ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.12.2021Справа № 910/5865/21
За позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Спільне українсько-американське підприємство «УКРКАРПАТОЙЛ ЛТД» (як товариство з обмеженою відповідальністю)
про стягнення 29 301 993, 19 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Федорова С.М.
Представники учасників справи:
від позивача: Никеруй Т.М.; Ербелідзе А.О.;
від відповідача та третьої особи: Перепелиця А.В.;
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариство «Укрнафта» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 29 833 335, 78 грн, з яких: 20 108 831, 63 грн заборгованість за послуги зберігання природнього газу, 7 856 568, 66 грн заборгованість за послуги індивідуального робочого обсягу, 782 265, 03 грн пеня, 190 777, 66 грн 3% річних та 894 892, 80 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 530, 610, 612, 936, 942, 946, 948, Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором зберігання природного газу №110-215 від 14.06.2010, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 відкрито провадження в справі №910/5865/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.05.2021.
11.05.2021 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти позову в повному обсязі та, зокрема, зазначає. що правовідносини щодо зберігання газу за договором №110-215 від 14.06.2010 припинилася після закінчення строку його дії - 15.04.2011, після цього між сторонами було укладено ще договори №110501785 від 12.05.2011 та №1207000621 від 17.07.2012, які є також припиненими, а строк позовної давності щодо стягнення за ними заборгованості є таким, що сплив. Вказує, що договір на зберігання газу в період 2013-2019 років з позивачем не укладався та такі послуги останнім відповідачу не надавалися. Крім того, просить суд застосувати до вимог позивача строк позовної давності.
17.05.2021 від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку для подання відповіді на відзив, у зв'язку з необхідністю часу, враховуючи карантині обмеження, для витребування в підрозділів необхідних документів.
У підготовче засідання 18.05.2021 з'явився представники позивача та відповідача. Суд розглянувши клопотання представника позивача про продовження строку для подання відповіді на відзив, з урахуванням думки представника відповідача, протокольно задовольнив його та продовжив строк для подання відповіді на відзив на 15 днів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 підготовче засідання відкладено на 08.06.2021.
02.06.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та зазначає, що після закінчення строку дії правовідносини щодо зберігання газу не припилися та фактично позивачем продовжувалися надаватися послуги зі зберігання газу, оскільки такий газ відповідачем не забирався. Окрім того, вказує, що строк позовної давності не сплив, оскільки строк виконання зобов'язання щодо оплати послуг зі зберігання газу не встановлений, а з вимогою щодо підписання документів стосовно наданих послуг зі зберігання газу позивач звернувся лише 10.12.2020.
У підготовче засідання 08.06.2021 з'явились представники учасників справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 30.06.2021.
10.06.2021 від представника відповідача надійшли заперечення, в яких останній заперечує щодо обставин викладених у відповіді на відзив та, зокрема, зазначає, що позивачем документально не підтверджена наявність природнього газу в сезонах зберігання 2011-2013 та в подальших, а тому обов'язок щодо зберігання такого газу в позивача відсутній та відповідачем такі послуги не замовлялись. Також просить суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.
29.06.2021 від представники позивача надійшли пояснення, в яких останній, зокрема, зазначає, що вимогою про оплату послуг зі зберігання газу в порядку ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України є даний позов, який направлений відповідачу 26.03.2021.
30.06.2021 від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог.
У підготовче засідання 30.06.2021 з'явились представники учасників справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 підготовче засідання відкладено на 21.07.2021.
14.07.2021 від представника позивача надійшли пояснення.
У підготовче засідання 21.07.2021 з'явились представники учасників справи. Судом у засіданні оглянуто оригінали договору зберігання № 110-215 від 14.06.2010, договору про врегулювання заборгованості № 2011000094 від 24.11.2020 та договору від 10.02.2020 № 2002000030.
Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Спільне українсько-американське підприємство «УКРКАРПАТОЙЛ ЛТД» (як товариство з обмеженою відповідальністю) (надалі - третя особа) та відкладено підготовче засідання на 08.09.2021.
30.07.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення третій особі позову з додатками.
06.08.2021 від представника відповідача на виконання ухвали суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії договору від 01.07.2007 р. №35/71-СД про спільну виробничу діяльність.
12.08.2021 від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначає про необґрунтованість позову.
25.08.2021 від представника позивача надійшли заперечення на письмові пояснення третьої особи.
