Справа № 567/1472/21
14 грудня 2021 рокум. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Венгерчук А.О.
при секретарі - Самолюк А.В.
за участю
представника позивача Хмарук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №4485444 від 14.07.2021
встановив:
в Острозький районний суд з позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №4485444 від 14.07.2021 звернувся ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначив, що постановою по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН №4485444 від 14.07.2021, винесеною інспектором 4 батальону 1 роти Управління патрульної поліції в м.Київ Березюком І.С., його було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 14.07.2021 в м.Київ по пр.Миколи Бажана, 31м ОСОБА_1 керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної бепеки та був не пристебнутий ременем безпеки, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Дії відповідача по складанню вказаної постанови вважає протиправними, а постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в зв'язку з тим, що він не є тією особою, яка вчинила дане правопорушення, оскільки поліцейським патрульної поліції було невірно встановлено особу водія, відсутністю доказів вчинення ним адміністративного правопорушення та порушенням норм процесуального та матеріального права при складанні постанови.
На обгрунтування неправомірності винесеної постанови вказує, що постанова була прийнята в його відсутності.
Вказує, що про існування вказаної постанови він дізнався лише 02.11.2021, коли його представник отримала лист із Здолбунівського відділу ДВС, яким було відкрито виконавче провадження з примусового виконання оскаржуваної постанови. Він особисто копію постанови не отримав.
Посилається на те, що відповідач належним чином не з'ясував особу правопорушника та протиправно виніс оскаржувану постанову, що призвело до порушення його прав, передбачених ст.268 КУпАП, та передчасного рішення про його винуватість.
Також дії посадової особи по складанню постанови вважає незаконними, а постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він Правил дорожнього руху не порушував та вважає, що поліцейським не було дотримано вимог закону при вирішенні питання про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Вважає, що зміст оскаржуваної постанови не відповідає дійсності.
За вказаних обставин вважає, що оскаржувана постанова порушує його права, свободи та інтереси, відповідачем не було дотримано порядку розгляду справи, не було доведено правомірність встановлення адміністративного правопорушення, законність дії щодо винесення постанови, а тому просить скасувати постанову ЕАН №4485444 від 14.07.2021 та закрити провадження у справі.
Ухвалою суду від 19.11.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити у спрощеному порядку з викликом сторін, визначено строки для подання письмових заяв по суті справи, задоволено клопотання позивача про виклик свідка.
Зазначеною ухвалою строк для подання відзиву, з врахуванням положень ч.1 ст.286 КАС України, за якими адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі, було визначено до 29.11.2021.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, відзиву на позов, доказів, що підтверджують заперечення проти позову у встановлений судом строк не подав, жодних клопотань не заявляв.
Оскільки відзив не подано у встановлений судом строк, то відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав та доводів викладених у позовній заяві. Пояснила, що у жовтні 2021 року у зв'язку з блокуванням банківської картки позивач, ОСОБА_1 , дізнався, що стосовно нього Здолбунівським відділом ДВС відкрито виконавче провадження №67173807.
З огляду на зазначене, нею як представником позивача було надіслано адвокатський запит про надання копії постанови про відкриття виконавчого провадження №67173807 для боржника (з ідентифікатором), а також копії виконавчого документа (постанови), який був підставою для відкриття виконавчого провадження №67173807.
Листом Здолбунівського відділу ДВС від 28.10.2021 №31564, який отриманий нею 02.11.2021, було надано постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.10.2021, а також копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН №4485444. Постанова винесена 14.07.2021 інспектором 4 батальйону 1 роти, лейтенантом поліції Управління патрульної поліції в м. Київ Березюком І.С.
За змістом вказаної постанови 14.07.2021 о 10:40:51 в м. Київ, проспект Миколи Бажана 31м, водій керував транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3 в ПДР - порушення правил користування ременями безпеки. У зв'язку з цим накладено штраф в розмірі 510 грн. відповідно до ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Посилається на те, що обставини, з приводу яких винесена постанова, не відповідають дійсності, оскільки у вказані в постанові дату та часу позивач не перебував у м. Києві, а знаходився у м. Острог. Позивач ніколи не користувався транспортним засобом, на якому вчинено адміністративне правопорушення, та він не знайомий з його власником. Зокрема, позивачу належить транспортний засіб "ВАЗ 21093", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .
Сама постанова, ймовірно, помилково була винесена відносно позивача у зв'язку з тим, що поліцейський патрульної поліції помилився в одній цифрі номеру посвідчення водія, у зв'язку з чим йому «підтягнуло» інформацію про іншого водія.
Вказує, що позивач разом зі свідком ОСОБА_2 їздив за адресою, зазначеною у постанові, а саме у с. Спасів, де спілкувався з чоловіком, який визнав, що він керував транспортним засобом, зазначеним у постанові, у вказані дату та час, проте свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав. Також надав для огляду своє посвідчення водія, у якому відрізнялася одна з цифр номера - НОМЕР_3 (позивач точно не пам'ятає) замість НОМЕР_4 (як у позивача). Анкетних даних вказаної особи надати не може.
Вважає, що з огляду на те, що постанова винесена відносно позивача як особи, яка вказане адміністративне правопорушення не вчиняла, вона підлягає скасуванню, оскільки відсутні подія та склад адміністративного правопорушення.
Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що дійсно їздив разом з позивачем за адресою, зазначеною у постанові, а саме у с. Спасів, де вони спілкувалися з чоловіком, який визнав, що він керував транспортним засобом, зазначеним у постанові, у вказані дату та час. Також у його посвідченні водія відрізнялася лише одна цифра від посвідчення водія позивача. Анкетні дані вказаної особи йому не відомі.
Суд, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
В судовому засіданні встановлено, що 14.07.2021 щодо ОСОБА_1 було складено постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 121 КУпАП відповідно до якої зазначено, що 14.07.2021 о 10:40:51 в м. Київ, проспект Миколи Бажана, 31м водій керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3 в ПДР - порушення правил користування ременями безпеки, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з позовом у якому зазначає, що обставини, наведені в оскаржуваній постанові не відповідають дійсності. Позивач наполягає, що не порушував ПДР України, оскільки у вказаний в постанові час і місце автомобілем не керував та працівниками поліції не зупинявся, відтак в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, визначений ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Згідно зі ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ст.121, 122, 125 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Статтею 268 КУпАП визначені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана, по-перше, встановити склад правопорушення, яким відповідно до статті 9 КУпАП є протиправна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).
Положеннями ч. 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до ч. 4 розділу Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Як вбачається із вищевказаних норм, уповноважений поліцейський має право при виявленні адміністративного правопорушення, скласти постанову про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності без попереднього складання протоколу про дане правопорушення, не залежно від того, зафіксоване чи не зафіксоване воно в автоматичному режимі, чи оспорюється факт вчинення такого правопорушення та накладення адміністративного стягнення, так як, такі правопорушення відносяться до сфери забезпечення дорожнього руху, разом з тим, не обмежені лише зафіксованими в автоматичному режимі, а зафіксовані в автоматичному режимі правопорушення також входять у цей перелік, разом з тим, розгляд таких правопорушень віднесено до компетенції Національної поліції.
У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Водночас, частиною 5 ст. 258 КУпАП визначено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Зазначені положення містяться і в п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», які вказують, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
За змістом зазначених норм, поліцейський, мав здійснити заходи для збереження доказів правопорушення, із зазначенням тих матеріалів, що додаються до постанови (рапорт, пояснення, фотофіксація, цифровий носій відеозапису, тощо), однак такі докази зібрані не були.
Водночас, в судовому засіданні встановлено, що в пункті оскаржуваної постанови "До постанови додаються" зазначено, що відомості про докази, які додаються на обґрунтування винесеної постанови відсутні.
Відповідно до Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка затверджена Наказом МВС України №1026 від 18 грудня 2018 року, працівники поліції з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення можуть застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Застосування таких, порядок зберігання, видачі, приймання, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів, чітко регламентовано даною Інструкцією.
Так, відповідно до п.4, 5 розділу ІІ Інструкції під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється як правило на його форменому одязі. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Така ж вимога відповідно до розділу ІІІ у п.2 Інструкції встановлена і щодо застосування відеореєстраторів, встановлених на службових транспортних засобах.
Розділом VІІ Інструкції передбачено, що під час виконання своїх повноважень поліцейським забороняються самовільне видалення відеозаписів з носіїв відеозапису, заміна цих носії, зміна системної дати та часу, примусове виключення відеореєстрторів, у тому числі на вимогу сторонніх осіб.
