Справа № 152/1078/21
2/152/382/21
іменем України
16 грудня 2021 року м. Шаргород
Cправа №152/1078/21
Провадження №2/152/382/21
Шаргородський районний
суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді - Славінської Н.Л.,
з участю:
секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Полігас Володимир Миколайович, до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дітей,
встановив:
І. Стислий виклад позицій позивача, відповідача.
1.Виклад позиції позивача.
06.09.2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Полігас В.М., звернулася до Шаргородського районного суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дітей, в якому просить визнати ОСОБА_2 батьком дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якого є вона; стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 гривень та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що у 2010 році працювала у м. Одеса, де познайомилася із відповідачем, закохалася та зустрічалася до 2011 року, а в 2011 році вона та відповідач проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в будинку відповідача в с. Маринове Одеської області.
У 2012 році вона та відповідач переїхали проживати у с. Зведенівка Шаргородського району Вінницької області, де проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу до 2016 року.
Під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_4 .
Оскільки вона та відповідач проживали в незареєстрованому шлюбі, то запис про батька дитини був вчинений на підставі ст.135 Сімейного кодексу України, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст.135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків, заяви батька, або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
В актовому записі та в свідоцтві про народження дитини батьком записаний громадянин України ОСОБА_2 , запис про батька вчинено у відповідності до ст.135 СК України.
ОСОБА_2 є батьком дитини, про що він неодноразово заявляв при свідках, називає його сином, а дитина називає відповідача батьком.
Після народження сина відповідач постійно спілкувався з ним та проводив час, цікавився його особистим життям, брав участь у вихованні, надавав матеріальну допомогу та неодноразово брав до себе додому на канікули.
З 2016 року вона та відповідач припинили спільне проживання.
Їх син ОСОБА_3 залишився проживати з нею та на теперішній час знаходиться на її повному утриманні, що підтверджується довідкою виконкому Зведенівської сільської ради.
На її прохання відповідач відмовляється подати до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання батьківства щодо сина.
Відповідно до ст.125 Сімейного кодексу України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.
Згідно із ст.128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю.
На теперішній час відповідач ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні сина, не надає матеріальну допомогу, а вона не може самостійно матеріально забезпечити повноцінне утримання та виховання дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, на що, в тому числі, необхідні й фінансові витрати. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, відповідно до ч.1 ст.155 СК України.
У зв'язку із тим, що відповідач ніяким чином не приймає участі у вихованні дитини, не надає матеріальної допомоги, і угоди про добровільну сплату аліментів між ними не було досягнуто, вона змушена звернутися до суду з вимогою про стягнення з нього аліментів на утримання дитини.
Згідно з ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Попередній розрахунок суми судових витрат, які вона понесла: судовий збір 908 грн., за надання правничої допомоги - 5000 гривень.
При зверненні з цим позовом до суду позивач покликається на вимоги ст.ст.125, 128, 180, 181, 182, 183, 191 СК України.
В судове засідання, призначене на 16.12.2021 року, позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Полігас В.М. не прибули, про його дату, час та місце повідомлені належним чином.
16.12.2021 року представник позивача - адвокат Полігас В.М., що діє на підставі ордеру серії ВН №178910 від 16.04.2021 року (а.с.10), подав на електронну адресу Шаргородського районного суду заяву про розгляд справи у судовому засіданні у його та позивача ОСОБА_1 відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити у повному обсязі (а.с.56).
2. Виклад позиції відповідача.
Відповідач ОСОБА_2 26.10.2021 року надіслав до Шаргородського районного суду Вінницької області відзив від 20.10.2021 року на позовну заяву (а.с.26-32) та 27.10.2021 року надіслав на електронну адресу суду доповнення до відзиву (а.с.35).
У відзиві на позов відповідач зазначив, що частково визнає позовні вимоги ОСОБА_1 .
При цьому відповідач зазначив, що не заперечує щодо факту, що дитина ОСОБА_4 є його та позивача спільним сином, тобто визнає себе батьком народженої позивачем дитини.
