Справа №937/5500/21
Провадження №2/760/9979/21
про відмову у відкритті провадження
06 вересня 2021 року м. Київ
Суддя Солом'янського районного суду міста Києва Аксьонова Н.М.,
розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування упущеної вигоди за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 17380 грн 3% річних та 79387,97 грн інфляційних втрат, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 червня 2021 року вказану справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду м. Києва.
12 липня 2021 року справа надійшла до Солом'янського районного суду м. Києва та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 вересня 2021 року для розгляду справи визначено суддю Аксьонову Н.М.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 вересня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Аксьонову Н.М.
Вивчивши матеріали поданої позовної заяви, вважаю, що вона не підлягає розгляду в порядку позовного провадження з огляду на наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.?У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до вимог ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства,? а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зазначеній редакції)).
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Судом встановлено, що з 26 січня 2016 року позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією та захворюванням отриманим під час виконання обов'язків військової служби в країнах де велись бойові дії.
17 червня 2016 року позивач звернувся до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (на той час - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із заявою про направлення його документів до комісії Міністерства оборони України з метою можливості виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням групи інвалідності, передбаченої ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що підтверджується листом Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Протокольним рішенням комісії Міністерства оборони України позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26.02.2018 року адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії Відповідача щодо непризначення Позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності ІІІ-ї групи внаслідок поранення, контузії чи захворювання, отриманих під час виконання ним обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов'язано Відповідача признатичи та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІІ-ї групи внаслідок поранення, контузії та захворювання, отриманих під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 лютого 2018 року залишено без змін.
06 грудня 2018 року на виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 лютого 2018 року у справі №320/6810/17 була призначена і виплачена одноразова грошова допомога у зв'язку із встановленням групи інвалідності, що підтверджується платіжним дорученням.
17 лютого 2021 року позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про нарахування та виплату інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми по виплаті одноразової грошової допомоги.
Позивач вказав, що Міністерство оборони України прострочило виплату одноразової грошової допомоги з 17 лютого 2018 року до 06 грудня 2018 року (на 1023 дні), а тому просив стягнути з відповідача 17380 грн 3% річних та 79387,97 грн інфляційних втрат.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 лютого 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин (пункт 7.27 постанови).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня? 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим. Законом № 2050-III також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору. Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України та Законом України № 2050-III зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Аналогічно й у справі, що розглядається спір за позитивними вимогами про компенсацію частини соціальних виплат, що заявлені з підстав положень статті 625 ЦК України і Закону № 2050-III та з причин затримання органом Управління Фонду щомісячних страхових виплат, також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони стосуються виплати частини доходів у вигляді страхових виплат (адміністративні правовідносини),? ? які цьому органу було зобов'язано призначити за? ? рішенням адміністративного суду. (пункт 7.53-7.56 постанови).
Таким чином, з огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах і їх суб'єктний склад, суд вважає, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який був вирішений за правилами адміністративного судочинства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.04.2021 року у справі №757/69361/17-ц.
Враховуючи викладене, у відкритті провадження у справі необхідно відмовити на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Одночасно суд роз'яснює позивачеві його право звернутись з відповідним позовом в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 2, 19, 255, 256, 258-260, 353-355 ЦПК України, суд
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування упущеної вигоди за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо або через відповідний суд до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Солом'янського районного
суду міста Києва Н.М. Аксьонова