Підготовче засідання призначене на 08.09.2021 не відбулося, в зв'язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 підготовче засідання призначено на 12.10.2021.
12.10.2021 від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій останній просить суд стягнути з відповідача: 20 108 831, 63 грн заборгованості за послуги зберігання природнього газу, 7 856 568, 66 грн заборгованості за послуги індивідуального робочого обсягу, 413 734, 69 грн 3% річних та 922 858, 21 грн інфляційних втрат, а всього 29 301 993, 19 грн. Також просить суд повернути 7 970, 14 грн надмірно сплаченого судового збору.
У підготовче засідання 12.10.2021 з'явились представники учасників справи, протокольною ухвалою судом відкладено підготовче засідання на 03.11.2021.
У підготовче засідання 03.11.2021 з'явились представники учасників справи. Суд з урахуванням думки сторін, протокольною ухвалою залишив без розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог від 30.06.2021, прийняв до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог від 11.10.2021, яка за своїм змістом є заявою про зменшення позовних вимог та визначив ціну позову з її урахуванням. Також враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.12.2021.
Представники позивача в судовому засіданні 07.12.2021 надали пояснення по суті позовних вимог та просили позов задовольнити, представник відповідача і третьої особи заперечувала проти задоволення позову.
У судовому засіданні 07.12.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
01.07.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта» (в подальшому змінено організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта») (відповідач) та Спільним українсько-американським підприємством «УКРКАРПАТОЙЛ ЛТД» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (третя особа) було укладено договір №35/71-СД простого товариства про спільну виробничу (інвестиційну) діяльність (без створення юридичної особи) відповідно до п.2.1. предметом якого є спільна діяльність з інвестування розробки об'єктів робіт, реконструкцій та модернізації виробничих потужностей з метою вдосконалення і оптимізації процесу експлуатації об'єктів робіт та введення виробничо-господарського діяльності з видобутку і реалізації вуглеводнів в процесі експлуатації об'єктів робіт для отримання прибутку учасниками та його розподілу.
14.06.2010 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (в подальшому змінено найменування на Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (позивач, зберігач) та відповідачем (поклажодавець), що діяв у інтересах спільної діяльності відповідно до договору від 01.07.2007 р. №35/71-СД про спільну виробничу між ВАТ «Укрнафта» і СП «УкрКАРПАТОЙЛ Лтд» укладено договір зберігання природного газу №110-215 (надалі-договір).
Відповідно до до п. 1.1. договору зберігач зобов'язується за плату, протягом строку встановленого даним договором, зберігати в підземних сховищах газу, надалі - ПСГ, природний газ, надалі-газ, в тому числі страховий запас газу, переданий йому поклажодавцем, і повернути останньому у схоронності рівну кількість газу зазначеної в договорі якості, а поклажодавець зобов'язується внести плату за зберігання у встановлені даним договором строки.
Згідно із п. 2.12. договору обсяг газу, який передається сторонами при його закачуванні або в/із ПСГ, у відповідному місяці оформляється актом прийому-передачі газу. Акти прийому-передачі газу підписуються сторонами та скріплюються печатками до 15-го числа, наступного за звітнім місяцем закачування або відбору газу в/із ПСГ. В актах прийому - передачі вказується обсяг газу, в тому числі обсяг страхового запасу газу, закачаний або відібраний в/із ПСГ.
У випадку, якщо на кінець сезону зберігання 2009-2010 років в ПСГ залишилась невикористана частина (залишок) обсягу газу поклажодавця, останній залишає його в ПСГ зберігача на зберігання в сезоні 2010-2011 років. Поклажодавець і зберігач протягом 10-ти днів з моменту укладення даного договору оформлюють акт про обсяг залишку природнього газу в ПСГ. Поклажодавець зобов'язується оплатити частину вартості послуг по зберіганню в ПСГ обсягу залишку газу в сезоні 2010-2011 років, згідно п.4.3. даного договору (п.2.15. договору).
У випадку, якщо на момент закінчення періоду відбору газу - 15.04.2011, в ПСГ залишилась невикористана частина (залишок) обсягу газу поклажодавця, сторони зобов'язуються до 15.05.2011 скласти акт про обсяг залишку природнього газу в ПСГ. Поклажодавець зобов'язується оплатити частину вартості послуг по зберіганню в сезоні 2010-2011 років залишку в ПСГ згідно пункту 4.4. даного договору та в строк до 15.07.2011 укласти з зберігачем договір зберігання цього залишку газу в сезоні зберігання 2011-2012 років (п.2.16. договору).