Разом з тим, відповідач звертає увагу суду, що позивач з невідомих для нього причин при реєстрації народження сина зазначила батьком ОСОБА_2 , оскільки він з народження не змінював свого імені і, згідно із паспортом, його ім'я - ОСОБА_2 .
Крім того, відповідач зазначив, що не заперечує щодо стягнення з нього аліментів у судовому порядку, розміру аліментів не оспорює, але звертає увагу суду на те, що завжди визнавав себе батьком дитини - ОСОБА_3 та надавав і зараз надає матеріальну допомогу на утримання сина, купує сезонні речі, оскільки вважає своїм обов'язком піклуватися про дитину, тому не ухиляється від своїх батьківських обов'язків та згоден сплачувати аліменти на утримання своєї дитини.
Відтак, хоча в документах про народження сина ОСОБА_4 він і не записаний батьком дитини, але визнає своє батьківство щодо дитини та згоден сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі, що заявлений позивачем.
Щодо стягнення з нього витрат по сплаті судового збору та на правничу допомогу, відповідач звертає увагу суду на таке.
Оскільки позов про визнання батьківства подано ОСОБА_1 з власної ініціативи, саме позивач при реєстрації народження дитини подала недостовірні відомості про батька дитини, зазначивши батьком не його, а ОСОБА_2 , тоді як він визнає своє батьківство, то витрати за надання правничої допомоги повинна нести позивач.
Із вимогами ЗУ «Про судовий збір» в тій частині, що при зверненні з позовом до суду про стягнення аліментів позивач звільняється від сплати судового збору, він обізнаний.
Разом з тим, витрати по сплаті судового збору в сумі 908 грн. за подання позову про визнання батьківства та на надання правничої допомоги позивачу в сумі 5000 грн. просить покласти на ОСОБА_1 .
В решті позовні вимоги ОСОБА_1 він визнає.
У доповненні до відзиву відповідач ОСОБА_2 просив визнати його батьком дитини ОСОБА_4 , матір'ю якого є ОСОБА_1 (а.с.35).
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не прибув, згідно з п.3 резолютивної частини відзиву просить проводити розгляд справи у його відсутності (а.с.31).
ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача.
1. Представник позивача - адвокат Полігас В.М. разом із позовом подав клопотання про призначення судово-медичної експертизи з метою встановлення батьківства (а.с.8).
2. Представник позивача - адвокат Полігас В.М. разом із позовом подав клопотання про виклик свідків (а.с.9).
3. 05.11.2021 року адвокат Полігас В.М. подав на електронну адресу суду заяву про розгляд справи у підготовчому засіданні, призначеному на 05.11.2021 року, у його та позивача відсутності, позов підтримує та просить задовольнити, а також вирішити питання про розподіл судових витрат (а.с.36).
4. 25.11.2021 року адвокат Полігас В.М. на електронну адресу суду подав заяву про здійснення підготовчого засідання, призначеного на 25.11.2021 року, у його та позивача відсутності, позов підтримує та просить його задовольнити (а.с.48), а також заяву про залишення без розгляду клопотань про призначення експертизи та виклик свідків з огляду на визнання відповідачем батьківства щодо дитини (а.с.49).
5. Представник позивача - адвокат Полігас В.М. 16.12.2021 року подав на електронну адресу суду заяву про розгляд справи у його та позивача ОСОБА_1 відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити у повному обсязі (а.с.56).
6. Відповідач ОСОБА_2 26.10.2021 року надіслав до суду відзив на позовну заяву, а 27.10.2021 року - доповнення до відзиву (а.с.26-32, 35).
У п.3 відзиву відповідач ОСОБА_2 просить проводити розгляд справи у його відсутності.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
1. Відповідно до ухвали судді від 22.09.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Полігас В.М., до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дітей - в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 21.10.2021 року (а.с.18-19).
2. 21.10.2021 року підготовче судове засідання відкладено на 05.11.2021 року у зв'язку із неприбуттям сторін (а.с.24).