Відеозапису події, чи будь-яких інших доказів, що вказували б на порядок встановлення особи правопорушника 14.07.2021, як ОСОБА_1 , суду не надано, що не дозволяє ідентифікувати ОСОБА_1 , як особу, що керувала транспортним засобом. Відсутній також відеозапис моменту зупинки транспортного засобу, а також процес встановлення особи правопорушника та складання оскаржуваної постанови.
Відтак відповідачем не спростовано доводів позивача стосовно того, що автомобілем керував не він, а також, що факту вчинення особисто ним правопорушення не було взагалі.
В оскаржуваній постанові зазначено, що особу водія встановлено згідно посвідчення водія НОМЕР_4 , що відповідає даним про посвідчення водія виданого на ім'я позивача, разом з тим, позивач посилається, на те, що в даній постанові вказано відомості про адресу проживання іншої особи та транспортний засіб, на якому було вчинено адміністративне правопорушення та дані обставини відповідачем не спростовані.
Отже, поліцейським при виявлені правопорушення, фіксації правопорушення, формуванні доказової бази (матеріалів справи), розгляду справи про адміністративне правопорушення не було дотримано вимог ст.258 КУпАП, оскільки після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Окрім того, у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи) та дійшов висновку, що всі види правопорушень розгляду у скороченому провадженні не підлягають та навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов'язковою і має передувати такому розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/855/17 роз'яснив, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується також на правовому висновку, які зробив Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі №23-рп/2010 від 22.12.2010.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Згідно ч.1, 4 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 14.03.2018 у справі №760/2846/17, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві, визначений ст. 71 КАС України, розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Відповідачем в порушення вимог ст. 77 КАС України не надано доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови.
Так, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Зазначена постанова є предметом спору між позивачем та відповідачем та не може розглядатися як доказ, за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.
Позивачем заперечується факт порушення ним Правил дорожнього руху України, відповідальність за які передбачена ч. 5 ст.121 КУпАП.
Також відповідач відзиву на позов, доказів, що підтверджують заперечення проти позову у встановлений судом строк не подав і правомірність свого рішення не довів.
Отже, відповідачем, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, яке передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП є не доведеним.
Верховний Суд у Постанові №357/10134/17 від 23 жовтня 2019 роз'яснив, що на підставі статті 251 КУпАП орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. Крім того, згідно зі статтею 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відсутність у справі будь-якого доказу, як-то відеозапису з нагрудного реєстратора інспекторів патрульної поліції, який би підтвердив факт порушення Правил дорожнього руху, свідчить про недоведеність суб'єктом владних повноважень правомірності прийнятої постанови.
Згідно постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 у справі №537/2088/17 визначено, що правомірність постанови має грунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана.
З огляду на наведене, суд вважає, що вина позивача у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП не доведена поза розумним сумнівом. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН №4485444 від 14.07.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.
Згідно з п.2 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
На підставі викладеного, враховуючи, що підставами скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення є порушення відповідачем вимог щодо порядку розгляду справи, з'ясування всіх обставин справи щодо особи правопорушника, підтвердження або спростування даних про його особу, оскільки провадження у справі відбулось без забезпечення повноти дослідження обставин справи, з порушенням встановленої КУпАП процедури, та з урахуванням встановлених КАС України завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про необхідність надіслання справи про адміністративне правопорушення щодо позивача на новий розгляд до Управління патрульної поліції в м.Києві.
Отже, позов підлягає до часткового задоволення, оскільки підстави для закриття провадження у справі на даному етапі відсутні.
Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи той факт, що позов задоволено частково та дотримуючись вимог ст.139 КАС України, суд вирішив стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 227 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
На підставі ст.222, 258, 265-2, 283, 287, 293 КУпАП, керуючись ст.9, 246, 250, 268, 286 КАС України
вирішив:
позов ОСОБА_1 (зареєстрованого в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Департаменту патрульної поліції (місце знаходження: м.Київ вул.Федора Ернста,3, ЄДРПОУ 40108646) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №4485444 від 14.07.2021 задовольнити частково.
Постанову серії ЕАН №4485444 від 14.07.2021 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасувати, а справу про адміністративне правопорушення направити на новий розгляд до Управління патрульної поліції в м.Київ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції 227 грн. витрат зі сплати судового збору.
Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Острозький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17.12.2021.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.