Відповідно до п.3.2. договору тариф на зберігання 1000 куб.м газу в ПСГ на один сезон зберігання установлюється в розмірі 18, 00 грн, крім того ПДВ - 3,60 грн, разом з ПДВ 21, 60 грн.
Згідно із п.4.1. договору поклажодавець сплачує послуги по закачуванню газу в ПСГ та його зберіганню шляхом перерахування грошових коштів на рахунок зберігача до 20 числа місяця, наступного за звітнім місяцем закачування газу.
Відповідно до п.4.3. договору поклажодавець зобов'язується протягом 15 днів з моменту укладення даного договору сплатити зберігачу частину вартості послуг по зберіганню газу, що залишився на подальше зберігання в ПГС по закінченню сезону зберігання 2009-2010 років, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок зберігача. Частина вартості послуг по зберіганню невикористаної частини (залишку) обсягу газу поклажодавця в сезоні 2010-2011 років визначається на підставі 50, 0% тарифу на зберігання газу в ПСГ, який діє на момент здійснення оплати поклажодавцем послуг із зберігання залишку газу та обсягу залишку газу з ПСГ зазначеного в акті про обсяг залишку природнього газу в ПСГ (п.2.15. даного договору).
У пункті 4.4. договору, передбачено, що поклажодавець зобов'язується до 20.05.2011 сплатити зберігачу частину вартості послуг по зберіганню газу, що залишився в ПСГ на момент закінчення періоду відбору газу - 15.04.2011 шляхом перерахування грошових коштів на рахунок зберігача. Частина вартості послуг по зберіганню невикористаної частини (залишку) обсягу газу поклажодавця в сезоні 2010-2011 років визначається на підставі 50, 0% тарифу на зберігання газу в ПСГ, який діє на момент здійснення оплати поклажодавцем послуг із зберігання залишку газу та обсягу залишку газу з ПСГ зазначеного в акті про обсяг залишку природнього газу в ПСГ (п.2.16. даного договору).
Відповідно до п.9.1. даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 16.04.2010, і діє в частині зберігання газу до 15.04.2011, а в частині проведення розрахунків за надані зберігачем послуги - до повного виконання поклажодавцем своїх зобов'язань за даним договором.
30.04.2010 за актом №5 (01) закачки природного газу відповідачем передано, а позивачем прийнято і закачано до ПСГ - 198,816 тис.куб.м.
31.05.2010 за актом №27 (01) відповідачем передано, а позивачем прийнято і закачано до ПСГ- 1 551,873 тис.куб.м.
30.06.2010 за актом №69 (01) відповідачем передано, а позивачем прийнято і закачано до ПСГ- 1 519,393 тис.куб.м.
Відповідно до акту №6 (05) про обсяги залишку природнього газу в ПСГ до договору зберігання №110-215 від 14.06.2010 на початок сезону зберігання 2010/2011 обсяг залишку природнього газу поклажодавця (відповідача) в ПСГ зберігача (позивача) становить - 55 599,013 тис.куб.м.
24.11.2020 між позивачем, відповідачем та третьою особою було укладено договір №2011000094 про врегулювання заборгованості (надалі - договір №2011000094) відповідно до п.1. якого позивач підтвердив, що на рахунку замовника послуг зберігання - відповідача, в підземних сховищах газу знаходиться природній газ в обсязі 59 869, 095 тис. куб.м., що переданий на зберігання в 2010 році згідно договору зберігання №110-215 від 14.06.2010, строк дії якого закінчився 15.04.2011.
Відповідно до п.3. договору №2011000094 відповідач сплачує позивачу вартість послуг зберігання природнього газу (робочого обсягу) а обсязі 59 869, 095 тис. куб.м. за період з березня 2020 року по листопад 2020 року шляхом перерахування грошових коштів у сумі 3 955 627, 74 грн на поточний рахунок позивача, не пізніше трьох днів з дати укладення цього договору.
Згідно із п.4. договору №2011000094 позивач та відповідач підтверджують наявність спору щодо вартість послуг зберігання природного газу (робочого обсягу) в обсязі 59 869, 095 тис.куб.м. за період з грудня 2017 року по лютий 2020 року.
У пункті 5 договору №2011000094 сторони дійшли згоди щодо передачі спору, зазначеного в п.4. цього договору, на вирішення господарського суду.