3. 05.11.2021 року підготовче засідання у справі відкладено на 25.11.2021 року для розгляду клопотань представника позивача про виклик свідків та про призначення експертизи (а.с.40).
4. 25.11.2021 року у підготовчому засіданні судом задоволено клопотання представника позивача та залишено без розгляду клопотання про виклик свідків та про призначення експертизи; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв по суті - відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив; закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті; визначено дати першого та другого судових засідань - 16.12.2021 року та 23.12.2021 року (а.с.51-52).
5. В судове засідання, призначене на 16.12.2021 року не прибули позивач, її представник, відповідач. При цьому, представник позивача подав заяву про розгляд справи у його та позивача відсутності, а відповідач у п.3 резолютивної частини відзиву просить розглядати справу у його відсутності, про дату та час судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується зворотним рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки (а.с.55), у зв'язку із чим суд, не виходячи до нарадчої кімнати, відповідно до ч.4 ст.259 ЦПК України, постановив ухвалу про розгляд справи за відсутності зазначених учасників справи, враховуючи, що перешкод для розгляду справи немає та враховуючи подані ними заяви та клопотання про розгляд справи у їх відсутності, а також враховуючи, що відповідач у відзиві зазначив про повне визнання підстав та предмету позову щодо визнання батьківства та стягнення аліментів.
6. З наведених підстав суд не вбачає необхідності для відкладення розгляду справи на визначену дату другого судового засідання, оскільки відсутні підстави, встановлені у ст.223 ЦПК країни.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи… фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що розгляд означеної справи здійснюється в судовому засіданні у відсутності всіх учасників справи, то суд не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.
7. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 4, 5 ст.206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення… У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Суд встановив, що відповідач у відзиві заявив про повне визнання предмету та підстав позову про визнання свого батьківства щодо дитини ОСОБА_3 та про стягнення з нього аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття і це визнання відповідачем підстав та предмету позову ОСОБА_1 про визнання батьківства не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси відповідача та інших осіб.
8. В судовому засіданні, відповідно до вимог ч.4 ст.259 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, суд постановив ухвалу про прийняття визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання батьківства відносно дитини ОСОБА_3 та про стягнення з нього аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.
9. За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи за відсутності учасників справи та ухвалення судового рішення у судовому засіданні 16.12.2021 року немає.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази
Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли сімейні правовідносини щодо визначення походження дитини, зокрема, щодо визнання батьківства, та щодо виконання батьками обов'язку утримувати дитину.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2011 року до 2016 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу спершу у с. Маринове Одеської області, а з 2012 року - у с. Зведенівка Шаргородського району Вінницької області, тобто у фактичних шлюбних відносинах.
Вказана обставина визнається сторонами, з огляду на те, що вона не заперечується відповідачем, тому в силу вимог ч.1 ст.82 ЦПК України, не підлягає доказуванню.
Так, відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Впродовж часу створення сім'ї з 2011 року до 2016 року позивач та відповідач фактичні шлюбні відносини не зареєстрували, але їх спільне проживання мало ознаки сім'ї, оскільки вони були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права та обов'язки.
Вказана обставина також визнається сторонами, оскільки не заперечувалася відповідачем, тому в силу вимог ч.1 ст.82 ЦПК України, не підлягає доказуванню.
Перебуваючи у незареєстрованому шлюбі з відповідачем, позивач ОСОБА_1 народила сина.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Зведенівка Шаргородського району Вінницької області в сім'ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , що вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , яке видано Зведенівською сільською радою на підставі актового запису №07 від 02.07.2012 року (а.с.5).
Разом з тим, із свідоцтва про народження та з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 11.03.2021 року №00029888405 вбачається, що в актовому записі №07 від 02.07.2012 року прізвище, ім'я, по-батькові дитини зазначено як ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; матір'ю дитини зазначена ОСОБА_1 , а батьком дитини зазначений ОСОБА_2 . При цьому, підставою запису відомостей про батька зазначено вказівку матері дитини, що відповідає положенням ст.135 СК України (а.с.6).
