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України та Главою 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Розділу V "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання" ГК України.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із частиною другою статті 224, частиною першою статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України).
Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (аналогічні висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Як було встановлено судом, 01.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТП-0810» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Токкос» укладено Договір № АТП-01/04/2021-ТОККОС оренди контейнерів для сміття, відповідно до п. 1.1 якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння і користування контейнери для сміття (надалі іменується «майно, що орендується» або «майно»): контейнери для збору змішаних відходів об'ємом 1,1 куб.м в кількості, що вказується в Актах приймання-передачі, та сплачувати орендодавцю орендну плату, встановлену цим договором.
Судом було встановлено, що на виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв у користування наступне майно: контейнери другої категорії, об'єм контейнера: 1,1 куб.м, матеріал контейнера: пластик; кількість контейнерів: 38, що підтверджується Актом приймання-передачі № 1 від 01.04.2021.
Як вбачаться з п. 9.2 Договору, майно повинно бути передано орендодавцю в цілісному вигляді, повній комплектності, з наявністю усіх деталей, які були передані в оренду, у справному стані, з урахуванням нормального фізичного зносу, пов'язаного із впливом часу та цільовим використанням майна.
Частиною 10.3 Договору визначено, що у разі, якщо під час експлуатації майна (контейнерів для збору змішаних відходів об'ємом 1,1 куб.м) сталося пошкодження чи знищення майна, що орендується, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки в повному розмірі вартості майна, яке було пошкоджено. Вартість одного контейнера для збору змішаних відходів об'ємом 1,1 куб.м становить: 5600,00 грн.
Так, суд відзначає, що саме по собі зазначення в Договорі підстав відшкодування збитків та порядку визначення суми такого відшкодування, не звільняє сторін від обов'язку доведення усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення з метою застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною другою статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.
Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов'язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 614 ЦК України).
Так, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, на підставі яких суд міг би встановити обставину завдання відповідачем позивачу збитків через неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором № АТП-01/04/2021-ТОККОС від 01.04.2021.
Зокрема, в матеріалах справи відсутній акт повернення контейнерів орендодавцю за спірним Договором із зазначенням наявності пошкоджень орендованого майна, який підписаний уповноваженими представниками обох сторін.
При цьому, суд зазначає, що з наданих позивачем фотозображень, що містяться в акті, датованому 02.06.2021 не можливо встановити факт зображення саме тих контейнерів, що були передані за Договором відповідачу, враховуючи також те, що відповідач зазначений факт заперечує.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з ст. 779 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.
Відтак, навіть у випадку доведення обставин повернення орендованого майна в гіршому стані, ніж таке майно передавалось в оренду, позивач має довести, що такий стан не зумовлений нормальним фізичним зносом, пов'язаним із впливом часу та цільовим використанням майна.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі вартості пошкоджених контейнерів в сумі 95 200,00 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 7140,00 грн втраченого доходу, суд зазначає, що за змістом пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224 ГК України, частини першої статті 225 ГК України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Як вбачається зі змісту позову, наявність збитків у вигляді упущеної вигоди позивач обґрунтовує саме неможливістю використання (передання в оренду) контейнерів, що були пошкоджені відповідачем під час їх використання на підставі Договору № АТП-01/04/2021-ТОККОС від 01.04.2021.
Разом з тим, зважаючи на недоведеність обставини порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо неналежного користування майном, що в свою чергу завдало позивачу збитки (реальні збитки) у вигляді вартості пошкодженого майна, суд приходить до висновку, що правові підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди (втраченого доходу) також, відсутні.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача з огляду на відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Картавцева