Відповідно до п.6. договору №2011000094 відповідач підписанням цього договору підтверджує відсутність будь-яких претензій (майнового та немайнового характеру) до позивача, як до зберігача природнього газу в обсязі 59 869, 095 тис.куб.м., в тому числі щодо оплати/стягнення штрафу, пені, збитків, упущеної вигоди та інших санкцій за період з квітня 2011 року по дату укладення цього договору.
10.12.2020 позивачем за вих.№1000ВИХ20-7732 були направленні відповідачу, зокрема, акт про обсяги залишку природного газу в ПГМ за період сезонів зберігання 2010-2018 років (станом на 31.07.2018), акт про рух природного газу в газосховищах, що обліковуються на рахунку зберігання замовника станом на 01.08.2018 по 01.03.2020, акт приймання-передачі послуг за зберігання в сезонах 2010-2019 років та приймання передачі послуг з індивідуального робочого обсягу за період з 01.08.2018 по 29.02.2020 (т.1. а.с.23-46).
28.12.2020 листом за вих. №СД/26 відповідач повернув позивачу вказані акти без підписання (т.1, а.с.47-48).
Як зазначає позивач, після припинення дії договору на зберіганні в ПСГ залишився газ в обсязі 59 869, 095 куб.м, однак відповідачем не були оплачені послуги з його зберігання за період з 16.04.2010 по 31.07.2018, а також послуги за індивідуальний робочий обсяг за період серпня 2018 року по лютий 2020 року, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення 20 108 831, 63 грн заборгованості за послуги зберігання природнього газу, 7 856 568, 66 грн заборгованості за послуги індивідуального робочого обсягу, 413 734, 69 грн 3% річних та 922 858, 21 грн інфляційних втрат.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодеку України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (стаття 936 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (статті 938 Цивільного кодексу України).
Нормами статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.
Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 947 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростовано, що позивач згідно укладеного договору взяв на себе зобов'язання щодо зберігання газу в відповідача та надав послуги зі зберігання газу в обсязі 59 869, 095 куб.м. у період з 16.04.2010 по 31.07.2018.
Факт наявності газу підтверджено сторонами в договорі №2011000094 про врегулювання заборгованості (надалі - договір №2011000094) відповідно до п.1. якого позивач підтвердив, що на рахунку замовника послуг зберігання - відповідача, в підземних сховищах газу знаходиться природній газ в обсязі 59 869, 095 тис. куб.м., що переданий на зберігання у 2010 році згідно договору зберігання №110-215 від 14.06.2010, строк дії якого закінчився 15.04.2011 (т.1. а.с.151-155).
При цьому суд зазначає, що закінчення строку зберігання не позбавляє зберігача обов'язку зберігати річ надалі, оскільки, згідно зі статтею 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, та у стані, якому вона була прийнята на зберігання, при цьому цей обов'язок не припиняється із закінченням строку зберігання.
А тому суд вважає необґрунтованими посилання відповідача в частині відсутності правових підстав стягнення заборгованості з послуг зберігання газу на підставі договору після його припинення.
Згідно із п.2.15. договору у випадку, якщо на кінець сезону зберігання 2009-2010 років в ПСГ залишилась невикористана частина (залишок) обсягу газу поклажодавця, останній залишає його в ПСГ зберігача на зберігання в сезоні 2010-2011 років. Поклажодавець і зберігач протягом 10-ти з моменту укладення даного договору оформлюють акт про обсяг залишку природнього газу в ПСГ. Поклажодавець зобов'язується оплатити частину вартості послуг по зберіганню в ПСГ обсягу залишку газу в сезоні 2010-2011 років, згідно п.4.3. даного договору.
Відповідно до п.2.16. договору у випадку, якщо на момент закінчення періоду відбору газу - 15.04.2011, в ПСГ залишилась невикористана частина (залишок) обсягу газу поклажодавця, сторони зобов'язуються до 15.05.2011 скласти акт про обсяг залишку природнього газу в ПСГ. Поклажодавець зобов'язується оплатити частину вартості послуг по зберіганню в сезоні 2010-2011 років залишку в ПСГ згідно пункту 4.4. даного договору.