Таким чином, на момент народження дитини ОСОБА_3 , що мало місце 13.06.2012 року, позивач ОСОБА_1 не перебувала у зареєстрованому шлюбі, тому реєстрація народження дитини, з огляду на те, що батько дитини не подавав до органу реєстрації народження заяви про визнання батьківства, була проведена у відповідності до ст.135 СК України.
Також, судом встановлено, що станом на 2012 рік, тобто у період народження дитини, позивач та відповідач проживали спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тобто у фактичних шлюбних відносинах.
З огляду на визнання позивачем свого батьківства щодо дитини ОСОБА_4 , народженої позивачем ОСОБА_1 , то судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком цієї дитини.
Відтак, права позивача щодо визнання батьківства відносно народженої нею дитини ОСОБА_3 у період спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 порушені, тому підлягають поновленню у судовому порядку шляхом задоволення позовних вимог про визнання батьківства відповідача.
При цьому, суд не приймає до уваги ствердження відповідача, що він відразу при народженні сина визнавав себе батьком і не був обізнаний про те, що позивач не записала відомості про нього як про батька при реєстрації народження, з огляду на таке.
Так, ст.125 СК України встановлено, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду (Пункт другий цієї статті виключено).
Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч.1 ст.126 СК України).
Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені (ч.3 ст.126 СК України).
Судом встановлено, та не заперечується відповідачем, що спільної заяви матері дитини ОСОБА_1 та його як батька дитини до органу реєстрації народження не було подано як до народження дитини, так і після її народження, тому позивач, реєструючи народження сина, при відсутності спільної заяви батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, могла зареєструвати відомості про батька дитини тільки відповідно до ст.135 СК України.
До того ж, суд зауважує, що з часу звернення ОСОБА_1 з вказаним позовом до відповідача до Шаргородського районного суду, ОСОБА_2 у добровільному порядку не звертався до органу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про визнання батьківства, згідно з вимогами, передбаченими ст.ст.125, 126 СК України.
Крім того, вирішуючи спір суд встановив, що позивач та відповідач, які не перебували у зареєстрованому шлюбі на час народження сина ОСОБА_3 , але проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на теперішній час проживають окремо.
Дитина сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір'ю, відповідно до довідки Джуринської сільської ради від 22.03.2021 року за №272 (а.с.7), та знаходиться на її утриманні.
Відповідач добровільно коштів на утримання дитини не надає, що вбачається із позовної заяви.
При цьому, суд не приймає до уваги ствердження відповідача, що він утримує дитину матеріально, придбаває необхідні сезонні предмети одягу, оскільки вони не підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
Також, суд вважає, що відповідач не позбавлений можливості забезпечувати на рівні з позивачем інтереси та утримання дитини, тобто може надавати допомогу на її утримання, оскільки доказів того, що він є непрацездатним, або що він не працює та не отримує доходу, останній суду не надав, а навпаки, зазначив, що згоден сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі, який зазначила у позові ОСОБА_1 .
Таким чином, суд вважає, що відповідач від добровільного надання щомісячної матеріальної допомоги на утримання дитини ухиляється, оскільки, як вбачається з позовної заяви та досліджених у справі доказів, весь обсяг обов'язків, пов'язаних з утриманням сина, покладено на позивача ОСОБА_1 , що ставить останню в скрутне матеріальне становище та у нерівні умови.
До вказаного висновку суд прийшов, виходячи також із того, що відповідачем не надано суду доказів того, що він непрацездатний, або є обмеження, визначені лікарською комісією, щодо неможливості працювати, отримувати дохід та утримувати дитину.
Відтак, суд встановив порушення прав позивача на належне утримання неповнолітньої дитини сторін з боку батька, яке підлягає судовому захисту.
Суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню щодо стягнення з відповідача аліментів на користь позивача на утримання дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі чверті (1/4 частини) заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06.09.2021 року, тобто з часу пред'явлення позовної заяви до суду, відповідно до ст.191 СК України, до досягнення дитиною повноліття.