Згідно із п.4.3. договору поклажодавець зобов'язується протягом 15 днів з моменту укладення даного договору сплатити зберігачу частину вартості послуг по зберіганню газу, що залишився на подальше зберігання в ПГС по закінченню сезону зберігання 2009-2010 років, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок зберігача. Частина вартості послуг по зберіганню невикористаної частини (залишку) обсягу газу поклажодавця в сезоні 2010-2011 років визначається на підставі 50, 0% тарифу на зберігання газу в ПСГ, який діє на момент здійснення оплати поклажодавцем послуг із зберігання залишку газу та обсягу залишку газу з ПСГ зазначеного в акті про обсяг залишку природнього газу в ПСГ (п.2.15. даного договору).
У пункті 4.4. договору, передбачено, що поклажождавець зобов'язується до 20.05.2011 сплатити зберігачу частину вартості послуг по зберіганню газу, що залишився в ПСГ на момент закінчення періоду відбору газу - 15.04.2011 шляхом перерахування грошових коштів на рахунок зберігача. Частина вартості послуг по зберіганню невикористаної частини (залишку) обсягу газу поклажодавця в сезоні 2010-2011 років визначається на підставі 50, 0% тарифу на зберігання газу в ПСГ, який діє на момент здійснення оплати поклажодавцем послуг із зберігання залишку газу та обсягу залишку газу з ПСГ зазначеного в акті про обсяг залишку природнього газу в ПСГ.
Розрахунок вартості послуг зберігання за договором здійснювався наступним чином:
- сплатою вартості наданих послуг зі зберігання залишку природного газу на підставі п.п.2.15, 4.3. договору на початку сезону зберігання (з 16 квітня).
- сплатою вартості наданих послуг зі зберігання залишку природного газу на підставі п.п.2.16, 4.4. договору на кінець сезону зберігання (по 15 квітня).
Так, відповідно до п. 3.3. ліцензійних умов провадження господарської діяльності із зберігання (закачування, відбору) природного газу, що затверджені постановою НКРЕКП від 13.01.2010 №8 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності зі зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ», ліцензіат здійснює зберігання газу на договірних засадах та за встановленими НКРЕ тарифами.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень НКРЕКП, належить, зокрема встановлення тарифів на закачування, зберігання та відбір природного газу, газу (метану) вугільних родовищ.
Розрахунок вартості наданих послуг зі зберігання природного газу, після закінчення дії договору, здійснювався позивачем на підставі постанови НКРЕКП від 11.05.2006 № 575 «Про затвердження тарифу на послуги з зберігання природного газу у підземних сховищах газу для ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» та постанови НКРЕКП від 26.06.2013 №741 «Про встановлення тарифів на закачування, зберігання та відбір природного газу для ПАТ «Укртрансгаз», в сезони зберігання з 16.04.2010 по 15.04.2014 - 9, 00 грн без ПДВ та за період з 16.04.2014 по 31.07.2018 - 23, 10 грн без ПДВ, а саме наступним чином:
Сезон зберіганняОбсяг тис.куб.м.Вартість грн, з ПДВ
16.04.2010-15.04.201159 869,10646 586, 23
16.04.2011-15.04.201259 869,101 293 172, 46
16.04.2012-15.04.201359 869,101 293 172, 46
16.04.2013-15.04.201459 869,101 293 172, 46
16.04.2014-15.04.201559 869,102 306 157, 54
16.04.2015-15.04.201659 869,103 319 142, 62
16.04.2016-15.04.201759 869,103 319 142, 62
16.04.2017-15.04.201859 869,103 319 142, 62
16.04.2018-31.07.201859 869,103 319 142, 62
Всього:20 108 831, 63
Враховуючи зазначене вище, загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг зі зберігання газу за період з 16.04.201- по 31.07.2018 становить 20 108 831, 63 грн, доказів належної сплати відповідачем цих коштів позивачу суду не надано, а тому суд приходить про обґрунтованість позову в цій частині.
Разом із тим відповідачем заявлено вимогу про застосування до вимог позивача позовної давності, з приводу якої суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно положено ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Як убачається із розрахунку позивача, останній заявив вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за послуги зі зберігання за сезони зберігання з 16.04.2010 по 31.07.2018 у загальній сумі 20 108 831, 63 грн.
Відповідно до відмітки на конверті, яким позивачем було направлено матеріали позовної заяви, даний позов було подано 09.04.2021.
Разом з тим суд приймає до уваги, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності, були продовжені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" з 02.04.2020 на строк дії карантину.
А відтак, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги зберігання за сезон зберігання з 16.04.2010 по 15.04.2016 на загальну суму 10 151 403, 77 грн є такими, що заявлені позивачем із пропуском встановленої законом позовної давності.
Доводи позивача з приводу того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки строк виконання зобов'язання щодо сплати вартості послуг не встановлений та настав у силу положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, тобто з дня пред'явлення вимоги, якою позивач вважає пред'явлення даного позову є необґрунтованими, з огляду на таке.
Так, відповідно до положень ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Тобто, позивач (кредитор) мав право пред'явити вимогу до відповідача щодо сплати вартості послуг зі зберігання після закінчення кожного сезону зберігання газу. Однак доказів, на підтвердження поважності причин не звернення до відповідача з вимогою щодо оплати вартості послуг зі зберігання газу протягом тривалого часу (десять років), позивачем у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
З урахуванням викладеного вище, в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 10 151 403, 77 грн заборгованості за послуги зберігання слід відмовити, з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності в частині зазначених вимог.
У іншій частині позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за послуги зберігання в розмірі 9 957 427, 86 грн підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог у частині стягнення з відповідача 7 856 568, 65 грн заборгованості за індивідуальний робочий обсяг за період серпня 2018 року по лютий 2020 року, суд зазначає таке.
Так, приписами ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" зокрема визначено, що оператор газосховища - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із зберігання (закачування, відбору) природного газу з використанням одного або декількох газосховищ на користь третіх осіб (замовників), а регулятором є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до ліцензії від 28.02.2013 № 194512 на право здійснення діяльності зі зберігання природного газу, газу (метану), вугільних родовищ, позивач є оператором газосховищ.
Відтак, позивач може надавати свої послуги по зберіганню (закачуванню, відбору) природного газу виключно на підставі договору, укладеного на умовах Типового договору зберігання (закачування, відбору) природного газу, затвердженому НКРЕКП, як це передбачено п. 1 глави 1 Розділу IV Кодексу газосховищ, згідно з яким встановлено, що оператор газосховища надає послуги зберігання (закачування, відбору) природного газу на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу, укладеного між оператором та замовником, та на умовах, визначених цим Кодексом. Типова форма договору зберігання (закачування, відбору) природного газу затверджується регулятором та публікується на веб-сайті оператора газосховища.
Відповідно до п. 2 глави 1 розділу IV Кодексу газосховищ на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу оператор газосховища надає замовникам наступні послуги:
1) річна потужність;
2) індивідуальні послуги на місяць:
індивідуальний робочий обсяг на місяць;
індивідуальна потужність закачування на місяць;
індивідуальна потужність відбору на місяць;
3) індивідуальні послуги на добу наперед:
індивідуальна потужність закачування на добу наперед;
індивідуальна потужність відбору на добу наперед.
Згідно із абзацом 31 пункту 3 глави 1 розділу I Кодексу газосховищ послуги зберігання (закачування, відбору) - послуги, визначені розділом IV цього Кодексу, які оператор газосховища надає замовникам згідно з умовами цього Кодексу та на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу, типова форма якого затверджується Регулятором та публікується на веб-сайті оператора газосховища.
Відповідно до абзацу 41 пункту 3 глави 1 розділу I Кодексу газосховищ робочий обсяг - максимальний добовий обсяг природного газу, який замовник має право зберігати в газосховищі (газосховищах протягом певного періоду часу відповідно до договору зберігання (закачування, відбору) природного газу.
Згідно із п.1-4 глави 3 розділу IV Кодексу газосховищ індивідуальний робочий обсяг надається на гарантованій основі строком на 1 газовий місяць. При цьому така послуга доступна для будь-якого газового місяця відповідного року зберігання, наступного після місяця, в якому відбувається розподіл потужності. Ця послуга передбачає надання добового робочого обсягу зберігання, мінімальний розмір якого дорівнює 1000 м-3. Фактичний добовий робочий обсяг зберігання природного газу може бути менший за мінімальний розмір, визначений пунктом 2 цієї глави. При цьому оплата таких послуг буде здійснюватися як за мінімальний розмір добового робочого обсягу. Замовлення додаткового індивідуального робочого обсягу не змінює для замовника потужність закачування та/або потужність відбору, які були йому надані за розподілом річної потужності відповідно до кривих закачування/відбору.
З 01.08.2018 було затверджено нову редакцію типового договору зберігання (закачування, відбору) природного газу затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2499 (у редакції постанови НКРЕКП від 25.05.2017 №689) .
Отже, враховуючи викладені вище норми, суд приходить до висновку, що починаючи з 01.08.2018 послуги з індивідуального робочого обсягу можуть надаватися позивачем (оператором) виключно на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу, типова форма якого затверджується регулятором.
Частиною 2 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Абзацом 3 ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України також регламентовано, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Частиною 3 ст 184 Господарського кодексу України визначено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
При цьому суд зазначає, що позивачем у поясненнях від 29.06.2021 самостійно підтверджено, що останній в силу прямої вказівки закону надає послуги зі зберігання природного газу (та здійснює розрахунки за надані послуги) виключно на підставі типового договору.
Доказів укладення договору зберігання (закачування, відбору) природного газу починаючи з 01.08.2018 з відповідачем позивачем суду не надано.
При цьому суд наголошує, що у випадку відмови відповідача від укладення договору зберігання, позивач не позбавлений був можливості звернутися до суду з вимогою про визнання такого договору укладеним.
Як убачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем лише 10.02.2020 було укладено договір №20002000030 зберігання (закачування, відбору) природного газу відповідно до якого позивач, як оператор надає відповідачу види послуг (згідно розділом IV Кодексу газосховищ), а саме: річна потужність; індивідуальні послуги на місяць: індивідуальний робочий обсяг на місяць; індивідуальна потужність закачування на місяць; індивідуальна потужність відбору на місяць; індивідуальні послуги на добу наперед: індивідуальна потужність закачування на добу наперед та індивідуальна потужність відбору на добу наперед.
Враховуючи викладене вище, суд приходить про необґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача 7 856 568, 65 грн заборгованості за індивідуальний робочий обсяг за період серпень 2018 року по лютий 2020 року, в зв'язку з чим відмовляє в задоволенні позову в цій частині.
Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з останнього 3% річних у сумі 413 734, 69 грн за період з 14.04.2021 по 11.10.2021 та 922 858, 21 грн інфляційних втрат, розрахованих за загальний період з квітня по вересень 2021 року.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо своєчасної оплати послуг зі зберігання, є порушенням, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Приймаючи до уваги зазначене вище, перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача 7 856 568, 65 грн заборгованості за індивідуальний робочий обсяг та відмову в стягненні 10 151 403, 77 грн заборгованості за послуги зберігання, з огляду на пропуск строку позовної давності, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими частково та за розрахунком суду складають:
3 % річних за період з 14.04.2021 по 11.10.2021, враховуючи суму боргу 9 957 427, 86 грн - 148 133, 79 грн;
інфляційні втрати за період з квітня по вересень 2021 року, враховуючи суму боргу 9 957 427, 86 грн - 332 182, 69 грн.
Отже, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача підлягають 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи часткове доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 9 957 427, 86 грн заборгованості за послуги зберігання природного газу, 332 182, 69 грн інфляційних втрат та 148 133, 79 грн 3% ріних.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Представником позивача подано клопотання про повернення судового збору в розмірі 7 970, 14 грн, у зв'язку з зменшенням позовних вимог.
Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».
Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем була заявлена вимога про стягнення заборгованості в загальному розмірі 29 833 335, 78 грн, яка має майновий характер.
Отже, за подання даної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 447 500, 04 грн ( 1,5 відсотка ціни позову).
У подальшому позивачем зменшено позовні вимоги до 29 301 993, 19 грн, 1,5відсотка складає 439 529, 90 грн.
Як убачається з матеріалів справи позивачем було сплачено за подання позовної заяви судовий збір за платіжними дорученнями №3336 від 22.03.2021 у розмірі 447 500, 04 грн.
На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, в зв'язку зі зменшенням позовних вимог позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 7 970, 14 грн.
Зі змісту ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що рішення суду не є виконавчим документом, у зв'язку з чим, питання про повернення судового збору буде вирішено окремою ухвалою суду.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 9 957 427 (дев'ять мільйонів дев'ятсот п'ятдесят сім тисяч чотириста двадцять сім) грн 86 коп. заборгованості за послуги зберігання природного газу, 332 182 (триста тридцять дві тисячі сто вісімдесят дві) грн 69 коп. інфляційних втрат, 148 133 (сто сорок вісім тисяч сто тридцять три) грн 79 коп. 3% річних та 156 566 (сто п'ятдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят шість) грн 17 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 16.12.2021.
Суддя Я.А.Карабань