Визначення аліментів у частці від доходу відповідача в розмірі чверті доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, гарантуватиме отримання дитиною надійного стабільного утримання з боку батька в межах мінімальної соціальної гарантії, встановленої державою в ч.2 ст.182 СК України, а також позбавить позивача та відповідача від необхідності в майбутньому звертатися з позовом до суду про зміну розміру аліментів при підвищенні соціальних гарантій чи при зменшенні доходів платника аліментів.
V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування
Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини щодо визначення походження дитини, зокрема, щодо визнання батьківства, та щодо виконання батьками обов'язку утримувати дітей, які регулюються Сімейним кодексом України, Цивільним кодексом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України,
Так, пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Відповідно до ст.16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Таким чином, кожна особа може звернутися до суду із позовом про захист свого порушеного права, обравши один із передбачених ст.16 ЦК України способів захисту цивільного права, що відповідає специфіці виниклих правовідносин.
Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України.
Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду (ст.125 СК України).
Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч.1 ст.126 СК України).
Згідно із ч.1 ст.128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду .
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини (ч.ч.2, 3 ст.128 СК України).
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (ч.4 ст.128 СК України).
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (ч.1 ст.135 СК України).
Згідно із ст.48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, з яким проживає дитина (ч.3 ст.181 СК України).
Відповідно до ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (ч.1 ст.191 СК України).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч.2 ст.182 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини (ч.2 ст. 179 СК України).
Відповідно до положень ст.183 СК України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч.1 ст.183 СК України).
VІ. Висновки суду
Аналіз доказів, встановлених обставин у їх сукупності переконує суд у тому, що позов ОСОБА_1 в частині визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини підлягає задоволенню з наведених у ньому підстав, які підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, проаналізованими судом.
Так, з огляду на те, що судом встановлено той факт, що відповідач визнав своє батьківство щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши про це у відзиві на позов, тобто не потребує проведення судово-медичної генетичної експертизи, а також визнав свій обов'язок щодо утримання сина та сплати аліментів, то позов ОСОБА_1 про визнання батьківства та про стягнення аліментів на утримання дитини і визначення їх у частці від заробітку (доходу) відповідача в розмірі 1/4 частини, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, підлягає задоволенню.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі чверті (1/4 частини) від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з часу пред'явлення позовної заяви до суду, відповідно до ст.191 СК України, до досягнення дитиною повноліття, зазначаючи, що сама несе обсяг витрат на утримання дитини без участі відповідача, який від матеріального утримання сина ухиляється.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, і, враховуючи, що право позивача на матеріальне утримання дитини з боку батька порушене та підлягає судовому захисту, суд приходить до висновку про те, що позов про стягнення аліментів також підлягає задоволенню.
При цьому, при визначенні способу стягнення аліментів, суд вважає, що він повинен бути визначений у частці від доходу відповідача, за вибором позивача ОСОБА_1 , а також враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 не заперечує щодо такого способу стягнення аліментів, про що зазначив у відзиві.
До того ж, аліменти, які підлягають стягненню з відповідача на утримання дитини, слід визначити в розмірі чверті (1/4 частини) від заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06.09.2021 року, тобто з часу пред'явлення позовної заяви до суду, відповідно до ст.191 СК України, до досягнення дитиною повноліття.
При цьому, суд виходить також із захисту інтересів дитини, забезпечення одержання дитиною сторін коштів, необхідних для її життєдіяльності, збереження того рівня життя, який дитина мала б тоді, коли б утримувалася обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів у частці від доходу якраз і забезпечить надійний захист інтересів дитини і отримання сином сторін надійного стабільного матеріального утримання з боку батька.
Отже, суд констатує той факт, що позивачем надано суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які проаналізовані судом у їх сукупності та взаємозв'язку і які дають підстави для висновку про задоволення позову в частині визнання батьківства та стягнення аліментів на дитину.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання батьківства та стягнення аліментів і розміру аліментів визнав повністю, то суд вважає, що в даному випадку наявні всі законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову у цій частині.
VІІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з вимогами ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 1 статті 142 ЦПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Частиною 3 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
При зверненні з позовом до суду позивач сплатила судовий збір в сумі 908 грн. за звернення із позовною вимогою про визнання батьківства (а.с.1).
До початку розгляду справи по суті відповідач ОСОБА_2 надіслав до суду відзив на позов, разом з тим, у відзиві зазначив про повне визнання предмету позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання свого батьківства відносно дитини ОСОБА_4 та щодо стягнення з нього на утримання сина аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з часу звернення з позовом до суду і до повноліття дитини.
Таким чином, враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 до початку розгляду справи по суті повністю визнав позовні вимоги щодо встановлення батьківства та стягнення аліментів, та враховуючи, що позов у частині визнання батьківства підлягає задоволенню, то, відповідно до ч.1 ст.141, ч.1 ст.142 ЦПК України ЦПК України, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто в сумі 454 грн., а також підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 454 грн.
Так, згідно з п.1 Розділу І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 року за №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за №1650/24182, цей Порядок розроблено на виконання, в тому числі, статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Пунктом 5 Розділу І вказаного Порядку встановлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.… У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до головних управлінь Казначейства подається копія судового рішення, засвідчена належним чином.
Відповідно до п.3 Розділу І вказаного Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Пунктом 10 Розділу І вказаного Порядку визначено, заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
При зверненні до суду з означеним позовом в частині стягнення аліментів ОСОБА_1 не сплачено судовий збір, оскільки позивач звільнена від його сплати.
Так, відповідно до п.3. ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, в тому числі позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.
Таким чином, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в сумі 454 грн. відповідно до вимог ст.ст.141, 142 ЦПК України, враховуючи, що до початку розгляду справи по суті відповідач ОСОБА_2 повністю визнав позовні вимоги щодо стягнення аліментів, а іншу частину судового збору в сумі 454 грн. слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 3 ст.133 ЦПК України установлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно із статтею 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При вирішенні судом позовних вимог в частині стягнення витрат на правничу допомогу суд враховує норми ст.ст.2, 15, 133, 137, 141 ЦПК України та практику ЄСПЛ щодо розподілу судових витрат.
Так, Європейський суд з прав людини у п.95 рішення від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У п.154 рішення ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» Суд констатував, що в кожному з поданих рахунків-фактур, виписаних адвокатом заявника, зазначено загальну вартість багатьох юридичних послуг, без уточнення вартості кожної окремої послуги. Також, Суд висловив сумнів щодо існування об'єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах, зокрема, Суд не встановив, який прямий зв'язок може існувати між, в тому числі, листуванням зі сторонами процесу і не зі сторонами процесу з судовою процедурою. При цьому, Суд нагадав, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; тим часом сума, що її вимагав заявник, - в будь-якому разі була надмірна.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у цій справі встановлено наступні обставини.
Представником позивача додано до позову ордер ВН №178910 від 16.04.2021 року, виданий адвокатом Полігасом В.М. на підставі договору про надання правничої допомоги (а.с.10); копію свідоцтва адвоката Полігаса В.М. про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.11); копію посвідчення адвоката Полігаса В.М. (а.с.11); надіслано до суду 05.11.2021 року копію акту-розрахунку наданих юридичних послуг від 05.11.2021 року (а.с.37); копію квитанції до прибуткового касового ордеру без номеру і дати про отримання від позивача 5000 грн. за надання правничої допомоги у цій справі (а.с.38).
Вказані судові витрати на правничу допомогу представник позивача позивач просить стягнути з відповідача.
Частинами 1, 2, 3, 4 ст.137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).
Відповідач у відзиві заперечував щодо стягнення з нього витрат на правничу допомогу, зсилаючись на те, що визнає позовні вимоги щодо батьківства та стягнення з нього аліментів на дитину, а, оскільки звернення з цим позовом до суду відбулося з ініціативи позивача, то витрати на правничу допомогу слід залишити за позивачем.
Перевіривши на відповідність вимогам ст.137 ЦПК України документи про витрати на правничу допомогу, надані представником позивача, суд вважає, що понесення судових витрат не доведено належними доказами, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року №6-рп/2013).
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст.15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, з копії акту-розрахунку від 05.11.2021 року (а.с.37) вбачається, що цей акт складено позивачем ОСОБА_1 (замовником послуг) та адвокатом Полігасом В.М. (виконавцем послуг) відповідно до Договору про надання правничої допомоги та представництво інтересів ОСОБА_1 в суді та на виконання вимог Договору.
Згідно із вказаним актом, адвокат Полігас В.М. надав ОСОБА_1 консультацію впродовж 30 хвилин; вивчав матеріали впродовж 30 хвилин; підготував позовну заяву, клопотання по справі, роздрукував та направив матеріали впродовж 4 годин (а.с.37).
У акті-розрахунку вказано про вартість однієї години наданих послуг у розмірі 1000 грн., а сума витрат на правничу допомогу становить у цілому 5000 грн.
Разом з тим, Договору про надання правничої допомоги чи витягу з Договору в частині встановлення розміру гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи надання консультації, підготовки позовної заяви і клопотань у справі, порядку проведення розрахунків клієнта з адвокатом, ні позивачем, ні її представником суду не надано.
Квитанція до прибуткового касового ордеру не містить ні номеру, ні дати, тому не може бути прийнята судом як доказ реального понесення ОСОБА_1 витрати у розмірі 5000 грн. на правничу допомогу (а.с.38).
Відтак, проаналізувавши докази про витрати на правничу допомогу позивача суд позбавлений можливості перевірити розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, співмірність цієї суми зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5, 6, 7 статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
Подібні правові висновки висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16.
Відповідно до правової позиції ВС, викладеної у постанові Великої Палати від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15 ц, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не вправі втручатися в ці правовідносини … За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами…
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Крім того, суд звертає увагу, що до переліку виконаних робіт та наданих послуг адвокатом включено роботи та послуги, які не є правничою допомогою, згідно із п.6 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та взагалі видами адвокатської діяльності, згідно із ст.19 вказаного Закону, наприклад, вивчення матеріалів; роздрукування та направлення матеріалів.
Виходячи з проаналізованих доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, у суду відсутні підстави для стягнення цих витрат у заявленому розмірі в сумі 5000 грн. з відповідача на користь позивача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дітей підлягає частковому задоволенню, зокрема, в частині визнання батьківства та стягнення аліментів, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору, а в іншій частині позову про стягнення судових витрат на правничу допомогу слід відмовити.
Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 11, 12, 27, 81, 83, 89, 133, 137, 141, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, на підставі ст.ст.125, 126, 128, 135, 179, 180-182, ч.1 ст.183, ст.191 СК України, ст.16 ЦК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Полігас Володимир Миколайович, до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дітей - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 батьком дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якого є ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті (1/4 частини) від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06.09.2021 року та до досягнення дитиною повноліття.
Розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею при зверненні до суду судовий збір в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дітей, тобто в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області повернути ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого за квитанцією від 12.04.2021 року №ПН 4046717 при поданні позову до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дітей, тобто в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в частині позову про стягнення аліментів в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні в дохід держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).
Іншу частину судового збору в частині позову про стягнення аліментів в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В частині вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Полігас Володимир Миколайович, до ОСОБА_2 про стягнення судових витрат на надання правничої допомоги в розмірі 5000 гривень - відмовити.
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них (ч.4 ст.273 ЦПК України).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином (п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України).
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч.4 ст.268 ЦПК України).
Повне ім'я (для фізичних осіб) сторін:
- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка с. Чорногірка Березівського району Одеської області, жителька АДРЕСА_1 , українка, громадянка України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ;
- відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 , українець, громадянин України, дані паспорта громадянина України та реєстраційний номер облікової картки платника податків - суду невідомі.
Повне рішення складено 16.12.2021 року.
Суддя: